4. Норми права: класифікація та види

Норма права розглядається як «елементарна частина права», тобто як складова єдино­го цілого — юридичного права, що «характеризується ієрархічним підпорядкуванням, структурною будовою та спеціалазацією, яка виявляється в особливостях сфери суспіль­них відносин, що регулюється нормою»².

З метою опанування змісту норм права їх класифікують за наступними критеріями:

1. За суб'єктами юридичноїнормотворчості виділяють норми, які приймаються народом (на референдумах різних рівнів), державними органами (органами законодавчої, виконавчої влади та ін.) тощо.

2. За юридичною силою виділяють норми, які містяться у законодавчих актах і мають ви­шу юридичну силу (норми Конституції — Основного Закону, норми законодавчих актів, зок­рема, Законів України, які приймаються Верховною Радою України) та норми, які містяться у підзаконних нормативно-правових актах, які приймаються на підставі та на виконання за­конодавчих (норми указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України) актів.

3. За функціональним призначенням у механізмі правового регулювання виділяють: норми — засади, норми —принципи, норми —дефініції тощо (загальні норми) та норми-правила пове­дінки (спеціальні норми).

Вихідні норми — це норми, які приймаються, як правило, установчою владою (зокрема, народом на референдумі), органами законодавчої влади; норми-правила поведінки — це нор­ми, які приймаються іншими суб'єктами нормотворчої діяльності.

Установчі норми містяться в Конституції, кодифікованих законодавчих актах, де проголо­шуються основоположні принципи правового регулювання тощо. Наприклад, у ст. 8 Консти­туції України проголошується «норма — принцип» — «В Україні визнається і діє принцип верховенства права». Норми — правила поведінки знаходяться в спеціальних законодавчих актах, де конкретизується дія загальних норм: приміром, у Законі України «Про Конституцій­ний Суд України» конкретизується статус єдиного органу конституційної юрисдикції, що є одним із засобів забезпечення принципу верховенства права в Україні.

4. За характером приписів (формою вираження диспозиції) — норми права поділяють на уповноважу вальні, заборонні, зобов 'язувальні.

5. За структурними характеристиками права виділяють відповідно — норми публічного і приватного права, норми матеріального права та процесуального права.

6. За предметом правового регулювання можливо виокремити норми права відповідно за галузевою приналежністю (норми конституційного, цивільного права тощо).

7. За методом правового регулювання можливо виділити імперативні норми, тобто кате­горичні, які не дозволяють відступу від їх приписів, (характерно для публічно-правових га­лузей права). Норми диспозитивні, характерні для приватно-правових галузей права, які доз­воляють регулювання відносин за угодою сторін та встановлюють правила на випадок відсу­тності таких домовленостей.

8. За сферою дії, поширення виділяють норми загальної дії, обмеженої дії, локальні; норми, які діють на усій території даної держави або які діють лише в межах певного регіону тощо.

9. За колом осіб, на які вони поширюють власну дію — загальні, спеціальні, виняткові; загальні (діють щодо всіх однойменних суб'єктів, наприклад, на всіх громадян), спеціальні (діють щодо певної групи однойменних суб'єктів, наприклад, лише щодо іноземних громадян) та виняткові (у передбачених законом випадках вилучають, усувають дію норм щодо певних суб'єктів).

10. За терміном дії, чинності.

Загалом, усім нормам права притаманний певний термін дії, оскільки даний вид соціальних норм покликаний відображати потреби відповідної державноупорядженої соціальної системи. У зв'язку з тим, що такі системи весь час перебувають у процесі становлення, розвитку та тра­нсформації, можна стверджувати лише про відносну стабільність деяких категорій норм пра­ва, які приймаються на відносно довготривалий термін (зокрема, це норми Конституції, норми кодифікованих законодавчих актів). Усі ж інші норми характеризуються абсолютним або від­носним динамізмом, що зумовлено сферою суспільного регулювання. Зокрема, один із най­більш високих рівнів динамізму у 1990-х роках в Україні був притаманний нормам, які прий­мались у сфері ринку фінансових послуг; приміром, до Закону України «Про банки і банківсь­ку діяльність» внесення змін і доповнень здійснювалося, майже, кожного року, а у 2000 р. цей закон був прийнятий у новій редакції.

11. За характером впливу на особистість виділяють заохочувальні та рекомендаційні нор­ми права.

Заохочувальні — норми, що встановлюють міри заохочення за схвалюваний державою і суспільством варіант поводження суб'єктів, що полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила виплати премій); рекомендаційні — норми, що установлюють варіанти бажаного з погляду держави поводження суб'єктів.

12. За субординацією у правовому регулюванні.

Субординація в даному випадку означає, що норми процесуального права похідні від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють уже не фактичні, а юридичні зв'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, потрібні для реалізації норм матеріаль­ного права. Норми процесуального права мають подвійну обумовленість: матеріальними умова­ми життя суспільства; особливостями норм тієї галузі матеріального права, з якою вони тісно зв'язані і потреби якої обслуговують.

Усі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найбільш доцільний порядок здійснення правотворчої, правозастосовчої, правоохоронної, уста­новчої і контрольно-наглядової діяльності держави; багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції. Розпо­рядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, що наділені владними пов­новаженнями по застосуванню норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам і ін.).

Тобто норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права — змістом, що виражається у своєрідності їхніх розпоряджень; особливостями адресата; структурою побудови.

Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливе рішення справи по суті.

Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливе рішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків у суд, порядок здійснен­ня правосуддя і т. п. Призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент» здійснення прав чи виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досяг­ненню результату, передбаченого нормою матеріального права.

Таким чином, норми права являють собою єдину цілісну систему, що зумовлює, як їх спільні ознаки, так і специфічні риси.

Резюме за змістом теми

«Норма права» є однією із центральних загальнотеоретичних категорій, оскільки будь-яке правове явище розкриває свій зміст безпосередньо або опосередковано саме у взаємодії або у співвідношенні з правовими нормами.

Метою вивчення даної теми є визначення змісту норми права, її внутрішньої природи, структури та видів.

При цьому варто особливо наголосити на тому, що норма права — це первинна складова частина системи права, у зв'язку з цим правовій нормі властиві усі головні ознаки, прита­манні формально визначеному юридичному праву.

Терміни та поняття до теми

Система соціального регулювання — це цілісна сукупність взаємопов'язаних між со­бою соціальних норм, які покликані врегульовувати життєдіяльність соціального організму на різних його рівнях та в різних сферах.

Норма права — це таке правило поведінки, яке встановлюється у відповідному порядку компетентними суб'єктами нормотворчої діяльності з метою регулювання та охорони суспільних відносин, має загальнообов'язковий, формально-визначений характер, забезпечується державою ті діє в часі, в просторі та за колом осіб.

Структура норми права — це об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання її внутрішня форма, складовими елементами якої є диспозиція, гіпотеза та санкція.

Гіпотеза норми права — це така її частина, де визначені обставини, умови, за наявності яких настає дія правил, що містяться в диспозиції; визначена гіпотеза вичерпно визначає ті умови, за наявності яких настає дія правил, які містяться в диспозиції; не повністю визначена гіпотеза містить формулювання в загальній формі «у необхідному випадку»; відносно визна­чена гіпотеза — обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.

Диспозиція норми права — це така її частина, де безпосередньо зафіксоване правило поведінки, що виражене в правах і обов'язках суб'єктів; уповноважуюча диспозиція надає суб'єктам право на здійснення певних дій, визначає той чи інший варіант їх можливої пове­дінки; зобов'язуюча диспозиція покладає на суб'єкта обов'язок щодо здійснення певних дій; забороняюча диспозиція містить заборону щодо здійснення суб'єктом певних дій.

Санкція норми права — це така її частина, де закріплені заходи державного примусу, у разі невиконання або неналежного виконання правил які містяться в диспозиції та недотри­мання вимог, що визначені в гіпотезі; визначена санкція — вказує на заходи державного впливу, які мають бути застосовані у випадку порушення норми; відносно визначена санкція встановлює нижчі та вищі або лише вищі межі державного впливу на правопорушника; аль­тернативні санкції дозволяють особі, яка застосовує норми права обрати з двох або кількох можливих варіантів заходи державного впливу такі, які найбільш відповідають конкретним обставинам скоєного правопорушення.

Питання для самоконтролю

• Розкрийте причини формування системи соціального регулювання.

• Співвіднесіть норми права з іншими соціальними нормами.

• Назвіть критерії класифікації норм права та розкрийте особливі риси правових норм певних видових груп.

• Розкрийте особливості зовнішнього вираження норм права у нормативно-правовому акті.

• Обґрунтуйте причини запозичення «правових моделей поведінки» («рецепції норм права»).