3. Співвідношення правової діяльності з юридичною практикою, юридичним процесом та юридичною процедурою

Правова діяльність як будь-яка суспільна діяльність завжди здійснюється з урахуванням певного досвіду практичного засвоєння дійсності. Тому слід розрізняти правову діяльність та правову (юридичну) практику. Юридична практика, як правило, розглядається у широ­кому розумінні цього поняття: і як види правової діяльності (законодавча, судова, слідча, прокурорська, адвокатська та ін.), і як теоретико-правовий досвід, юридичне надбання. Та­кий підхід зумовлений багатозначністю поняття «практика» змістом якого є і цілеспрямована діяльність, і досвід, набутий внаслідок цієї діяльності.

Тобто юридична практика може розглядатися як нормативно визначена діяльність уповнова­жених суб'єктів, наділених відповідною компетенцією у сфері юридичного нормотворення та за­стосування норм права, як головних її видів. Уданому випадку мова йде про юридичну практику як правову діяльність. «Юридична практика — діяльність юристів-професіоналів у межах наданої їм компетенції щодо безпосереднього хазисту прав, свобод та законних інтересів суб'єктів праа (особи, держави, суспільства), надання допомоги у складанні правових документів, консультуван­ні щодо вибору найбільш оптимальних варіантів поведінки у відповідності з нормами права, пос­відченні юридичних фактів тощо, в процесі яких забезпечується здійснення норм права»¹.

Водночас юридична практика може розглядатися і у якості правового, юридичного досвіду, набутого в результаті юридичного нормотворення та правозастосування як основних видів право­вої діяльності у площині фактичних правовідносин: практику розробки, схвалення та прийняття нормативно-правових актів, практику складання, прийняття та виконання індивідуально-правових актів; консультаційно-роз'яснювальну практику (консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства), практику роботи з документами (складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; посвідчення копій документів у справах, які вони ведуть); практику подання правової допомоги (здійснення правового забезпечення підприємниць­кої, зовнішньо-економічної діяльності громадян і юридичних осіб), представницьку практику (здійснення представництва в суді, інших державних органах) тощо.

Правова діяльність як особливий вид суспільної діяльності здійснюється у відповідному порядку, тобто характеризується певними формами її організації, проявами яких є юридич­ний процес та юридична процедура. Юридичний процес — це система взаємопов 'язаних правових стадій діяльності уповноважених суб'єктів, які регулюються нормами процесуаль­ного права та виявляються у здійсненні операцій, що спрямовані на вирішення юридично- значимих питань. Юридичний процес — складний правовий феномен. Опанувати його зміст дозволяє класифікація за наступними критеріями:

1. За характером діяльності уповноважених суб 'єктів виділяють:

   1. Нормотворчий процес — визначений чинним законодавством порядок діяльності ком­петентних суб'єктів щодо створення норм права та введення їх в дію, що передбачає здійс­нення певних взаємопов'язаних між собою стадій.

   2. Правозастосовчий процес — нормативно визначений порядок діяльності компетентних суб'єктів щодо застосування норм права з метою забезпечення та охорони прав і законних інтересів учасників правовідносин, що передбачає здійснення певних взаємопов'язаних між собою стадій.

2. За характером процесу вироблення правових рішень розрізняють: конфліктне проваджен­ня та неконфліктне провадження. Усі види юридичного процесу мають одну мету — вироблен­ня певного рішення. Водночас від мінність між цими видами юридичного процесу полягає у тому, що процес вироблення рішень, приміром, у судочинстві, відносять до конфліктного проваджен­ня (розгляд спорів), а процес вироблення рішень у сфері нормотворчості, тлумачення норм пра­ва — до неконфліктного провадженні.

3. Залежно від цілей юридичного процесу та кількості здійснюваних операцій виділяють спро­щений за своїм характером юридичний процес та складний юридичний процес. Спрощеним є порядок застосування дисциплінарного провадження тощо. Значно складнішими є, наприклад, процедура прийняття законодавчих актів або вирішення спірних питань у судовому порядку тощо.

Таким чином, юридичний процес — це нормативно встановлений порядок діяльності компетентних суб'єктів у сфері нормотворення та застосування норм права, що передбачає здійснення певних взаємопов'язаних між собою стадій.

Як складова частина правового життя суспільства і держави, юридичний процес здійсню­ється на основі певних принципів — як його основних ідей та вихідних засад формування, функціонування та розвитку. Серед них виділяють:

• загальноправові принципи: верховенства права, законності, демократизму, рівності, юридичної гарантованості прав, справедливості тощо;

• загальнопроцесуальні принципи: гласності юридичного процесу, змагальності юридич­ного процесу, дотримання компетенції при прийнятті нормативних та правозастосовчих пра­вових актів, юридичної сили і обов'язкового характеру прийнятих рішень тощо;

• спеціально-видові принципи: принципи, за якими здійснюються окремі види юридич­ного процесу; зокрема, процес застосування норм права у сфері судочинства здійснюється на підставі: здійснення правосуддя виключно судом, забезпечення права на захист та правову допомогу, обов'язковості судових рішень, права на оскарження судового рішення самостій­ності судів і незалежності суддів, недоторканості суддів тощо.

Відповідно юридична процедура — це нормативно визначений порядок здійснення юридич­ного процесу. Наприклад, юридична процедура правозастосування — це визначений чинним за­конодавством порядок здійснення компетентними суб'єктами діяльності щодо застосування норм права. Специфічні риси юридичної процедури правозастосування наочно виявляються у відповідних характерних особливостях норм процесуального права, що встановлюють відпо­відні процедури. У зв'язку з цим залежно від цих особливостей, слід розрізняти:

1. Процедури, що регулюються такими комплексами процесуальних норм, які є органічними складовими матеріальних галузей права. До цього виду тяжіють ті окремі процедурні норми, які містяться у системі норм матеріально-правових інститутів як їх органічні складові. Напри­клад, процесуальні норми, які регламентують порядок застосування, оскарження, зняття дис­циплінарних стягнень (закріплені у ст. 149—151 Кодексу законів про працю України), дають підстави стверджувати, що дисциплінарне провадження є самостійним процедурно-правовим комплексом норм. Цей комплекс, своєю чергою, являє собою окремий правовий субінститут у структурі матеріального правового інституту «дисциплінарної відповідальності» трудового права України тощо.

Крім того, до цієї категорії процедур відносять і так звані процедури виконання управлінської діяльності. Хоча це і більш складне процедурне утворення за своєю структурою, оскільки має на меті встановлення єдиного та уніфікованого порядку виконання управлінської діяльності, такі процедури є також складовими матеріальних галузей права (адміністративного права, фінансового права, податкового права тощо). Ці процедури встановлюються в межах їх компетенції органами державної виконавчої влади та управління у формі окремих нормативних актів; наприклад, Пра­вила проведення державного технічного огляду колісних транспортних засобів, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 p., Інструкція гро порядок застосування державною санітарно-епідеміологічною службою України адміністративно-запобіжних заходів (обмеження, тимчасова заборона, заборона, припинення, зупинення), що затверджена наказом Мі­ністерства охорони здоров'я України від 14.04.95 р. тощо.

2. Процедура-процес: складний комплекс процесуальних норм, що встановлюється шля­хом прийняття кодифікованих законодавчих актів (Господарського процесуального кодексу України тощо). Це зумовлює вищий ступінь процедурної регламентації і сприяє утворенню окремих галузей процесуального права. Проявом процедури-процесу у нормотворчості є за­конодавчий процес; у правозастосуванні проявом процедури-процесу є судочинство.

Відповідно процесуальне право («форма життя закону») — це система процесуальних норм права, які визначають порядок (процедуру) розгляду органами держави та іншими ком­петентними суб'єктами питань, пов'язаних з нормотворенням, а також вирішення різних спір­них питань, які виникають на підставі норм матерільного права в процесі правореалізації.

Порівнюючи матеріальне право та право процесуальне, варто звернути увагу на те, що матеріальні норми права — це загальнообов'язкові правила поведінки, спрямовані на регу­лювання та охорону найбільш важливих суспільних відносин з метою забезпечення відповід­них життєвих інтересів та потреб їх суб'єктів. Тобто дія норм матеріального права безпосе­редньо спрямована на регулювання та охорону суспільних відносин шляхом визначення змі­сту, прав, обов'язків, відповідальності учасників правовідносин різних видів (структури й компетенції державних органів, їх посадових осіб, права та обов'язки суб'єктів підприєм­ницької діяльності, громадян, осіб без громадянства тощо).

Матеріальні норми права у своїй єдності становлять відносно самостійну структурну складову у системі права України — систему матеріального права і є її первинними елементами. При цьому характер структурних взаємозв'язків, які існують між матеріально-правовими нормами, зумовлює відповідно утворення в цій системі галузей, підгалузей, інститутів, субінститутів матеріального права. Так, до галузей матеріального права відносять конституційне право, адміністративне право, фінансове право, господарське право, трудове право та ін. В межах галузі фінансового права виок­ремлюють підгалузь бюджетного права; своєю чергою, в межах бюджетного права виділяють ін­ститут принципів бюджетної системи і, зокрема, як один із субінститутів — принцип єдності бю­джетної системи тощо. Норми матеріального права містяться як у кодифікованих нормативно- правових актах (наприклад, у Бюджетному кодексі України тощо), так і в не кодифікованих нор­мативно-правових актах (наприклад, у Законі України «Про фінансові послуги та державне регу­лювання ринків фінансових послуг» та ін.).

Водночас призначенням процесуального права є закріплення процесуальних форм реалізації приписів матеріального права та забезпечення ефективності норм матеріального права. Тобто норми процесуального права визначають юридичні засоби і порядок діяльності щодо здійснення та захисту норм матеріального права. Тому процесуальне право також складає від­носно самостійну структурну складову у системі права України, до якої відносять процесуаль­но-правові норми, які регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов'язків, встановлені у нормах матеріального права. При цьому характер структурних взаємозв'язків, які існують між процесуально-правовими нормами, зумовлює відповідно утворення в цій сис­темі галузей, інститутів, субінститутів процесуального права. Так, до галузей процесуального права відносять адміністративно-процесуальне право, цивільно-процесуальне право, госпо­дарсько-процесуальне право, кримінально-процесуальне право та деякі ін. Проте в межах про­цесуальних галузей права, що, як правило, є невеликими і тісно консолідованими (криміналь­но-процесуальне право, цивільно-процесуальне право), підгалузей немає зовсім. Приміром, у межах господарсько-процесуального права виділяють інститути досудового врегулювання гос­подарських спорів, підвідомчості справ господарським судам та ін.

Галузі матеріального права входять до складу як публічної, так і приватної структурних частин права. Галузі процесуального права входять до публічної частини права. Норми про­цесуальних галузей права закріплені в актах процесуального законодавства (Кримінально- процесуальному кодексі України, Цивільному процесуальному кодексі України тощо). Про­цесуальне законодавство — це взаємоузгоджена система нормативно-правових актів, які встановлюють порядок реалізації певних нормативних приписів відповідних галузей матері­ального права. Відповідно усі види юридичного процесу реалізуються через певні процесуа­льні правовідносини (суспільні відносини, учасники яких пов'язані правами та обов'язками на основі процесуальних норм права).

Похідна природа процесуальних норм зумовлює певні особливості процесуального пра­ва: приписи процесуальних норм мають процедурний характер, виступають як категорич­не веління щодо уповноважених суб'єктів юридичного процесу та визначають найбільш доцільний порядок його здійснення, як-то: забезпечення відшкодування збитків, завданих злочином у кримінальному процесі; заміна неналежного відповідача в цивільному проце­сі тощо.

Отже, процесуальне право виникло як необхідність реалізації норм матеріального права. Особливість процесуальних (процедурних) норм визначається необхідністю організації ре­алізації норм матеріального права, оскільки процесуальні норми регулюють суспільні відно­сини, що виникають у процесі реалізації всіх галузей права.

Резюме за змістом теми

Правова діяльність пронизує всі сфери суспільного життя, які підлягають правовому ре­гулюванню. Як особливий вид суспільної діяльності, правова діяльність здійснюється у від­повідному порядку, тобто характеризується певними формами її організації, проявами яких є юридичний процес та юридична процедура. Порядок здійснення юридичного процесу врегу­льовується нормами процесуального права.

Терміни та поняття до теми

Юридична практика — це складне поняття, що розглядається і як види юридичної діяльно­сті (судова, слідча, прокурорська, адвокатська, нотаріальна та ін.), і як теоретико-правовий дос­від, юридичне надбання.

Правова діяльність — це нормативно визначена діяльність уповноважених суб'єктів, наділених відповідною компетенцією у сфері юридичного нормотворення та застосування норм права, як головних її видів.

Юридичний процес — це нормативно встановлений порядок діяльності компетентних суб'єктів у сфері нормотворення та застосування норм права, що передбачає здійснення пев­них взаємопов'язаних між собою стадій.

Юридична процедура — це нормативно визначений порядок здійснення юридичного процесу.

Процесуальне право — це система процесуальних норм права, призначенням якої є за­кріплення процесуальних форм реалізації приписів матеріального права.

Акти процесуального законодавства — нормативно-правові акти, які встановлюють порядок реалізації норм відповідних галузей матеріального права.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте структуру правової діяльності.

2. Проаналізуйте мету, завдання та функції правової діяльності.

3. Назвіть види юридичної практики.

4. Розкрийте зміст юридичної процедури.

5. Проаналізуйте значення процесуального права.