Тема 22. Правові сім'ї світу: порівняльна характеристика

1. Правова система: поняття та ознаки.

2. Критерії типології правових систем.

3. Особливості основних правових сімей світу.

Перелік знань та вмінь, яких набуде студент після опанування матеріалів теми

У результаті вивчення даної теми студенти мають опанувати: своєрідні риси національної пра­вової системи та правової сім'ї; зміст категорії «правова сім'я»; критерії типології правових сис­тем; особливості сім'ї континентального права, сім'ї загального права (англо-американської пра­вової сім'ї), сім'ї мусульманського права, сім'ї традиційного права, слов'янської правової сім'ї.

1. Правова система: поняття та ознаки

Правова система — це цілісна єдність всіх правових явищ конкретної держави. Як конкрет­но-історичний правовий феномен, правова система — одна із найважливіших складових соціаль­ної системи. У зв'язку з цим виділяють ознаки, які споріднюють правову систему з іншими еле­ментами соціальної системи та ознаки, які виокремлюють її в особливу своєрідну систему, що містить комплекс якісно структурованих компонентів та являє собою цілісне, інтегроване вира­ження права у всіх його проявах в площині конкретно-історичного простору та часу.

Співвідношення і взаємозв'язок соціальної системи та правової системи розглядається ві­дповідно як співвідношення і взаємозв'язок цілого і його частини. З цього приводу Гегель за­значав, що ціле за своїми характеристиками є те, що містить у собі частини; проте, якщо ціле буде роз'єднане на частини, воно перестає бути цілим.

У зв'язку з цим опанування правової системи необхідно поєднувати з вивченням різних соціальних процесів, які допомагають виявити її тісний взаємозв'язок з усіма елементами соціальної системи.

Мова йде про взаємозв'язок правової системи з системою духовних цінностей, оскіль­ки право — це різновид духовної творчості народу і тому стиль правової системи визна­чається, насамперед, особливостями духовного життя суспільства, сформованими у процесі історичного розвитку. Так, «на підставі соціологічних досліджень західні вчені дійшли висновку, що на європейському континенті людина схильна до планування своїх дій і, як наслідок цього, до створення абстрактних правових норм і правових систем. У неї формуються апріорні уявлення про життя, вона мислить дедуктивно. Англієць же — імпровізатор за натурою, емпірик, для нього має значення лише життєвий досвід. Впев­неність у тому, що життя не може підпорядковуватися плану, дозволяє йому протистав­ляти прецедент писаному праву. І таке протиставлення відповідає природі англійського загального права»¹.

Таким чином, в основу формування правових систем у ФРН, Італії, Франції та ін. країнах кон­тинентального права було покладено домінування дедуктивної логіки правового мислення (за яко­го рух думки здійснюється від абстрактного до конкретного, як-то застосування загальнотеоре­тичних положень до конкретного державно-правового випадку тощо). В основу формування пра­вової системи «англійського загального права» було покладено домінування індуктивної логіки правового мислення, (за якого рух думки здійснюється від конкретного до абстрактного, як-то от­римання загальнотеоретичного висновку на підставі пізнання окремих явищ даного виду тощо).

Крім того, головною відмінністю між стилем правового мислення західних та східних країн є те, що у західних країнах лейтмотивом визнається боротьба за право і намір досягти беззапереч­ного вирішення якогось питання, а у східних країнах «боротьба за право» завжди відігравала другорядну роль².

Таким чином, опанування «генетичних зв'язків» правової системи з іншими суспільними явищами передбачає розгляд правової системи передусім з урахуванням її зв'язків із особли­востями духовного життя народу, тобто з урахуванням триєдиної природи людини, де сутніс- ною рисою виступає її духовність³. Цей підхід змістовно виражає взаємовплив суспільної сис- теми та правової системи як взаємопов'язаних між собою складно організованих системних об'єктів, здатних до саморозвитку і самоорганізації; на цій основі відповідно здійснюється:

1. Визначення типологічних ознак правових систем.

2. Усвідомлення специфіки західного та східного типів розуміння права, характерних рис і особливостей правової культури та правової традиції народу, завдяки якій зберігається спадкоємність у праві.

3. Визначення початкових орієнтовних напрямів ефективного функціонування правової системи відповідно до об'єктивних реалій суспільного буття (утвердження правопорядку на основі задіяння механізму культурної ідентичності тощо).

4. Усвідомлення значущості глибинних духовно-моральних засад і детермінант людської поведінки в утвердженні правопорядку тощо.

Визнаючи особистість з її правовою свідомістю вирішальним елементом правової систе­ми, теоретичні моделі правових систем розбудовувались:

1. на основі принципу природньо-правової філософії, за якого основним системоутворю­ючим елементом суспільства як цілісності і окремих його сфер, зокрема, правової системи, є людина — «найвища соціальна цінність» — як творчий і конкретних індивід, «сутнісною ознакою якого є духовність, що виражається у реалізації людиною потреби свободи»;

2. на основі принципу позитивістської філософії, за якого мова йде про підпорядкування особистості системі відносин, які склались, тобто людина розглядається як засіб, а не як ме­та, людині відводиться роль пасивного, а не творчого суб'єкта. Відповідно людина втрачає індивідуальність і знецінюється.

Як складова соціальної системи, правова система не лише відображає, але і зумовлює загаль­ний рівень соціального розвитку. Приміром, кожен народ переживав епохи великих змін у пере­хідні періоди від однієї державно-організованої соціальної системи до іншої, коли на порядок ден­ний поставали питання щодо здійснення кардинальних трансформацій у політичних і економічних відносинах. Правова система тісно пов'язана з тими явищами і процесами, які відбуваються у сфері економіки, політики, культури, науки, освіти тощо, тобто найважливішими сферами сус­пільного взаємообміну, оскільки усі ці відносини є об'єктом регулювання і охорони правової си­стеми.

Правова система розглядається також і як одна із найважливіших ознак держави. Тому у вузькому розумінні — правова система — сукупність юридичних засобів, які у тій чи ін­шій державі певним чином взаємопов'язані між собою, мають відповідну мету, і за допомо­гою яких відбувається регулювання суспільних відносин.

Правова система складається із низки статичних та динамічних елементів. Правова си­стема в статиці охоплює сукупність: а) норм, принципів, інститутів (нормативний бік систе­ми); б) правових установ (організаційний елемент); в) правових поглядів, ідей, уявлень, при­таманних даному суспільству (ідеологічний елемент). У динаміці правової системи виріз­няють: правотворення, реалізацію права, що включає виникнення, зміну і припинення право­відносин, правове мислення.

Правова система (у широкому розумінні цього поняття) — це цілісний комплекс усіх правових і юридичних явищ, які у тій чи іншій державно-упорядженій соціальній системі зумовлені об'єктивними закономірностями її розвитку, певним чином взаємопов'язані між собою, мають відповідну мету, специфічну структурну побудову, характеризуються особ­ливостями її становлення, функціонування та розвитку, та відображають її духовно- культурну, соціально-економічну і політичну своєрідність. Структура правової системи (у широкому її розумінні) — це її внутрішня організаційна побудова, що включає взаємо­пов'язані між собою підсистеми, злагоджене функціонування яких формує цілісність пра­вової системи; серед таких підсистем виділяють: інституційну (суб'єкти права), ідеологіч­но-правову (правова ідеологія, правосвідомість, юридичні доктрини, правова культура то­що), регулятивно-правову (принципи та норми права, систему права, систему законодавст­ва тощо), правоохоронну (юридична відповідальність, система органів, інститутів та уста­нов, за допомогою яких здійснюється правоохоронна діяльність; законність і правопорядок тощо), комунікативну (системні зв'язки, які забезпечують єдність, цілісність та стабіль­ність системи — правовідносини; механізм правореалізації, механізм правового регулю­вання тощо).

У зв'язку з цим призначення правової системи виявляється у її функціях:

— ідеологічній, сутність якої полягає у забезпеченні учасників правовідносин інформаці­єю про відповідні загальнообов'язкові моделі правової поведінки шляхом їх «включення» у правосвідомість на її різних рівнях;

• регулятивній, сутність якої полягає у формуванні відповідних загальнообов'язкових моделей правової поведінки;

• охоронній, сутність якої полягає у охороні соціально значимих суспільних відносин шляхом застосування як превентивних заходів, так і шляхом — каральних заходів;

• комунікативній, сутність якої полягає у забезпеченні взаємодії усіх елементів і підсис­тем в межах національної правової системи та сприянні її взаємозв'язкам з іншими правови­ми системами в межах міжнародної правової системи.

Активне функціонування усіх елементів правової системи можливе лише в умовах демокра­тичної, соціально-правової держави, за якої метою правової системи виступає забезпечення інте­граційних процесів, забезпечення цілісності як на рівні суспільства, так і на рівні держави, і це, своєю чергою, є проявом визнання соціальної цінності права як атрибуту цивілізації і культури, як нормативного регулятора суспільних відносин, здатного ефективно організувати суспільний порядок, що дає можливість усунути свавілля, суб'єктивізм, встановити об'єктивність. Це зумов­лено тим, що метою соціально-правової демократичної держави є забезпечення прав і свобод людини і громадянина, загальнолюдських цінностей, тобто сприяння єдності спільноти, устале­ності громадянського суспільства, політичній структурованості тощо. На противагу авторитар­ній, тоталітарній державі, де домінують класові цінності та неправові методи, в умовах соціаль­но-правової державності відбувається підвищення значення права у процесі соціального регулю­вання, що призводить до розширення сфери правового регулювання та активного функціону­вання основних структурних елементів правової системи.