2. Критерії типології правових систем

Правова система кожної держави має особливості становлення, функціонування та розвит­ку, специфіку структури, мети та ін. Вивчення особливостей формування і функціонування правових систем різних держав, виявлення у них споріднених і специфічних ознак — це пре­дмет дослідження такої спеціальної юридичної науки та навчальної дисципліни як порівняль­не правознавство (компаративістика). Методологія порівняльного правознавства дає змогу визначити споріднені ознаки декількох національних правових систем і на цій основі об'єднати відповідні національні правові системи у «правову сім'ю». Цей термін був введе­ний у юридичну термінологію французьким компаративістом Рене Давидом.

Тобто певні національні правові системи є складовими відповідної правової сім'ї. Право­ва сім 'я — це сукупність національних правових систем у межах одного типу права, що об'єднані спільністю генези його формування, структури джерел, провідних галузей та пра­вових інститутів, правової культури та мислення, а також правозастосування. Неоднорідний характер національних правових систем зумовив численні спроби їх класифікації за типами, виходячи з тих чи інших критеріїв. Так, у різний час, критеріями класифікації правових сис­тем вважалися: а) значення правових джерел у правових системах, у зв'язку з чим розрізня­лися: континентально-європейське, англо-американське, ісламське право; б) ідеологічний і техніко-юридичний критерій з виокремленням трьох правових сімей: романо-германського, загального права і сім'ї соціалістичного права; в) історичне походження і розвиток правової системи. Відповідно до останнього критерію усі національні правові системи поділялися на наступні правові сім'ї: романську, германську, скандинавську, загального права, право країн Далекого Сходу, ісламського права, індуського права тощо.

В сучасних умовах критеріями гипологізації правових систем різних держав вважаються: спорідненість генезису правових систем (історичних передумов виникнення і подальшої еволюції, в тому числі особливостей розвитку ідеальних і матеріальних джерел права); спорідненість логіки правового мислення; спорідненість механізму правового регулювання; спорідненість мети право­вої системи; спорідненість правничої термінології, юридичних категорій тощо; спорідненість ос­новних юридичних джерел права; спорідненість механізму правового регулювання; структурна подібність; спорідненість принципів регулювання суспільних відносин¹.

Так, логіка правового мислення, здійснюючи відповідний вплив на формування визнача­льних особливостей норм права, впливає на формування своєрідних рис механізму правового регулювання. Своєю чергою, особливості спорідненість механізму правового регулювання є одним із вихідних критеріїв в процесі класифікації правових систем².

Зокрема, в основу формування правових систем на європейському континенті було пок­ладено, як було зазначено, домінування дедуктивної логіки правового мислення, що зумови­ло відповідні специфічні особливості норм права:

• нормою права вважається загальне правило абстрактного характеру («типовий регулятор однотипних ситуацій»), позитивно-правовий зміст якого виражено у чинному законодавстві;

• саме в абстрактних нормах права як системи структурних елементів (гіпотези, диспо­зиції і санкції) найбільш чітко і послідовно виявляється їх системний характер; така системна конструкція абстрактної норми права є загальною моделлю і системоутворюючим початком для усього позитивного права як системи норм;

• формальна визначеність норми права, представлена у її системній конструкції (гіпоте­зі, диспозиції та санкції), що виражає модель поведінки.

В усіх країнах континентальної правової сім'ї під правовою нормою розуміють загальне, формально-визначене правило поведінки, «модель соціальної організації», що з'являється в результаті теоретичних роздумів, які ґрунтуються на вивченні практики і принципах справе­дливості, моральності, врахування політичних інтересів і гармонії правової системи з усіма іншими елементами соціальної системи.

Зазначені особливості розуміння норм права вплинули на своєрідність механізму право­вого регулювання у правових системах на європейському континенті, що відповідним чином сприяло формуванню такої найважливішої своєрідної риси континентальної правової сім'ї, як особлива значущість нормативно-правового акта в системі джерел права.

Навпаки, в основу формування правової системи «англійського загального права» було покладено, як відомо, домінування індуктивної логіки правового мислення, що зумовило від­повідні специфічні особливості норм права:

• нормою права вважається загальне правило прецедентного (казуального) характеру, позитивно-правовий зміст якого виражено у рішенні однієї із вищих судових інстанцій по конкретній справі; така прецедентна норма теж носить загальний характер, оскільки підлягає застосуванню при вирішенні всіх інших подібних справ;

• системне значення норм прецедентного характеру виявляється в тім, що саме такі норми, відповідно до доктрини систем загального (судового) права, розглядаються як «власне право» у цих системах, складають їхню основну частину і служать зразком для дію­чих у їхніх рамках абстрактних норм;

• у прецедентному праві діють своєрідні загальні правила щодо прецедентного значення визначених судових рішень і їх застосування. Це і додає формальну визначеність нормам прецедентного характеру.

У зв'язку з цим, норми англійського права — це положення, які беруться з особливої ча­стини рішень (так зв. «гасіо decidendi»), що виносяться вищими судовими інстанціями, як такі складові цього рішення, котрі становлять суть справи і які згодом набувають норматив­ний, загальнообов'язковий характер. І тому англійська норма права тісно пов'язана з обста­винами конкретної справи і застосовується до вирішення справ, аналогічних тим, за якими рішення вже приймалися.

Зазначені особливості норм права обумовили певну специфіку механізму правового регу­лювання у структурі правової системи «загального права»: від конкретної життєвої ситу­ації — до вироблення загального правила прецедентного (казуального) характеру, позитив­но-правовий зміст якого виражено у рішенні однієї із вищих судових інстанцій по конкретній справі. Така прецедентна норма теж носить загальний характер, оскільки підлягає застосу­ванню при вирішенні всіх інших подібних справ. Особливість механізму правового регулю­вання вплинула на формування такої найважливішої специфічної риси правової сім 'ї загаль­ного права: як особлива значущість серед форм права судового прецедента.

Таким чином, якщо система права — своєрідна «внутрішня карта» національного права, то типологія (класифікація) правових систем створює своєрідну «правову карту світу», що розкриває специфіку інститутів, (які використовуються для правового регулювання в різних державах) та демонструє, яким правовим сім'ям належать ті чи інші правові системи певних держав тощо. У зв'язку з цим будь-які правові реформи мають засновуватися на пізнанні іс­торичної, культурної, ідеологічної та інших специфічних рис національної правової системи.

В основі класифікації правових систем можуть бути юридичні, ідеологічні, етичні, еко­номічні, релігійні, географічні та інші критерії. Відповідно до цих критеріїв мають формува­тися певні правові сім'ї, а в їх межах — певні типологічні групи правових систем. Напри­клад, у межах сім'ї загального права виокремлюють наступні групи правових систем: Англії, США та колишніх англомовних колоній Британської імперії.