Тема 10. Норми права в системі соціальних норм: поняття, види та структура

1. Система соціального регулювання.

2. Норми права: поняття та особливості.

3. Структура норми права.

4. Норми права: класифікація та види.

Перелік знань та вмінь, яких набуде студент після опанування матеріалів теми

У результаті вивчення даної теми студенти мають опанувати: особливості та фактори стано­влення і розвитку системи соціального регулювання; чинники впливу на формування норм пра­ва; зміст соціальної ефективності норм права як визначальних правових засобів правового регу­лювання; місце правових норм у системі соціальних правил; особливі риси правових норм пев­них видових груп, як-то, норм уповноважувальних, зобов'язальних, забороняльних, норм мате­ріального та процесуального права та ін.; особливості зовнішнього вираження норм права у нор­мативно-правовому акті; особливості структури норми права та способів її викладення у статті нормативно-правового акту як вихідній основі системи законодавства України.

1. Система соціального регулювання

Система соціального регулювання — це цілісна сукупність взаємопов 'язаних між собою соціальних норм. Норми права як специфічні загальнообов 'язкові правша поведінки, що прий­няті державою та іншими компетентними суб 'єктами, є одним із елементів системи соці­ального регулювання.

Соціальне життя будь-якого суспільства вимагає певної упорядкованості у сфері вироб­ництва, розподілу і споживання матеріальних благ. Така упорядкованість досягається за до­помогою так званого соціального регулювання. Регулювати — означає спрямовувати поведін­ку людей, їх груп і усього суспільства, в цілому, певним чином, обмежуючи їх діяльність. Нормативне регулювання — це упорядкування поведінки людей за допомогою загальних правил — моделей, які поширюються на усі подібні випадки.

Один із засновників соціології права Євген Ерліх (1862—1922 pp.) зазначав, що суспіль­ний союз — це об'єднання людей, які визнають у взаємовідносинах між собою певні правила поведінки і хоча б у загальному їх дотримуються. Ці правила можуть бути різними і можуть по-різному називатися: норми права, моралі, релігії, звичаїв, правила етикету. Норма права являє собою лише один із різновидів суспільних правил поведінки, які споріднені між собою.

І тому соціальне нормативне регулювання (надалі — соціальне регулювання) являє собою цілісну систему соціальних норм, що відображає досягнутий рівень духовного, економічного, соціально-політичного розвитку суспільства, певні історичні, національні особливості тощо.

До соціальних норм відносять норми моралі, звичаї, традиції, естетичні, релігійні, полі­тичні, корпоративні та норми права.

Таким чином, систему соціального регулювання можна визначити як цілісну сукупність взаємопов'язаних між собою соціальних норм, які покликані врегульовувати життєдіяльність соціального організму на різних його рівнях та в різних сферах.

Спорідненість соціальних норм зумовлює єдину систему соціального регулювання. Соці­альні норми — це правила поведінки загального характеру, які виникли у процесі історич­ного розвитку, спрямовані на врегулювання різних сфер суспільних відносин, зумовлені сві­домо-вольовою діяльністю людей, рівнем духовного, морально-етичного, культурного, полі­тичного, соціально-економічного розвитку суспільства та забезпечуються відповідними за­собами соціального впливу¹.

Утворюючи цілісну взаємоузгоджену систему, соціальні норми представляють моделі не­обхідної поведінки, які виступають у якості масштабу для співставлення з ними конкретних вчинків людей. Кожна норма є своєрідним синтезом мети і засобу. Мета норми — внести той чи інший порядок у відносини, які врегульовуються. Засіб — це ті наслідки, з якими по­єднується її невиконання.

Водночас, норми соціального регулювання відрізняються між собою і мають відповідні специфічні особливості. З метою опанування змісту соціальних норм їх класифікують за наступними критеріями:

1. За сферами регулювання суспільних відносин виділяються правові, політичні, корпора­тивні, релігійні та інші соціальні норми.

Політичні норми — це основоположні принципи та правила, спрямовані на регулю­вання політичної діяльності, що формується в результаті взаємодії усіх суб'єктів політич­ної системи (народу, політичних партій, держави, її органів та ін.). Це правила поведінки, які складаються у сфері політики і виражають політику класу, соціальної групи, нації, на­роду-

Політичні норми є невід'ємним компонентом будь-якої політичної системи. їх особливість пов'язана зі сферою їх застосування. Вони регулюють відносини між суб'єктами політичної сис­теми з приводу реалізації політичної влади, встановлюють взаємозалежності між політичними цілями і засобами їх досягнення, слугують засобом виявлення політичної активності.

Як самостійний елемент суспільного регулювання, політичні норми містяться у політичних деклараціях, програмних документах політичних партій, рухів, конституціях держав тощо.

Політичні норми, як правило, виступають підґрунтям не лише для формування норм права, але і для становлення усієї правової системи. І тому найбільш виражений політичний характер мають саме ті норми, які закріплюються в конституціях, як найважливіших політико-правових актах установчої влади. У зв'язку з цим ті політичні норми, які відображаються у конституціях (зокрема, засади народовладдя, її форми прояву тощо), набувають юридичну силу.

Крім того, політичні норми містяться у Деклараціях як політичних актах, де виражається воля органів держави, відповідних політичних сил, народу, цілому, щодо реалізації політич­ної влади. Зокрема, Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Ра­дою 16 липня 1990 p., — це політична заява вищого загальнонародного органу, де проголо­шувалися головні політичні принципи самовизначення народу, принципи реалізації держав­ної влади, територіальної цілісності, економічної безпеки, міжнародних відносин та ін.

Корпоративні норми — це правила організаційного характеру, які містяться, як правило, у статутах, положеннях, інших актах некомерційних, недержавних корпорацій (об'єднань гро­мадян), закріплюють їх мету та завдання, умови і порядок прийому в члени, права і обов'язки членів, права, умови, порядок та підстави виключення з членів, порядок утворення і діяльності статутних органів, джерела надходження і порядок використтя коштів, іншого майна тощо.

Корпоративні норми — правила поведінки, які встановлені для регулювання відносин між членами корпорації, спрямовані на досягнення цілей її функціонування. Це правила по­ведінки, встановлені корпорацією для своїх членів, де закріплюються межі можливого і до­зволеного в їх поведінці.

Якщо політичні норми є основою для формування норм права, то в основі корпоратив­них норм, як правило, містяться саме правові норми. Зокрема, у ст. 13 Закону України «Про об'єднання громадян від 16.06.92 р. у редакції від 30.04.2009 р. визначається зміст статут­них документів об'єднань громадян, і встановлюється, що у статутних документах об'єд­нань громадян можуть бути передбачені положення, які стосуються особливостей створен­ня і діяльності цих об'єднань. Наприклад, це можуть бути правила, спрямовані на регулю­вання основ життя певного колективу (використання фінансів, встановлення умов праці, заохочення робітників, порядок застосування заходів відповідальності тощо).

Спільне між корпоративними нормами і нормами права — це те, що вони мають загальний характер, багаторазове використання, викладаються в письмових актах. Водночас корпоративні норми встановлюються від імені конкретного об'єднання громадян і виражають волю цього об'єднання, обов'язкові для членів цього об'єднання, тобто мають конкретну кількісну визначе­ність, забезпечуються передбаченими внутрішніми організаційними заходами, (наприклад, ви­ключення з членів об'єднання), не повинні суперечити нормам права. У п. 4 ч. 4 ст. 14 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії» закріплено, що у статуті профспілки мо­жуть бути передбачені положення, які стосуються особливостей створення та функціонування певної профспілки, якщо це не суперечить цьому закону.

Корпоративні норми слід розглядати як норми, що заповнюють прогалини в нормативній си­стемі права і мають допоміжний характер. Корпоративні норми, що містяться в локальних нор­мативних актах, набувають юридичну силу і тісно пов'язані з нормами права. Зокрема в нормах права вказуються межі корпоративного регулювання: відповідно до Кодексу законів про працю України, додаткові пільги для робітників можуть встановлюватися підприємствами лише за ра­хунок власних коштів тощо.

Релігійні норми — це правила, які регулюють відносини віруючих до Бога, церкви, між ві­руючими тощо. В системі соціального регулювання релігійні норми займають особливе місце, оскільки саме вони виділяються як визначальні фактори становлення тих чи інших систем соціального регулювання. Виникнення тих чи інших релігійних приписів у різних народів світу було проявом відповідних специфічних особливостей розвитку певних спільнот. Деякі релігій­ні норми ставали основою для виникнення відповідних національних правових систем, і, вреш­ті-решт, — правових сімей світу. Мова йде, зокрема, про норми мусульманського права.

2. За способом утворення розрізняють норми, які утворюються стихійно (звичаї)¹ або приймаються в результаті цілеспрямованої діяльності компетентних суб'єктів (юридичні нор­ми, корпоративні норми тощо).

Звичаї — це правила, які сформувалися у суспільній практиці в результаті багаторазового застосування, стихійно, і являють собою стандартизовані дії, які відтворюються у певному незмінному вигляді протягом тривалого історичного періоду. Звичай — це прояв консервати­зму первісного суспільства, причинами якого була усталеність способу людської діяльності. Визнані та санкціоновані державою звичаї набувають характер правових звичаїв як форм права.

Звичаї засвідчували, що слід і чого не слід було робити у разі виникнення певної ситуації. Тобто вони спрямовувалися на формування певного автоматизму у поведінці людини: зу­стрівшись із знайомою ситуацією, вона, сприймаючи «звичаєві моделі» без достатнього об­мірковування, діяла таким чином, як діяли в аналогічних ситуаціях інші.

Представники історичної школи права — Фрідріх Савіньї (1779—1861), Густав Гуго (1784—1844), Георг Фрідріх Пухта (1798—1848) були переконані у тому, що саме звичаї найбільшим чином впливають на творення норм права в процесі виникнення державності. Зокрема, Георг Фрідріх Пухта визначав звичаї як безпосереднє переконання членів народу, що виявляється у їх діях, а саме у визнанні цього переконання шляхом дотримання, яке по­вторюється в подібних випадках.

Значення звичаєвих правил і на сьогодні не обмежене, оскільки вони є найбільш усталеною частиною системи соціальних норм. У них втілюється так звана «національна своєрідність» системи соціального регулювання. І тому вони відіграють велике значення у багатьох сферах життєдіяльності суспільства. Зокрема, відповідно до ст. 11 Сімейного кодексу України при ви­рішенні сімейного спору суд за заявою зацікавленої сторони може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Усе родинно-сімейне життя українців у минулому супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі, виявляючи відповідні звичаєві правила, визначали певні етапи життя людини і окремі стадії розвитку сім'ї. Тому у зви­чаях втілюється так звана «національна своєрідність» системи соціального регулювання. Звичаї набувають характер однієї із форм права — правових звичаїв — у результаті санк­ціонування їх державою (наприклад, правові звичаї ділового обороту в цивільному праві; ст. 7 Цивільного кодексу України).

Своєю чергою, корпоративні норми, правові норми та ін. утворюються в результаті цілеспря­мованої діяльності людей. Зокрема, процесу розробки, обговорення та прийняття норм права пе­редує діяльність щодо пізнання об'єктивних потреб суспільства і держави, усвідомлення необ­хідності регулювання суспільних відносин, оцінки об'єктивних потреб суспільства і держави в ре­зультаті узагальнення державою існуючої практики саморегуляції вказаних відносин тощо.

2. За способом закріплення виділяються норми, які формалізуються або в усній (звичаї тощо), або у письмовій формі (корпоративні норми, норми права тощо).

3. За механізмом дії — розрізняють норми, реалізація яких забезпечується у випадку не­обхідності заходами державного примусу (правові норми) або заходами громадського впливу чи авторитетом відповідного колективу (звичаї, моральні норми тощо).

Так, норми моралі (від лат. moralis — моральний) — це принципи та правила, які відобража­ють уявлення людей про добро, справедливість, гідність, милосердя та інші моральні цінності. Принципи моралі — це головні засади, вихідні вимоги, які охоплюють суспільне та особисте життя людини (зокрема, «дій по відношенню до інших так, як ти б бажав, аби інші діяли по від­ношенню до тебе» та ін.).

Внутрішнім гарантом моралі є совість, а зовнішнім — суспільна думка. Норми моралі — це правила і принципи поведінки, які склалися під впливом громадської думки, відповідно до уявлень людей про добро і зло та забезпечуються через внутрішні переконання та засоби громадського впливу. Ця ознака норми моралі суттєво відрізняє їх, зокрема, від норм права, які забезпечуються заходами державного примусу.

Таким чином, система соціального регулювання — як взаємопов'язана та цілісна сукуп­ність соціальних норм, покликана врегульовувати життєдіяльність соціального організму на різних його рівнях та в різних сферах — це одна із найважливіших соціальних цінностей будь-якої цивілізації, що є об'єктивним критерієм визначення відповідного її рівня. Система соціального регулювання відображає досягнутий рівень духовного, економічного, соціально- політичного розвитку суспільства, певні історичні, національні особливості тощо. Значу­щість системи соціального нормативного регулювання зумовлена тим, що від рівня впоряд­кованості соціальних відносин залежить дієвість соціального організму.