2. Норми права: поняття та особливості

Норма права — це первинний елемент юридичного права. І тому норма права є однією із центральних загальнотеоретичних категорій, оскільки будь-яке правове явище розкриває свій зміст безпосередньо або опосередковано саме у взаємодії та у співвідно­шенні з правовими нормами. За допомогою норм права встановлюється міра можливої та дозволеної поведінки, а, отже, під дією правових правил відповідні суспільні відноси­ни набувають правової форми.

Головними ознаками норми права як форми належної поведінки є її тісний зв'язок з державою, загальний характер, системність, і формальна визначеність.

На сьогод ні є визнаним, що для кращого опанування специфіки норм права їх слід співставити¹:

а) з тими нормами, які існували у соціальнооднорідному суспільстві;

б) з нормами, що існують у соціально неоднорідному суспільстві одночасно, «паралель­но» з об'єктивним юридичним правом.

Серед соціальних норм, які найбільш краще підходять у даному випадку для проведення порівняльного аналізу варто виділити норми моралі (від лат. moralis — моральний).

Норми моралі і норми права як елементи цілісної системи соціального регулювання мають багато спільних рис, і, передусім, єдине об'єктивне підґрунтя — загальні та специ­фічні закономірності суспільного розвитку. Ці норми завжди мають загальний характер, оскільки розпорядження, які містяться у їх приписах, адресовані до необмеженого кола інди­відуально невизначених суб'єктів і розраховані на багаторазовість застосування при визна­чених життєвих обставинах.

Норми права і норми моралі дуже тісно взаємопов'язані між собою; їх взаємозв'язок пе­ретворюється на взаємозалежність. Право формує простір для функціонування моральності, закріплюючи життєво важливі її вимоги («не вбивати», «не красти» тощо). Своєю чергою, в основі норм права закладається відповідний «моральний базис» як цілісна система мораль­них принципів та правил: «...Не вбивати, не красти... ці головні заповіді придушують безме­жні егоїстичні прагнення в тій мірі, аби вони не загрожували існуванню загальнонеобхідних соціальних інститутів та благ. Чим далі культурний розвиток будь-якого народу, тим біль­шою стає кількість таких норм, необхідних для збереження цілого і частин, і тому тим шир­шим стає моральний базис права...»².

Безпосереднім проявом взаємозв'язку норм моралі та норм права є те, що в основі ба­гатьох сфер правового регулювання знаходиться «моральний базис». Зокрема, у п.6 ст. З Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства включені спра­ведливість, добросовісність та розумність. У ч. 9 ст. 7 Сімейного кодексу України, де врегульовуються загальні засади регулювання сімейних відносин, закріплено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, від­повідно до моральних засад суспільства. Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Сімейного кодексу України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (до­говором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним за­садам суспільства.

ф

Опосередковано ця особлива взаємозалежність норм моралі і норм права на сьогодні виявляє себе, передусім, у соціально-правовій державі, за якої втілюються високі ідеали моральності і доб­рочесності — «допомоги ближньому». Одним із прикладів може слугувати модель соціально- правової держави у Швеції. Особливістю практичної політики шведської соціал-демократії щодо реалізації свого суспільного ідеалу, насамперед, було те, що шведські соціал-демократи завжди намагалась вирішувати питання в загальнонаціональному масштабі, поступаючись своїми полі­тичними амбіціями. Загальносоціальний аспект у розв'язанні завдань практичної політики був по­кладений у підґрунтя запропонованої 1928 р. головою соціал-демократичної робітничої партії П. А. Ханссоном (1885—1946) моделі розвитку шведського суспільства як «будинку народу», згід­но з якою соціал-демократична держава мала бути подібною до будинку, сім'ї, у якій солідарність є природною, а взаємодопомога — інстинктивною.

«В державі ідея суспільства людей досягає вищого рівня свого розвитку. Право і мо­ральність... зводяться тут до вищої єдності, взаємно визначаючи один одного; в юри­дичних установленнях здійснюються загальні цілі... що і дає їм моральне значення...»

Борис Чичерін

Водночас норми права — це особливі правила поведінки в системі соціального регу­лювання. За словами німецького філософа І. Канта (1724—1804), сферою права є діяльність і вчинки людини, а сферою моралі — внутрішній світ людини. «... Необхідність визнання іс­нування поняття норм права... сутність цієї необхідності у тому, чи враховується при цьому значення держави коли ж мова йде про інше поняття (поняття моральності), мається на увазі людина, її совість, Бог. Цим займається етика, мораль, вчення про моральність, вчення про доброчесність...»¹.

Найважливішою рисою норм права є їх тісний зв'язок з державою. Процес виникнення та функціонування норм права безпосередньо пов'язаний з державною організацією. Держа­ва в особі її органів приймає або санкціонує норми права та забезпечує їх реалізацію, а у разі порушення правових приписів — застосовує засоби державного примусу.

Норми моралі з'явилися набагато раніше, ніж норми права, вони існували ще до форму­вання соціально-неоднорідного суспільства та появи держави. Норми моралі (як такі, що ві­дображають «внутрішній» світ людини) забезпечуються внутрішнім переконанням, а також засобами громадського впливу.

Тісний зв'язок норм права з державою зумовлює прийняття їх відповідними компетен­тними суб'єктами юридичної нормотворчості у встановленому законодавством поряд­ку. Норми моралі, відображаючи вічні моральні цінності, не володіють встановленою проце­дурою їх прийняття.

Крім того, тісний зв'язок норм права з державою обумовлює їх загальнообов'язковий характер. Це означає, що дія норм права не вичерпується одноразовим застосуванням і по­ширюється на усіх суб'єктів права.

Формальна визначеність, дія у часі, в просторі та за колом осіб, гарантованість дер­жавою та забезпечення засобами державного примусу — усі ці особливі риси норм права є також проявом їх тісного зв'язку з державою.

Норми моралі відображають вічні моральні цінності (добро, зло, справедливість, милосер­дя тощо). І тому однією із визначальних ознак моральних настанов (на відміну від норм пра­ва), є те, що вони, існуючи у свідомості людей, характеризуються стабільністю, не зв'язані певною державною системою і тому не мають певного терміну дії або певного простору роз­повсюдження.

Норми моралі, як правило, не закріплюються у формалізованих писаних джерелах, і для них не завжди характерна чіткість розмежування прав і обов 'язків; приміром, моральний принцип «допоможи ближньому» може бути як проявом особи, що діятиме на свій власний розсуд, так і в деяких випадках її обов'язком.

Норми права, на відміну від моральних правил, характеризуються динамізмом, оскільки правові приписи, офіційно набуваючи та втрачаючи чинність, діють у часі, в просторі та за колом осіб.

Норми моралі відображають вічні моральні цінності. Специфічною ознакою норм права є, передусім, те, що вони покликані відображати відповідні суспільні потреби. Соціальна

цінність норм права обумовлена, передусім, тим, наскільки вони здатні адекватно відобра­жати суспільні потреби та інтереси.

І тому норми права, вироблені в одній державі, можуть бути запозичені іншими держава­ми; зокрема, приведення чинного законодавства багатьох пострадянських систем у тій чи іншій сфері суспільної життєдіяльності до вимог європейських і міжнародних стандартів, ве- стернізація мусульманського права та ін.

Запозичення «правових моделей поведінки» існує також і в історичному вимірі. Напри­клад, в епоху буржуазних перетворень у країнах Західної Європи так званий перехід від «ка­стових суспільств» до «громадянських суспільств» (тобто до розв'язання життєвих проблем «цивілізованими засобами») призвів до бурхливого розвитку цивільного права, передусім, шляхом «рецепціїримського приватного права», завдяки якому у Європу прийшла цивілізо­ваність, що ознаменувалося так званим третім завоюванням Римом країн Європи¹.

Водночас, бурхливий процес демократизації соціально-економічних, політичних та інших сфер суспільної життєдіяльності у 90-х pp. XX ст. на пострадянському просторі також поста­вив на порядок денний запровадження нових правових засад та приписів з метою формуван­ня громадянського суспільства та соціально-правової, демократичної держави. Все це, своєю чергою, також призвело до бурхливого розвитку цивільного права і тому знову привернуло великий інтерес у фаховому середовищі до «римського приватного права».

Формальна визначеність норм права передбачає їх викладення у відповідних юридичних джерелах (формах права). Крім того, ця невід'ємна ознака норм права виявляється у чіткому визначенні прав і обов 'язків суб 'єктів, їх належному розмежуванні і характеризується тим, що поведінка суб'єктів у вигляді нормативної моделі закріплюється в нормах права як права та обов 'язки учасників суспільних відносин, а також як вид і міра реакції держави (санкції) у ви­падках порушень відповідних велінь, що містяться в нормативних приписах.

Це, своєю чергою, зумовлює чітко виражену структуру норми права — правила пове­дінки, яка складається з гіпотези, диспозиції, санкції.

Тобто наявність особливої внутрішньої будови (структури) є однією із невід'ємних ознак норм.

Норма права — це правило поведінки, яке спрямоване на регулювання та охорону лише тих суспільних відносин, які за конкретних історичних умов для певної державно- організованої соціальної системи є найбільш значимими в процесі задоволення певних жит­тєво необхідних суспільних потреб та відображення соціальних інтересів. Це правила пове­дінки, які є елементами єдиної системи права, мають логічну структуру, загальнообов'яз­ковий, неперсоніфікований, формально-визначений характер, приймаються у встановленому порядку органами держави та іншими уповноваженими суб'єктами юридичної нормотворчо- сті, діють у часі, у просторі та за колом осіб, гарантовані державою та забезпечені усіма за­ходами державного впливу і примусу.