Тема 13. Система права та система законодавства: поняття, зміст та співвідношення

1. Система права: поняття та загальна характеристика.

2. Структура системи права, її елементи та критерії побудови.

3. Система законодавства. Систематизація законодавства.

Перелік знань та вмінь, яких набуде студент після опанування матеріалів теми

У результаті вивчення даної теми студенти мають опанувати: логіку побудови внутрішньої організації (структури) системи права (за метою, завданнями, предметом і методом правового регулювання); особливості її структурних підсистем (публічного та приватного права, ма­теріального та процесуального права); співвідношення системи законодавства та системи пра­ва, виокремлюючи їх особливі риси; особливості кодифікації, інкорпорації та консолідації за­конодавства як певних видів систематизації законодавства.

1. Система права: поняття та загальна характеристика

Однією із найважливіших ознак юридичного права є його системний характер. Система пра­ва —це система правових норм, що спрямована на регулювання та охорону суспільних відносин.

Суспільство — єдина цілісна система. Суспільна життєдіяльність охоплює різні сфери суспі­льних відносин, які регулюються та охороняються нормами права. Системність, об'єктивність суспільних відносин надає юридичному праву відповідно системний та об'єктивний характер.

Система права відображає суспільні відносини, які за конкретних історичних умов для ві­дповідної державно-упорядженої соціальної системи є найбільш значимими в процесі задо­волення певних життєвонеобхідних для суспільної діяльності потреб та відображення соціа­льних інтересів, (у фокусі яких знаходяться саме загальнолюдські цінності, людина, її права та свободи). Зокрема, це фінансові, майнові та немайнові, земельні, шлюбні, сімейні та ін. ві­дносини. Кожна сфера, кожен вид суспільних відносин регулюється визначеною групою норм права, які відображають їх характерні особливості. Оскільки норми права покликані врегульовувати та охороняти найбільш значимі суспільні відносини, система права визна­чається як центральний елемент правової системи¹.

Соціальне призначення системи права — служити нормативною базою державного забез­печення певних суспільних відносин . Тому система права розглядається, передусім, як «нормативно-правовий регулятор», здатний здійснювати регулювання і охорону суспіль­них відносин, та характеризується цілісністю та структурованістю взаємоузгоджених між со­бою норм права, відсутністю юридичних протиріч (колізій) та прогалин.

Для розвитку системи права характерними є дві тенденції — безперервне її оновлення відповідно до вимог суспільного розвитку та прагнення до внутрішньої узгодженості, єдності та стабільності норм права.

Збалансованість системи права забезпечується саме шляхом динамізму норм права. В процесі розвитку суспільних відносин з'являється необхідність в оновленні правових норм, які б ві­добразили такі зміни. Якщо нормативний регулятор своєчасно не реагує на суспільні трансфор­мації, він перетворюється на гальмо суспільного розвитку. Навпаки, якщо правові приписи своє­часно приводяться у відповідність до потреб суспільства та узгоджуються щодо інших складових елементів, це позитивно впливає на систему права і вона зберігає свою життєздатність.

На сьогодні існує кілька підходів до визначення структури системи права:

• система права як об'єктивно зумовлена внутрішня організація норм права певної дер­жави, що виявляє себе у їх єдності і злагодженості та у розподілі на відповідні структурні пі­дсистеми та структурні елементи²;

• система права як внутрішня форма права;

• система права як внутрішня будова права, що характеризується єдністю його складо­вих частин та диференціацією права на відносно відокремлені складові частини у вигляді пе­вних об'єднань правових норм (галузей, підгалузей, інститутів права)³.

Внутрішня єдність норм права в межах системи права є проявом закономірностей роз­витку та функціонування об'єктивного, формально-визначеного, юридичного права .

Ця внутрішня цілісність норм права в межах системи права набуває своє вираження у її виок­ремленні від норм міжнародного права⁴, в органічній єдності основних правових ідей, понять принципів, конкретизації найбільш загальних норм у нормах спеціального характеру, у взає­мозв'язку та взаємозалежності норм права (зокрема, матеріального і процесуального права) тощо.

Другою закономірністю є поділ системи права на конкретні структурні елементи. Для України традиційним є розгляд у якості складових системи права норм права, інститу­тів права, підгалузей та галузей права¹.

Норми права — первинна складова системи права. Норми права об'єднуються у систему права не хаотично — між ними існують відповідні об'єктивні взаємозв'язки, які виявляють їх подібні або відмінні риси. Наприклад, у системі права норми матеріальних галузей права та норми процесуально-правових галузей виокремлюються у самостійні структурні складові її частини тощо.

Інститут права — це відносно відокремлений комплекс правових норм, що регулює пев­ний однорідний вид або групу суспільних відносин. Наприклад, серед багатьох інститутів, які існують у межах муніципального права, виокремлюється інститут органів місцевого са­моврядування, що спрямований на закріплення правового статусу обласних, районних, сіль­ських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів. Субінститут права — сукупність правових норм, що регулюють певний різновид суспільних відносин. Наприклад, у межах ін­ституту місцевого самоврядування виокремлюється субінститут служби в органах місцевого самоврядування тощо.

Підгалузь права — це складова галузі права, що являє собою впорядковану сукупність кі­лькох споріднених правових інститутів у межах однієї галузі права. Зокрема, в межах кон­ституційного права виділяється підгалузь муніципального права, що спрямована на регулю­вання та охорону суспільних відносин у сфері місцевого самоврядування тощо.

Галузь права — це відокремлена складова системи права, що спрямована на регулювання та охорону якісно однорідної сфери суспільних відносин за допомогою специфічних засобів, способів та принципів та включає норми права, субінститути права, інститути права, підга- лузі права. До галузей права відносять конституційне, адміністративне, фінансове, господар­ське, цивільне та ін.

Традиційним є виокремлення структурних елементів системи права за предметом та ме­тодом правового регулювання. Проте структура системи права, як внутрішня організація норм права, зумовлюється метою, завданнями, функціями, предметом, методами, спосо­бами, принципами правового регулювання, в цілому. З цих позицій опанування багатог­ранної природи внутрішніх системних зв'язків, які існують у системі права пов'язане з розк­риттям значення усіх вищевказаних феноменів.

У державах демократичної, соціально-правової орієнтації метою правового регулювання є загальносоціальні, загальнолюдські цінності, забезпечення права людини, її прав та свобод тощо. Функції правового регулювання — це відповідні напрями впливу норм права. Зміст функцій становлять певні завдання.

Мета правового регулювання обумовлює відповідне функціональне призначення струк­турних елементів системи права (галузей, підгалузей тощо), змістом якого виступають відпо­відні завдання у тих чи інших сферах правового регулювання. Наприклад, за радянської докт­рини кримінального права операції з обміну валютних цінностей вважалися злочинним діян­ням, а в умовах демократичної держави, за якої мета правового регулювання набуває загально­людський характер, такого роду операції здійснюються у порядку, встановленому чинним ва­лютним законодавством.

При цьому функціональне призначення, яке притаманне структурним елементам системи права зумовлюється не лише метою правового регулювання, але й предметом та методом правового регулювання.

Предмет правового регулювання — це суспільні відносини, які є найбільш важливими для життєдіяльності людей, їх організацій, спільнот тощо. Предмет правового регулювання відповідає на запитання «Що саме регулюється нормами права ?». Кожній галузі права відповідає певна сфе­ра однорідних суспільних відносин, тобто певний предмет правового регулювання. Зокрема, пре­дметом регулювання сімейного права як галузі права є сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між членами сім'ї. Оскільки сім'ю складають лише особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, предмет сімейного права не вклю­чає сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням.

Як зазначалося, особливості предмету правового регулювання можуть впливати на спе­цифіку функціонального призначення тієї чи іншої сфери правового регулювання і на виок­ремлення її особливих завдань, методів правового регулювання тощо. Зокрема, своєрідні ри­си предмету правового регулювання галузі конституційного правей (як установчої галузі права) безпосередньо зумовлюють особливе функціональне призначення цієї галузі в системі права особливі завдання, методи, способи та принципи правового регулювання.

Таким чином, у процесі організаці внутрішніх системних зв'язків норм права специфіка пе­вного виду суспільних відносин може зумовлювати характер тих чи інших функцій права (між­галузевих, галузевих, інститутів права), завдань, методів, способів та принципів правового ре­гулювання. Різноманітність та специфічність сфер суспільних відносин впливає на вибір від­повідних юридичних засобів (методу правового регулювання), за допомогою яких здійснюєть­ся вплив на дані суспільні відносини.

Метод правового регулювання — це сукупність прийомів та засобів, за допомогою яких здійснюється упорядкування суспільних відносин. Метод правового регулювання відповідає на запитання «Яким чином регулюється?». Залежно від характеру суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню виділяють:

• вертикальні методи (імперативний, категоричний, метод субординації) — засоби пра­вового регулювання, які засновані на владних приписах органів держави, які чітко встанов­люють порядок виникнення прав і обов'язків суб'єктів та санкції за порушення цих обов'язків у формі заборон та покарань;

• горизонтальні методи (диспозитивний, метод рівності сторін тощо) — засоби правово­го регулювання, які передбачають рівність сторін за правовим статусом, можливість обрання суб'єктами бажаного для них варіанта правовідносин у межах чинного законодавства за принципом «дозволено все, що не заборонено».

Як зазначалося, особливості предмета правового регулювання можуть впливати на спе­цифіку функціонального призначення тієї чи іншої сфери правового регулювання на спосо­би, принципи правового регулювання. Тобто метод правового регулювання може відігравати вирішальне, домінуюче значення в процесі побудови внутрішніх системних зв'язків норм права в межах системи права. Так, у ст. 1 Цивільного кодексу УРСР 1965 р. було закріплено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини. Таке «розмите» визначення предмета цивільного права обумовлювало свого часу у радянській ци- вілістичній доктрині великі суперечки і дискусії. З набранням чинності Цивільного кодексу України від 16.01.2003 підґрунтя для суперечок у цій сфері було усунуте, оскільки ст. 1 Ци­вільного кодексу України відносить до предмету цивільно-правового регулювання лише ті із майнових відносин, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майно­вій самостійності їх учасників.

Таким чином, метод правового регулювання зумовлює відповідні засоби правового регу­лювання.

Засоби правового регулювання — це дозволи, заборони, владне зобов'язання та заохо­чення. Заборона — це засіб правового регулювання, що полягає у покладанні на суб'єктів обов'язку не здійснювати протиправних дій. Владне зобов'язання — це засіб правового ре­гулювання, що полягає у покладанні на суб'єкта обов'язку здійснювати певні дії та застосо­вується до тих відносин, де суб'єкти мають нерівний правовий статус. Заохочення — це за­сіб, що полягає у наданні суб'єктам правовідносин певних винагород та пільг з метою сти­мулювання їх добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків у формі морального та матеріального стимулювання. Серед існуючих засобів правового регулювання для цивіль­ного права характерним є саме дозвіл — як такий засіб, що надає суб'єктам суспільних від­носин можливості здійснювати дії, які не суперечать нормам права за принципом «дозволено все, що не заборонено».

Принципи права — це система вихідних ідей, положень формування і функціонування права, які залежно від сфери поширення їх дії на систему права поділяються на загальні, га­лузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права. Загальними принципами цивільного права є неприпустимість втручання у сферу особистого життя людини, позбавлення права власнос­ті, крім випадків, встановлених Конституцією та законом, свобода договору, свобода підпри­ємницької діяльності, яка не заборонена законом, судовий захист цивільних прав та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Таким чином, система права розглядається як «нормативно-правовий регулятор», здатний здійснювати регулювання і охорону суспільних відносин, характеризується цілісністю та структурованістю взаємоузгоджених між собою норм права. Структура системи права, як внутрішня організація норм права зумовлюється метою, завданнями, функціями, предметом, методами, способами, принципами правового регулювання, у цілому.