3. Поняття і види юридичної відповідальності

Юридична відповідальність — це передбачений правовими нормами обов 'язок суб 'єкта права перетерпіти негативні для нього наслідки скоєного ним правопорушення.

Юридична відповідальність розглядається як один із видів соціальної відповідальності. Соціальна відповідальність — це взаємозв'язок між особою та суспільством, що характери­зується взаємними правами та обов'язками щодо виконання приписів соціальних норм та по­кладанням певних засобів впливу у зв'язку із їх порушенням. Серед її видів виокремлюють: моральну, політичну, церковну (канонічну) та ін.

Загалом, відповідальність є соціальним явищем, що існує у соціальній системі. І тому ви­різняють ознаки, які споріднюють і, навпаки, які виокремлюють різні види соціальної відпо­відальності.

Зокрема, осуд споріднює усі види соціальної відповідальності і при цьому «осуд з боку суспільства» оцінюється навіть як більш впливовіший, ніж «осуд з боку держави».

«Масі немає потреби вдаватися до законів, щоб покарати тих, хто думає інакше; їй достатньо висловити своє несхвалення, і почуття гнітючої самотності та безсилля до­веде їх до відчаю...

Коли люди рівні за своїм становищем, то завжди громадська думка величезною си­лою тисне на розум кожного індивіда, вона керує ним, охоплює і пригнічує його...»

Алексісде Токвіль (1805—1859)

Усі види соціальної відповідальності тісно пов'язані між собою і тому завдання полягає у тому, щоб використати належним чином усі її види та поєднати їх у процесі впливу на поведінку людей. Проте в деяких випадках окремі види соціальної відповідальності (приміром, моральна) є ефективнішими. В даному аспекті осуд з боку держави має бути обов 'язково підкріплений гро­мадським осудом.

Від інших видів соціальної відповідальності юридична відповідальність відрізняється тим, що передбачена нормами права та призначається компетентними органами держави². Якщо правопорушення — це протиправне діяння, то відповідальність є його прямим наслідком, що передбачається законом. Юридична відповідальність настає тільки: а) за протиправне діяння (дію або бездіяльність); б) за винне діяння; в) тільки щодо деліктоздатного суб'єкта права, який безпосередньо вчинив це діяння. Вона виражає негативне ставлення суспільства до правопорушень і передбачає настання несприятливих юридичних наслідків для порушни­ка, тому спирається на державний примус.

Оскільки юридична відповідальність здійснюється в межах особливих правовідносин між правопорушником і державою в особі її органів чи інших організацій (наприклад, власника

'Курс кримінології: Загальна частина: Підруч.: у 2-х кн./О. М. Джужа, П. П. Михайленко, О. Г. Кулик та ін.; за заг. £ед. О. М. Джужи. — К„ 2001. — Кн. 1. — С. 119.

Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенка. — К.: Юрінком Інтер, 2006. —С. 501.

підприємства), юридична відповідальність гарантується діяльністю компетентних органів по застосуванню санкцій правових норм, що здійснюється в порядку юридичної процедури. Остання забезпечує об'єктивність і всебічність розгляду справи про юридичну відповідаль­ність суб'єкта правопорушення й одночасно гарантує йому право на захист від моменту при­тягнення до відповідальності до її завершального етапу (реалізації).

Притягнення до юридичної відповідальності є одним з проявів правоохоронної функції держави, тобто такого напряму в діяльності її органів, який здійснюється виключно в право­вій формі, в межах компетенції і повноважень цих органів і врегульований процесуальними нормами (наприклад, Кримінально-процесуальним кодексом України).

Водночас законодавством передбачаються й обставини, які виключають юридичну відповідальність. У Розділі VIII Кримінального кодексу України до обставин, що виключають злочинність діяння (тобто кримінальну відповідальність) віднесені: необхідна оборона, крайня необхідність, заподіяння шкоди при затримці злочинця, заподіяння шкоди під впливом фізич­ного або психічного примусу та ін. Обставинами, що виключають адміністративну відповідаль­ність, визнаються неосудність, необхідна оборона і крайня необхідність (ст. 17 Кодексу Украї­ни про адміністративні правопорушення). Зазначені обставини виключають також інші види юридичної відповідальності. Зокрема, у цивільному законодавстві — це непереборна сила, під впливом якої суб'єкт заподіяв шкоду правам і законним інтересам осіб; так, відповідно до ч. 5 ст. 1187 Цивільного кодексу України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвище­ної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано вна­слідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Виключення відповідальності припускає, що вона не настає в силу зазначених умов з мо­менту здійснення діяння. Так, підставами для звільнення від кримінальної відповідальності та покарання є діяльне каяття при здійсненні злочину невеликої ваги, примирення сторін і загладжування причиненого збитку, амністія, помилування, видання закону, що скасовує ві­дповідальність і ін. (ст. 44 Кримінільного кодексу України).

При чому сутність юридичної відповідальності слід шукати не в санкції норми права, яка є лише засобом її реалізації. Тобто переважає не формальний примусовий бік відповідально­сті, а її внутрішня морально-етична основа, яка виражає неможливість для правопорушника ухилитися від обов'язку відповідати за свої протиправні діяння. Ототожнення юридичної ві­дповідальності із санкцією та її реалізацією звужує цю основу в інституті юридичної відпо­відальності і зводить її виключно до примусу.

Юридична відповідальність спирається на державний примус, що є специфічним впли­вом на поведінку людей, заснованим на організованій силі, та може здійснюватися різними способами, не пов'язаними з відповідальністю. Тобто юридична відповідальність не зводить­ся до державного примусу. Зокрема, до таких примусових заходів, які не є вираженням юри­дичної відповідальності, відносять додаткові заходи до юридичної відповідальності у вигляді додаткових обмежень та обов'язків. Нариклад, до осіб, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановления вироку або під час відбування покаран­ня можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру (п.З ст. 93 Кримінально­го кодексу України) тощо.

Опанування природи юридичної відповідальності дозволяє її класифікація за певними критеріями. Передусім, традиційним є класифікація юридичної відповідальності за галузевою ознакою системи права, в результаті чого розрізняють такі головні її види: конституційна, итуційнаагоституції Україниповідальності дозволяє її класифікація за певними критеріями, іальнукримінальна, адміністративна, дисциплінарна, матеріальна, цивільно-правова.

Конституційна відповідальність — це особливий засіб правового регулювання, основним призначенням якого є захист Конституції України та забезпечення її верховенства. Конституцій­на відповідальності притаманні особливості, які відрізняють її від інших видів юридичної відпо­відальності. Так, найважливішою особливістю конституційної відповідальності є її політико- правовий характер, Це цілком закономірно, оскільки конституційна відповідальність реалізуєть­ся у сфері здійснення народовладдя. Шляхом конституційної відповідальності реалізуються ін­тереси суб'єктів конституційних правовідносин до яких належать держава, органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадські об'єднання (політичні партії і громадські організації), фізичні особи (громадани України, іноземні громадяни та особи без гро­мадянства).

Варто зауважити, що виконання норм конституційного права, як установчої галузі у сис­темі права, забезпечується практично усіма існуючими формами юридичної відповідальнос­ті. Зокрема, порушення окремих норм конституційного права може призвести до криміналь­ної відповідальності і застосування відповідних санкцій. Так, визнаються злочином і підля­гають кримінальному покаранню: умисні дії, вчинені з метою порушення порядку, встанов­леного Конституцією України (ч. 1 ст. 110 Кримінального кодексу України); перешкоджання здійснення виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача (ст. 157 Кримінального ко­дексу України); фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фаль­сифікація підсумків голосування, надання неправдивих відомостіей до Державного реєстру виборців чи фальсифікація відомостей Державного реєстру виборців (ст. Кримінального ко­дексу України); голосування виборцем на виборчій дільниці більше ніж один раз (ст. 158-1 Кримінального кодексу України) та ін. Підлягають адміністративній відповідальності: по­рушення законодавства про об'єднання громадян (ст. 186-5 Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення); адміністративні правопорушеня, що посягають на здійснення на­родного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення (Глава 15-А Кодексу України про адміністративні правопорушення) тощо.

Тому ще однією особливою ознакою конституційно-правової відповідальності є те, що її поняття значно вужче, ніж поняття відповідальності за порушення норм конституційного права. При цьому у багатьох випадках конституційна відповідальність тісно пов'язана з ін­шими видами юридичної відповідальності. Наприклад, відповідно до ст. 111 Конституції України Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в поряд­ку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Характерною рисою конституційної відповідальності, яка відрізняє її від інших видів юридичної відповідальності, є своєрідність її санкцій. Серед них виділяють: прийняття резо­люції недовіри, дострокове припинення повноважень, усунення з поста в порядку імпічмен­ту, відмова в реєстрації, скасування реєстрації кандидата та ін.

Кримінальна відповідальність — найбільш суворий охоронний засіб правового регулювання за вчинення злочинів, з метою охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадсь­кого порядку, конституційного устрою, виключно у судовому порядку та на підставах, встановле­них чинним кримінальним законодавством, і передбачає найбільш жорсткі негативні юридичні наслідки. Наслідком кримінальної відповідальності є судимість. Так, особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших ви­падках, передбачених законами України (наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про державну службу» у редакції від 22.05.2008 р. не можуть бути обраними або призначеними на по­саду в державному органі або його апараті, особи, які мають судимість). Особи, засуджені за виро­ком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимос­ті. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.

Кримінальний кодекс України закріплює вичерпний перелік діянь, що визнаються злочи­нами, а кримінально-процесуальний — регламентує порядок притягнення до кримінальної відповідальності. Повноваженнями притягнення до цього виду відповідальності наділений лише суд, тобто ніхто не може бути визнаним винним у вчиненні злочину та притягнутий до кримінального покарання інакше, ніж за вироком суду та відповідно до закону.

У ст. 51 Кримінального кодексу України закріплені наступні види кримінальних пока­рань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційно­го класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; гро­мадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбов­ців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. Перелік покарань є обо­в'язковим для суду, вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Особливостями цього виду відповідальності є наявність презумпції невинуватості, за якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана криміналь­ному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвину­вальним вироком суду. Крім того, у кримінальному законі визначені обставини, що звільня­ють від кримінальної відповідальності, наприклад — необхідна оборона.

Адміністративна відповідальність — охоронний правовий засіб, що застосовується за вчинення адміністративних правопорушень (проступків) з метою забезпечення та віднов­лення порядку управління, шляхом покладання на винних осіб стягнення відповідно до Ко­дексу про адміністративні правопорушення та інших законодавчих актів. Адміністративна відповідальність не тягне судимості.

Адміністративна відповідальність полягає у застосуванні до осіб, які вчинили адміністративні правопорушення (проступки), адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі нас­лідки майнового чи іншого характеру, які застосовуються уповноваженими на те органами або по­садовими особами на підставах і в порядку, встановлених нормами чинного законодавства. Основ­ним нормативним актом, що визначає адміністративну відповідальність, є Кодекс України про адмі­ністративні правопорушення, де закріплюються поняття адміністративного правопорушення, види адміністративних стягнень, загальні правила та порядок їх застосування, склад адміністративних проступків тощо. Крім того, діють норми інших законодавчих актів, де встановлюються заходи ад­міністративної відповідальності (наприклад, у Законах України: «Про Державну податкову службу в Україні» у редакції від 30.04.2010 р., «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р., «Про державне регулювання ришу цінних паперів» у редакції від 20.08.2010 р. та ін.). Через інститут ад­міністративної відповідальності реалізуються норми різноманітних галузей права — податкового, господарського, фінансового, банківського та ін. Так, відповідно до вимог ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» у редакції від 20.08.2010 р. Державні податкові інспек­ції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні по­даткові інспекції забезпечують застосування та своєчасне стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, орга­нізацій та громадянами.

У ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним проступком визначається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. При чо­му адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Суб'єктами відповідальності можуть бути як фізичні особи, що скоїли адміністративне правопорушення та досягли 16-річ- ного віку, так і юридичні особи.

Адміністративна караність проступку полягає у тому, що за його вчинення законом перед­бачено адміністративну відповідальність. Мірою адміністративної відповідальності є адміністративні стягнення. Відповідно до ст. 24 Кодексу України про адміністративні право­порушення адміністративними стягненнями єг. попередження; штраф; адміністративний арешт; позбавлення спеціальних прав (наприклад, права полювання); оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; кон­фіскація зазначених предмета або об'єкта; громадські роботи; виправні роботи; адміністратив­ний арешт та ін. При цьому законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених, види адміністративних стягнень. Зокрема, може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок об'єкта і т. ін.

Адміністративне стягнення тягне за собою певні несприятливі для порушника наслідки, застосовується з метою його виховання та попередження вчинення нових правопорушень. Стягнення за адміністративне правопорушення накладаються у межах, встановлених Кодек­сом про адміністративні правопорушення та іншими законами України. При накладенні стяг­нення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом якшують (щире розкаяння винного тощо) і обтя­жують (втягнення неповнолітнього в правопорушення тощо) відповідальність. До обставин, що виключають адміністративну відповідальність відносять наявність стану крайньої необ­хідності, необхідної оборони, або перебування у стані неосудності. Тобто особа, яка діяла, перебуваючи у зазначених станах, не підлягає адміністративній відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність — охоронний правовий засіб, що застосовується за пору­шення трудової дисципліни (вчинення дисциплінарного проступку) у порядку та на підставах, встановлених чинним законодавством і передбачає відповідні негативні юридичні наслідки.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правила­ми внутрішнього трудового розпорядку, які застверджуються трудовими колективами за по­данням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспіл­кової організації на основі типових правил.

Дисциплінарна відповідальність застосовується органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На пра­цівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та інши­ми актами законодавства про дисциплінарну відповідальність, дисциплінарні стягнення можуть накладатися органами, вищестоящими щодо зазначених органів. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх об­рав, і лише з підстав, передбачених законодавством. Тому умовно виділяють два види ди­сциплінарної відповідальної: загальну (санкції такої відповідальності застосовуються до всіх без винятку працівників) та спеціальну (застосовується на підставі окремих нормативно- правових актів: статутів, положень, законів і поширюється лише на визначене коло пра­цівників). Загальна дисциплінарна відповідальність передбачена ст. 147 Кодексу законів про працю України, де встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана і звільнення. Загаль­на дисциплінарна відповідальність є універсальною за характером та може застосовува­тись до всіх працівників, які працюють за трудовим договором, незалежно від виду здійс­нюваної ними діяльності. При чому перелік дисциплінарних стягнень загального характе­ру є вичерпним.

Спеціальна дисциплінарна відповідальність передбачена спеціальним законодавством: Законами України, що визначають особливості правового статусу окремих груп працівни­ків (наприклад, «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 р., «Про державну служ­бу» у редакції від 22.05.2008 р. тощо) або іншими актами (статутами та положеннями про дисципліну). Спеціальна дисциплінарна відповідальність працівників відрізняється від за­гальної більш суворими заходами дисциплінарного стягнення чи впливу. Наприклад, від­повідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про державну службу» до державних службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством, можуть застосовува­тися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповід­ність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Матеріальна відповідальність — охоронний правовий засіб, який застосовується за вчи­нення майнового правопорушення (проступку) у порядку та на підставах, встановлених чин­ним законодавством про працю, і передбачає відповідні негативні юридичні наслідки.

В основі матеріальної відповідальності лежить обов'язок працівника дбайливо ставитися до майна роботодавця та вживати заходів щодо запобігання шкоди, а також обов'язок самого робо­тодавця — створити умови, необхідні для нормальної роботи; забезпечити здорові та безпечні умови праці, впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки та санітарно-гігієнічні умови, які за­побігають виробничому травматизмові й виникненню професійних захворювань працівників. Тому матеріальна відповідальність, на від міну від дисциплінарної, має двосторонній характер, оскільки її суб'єктами можуть виступати і працівник, і роботодавець (службова особа, керівник підприємства, установи, організації).

Водночас матеріальна відповідальність працівника та матеріальна відповідальність робо­тодавця відрізняються між собою розміром відшкодованої шкоди, порядком відшкодування, характером правових норм, що їх регулюють. Так, обсяг матеріальної відповідальності пра­цівника, за загальним правилом, визначається розміром завданої шкоди у межах середнього заробітку працівника (зобов'язання повного відшкодування виникає у випадках, прямо за­значених у Кодексі законів про працю України). Роботодавець відшкодовує завдану праців­нику при виконанні трудових обов 'язків шкоду в повному обсязі незалежно від власного фі­нансово-економічного становища.

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, уста­нові, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов 'язків.

Зв'язок матеріальної відповідальності працівника з виконанням ним трудових обов 'язків споріднює її з дисциплінарною відповідальністю. Проте про дисциплінарну відповідальність мова йде тоді, коли працівник порушує встановлені на підприємстві, установі, організації правша внутрішнього трудового розпорядку. Якщо ж шкідливі наслідки виражаються у зав­данні майнової шкоди підприємству, установі, організації, — застосовуються заходи матері­альної відповідальності. Тобто шкідливий наслідок як складовий елемент об'єктивної сторо­ни відповідного правопорушення виступає єдиним критерієм визначення виду юридичної ві­дповідальності працівника (дисциплінарної чи матеріальної). Так, матеріальна відповідаль­ність застосовується адміністрацією підприємств, установ, організацій внаслідок вчинення майнового правопорушення (проступку).

Матеріальна відповідальність може бути обмеженою і повною. У відповідності до вимог ст. 133 Кодексу законів про працю України обмежену матеріальну відповідальність несуть працівники у разі зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виро­бів, а також керівники підприємств установ, організацій, їх заступники, керівники структур­них підрозділів у разі заподіяння з їх вини майнової шкоди підприємству, установі, організа­ції тощо. Матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з вини працівни­ка, настає у випадках, передбачених ст. 134 Кодексу законів про працю України: якщо між таким працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення ціло­сті майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання; якщо майно та інші цінності були одержані таким працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; якщо керівник підприємства, установи організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компен­сацій за порушення строків її виплати і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством тощо.

За загальним правилом, обов'язок доказування наявності умов для притягнення працівника до матеріальної відповідальності (вина працівника та факт шкоди) покладено на роботодавця. Виняток складають випадки, коли укладено договір про повну матеріальну відповідальність або майно передано йому за разовою довіреністю, тобто матеріально відповідальні працівники вва­жаються винними у заподіянні шкоди, поки самі не доведуть протилежне.

Видом матеріальної відповідальності є: грошове стягнення. Відповідно до ст. 140 Кодексу законів про працю України працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкодження. При чому, наприклад, вчинення працівником розкрадання майна роботодавця, встановлене виро­ком суду, що набрав законної сили, може мати наслідком притягнення його до матеріальної, кримінальної та дисциплінарної відповідальності одночасно. Крім того, чинне законодавство про працю передбачає обставини, які виключають матеріальну відповідальність працівника. Так, якщо шкода була завдана роботодавцю діями працівника, які підпадають під ознаки трудового правопорушення, однак були вчинені в результаті нормального виробничо- господарського ризику, крайньої необхідності чи необхідної оборони, правовідносини ма­теріальної відповідальності не виникають.

Цивільна відповідальність — охоронний правовий засіб, який застосовується з метою відновлення та компенсації договірних та позадоговірних зобов'язань, що полягає у відшко­дуванні правопорушником майнової шкоди та поновленні порушених особистих немайнових та майнових прав. Цивільна відповідальність носить значною мірою правовідновлючий (ком­пенсаційний) характер.

Однією із найважливіших ознак цивільно-правової відповідальності є її майновий ха­рактер. Так, фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з під­приємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (наприклад речі особистого користування). Фізична осо­ба— підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Юридична осо­ба відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Цивільна відповідальність має дві форми — договірну та позадоговірну. Договірна відпові­дальність настає за невиконання чи порушення умов договору та встановлюється як самим до­говором, так і законом. Так, відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушен­ня зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: при­пинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановле­но договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустой­ки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Позадоговірна відповідальність настає лише за законом та за умови спричинення збитків особою, яка не була з потерпілим у договірних відносинах. Наприклад, у ч. 1 ст. 1162 Цивіль­ного кодексу України передбачено, що шкода, завдана особі, яка без відповідних повнова­жень рятувала здоров'я та життя іншої фізичної особи від реальної загрози для неї, відшко­довується в повному обсязі державою.

Тобто цивільна відповідальність застосовується за порушення договірних зобов'язань (у вигляді пені, штрафу, відшкодування збитків) та за цивільно-правові позадоговірні право­порушення (делікти), що заподіюють матеріальний збиток або моральну шкоду особам. Ци­вільна відповідальність застосовується судовими органами або добровільно реалізується са­мим порушником: вільно сплачуються пені, збитки, відшкодовується шкода.

Цивільна відповідальність характеризується наступними особливостями: має майновий характер, оскільки збитки визначаються у грошовій формі; діє презумпція винності право­порушника, оскільки він повинен довести відсутність вини; має дві форми — договірну та позадоговірну; захист порушених цивільних прав здійснюється загальними, господарськи­ми, третейськими судами у межах особливого процесуального порядку; суб'єктами відпо­відальності може бути як фізична, так і юридична особа; можливість добровільного відш­кодування збитків у досудовому порядку.

Крім традиційного, галузевого підходу, існує ще кілька критеріїв класифікації юридичної відповідальності.

Так, залежно від функцій юридичної відповідальності розрізняють види юридичної відпо­відальності:

1. Правовідновлюючу (цивільно-правову і матеріальну, яка має на меті компенсацію за завдану шкоду. Як правило, характерним є добровільне виконання правопорушником певних вимог. Державний примус застосовується у разі виникнення конфлікту між сторонами.

2. Каральну (кримінально-правову, адміністративно-правову, що передбачає: а) обмежен­ня прав особи, яка притягається до відповідальності (позбавлення права обіймати певні поса­ди, позбавлення права керувати автомобілем, тимчасове призупинення зовнішньоекономіч­ної діяльності тощо); б) застосування додаткових обов'язків обтяжуючого характеру (штра­фу, встановлення режиму індивідуального ліцензування тощо).

Крім того, юридична відповідальність розрізняється за способом покладання, в резуль­таті чого виокремлюють особливості порядку застосування певних її видів:

• конституційна відповідальність характеризується специфічним порядком застосування (зокрема, відповідно до вимог ч. 2 ст. 111 Конституції України питання про усунення Прези­дента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України тощо);

• виключно у судовому порядку покладається кримінальна відповідальність;

• адміністративна відповідальність застосовується відповідними адміністративними орга­нами (адміністративними комісіями, відповідними органами митної, прикордонної служби, сані­тарною інспекцією і т. д.); дисциплінарна відповідальність покладається органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затверд ження і призначення на посад у) даного працівника- правопорушника; матеріальна відповідальність робітників може застосовуватися власником або уповноваженим ним органом у випадках встановлених законодавством —судом;

• цивільна відповідальність застосовується загальними, господарськими, третейськими судами (або добровільно реалізується самим порушником).

Ще одним критерієм класифікації юридичної відповідальності є підстави її застосуван­ня, в результаті чого розрізняють позитивну юридичну відповідальність та негативну юри­дичну відповідальність. Підстави застосування юридичної відповідальності — це необхідна єдність її правових і фактичних передумов, без яких вона не може бути реалізованою.

Так, позитивна (перспективна) юридична відповідальність — це дотримання приписів правових норм, це позитивний обов'язок, що випливає із соціальної, посадової, службової та іншої ролі суб'єктів. Підставами позитивної юридичної відповідальності є:

• установчі та регулятивно-правові приписи норм права, де закріплюються певні по­зитивні обов'язки суб'єктів правовідносин (наприклад, визначаються позитивні обов'язки суб'єкта конституційно-правових відносин тощо) та особливі охоронно-правові приписи норм права, які передбачають відповідні юридичні санкції (усунення, звільнення з посади, резолюція недовіри тощо);

• наявність особливих матеріальних підстав застосування юридичних санкцій (втрата довіри¹, недоцільні політичні рішення, бездіяльність посадової особи, недосягнення постав­лених завдань, неефективна робота певних органів тощо);

• правозастосовчий акт (постанова, розпорядження, рішення тощо).

Тобто позитивна юридична відповідальність — це відповідальна поведінка, усвідомлення свого обов'язку, його неухильне виконання та дотримання відповідних правил. Тому право­порушення не може бути підставою позитивної юридичної відповідальності. Так, однією із особливостей конституційно-правової відповідальності є домінування саме позитивного її аспекта, оскільки конституційно-правова відповідальність має політико-правовий характер, і підставами її застосування є не правопорушення, а, як правило, акти політичного характеру. Зокрема, проявом позитивної відповідальності є право Верховної Ради України розглянути

питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України (ст. 87 Конституції України¹).

Навпаки, негативна юридична відповідальність застосовується з приводу вчинення право­порушення. Негативну юридичну відповідальність можна виокремити як особливий вид пра­вовідносин між державою та особою-правопорушником, підставою для виникнення яких є правопорушення. При чому на правопорушника покладаються ряд примусових обов'язків, які забезпечуються державою.

Підставами негативної юридичної відповідальності є:

• регулятивно-правові приписи норм права, які чітко фіксують елементи складу право­порушення, містять його юридичні ознаки та охоронно-правові приписи норм права, які пе­редбачають можливість застосування юридичної відповідальності за його вчинення',

• наявність усіх елементів складу правопорушення у протиправному суспільно небезпе­чному або суспільно шкідливому діянні (ції чи бездіяльності);

• правозастосовчий акт (вирок суду, наказ тощо), у якому: дається всебічна оцінка об­ставин скоєного правопорушення, особи, що його вчинила; міститься юридична кваліфікація діяння, мотивоване юридичне рішення.

Отже, лише необхідний зв'язок та єдність правових і фактичних підстав (формального складу правопорушення, матеріального складу правопорушення, а також правозастосовчого акту) — будуть відповідати вимогам законності в процесі притягнення особи до юридичної відповідальності за скоєне нею правопорушення.

Тобто негативна (ретроспективна) юридична відповідальність пов'язується із закріпленим у законі примусовим обов'язком правопорушника перетерпіти певні негативні наслідки (сан­кції) за скоєне ним правопорушення. Однією із особливостей конституційно-правової відпо­відальності є домінування саме позитивного її аспекта. Проте, конституційна відповідаль­ність може функціонувати також і в ретроспективному аспекті. Наприклад, проявом негати­вної (ретроспективної) конституційної відповідальності є право Президента України припи­нити повноваження Верховної Ради України (ч. 2 ст. 90 Конституції України²), оскільки це конституційно-правова санкція, підставою застосовання якої є здійснення особливого кон­ституційного правопорушення, коли «протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради України не можуть розпочатися».

Саме цей вид відповідальності — негативна юридична відповідальність і мається на увазі, коли без відповідних застережень застосовується термін «юридична відповідальність».