2. Структура системи права, її елементи та критерії побудови

Єдність та взаємоузгодженість правових норм зумовлює формування відповідних норма­тивно-правових масивів та комплексів. Якщо виходити з того, що система права — це систе­ма більш вищого порядку, то на порядок нижче можливо виділити її певні «підсистеми». Опанувати складну природу взаємозв'язків між елементами структури системи права дозво­ляє класифікація за наступними критеріями:

1. Залежмо від призначення правового регулювання виділяють підсистему публічного права та підсистему приватного права. Поділ юридичного права на публічне і приватне існував ще за часів римського права і на сьогодні є характерним для континентальної правової сім'ї. Поділ системи права на публічне право і приватне право отримав закріплення і в Україні. Опанувати причини та­кого поділу дозволяє саме функціональне призначення правового регулювання¹.

«Публічне право призначене врегульовувати відносини індивіда з державою, приват­не — взаємні відносини індивідів».

Еміль Дюркгейм (1858—1917)

Функціональне призначення відповідних структурних елементів системи права впливає на характер методів, способів та принципів правового регулювання, що дозволяє виокремити під­систему публічного права, підсистему приватного права та комплексну підсистему права.

У межах публічно-правової підсистеми діють імперативні, категорічні методи, методи субординації (вертикальні за характером) та способи заборон і владного зобов'язання. Спо­соби заборон характерні для кримінальних правовідносин, а способи владного зобов'язання характерні для адміністративних правовідносин.

У приватно-правовій підсистемі, навпаки, діють диспозитивні методи, методи рівності сто­рін (горизонтальні за характером) та дозволи як способи правового регулювання.

Комплексна підсистема права характеризується відсутністю єдиного методу, єдиного способу регулювання та наявністю власних принципів. Тобто функціональне призначення даної підсистеми права зумовлене особливостями окремих сфер суспільних відносин, пе­редбачає специфічні принципи та потребує поєднання протилежних за своїм характером так званих «комбінованих методів»² і «комбінованих способів» правового регулювання.

У комплексній підсистемі права виокремлюється господарське право — система норм, яка спрямована на регулювання та охорону відносин у сфері господарської діяльності (гос­подарювання), що базується на засадах різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. У зв'язку з цим регулювання відносин у сфері господарювання вимагає за­стосування як методу субординації (державна реєстрація та ліцензування), так і методу рів­ності сторін (укладання угод між підприємцями) тощо. І при цьому застосовуються як дозво­ли, заохочення, так і заборони, владні зобов'язання.

Система права України також поділяється на певні структурні підсистеми права — приват­ну, публічну та комплексну. Кожна з цих підсистем складається із сукупності певних однорід­них норма права, субінститутів права, інститутів права та галузей права. Зокрема, до публічно- правових галузей права відносять адміністративне право, кримінальне право, фінансове право та ін.; до приватно-правових галузей права — цивільне право, сімейне та ін.; до комплексних галузей права — господарське, екологічне, аграрне та ін.

2. Залежно від способів правового регулювання виділяються підсистеми публічного права, приватного права та комплексна підсистема права. Так, засновник французької соціологічної школи Еміль Дюркгейм, виділяв способи правового регулювання в окремий критерій поділу системи права, вважаючи найбільш суттєвою рисою юридичних норм «характер їх санкцій» і тому, на його думку, юридичні правила слід класифікувати на два великі види залежно від характеру їх санкцій — репресивних (каральних) чи реститутивних (спрямованих на понов­лення попереднього стану, що існував до його порушення).

І цивільне, і кримінальне право мають спільний предмет — суспільні відносини у сфері особистих немайнових прав фізичної особи, (зокрема, право на охорону здоров'я). Проте за­вдання, які ставлять перед собою кримінально-правові та цивільно-правові норми різні; у першому випадку — це охорона права, у другому — захист права. Своєю чергою, завдання правового регулювання виокремлюють відповідні своєрідні риси способів правового регу­лювання¹.

2. Залежмо від субординації (місця) у системі права — (субординація в даному випадку означає, що норми процесуального права похідні від норм матеріального права) — систему права структурують на матеріальні та процесуальні підсистеми, які, своєю чергою, склада­ються із сукупності певних однорідних галузей права.

У зв'язку з цим виділяють матеріальні галузі права (кримінальне, цивільне, господарське та ін.) та процесуальні галузі права (кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, гос­подарсько-процесуальне та ін.).

2. Залежно від форми права у структурі системи права виділяють підсистеми звичаєвого, прецедентного, договірного, статутного права².

Звичаєве право — це сукупність правових звичаїв, що регулюють певну сферу суспільних відносин.

Прецедентне право — це сукупність юридичних прецедентів, що регулюють ту чи іншу сферу суспільних відносин.

Договірне право — це сукупність нормативно-правових договорів, які регулюють певну сферу суспільних відносин.

Статутне право — це сукупність норм права, які закріплені в нормативно-правових актах, спрямованих на регулювання відповідних суспільних відносин.

2. Залежно від предмету правового регулювання виділяють галузі, підгалузі, інститути права, субінститути права та норми права (як первинні елементи).

3. Залежно від значення у структурі системи права (як внутрішній організації норм пра­ва) виділяють основні структурні елементи системи права — норми права, інститути і галузі права та факультативні — субінститути та підгалузі права.

Як правило, найважливішим, «базовим» структурним підрозділом системи права визна­чається галузь права; для України традиційним є поділ правових норм на галузі права³.

Галузь права — як сукупність норм права — це відокремлена частина в межах системи, спрямована на впорядкування відповідної однорідної сфери суспільних відносин. Як складо­ва системи права, галузь права взаємодіє з іншими галузями права, насамперед, у межах від­повідної структурної підсистеми права (публічної, приватної, комплексної).

Серед галузей права виділяють профілюючі, спеціальні та комплексні¹. Так звані профі­люючі галузі (конституційне, цивільне, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально- процесуальне тощо) — це галузі, які втілюють вихідні юридичні режими, утворюючи основ­ну частину системи права, на основі яких засновуються спеціальні галузі (сімейне, земельне, право соціального забезпечення тощо). Спеціальні галузі — це галузі, які утворилися на ос­нові підгалузей та інститутів профілюючих галузей права, які покликані розвивати систему права. Комплексні галузі — це галузі, утворилися на межі різних галузей права і характери­зуються специфікою принципів права, комбінованими методами та способами правового ре­гулювання.

Незважаючи на те, що система суспільних відносин є досить складною, в межах кожної «однорідної сфери» суспільних відносин можна виокремити низку «підсфер». У межах галузі права виокремлюють підгалузі права — такі складові галузі права, які є впорядкованою су­купністю кількох споріднених правових інститутів. У межах фінансового права виділяють такі його підгалузі — банківське право, валютне право, бюджетне право, в межах цивільного права — спадкове право, авторське право, зобов'язальне право. Важливим у цьому контексті є чітке розмежування таких понять, як «сфера», «підсфера», «вид» та «підвид» суспільних відносин, оскільки в межах відповідної «сфери» та певної «підсфери» суспільних відносин можуть існувати різні «види» та «підвиди» суспільних відносин. У системі господарського права (як галузі права) існує підгалузь — біржове право, в межах якої, приміром, існує інсти­тут професійних учасників фондового ринку, що, своєю чергою, містить субінститут — емі­тентів цінних паперів.

Система права є відображенням об'єктивно існуючих у суспільстві різних за характером соціальних факторів. У зв'язку з цим деякі інститути права з часом можуть перетворюватися у підгалузі та галузі права. Зокрема, інститут біржового права як складова частина госпо­дарського права на сьогодні розглядається як підгалузь господарського права, а інститут банківського права (складова фінансового права) — як самостійна галузь права.

До основних елементів структури системи права відносять також інститути права та нор­ми права.

Інститути права здійснюють комплексний вплив на поведінку фізичних та юридичних осіб у різних сферах суспільного життя. Існує кілька критеріїв класифікації інститутів права:

1. За сферою розповсюдження інститути поділяються на галузеві та міжгалузеві. Прик­ладом галузевого інституту є інститут усиновлення, що функціонує в межах сімейного права; прикладом міжгалузевого інституту є інститут договору, який застосовується у різних галу­зях права.

2. За спрямованістю дії інститути поділяються на регулятивні (зокрема, інститут права власності) та охоронні (інститут кримінально-правової відповідальності).

3. За субординацією (місцем у системі права) інститути поділяються інститути матеріа­льного права (інститут дарування) та інститути процесуального права (інститут притягнення до кримінальної відповідальності)

Відповідно первинною складовою усіх галузей права, підгалузей права та інститутів права є норми права. Норми права споріднені між собою у системі права завдяки їх функціонально­му призначенню (регулювання та охорона суспільних відносин). Тому у своїй єдності норми права становлять цілісну систему, а внутрішні системні зв'язки, які існують між ними, мають об'єктивний характер. Водночас, аби в процесі правореалізації обрати адекватну правову нор­му, слід розуміти її особливості, що зумовлені тим своєрідним місцем, яке вона займає у сис­темі права. Особливі риси норм права наочно виявляються в процесі їх класифікації за різними підставами, зокрема: а) за структурними характерниками системи права виокремлюють норми процесуального права, норми матеріального права, норми публічного права, норми приватного права; б) за галузевою належністю — норми конституційного права, кримінального права, го­сподарського права, цивільного права тощо; в) за сферою їх дії у просторі — загальнодержав­ні, регіональні, місцеві норми права тощо.