3. Правова культура та правове виховання

Однією із форм прояву правосвідомості є правова культура. Правова культура являє собою відповідний рівень правової розвиненості суспільства, соціальних груп та окремих осіб. Це один із різновидів суспільної культури. її становлення та розвиток обумовлюється історичними, соціаль­но-економічними, політичними умовами, які об'єктивно формуються у суспільстві.

Правова культура як одне із найважливіших надбань людства, постійно вдосконалюється з метою забезпечення гармонійного і прогресивного розвитку суспільства. Регулятивний по­тенціал правової культури передбачає не владно-авторитарне нав'язування людині жорстких меж її суспільно-правової діяльності, які ґрунтуються переважно на зобов'язуючих різнови­дах юридичних норм, а створення умов для реалізації свободи, суспільно-правового потенці­алу людини, суспільно-правової активності, творчості, ініціативи особистості тощо¹.

Видами правової культури є: правова культура суспільства, правова культура певної суспільної групи, правова культура особи. Так, правова культура суспільства — це сукуп­ність усіх позитивних компонентів правової дійсності у її реальному функціонуванні, що втілила досягнення правової думки, юридичної техніки та практики. Вона відображає певний рівень правосвідомості, законодавства, юридичної практики, законності та правопорядку то­що, тобто охоплює усі цінності, які створені у сфері права в процесі розвитку суспільства. Правова культура суспільства становить систему цінностей, що досягнуті людством у сфері права: це активність суб'єктів права у правовій сфері, добровільність виконання вимог пра­вових норм, реальність прав і свобод людини і громадянина, ефективність правового регу­лювання, якісні закони, досконала законодавча техніка, розвинута правова наука, юридична освіта, стабільний правопорядок. Систему цінностей у сфері права, що існують у реальному функціонуванні у суспільстві, називають правовою реальністю, яка у структурному відно­шенні збігається з поняттям «правова система»². Проявами правової культури суспільства є:

• культура правосвідомості, що являє собою високий рівень правосвідомості, який міс­тить оцінку закону з позицій справедливості, прав людини;

• правова поведінка, що являє собою правову активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;

• юридична практика, що являє собою ефективну діяльність законодавчих та правоза- стосовчих органів (суду, прокуратури, внутрішніх справ тощо).

Правова культура певної суспільної групи, зокрема професійної групи — одна із форм право­вої культури суспільства, притаманна тій спільності людей, які професійно займаються юридич­ною діяльністю, що потребує фахової освіти і практичної підготовки. Як правило, це правова ку­льтура певної професійної групи, члени якої є службовими особами і носіями службової правової культури (зокрема, судді, слідчі, прокурори та ін.). Професійній правовій культурі певної профе­сійної групи (колективу) та її членам властивий вищий ступінь знання і розуміння правових явищ у відповідних галузях професійної діяльності. Ті особливості вбачаються в критичному осмисленні законодавства, правових явищ з точки зору їх гуманістичного, демократичного і морального зміс­ту. Вона передбачає знання законодавства і можливостей юридичної науки, переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів, уміння застосовувати правовий інструментарій — закони та інші правові акти в повсякденній діяльності.

Правова культура суспільних груп є своєрідним поєднанням правової культури суспільства та правової культури осіб, які утворюють ці колективи. Правова культура особи — як один із елемен­тів правової культури суспільства та правової культури суспільних груп, відображає відповідний ступінь і характер їх розвитку, і певний рівень розвитку правосвідомості індивіда. Відповідно право­ва культура особи виявляється у її ставленні до права, підготовленості до сприйняття прогресивних правових ідей, у вмінні та навичках користуватися правом, у проявах правомірної поведінки тощо.

Правова культура особи сприяє виробленню стилю правомірної поведінки, що формуєть­ся залежно від ступеня засвоєння і прояву цінностей правової культури суспільства, специ­фіки професійної діяльності, індивідуальної неповторної творчості кожної особи.

Проявами правової культури особи є:

• знання законодавства, як правова інформованість, що є важливим каналом формування юридично обізнаної особи;

• переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів;

• уміння користуватися правовим інструментарієм — законами та іншими юридичними актами у практичній діяльності.

Змістом правової культури особи є правосвідомість і правове мислення, правомірна пове­дінка і правова активність особи. Правова активність особи — одна із змістовних характери­стик правової культури особи. Правова активність особи може бути як епізодичною (дії гро­мадянина щодо затриманню підозрюваного у вчиненні злочину), так і постійною (сумлінна службова діяльність тощо). Відповідно культурний стиль правомірної поведінки характери­зується сталістю додержання правових принципів у правомірній поведінці, специфікою ви­рішення життєвих проблем, яка виражається в особливостях вибору того чи іншого варіанта правомірної поведінки у межах, визначених правовими нормами.

Правова культура є цілісним соціальним явищем, оскільки правова культура суспільства не існує без правової культури певних соціальних (зокрема, професійних) груп та правової культури окремих осіб. Правова культура суспільства є передумовою та результатом їх куль­турно-правової діяльності.

Сутність правової культури виявляється у її найважливіших функціях, як головних напря­мах впливу правової культури на суспільну дійсність, до яких відносять, передусім, пізнавальну, регулятивну, комунікативну і прогностичну. Пізнавальна функція правової культури спрямована на оволодіння особою правовими знаннями, формування власних переконань з метою вірного їх використання та застосування у практичній діяльності, набуття навичок правового мислення. Правова культура, відображаючи суспільну та правову дійсність, здійснює зворотній вплив на суспільні та правові реалії. У зв'язку з цим однією із найважливіших функцій правової культури є їірегулятивна функція, яка спрямована на забезпечення стабільного, злагодженого, динамічно­го та ефективного функціонування усіх елементів правової системи¹.

Притаманні правовій культурі ідеали, знання, переконання покликані, насамперед, сприяти консолідації різних соціальних верств, концентрації їх зусиль щодо формування основ грома­дянського суспільства та соціально-правової держави. І тому ще одним важливим напрямом впливу правової культури є її комунікативна функція, яка надає можливість суб'єктам на підс­

таві набутих знань зорієнтуватися у правовому просторі з метою забезпечення безконфліктно­го співіснування у суспільній життєдіяльності. Ця функція покликана сприяти узгодженню су­спільних, групових та особистих інтересів, спрямована на забезпечення стабільного, злагодже­ного функціонування усіх елементів правової системи.

Прогностична функція правової культури, охоплюючи правотворчість та правореаліза- цію, полягає не лише у визначенні найбільш доцільних засобів у процесі досягнення цілей правового впливу, але і в прогнозуванні можливих наслідків їх використання, у прогнозу­ванні розвитку чинного законодавства, правових інститутів тощо.

Формування правової культури пов'язано із загальними та специфічними тенденціями роз­витку усього суспільного організму та особистості як творця духовних цінностей, зокрема.

Зміст правової культури як одного із різновидів соціальної культури включає моральні цін­ності, загальнолюдські ідеали, ідейно-теоретичні уявлення тощо. При цьому особливо важливе місце у правовій культурі займають моральні цінності (доброчесність, милосердя тощо).

Функціонування правової культури суспільства, правової культури суспільних груп, пра­вової культури особи неможливе без існування відповідних ціннісних моральних орієнтирів.

Видатний народний вчитель А. Макаренко був переконаний у тому, що, «окрім потреби у матеріальних благах, у вихованців слід розвивати вищі людські потреби, які характеризували б особистість як творця матеріальних і духовних цінностей». Доброчесність як одна із найважли­віших моральних цінностей передбачає природню потребу жити у злагоді зі своєю совістю. Сфор­мувати цю «природню потребу» як одну із «вищих людських потреб» — досить складний і три­валий процес.

При цьому виховання моральності є основою правового виховання, тобто моральне вихо­вання і правове виховання тісно взаємопов'язані між собою і знаходяться у взаємозалежності.

«...Неможливо сподіватися на суттєве вдосконалення моралі, якщо політика, яка про­водиться у сфері моральності, не спирається на вищі почуття, які притаманні людській природі, і тому будь-який закон, що іде всупереч з цими вищими почуттями, неминуче наштовхнеться на протидію, котра, врешті-решт, виявиться набагато сильнішою...»

Ч. Беккаріа (1738—1794)

Історія свідчить, що в усіх державноупоряджених суспільствах здійснюється особлива ді­яльність — правове виховання, що являє собою цілеспрямовану систематичну діяльність держави та її органів, суспільних організацій і трудових колективів щодо формування та під­вищення правосвідомості і правової культури¹.

Систему правового виховання складають: мета, суб'єкти, об'єкти та правовиховні заходи.

Мета правового виховання розглядається як перетворення зовнішніх правових вимог на рівень внутрішніх потреб, поглядів особистості тощо. Так, до суб 'єктів відносять державні органи, суспіль­ні організації, трудові колективи, та інші спеціально уповноважені державою суб'єкти, які здійс­нюють правовиховну діяльність. Об 'єктами є фізичні особи, суспільні групи та спільнота, в ціло­му. Правовиховні заходи можна представити у вигляді сукупності форм і засобів правового вихо­вання. Зокрема, формами правового виховання є: правова освіта, правова пропаганда, правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здійсненні (реалізації) та охороні правових норм, само­виховання тощо. Засобами правового виховання виступають: нормавно-правові акти, акти засто­сування норм права; ознайомлюванні і роз'яснювальні матеріали про правові акти в пресі (у кожній газеті, як правило, існують відповідні рубрики типу «Правова освіта», «Консультує юрист» тощо); радіо- та телевізійні програм — «Людина і закон», тощо, які систематично інфор­мують про законодавчі та інші нормативні акти; юридичні газети і журнали, метою яких є поши­рення правових знань; прес-конференції, брифінги, зустрічі, лекції, бесіди, семінари, вечори пи­тань і відповідей, консультації з правових питань тощо; довідкова інформаційно-правова телефон­на служба для оперативних відповідей на запитання у сфері права тощо.

Проте процес формування правосвідомості та правової культури не слід зводити до про­світницької правовиховної діяльності, до форм правового виховання, або до різних засобів правового виховання¹.

Мова йде про вирішальний вплив на процес формування «духовно здорової правосвідо­мості» та правової культури з боку держави як особливої політико-правової організації, що покликана відображати і захищати усезагальні інтереси та загальнолюдські цінності. Держава, що є проявом свавільності, так званих «класових цінностей» (організація, яка відо­бражає і захищає вузькогрупові, партійно-політичні, кланові, класові інтереси тощо) не може сприяти формуванню творчої особистості, яка виявляє розвинену правову активність. Крім того, мова йде про відповідний виховний вплив діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади, юридичної практики правоохоронних органів тощо. Тобто головним суб 'єк- том здійснення правового виховання виступає держава в особі її органів.

«Людина, передусім, підлягає дії законів виховання, і оскільки ці закони створю­ють із нас громадян, то кожна сім'я має бути керована подібно до великої сім'ї, яка охоплює їх усіх.

Якщо народ, загалом, живе якимось принципом, то і усі його складові частини, тобто родини, будуть також ним жити. Тому закони виховання мають бути різні для кожного виду правління. У монархіях їх предметом буде честь; у республі­ках — доброчесність; у деспотіях — страх. Жодне правління так не потребує ви­ховання як правління республіканське.

...Доброчесність можливо визначити як любов до законів і до вітчизни. Ця любов, яка вимагає постійної переваги суспільного блага своєму особистому, лежить в основі усіх чеснот. Отже, найважливіше, аби виховати в республіці цю любов... вірний засіб привити її дітям полягає у тому, аби вона була у батьків».

Ш. Монтеск'є (1689—1755)

Французький мислитель був переконаний, що процес виховання розпочинається з власно­го практичного прикладу «батьків», оскільки яке ставлення до законів у «батьків», таким це ставлення буде і у «дітей»: «Ніщо не утримує так від аморальності, як підкорення молодих людей старим людям... ніщо не надає такої сили законам як підкорення громадян правите­лям». Ш. Монтеск'є об'єднував «любов до законів» і «любов до вітчизни» саме тому, аби ви­знати, що це споріднені соціальні феномени, оскільки пов'язані, передусім, з вихованням по­чуття почуття відданості загальносоціальним інтересам, почуття відповідальності за свої вчинки, усвідомлення себе громадянином «великої сім Ч», духовної общини¹.

Система відповідних пріоритетів державної політики у сфері правового виховання справляє вирішальний вплив на відповідну систему соціальних пріоритетів. І тому в умовах перехідного су­спільства побудова нової правової дійсності має розпочинатися саме з вироблення ціннісно- духовних орієнтирів та пріоритетів діяльності держави. Формування сумлінного ставлення до ви­конання своїх обов'язків, дотримання певних заборон є однією із вирішальних передумов забезпе­чення дисципліни, відповідальності за власні діяння, тобто правопорядку в цілому. Духовно- моральний стан українського народу має бути обраний як один із пріоритетів його розвитку, а йо­го відродження — головним завданням сучасної вітчизняної державної влади².

Таким чином, ефективність правового виховання залежить від багатьох зовнішніх факто­рів: характеру співвідношення та взаємодії органів держави, досконалості законодавства, рів­ня розвитку юридичної практики, стану боротьби з правопорушеннями, відпрацьованістю форм та засобів правового виховання тощо. Крім того, виховний вплив безпосередньо зумов­лений і внутрішніми факторами: індивідуальним ставленням особи до права, певними цінні­сними духовно-моральними орієнтирами особи тощо.

Резюме за змістом теми

Поглиблюючись у світ права слід звернути особливу увагу на правосвідомість, правову ку­льтуру та правове виховання. Регулятивний потенціал правової культури в основі своїй перед­бачає не владно-авторитарне нав'язування людині жорстких меж її суспільно-правової діяль­ності, (які ґрунтуються переважно на зобов'язуючих різновидах юридичних норм), а створення умов для реалізації свободи, суспільно-правового потенціалу людини, її правового статусу, су­спільно-правової активності, творчості, ініціативи особистості, що сприяє формуванню «внут­

рішнього бажання порядку» на рівні буденної правосвідомості та становленню «правового на­строю» на рівні групової правосвідомості та суспільної правосвідомості.

Терміни та поняття до теми

Правосвідомість як один із видів суспільної свідомості виявляється в уявленнях, став­леннях до права, підготовленості до сприйняття прогресивних правових ідей, у вмінні та на­виках користуватися правом, у проявах правомірної поведінки тощо. Особливе призначення правосвідомості, в повній мірі, розкривається у таких її головних функціях як інформативно- пізнавальна, оціночна та регулятивна.

Правова психологія — це ставлення до права, що відповідає емпіричному рівню свідомо­сті, який формується в результаті практики окремих індивідів, соціальних груп та спільнот.

Правова ідеологія — це уявлення про право як сукупність юридичних ідей, теорій, поглядів, як в концептуальному систематизованому вигляді, відображують та оцінюють правову реальність.

Правова культура суспільства — це сукупність усіх позитивних компонентів правової дійсності у її реальному функціонуванні, що втілила досягнення правової думки, юридичної техніки та практики.

Правова культура особи — як один із елементів правової культури суспільства та правової культури суспільних груп, певний рівень розвитку правосвідомості індивіда. Складовими право­вої культури особи є правові знання, правові переконання та діяльність згідно з вимогами права.

Правове виховання — це цілеспрямована систематична діяльність держави, її органів, та інших уповноважених суб'єктів з метою вироблення у населення позитивних уявлень, ставлень, ціннісно-духовних орієнтирів, пріоритетів та установок, які підвищують рівень правової культури, формують громадянську відповідальність, ставлення до права як до най­важливішої загальнолюдської цінності.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте визначення поняттю «правосвідомість».

2. Охарактеризуйте індивідуальну, групову і суспільну правосвідомість.

3. Розкрийте взаємозв'язки правосвідомості та правової культури.

4. Назвіть причини правового ідеалізму, правового нігілізму та інших проявів деформації правосвідомості.

5. Назвіть шляхи формування правової культури.

6. Охарактеризуйте структурні елементи правосвідомості — правову психологію та пра­вову ідеологію.