2. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб

Чиннність нормативно-правових актів — це їх фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відно­син, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності ви­користання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.

Чинність нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами: а) дією у часі, тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу (темпо- ральна чинність нормативно-правових актів); б) простором, на який розповсюджується дія нор­мативно-правового акту; в) колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акту, тоб­то у яких осіб на підставі цього нормативно-правового акту виникають конкретні юридичні пра­ва та обов'язки.

Правила щодо темпоральної (часової) чинності нормативно-правових актів вста­новлюються законодавством.

Дія нормативно-правового акту у часі зумовлена:

І. Моментом введення в дію (набрання юридичної сили). Нормативно-правові акти по­чинають діяти: а) з часу, що зазначений у самому нормативно-правовому акті чи спеціально прийнятому акті; б) після 10 днів з моменту його опублікування; в) якщо нормативно-право­вий акт не публікується, то з моменту одержання його виконавцями.

Закони починають діяти:

1. Відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Тобто закони, де не вказаний момент набрання чинності, вступають у силу по всій території України після закінчення 10-денного строку з дня їх офіційного опубліку­вання (ч. 5 ст. 94 Конституції України, п. 4 Указу Президента України «Про порядок оприлюд­нення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.97 p.).

2. За спливом певної кількості днів з дня опублікування. Відповідно до Конституції Украї­ни (ч. 5 ст. 94) закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднен­ня, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. В за­значеному положенні виражено загальне вихідне правило, яке допускає можливість винятків, зокрема, за яких час, який обчислюється з дня опублікування, може бути й більшої тривалос­ті, що визначається у самому акті.

Так, у Законі України від 17 січня 2002 р. «Про особливості державного регулювання діяль­ності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» зазначається (ст. 10), що «цей закон набирає чинності через шістдесят календарних днів з дня опублікування».

3. З часу, який зазначено в самому законі. Зокрема, у ст. 1 Прикінцевих та перехідних по­ложень Цивільного кодексу України, прийнятого 16.01.2003 p., зазначено, що цей Кодекс на­бирає чинності з 1 січня 2004 р. Розрив у часі — між прийняттям та введенням закону у дію — пояснюється, як правило, необхідністю проведення низки підготовчих заходів, що забезпечують його функціонування.

   3. Закон у різних своїх частинах може вводитися у дію неодночасно, неодномоментно. Ро­зрив у часі між набранням законом чинності та набранням чинності його окремих частин може бути більш чи менш значним. Дія якоїсь частини норм старого законодавства може деякий час за певних умов продовжуватись.

   4. З моменту настання певної події. Цей спосіб набрання законом чинності зустрічається дуже рідко, якщо не сказати, що це взагалі поодинокі випадки. Таким, наприклад, був Закон України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист», який прийнято 24 березня 1998 p., де було сказано (ст. 13): «1. Цей Закон набирає чинності з дня введення в дію Закону України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» (на той час такий Закон ще не було прийнято).