Тема 19. Правосвідомість, правове виховання та правова культура: поняття та взаємодія

1. Поняття, структура та види правосвідомості.

2. Функції правосвідомості.

3. Правова культура та правове виховання.

Перелік знань та вмінь, яких набуде студент після опанування матеріалів теми

У результаті вивчення даної теми студенти мають опанувати: поняття «правосвідомість», та її види функціональне призначення правосвідомості; особливі риси структурних елементів правосвідомості — правової психології та правової ідеології; сутність правового ідеалізму та правового нігілізму; особливості правової культури; значення правового виховання у процесі формування правосвідомості та правової культури.

1. Поняття, структура та види правосвідомості

Правосвідомість є однією із форм суспільної свідомості як відображення правової дійс­ності. Виникнення правосвідомості є результатом еволюції суспільної свідомості. Кожна сфера суспільних відносин передбачає відповідну форму їх сприйняття, усвідомлення та ви­роблення відповідного ставлення (моральну, етичну, політичну, естетичну тощо).

Усі форми суспільної свідомості так чи інакше переплітаються між собою, утворюючи єдине ціле. їх споріднюють відповідні зовнішні та внутрішні об'єктивні тенденції становлен­ня та розвитку даного суспільного організму тощо.

Право розглядається «як примусова вимога здійснення добра та порядку, що не допускає прояву зла»¹.1 тому особливо тісним уявляється взаємозв'язок правосвідомості саме з мораль­ною свідомістю.

Моральна свідомість — це основа правосвідомості. Моральна свідомість людини ви­являється у її вмінні розпізнавати добро і зло, справедливість і несправедливість тощо. При цьому духовні ідеали мають співпадати з конкретними вчинками. І тому в основі правопо­рядку має знаходитися взаємна повага та взаємна довіра між людьми.

Рівень розвитку духовно-морального стану суспільства є одним із критеріїв цивілізованості правосвідомості і його правової культури. Духовно здорова моральна свідомість здійснює вирі­шальний вплив на формування духовно здорової правосвідомості. Німецький філософ Г. Гегель зазначав, що: «... у праві людина має знайти свій розум, має відповідно розглядати розумність права...». «Якщо я хочу розумного, — наголошував учений, — то я дію не як відокремлений ін­дивідуум, а згідно з поняттям моральності в цілому; в моральному вчинку я висуваю не самого себе...»².

«...морально практичний розум проголошує в нас своє невідмінене veto: ні війни між мною і тобою у природньому стані, ні війни між нами як державами... Загальний правовий закон проголошує: роби зовні так, аби вільний прояв твого воле­виявлення був сумісний зі свободою іншого...»

Іммануїл Кант (1724—1804)

Об'єктивним і закономірним є взаємозв'язок правосвідомості з політичною свідомістю як сукупністю знань, ставлень, поглядів суб'єктів політичних відносин до процесу реалізації ними політичної влади тощо³.

Як і інші форми суспільної свідомості, правосвідомість — це специфічний спосіб духовного відображення дійсності. При цьому правосвідомість — це спосіб відображення правової дійс­ності, зокрема, у формі ставлень та уявлень людей, соціальних груп та спільнот до чинного чи бажаного права, до практики його реалізації тощо. Правосвідомість присутня як у процесі юри­дичного нормотворення, так і в процесі правореалізації та правозастосовчої діяльності¹.

На процес формування та розвитку правосвідомості впливають інші форми суспільної свідомості, духовна культура суспільства, інтелектуальні можливості особи.

Проте специфіка правосвідомості в порівнянні з іншими формами суспільної свідомості полягає у її тісному взаємозв'язку з правом як складним суспільним феноменом. І тому на процес формування та розвитку правосвідомості впливає право у всіх проявах своєї багатог­ранної природи (правові ідеали, юридичне право, реальний стан правопорядку, правова куль­тура, стан правовиховної роботи тощо). При чому взаємозв'язок права та правосвідомості має характер взаємодії, за якої між цими явищами виникає взаємозалежність.

Будучи засобом не лише нормативного, але і морального, психологічного та інтелектуаль­ного впливу, право активно сприяє формуванню та розвитку тих чи інших правових уявлень, поглядів за допомогою правових ідеалів, які відображають ціннісні властивості права — сво­бода, справедливість, рівність, суспільне благо, законність, відповідальність тощо. В результаті осмислення правових ідеалів формуються концепції та доктрини, які виражають сушісні орієн­тири праворозуміння на відповідному історичному етапі правової дійсності.

Право справляє вагомий вплив на формування правових настроїв, почуттів, ставлень за допомогою закріплених у юридичних джерелах відповідних юридичних понять та категорій, які відображають функціональні та структурні властивості права — право, обов'язок, забо­рона, відповідальність, правові стимули, правовий статус тощо. У результаті осмислення цих понять у процесі пересічної практики окремих індивідів, соціальних груп та спільнот форму­ється ставлення до права, що відповідає емпіричному рівню правосвідомості.

Юридичне право є засобом узгодження суспільних інтересів, відображення та захисту за­гальнолюдських цінностей. Якщо юридичне право не відображає природні, об'єктивні реалії, а відіграє роль інструмента реалізації певних суб'єктивних «політичних замовлень», це сприяє формуванню скептичного ставлення до права, і, як наслідок, ігнорування його приписів, бажання порушити норми права у тих випадках, де це можливо, віднайти будь-які юридичні колізії, прогалини тощо.

Саме тому закони виступають одним із могутніх засобів впливу на правосвідомість. Г. Гегель у своїй праці «Філософія права» влучно вказував: «На питання батька, який кращий спосіб доброчесно виховати сина, піфагорієць відповів: зроби його громадянином держави, у якій діють добрі закони».

Своєю чергою, процеси формування та функціонування права в усіх його проявах безпо­середньо пов'язані зі свідомою діяльністю суб'єктів.

«Правосвідомість — це головне джерело природного права, а також універсальний зв'язок між правом і мораллю, між природним і позитивним правом... Духовно здорова правосвідомість — ось те, головне, чого потребує держава і право для свого процвітання».

І. Ільїн (1883—1954)

Право і правосвідомість перебувають у тісному взаємозв'язку, зміст якого становить їх взаємозалежність. З одного боку, правосвідомість у своєму розвитку залежить від права, як засобу інтелектуального і морального впливу, що сприяє розвиткові тих чи інших право­вих уявлень. З іншого боку, правосвідомість, як могутнє «силове» поле, теж впливає на пра­во. Цей вплив правосвідомості відчувається на всіх етапах правоутворення. Так, усі потреби та інтереси суспільства і держави, усі суспільні відносини, що потребують правової регламен­тації, перш ніж набути нормативного закріплення, спочатку мають бути осмилені та усвідо­млені. Правосвідомість виступає провідною детермінантою на усіх етапах правоутворення як у вигляді психологічних очікувань та прагнень, так і у формі відповідних уявлень про об'єктивно-необхідне упорядкування тих чи інших суспільних відносин тощо. Зокрема, вплив правосвідомості на правоутворення здійснюється шляхом:

• наукового прогнозування розвитку права, тобто наукові публікації з обгрунтуванням необхідності у майбутньому прийняття відповідних законів, внесення до них змін тощо;

• планування законодавчої діяльності; наявність плану сприяє залученню до цього про­цесу різних зацікавлених суб'єктів, які можуть висувати свої пропозиції, альтернативні про­екти, а це зумовлює накопичення матеріалу, що може бути використаний при розробці, обго­воренні проекту закону;

• 

  розробки концепцій окремих законів, інших нормативно-правових актів; визначення в концепції мети правового регулювання, обгрунтування завдань, які необхідно вирішити

у зв'язку з прийняттям того чи іншого акта, теоретичне викладення конкретних шляхів регу­лювання суспільних відносин тощо.

Правосвідомість сприяє утворенню необхідного психологічного та ідеологічного кон­тексту для добровільного дотримання суб'єктами норм права, що слугує однією із головних гарантій законності та правопорядку. Правосвідомість виконує важливе значення у процесі застосування правових норм посадовими особами, які мають осмислити, уяснити зміст пра­ва, його вимоги, заборони та дозволи.

Правосвідомість перетворює право на життєздатну силу. Набути цієї значущості правос­відомість може завдяки власній цілісній структурі, яка складається з двох елементів: право­вої ідеології та правової психології.

Правова ідеологія — це уявлення про право як сукупність юридичних ідей, теорій, погля­дів, які в концептуальному систематизованому вигляді, відображають та оцінюють правову реальність. Правові ідеї виникають у суспільній свідомості, можуть бути результатом твор­чої, наукової діяльності мислителів, філософів, учених. У подальшому ці ідеї розвиваються і охоплюють певну частину або все суспільство, концептуально оформлюються, стають ідео­логією. У розробці правової ідеології беруть участь як теоретики, так і практики. Головним завданням правової ідеології є формування правосвідомості шляхом підвищення рівня пра­вової обізнаності суб'єктів правовідносин. У зв'язку з цим ядром правової ідеології, його не­обхідним компонентом як об'єктивної потреби прогресивного розвитку суспільства є право­ва інформованість, (що визначається як обсяг і якість знань, володіння нормами, принципа­ми правами)¹.

Виділяють елементарно-необхідний, низький та високий рівні правової інформованості. Для елементарно-необхідного рівня — характерним є засвоєння безконфліктних правил по­ведінки, які складають умови комунікації та загальновизнаних соціальних зв'язків, які реалі­зуються, загалом, на рівні інтуїції. Для низького рівня — притаманна відносно вільна орієн­тація у типових ситуаціях, що постійно реалізується на основі загальних принципів, норм права тощо. Показником високого рівня правової інформованості вважається постійна пра­вова зацікавленість, потреба поглиблювати якість правової інформованості, розширювати її межі, установка на її активне, критичне сприйняття та використання. Високий рівень пра­вової інформованості характерний для юристів-професіоналів.

Правова інформованість визнається об'єктивною потребою прогресивного розвитку сус­пільства. Особлива значущість цієї потреби актуалізується в умовах перехідного суспільства. Людина, яка не обізнана зі своїми правами, може стати жертвою свавілля з боку інших осіб. Будучи не обізнаною з певними заборонами, закріпленими у правових приписах, особа керу­ється суб'єктивними уявленнями і відповідно може порушувати «межі дозволеного», встанов­лені принципом «дозволено все, що не заборонено законом». Врешті-решт, це може призвес­ти до негативних наслідків, оскільки незнання законів не звільняє від відповідальності.

Ще одним структурним елементом правосвідомості є правова психологія. Правова пси­хологія — це ставлення до права (правові настрої, бажання, почуття тощо), що відповідає емпіричному рівню свідомості, який формується в результаті пересічної практики окремих індивідів, соціальних груп та спільнот. Не слід вважати, що правова психологія у порівнянні з правовою ідеологією відіграє другорядну роль у структурі правосвідомості. Навпаки, пра­вова психологія як безпосереднє відображення життєвих реалій — це найбільш «розповсю­джена» форма сприйняття права. Саме на рівні психології сприйняття право виявляє прин­ципи своєї соціальної сутності — гуманізм, справедливість, рівність тощо.

Від психологічного налаштування людей до права залежить ефективність усієї правореа- лізаційної діяльності. При цьому, як зазначав свого часу Г. Єллінек, «не лише зовнішнього дотримання порядку вимагає суспільство від своїх членів, але і, крім того, внутрішнього бажання порядку. Суспільство передбачає відповідний рівень правового настрою. Чим си­льнішим він є, тим міцнішим є правопорядок..., чим він є слабшим, тим випадковіше є його виконання, тим необхіднішим є примус...» .

Право лише тоді виконує роль регулятора суспільних відносин, коли воно не лише усвідом­лено і перевірено досвідом, але і визнане як духовна цінність і життєва необхідність, тобто правові почуття особи до принципів і норм права виявляють їх об'єктивну природу і тому до­тримання цих норм та принципів перетворюється на життєво необхідну потребу. З цих позицій особливого значення набувають особливості національної правової психології, яка відображає сформовані протягом багатьох століть національні звичаї, традиції тощо, котрі виявляють емо­ційне ставлення певних етносів до тих чи інших правових нововведень. І тому ігнорування особ­ливостей національної правової психології в процесі здійснення правової політики держави не­одноразово призводило до неефективності тих чи інших державних заходів.

Правова психологія та правова ідеологія тісно взаємопов'язані між собою. Витоки цього взаємозв'язку знаходяться в процесі становлення правосвідомості. З розвитком і накопичен­ням правових знань, їх якісною зміною, відбувалися зміни у структурі правосвідомості як перехід від емпіричного до теоретичного рівня праворозуміння. Так, первісному юридично­му праву відповідала примітивна правосвідомість, яка мала виключно емпіричний характер, і відповідно примітивну структуру.

Взаємозв'язок правової ідеології і правової психології полягає у тому, що «правова ідео­логія збагачує правову психологію ціннісно-нормативними орієнтирами», а правова психо­логія, відображаючи настрої, бажання, почуття щодо права, «може виступати його стимуля­тором або гальмом»¹.

Провідна роль структурних елементів правосвідомості виявляється на кожному етапі правоу­творення. Зокрема, в процесі пізнання та оцінки потреб суспільства і держави, коли здійсню­ється усвідомлення необхідності регулювання суспільних відносин, правова психологія надає «будівельний матеріал» у вигляді настроїв, намірів людей відносно бажаних моделей врегулю­вання певної сфери суспільних відносин. Своєю чергою, на етапі формування та прийняття уповноваженими суб 'єктами юридичних актів, законодавець спирається, насамперед, на ядро правовової ідеології — вищий рівень правової інформованості, оскільки розробка законопроек­та, його обговорення та прийняття має проходити на високому професійному рівні.

У процесі правореалізації значення структурних елементів правової свідомості визна­чається формою реалізації норм права. За звичайних (простих) форм реалізації норм права — виконання, дотримання, використання правосвідомість зорієнтовує суб'єктів правовідносин на добровільне виконання, додержання норм права, на недопущення зловживання правом при його використанні. У зв'язку з цим задіюється правова психологія — почуття, настрої, ставлення щодо права і законності, які у своєму взаємозв'язку виступають гарантом доб­ровільного дотримання та виконання відповідних приписів норм права.

У процесі правозастосування специфічну роль відіграє ядро правової ідеології — правова інформованість, і насамперед її вищий рівень. Кожна посадова особа, особливо робітники правоохоронної сфери діяльності держави — судді, слідчі, прокурори, — зобов'язані знати зміст норм права, вміти застосовувати правила тлумачення, бути переконаними у справедли­вості і законності тих рішень, які вони приймають. Тому не випадково норми процесуальних галузей права уповноважують судців надавати оцінку доказам, керуючись і змістом правових приписів права, і своїм внутрішнім переконанням. Високий рівень правової інформованості віціграє вирішальну роль при подоланні прогалин у праві, застосуванні віцповіцно аналогії права і аналогії закону. Без розуміння змісту принципів права, вміння порівнювати між со­бою поцібні норми права — правозастосування неможливе.

Виокремлення певних видів правосвідомості здійснюється з метою опанування змісту цього складного правового феномену. Так за специфікою її суб'єктів виокремлюють індивідуальну, гру­пову, суспільну. За рівнем глибини відображення правової дійсності виокремлюють', буденну (життєву) — буденні уявлення людей щодо права, законності тощо; професійну — ідеї, стереоти­пи, уявлення щодо права, які формуються серед юристів-професіоналів; наукову — ідеї, погляди, думки, які відображають теоретичне,наукове осмислення правових явищ. За її соціальною цілеспря­мованістю розрізняють: позитивно спрямовану правосвдомість — індивід усвідомлює прояви правової дійсності як позитивне явище; негативно спрямовану правовідомість — скептичне став­лення до правових інститутів та інших проявів правової дійсності.

Загалом, усі види правосвідомості тісно взаємопов 'язані між собою. Так, індивідуальна і групова мають суспільний характер, оскільки, існуючи за конкретно історичних умов у від­повідному соціальному середовищі, суспільна правосвідомість здійснює визначальний вплив на групову правосвідомість та індивідуальну правосвідомість.

Зокрема, враховуючи те, що людина — істота соціальна, суттєвий вплив на процес формуван­ня пересічної правосвідомості на індивідуальному рівні здійснюють відповідні групові та загаль­носоціальні ідеали, певний рівень духовно-морального розвитку правосвідомості на груповому та суспільному рівнях. Вплив суспільної правосвідомості виявляється у налаштуванні людини на «со­ціальну гармонізацію» та пошук порозуміння і миру. «Людина як істота за своєю природою соціальна має природню схильність підтримувати і зберігати суспільство. Тому ми можемо спо­стерігати, що у людській свідомості закарбовуються деякі загальні уявлення про чесну поведінку і громадський порядок. Не знайдеться людини, яка б не визнала, що усі можливі зібрання та спільноти людей мають регулюватися певними законами, й у свідомості якої не були б закла­дені деякі принципи цих законів. Звідси та злагодженість, з якою народи і окремі люди готові жи­ти за законами: в них є якесь сім'я, що закладено природою... попри все залишається істина, що в людях є зародок політичного порядку, а це є могутнім доказом на користь того, що у сфері упо­рядження цього життя жоден не позбавлений розуму...»¹.

Водночас суспільна правосвідомість, групова правосвідомість можуть виявляти негатив­ний вплив на процеси формування і розвитку «духовно здорової» індивідуальної правосві­домості; існують непоодинокі приклади подібних негативних феноменів особливо в умовах перехідного суспільства. Французький історик А. Токвіль вбачав «тиранічний» вияв молодої американської демократії, насамперед, у пануванні громадської думки. Ця панівна думка громадськості завдяки прагненню кожного здобути підтримку інших громадян в умовах де­мократії неминуче стає думкою мас і тому має дуже велику примусову силу, яку неможливо порівняти з жодними законами.

Таким чином, суспільна правосвідомість може мати надзвичайно великий вплив на гру­пову та індивідульну правосвідомість.

Проте, з іншого боку, відбувається і зворотній процес. Зокрема, коли «духовно здорова правосвідомість», своєю чергою, справляє зворотний позитивний вплив на правосвідмість інших індивідів у межах певної групи та спільноти, тобто сприяє на індивідуальному рівні становленню основ «доброчесного порядку». Внутрішнє бажання порядку формується саме на рівні побутової, індивідуальної правосвідомості, що стає основою для становлення «пра­вового настрою» на рівні групової правосвідомості та суспільної правосвідомості. «Чим силь­нішим є цей правовий настрій, тим міцнішим є правопорядок..., чим він є слабшим, тим ви­падковіше є його виконання, тим необхіднішим є примус...» .

На особливу увагу заслуговує професійна правосвідомість суддів, співробітників органів внутрішніх справ, прокуратури, урядовців та інших компетентних осіб, діяльність яких без­посередньо впливає на процеси розвитку правосвідомості на усіх її рівнях (від індивідуаль­ного до групового і суспільного). Зважаючи на те, що професійна правосвідомість є групо­вою, (носить корпоративний характер), то саме як групова вона може здійснювати відповід­ний вплив (як позитивно спрямована або негативно спрямована) на індивідуальну правосві­домість. Враховуючи особливе значення в процесі формування основ демократичної, соціаль­но-правової держави професійної та наукової правосвідомості (у сфері юридичної нормотворчо­сті, правозастосування, охорони прав і законних інтересів громадян тощо), слід наголосити на особливо тісному їх взаємозв'язку з правовою ідеологією.

Наукова (теоретична) правосвідомість, (що може мати як індивідуальний, так і груповий характер), засновується на об'єктивних узагальненнях правової дійсності, виявленні її зако­номірностей з метою вдосконалення та впорядкування існуючої правової системи тощо.