3. Принципи права: поняття та види

Принципи права —це вихідні ідеї, засади та вимоги формування, розвитку і реалізації права.

Термін «принцип» у перекладі з латинської мови означає «першооснова, керівна ідея, ви­хідне положення» будь-якого явища. Ще у стародавньому світі звертали увагу на те, що «принцип є найважливішою частиною усього». Принцип завжди вважався підвалиною, фун­даментом будь-якої соціальної системи, вимоги якого поширювалися на всі явища, що нале­жали до цієї системи.

Принципи права не формулюють конкретних прав і обов'язків, однак з того, які принци­пи права визначаються пріоритетними, можна робити висновки про характер самої держави (демократична, тоталітарна). Це зумовлено, передусім, тим, що принципи права є результа­том осмислення закономірностей становлення та розвитку суспільства, оскільки вони об'єктивно взаємопов'язані із економічним, політичним устроєм суспільства, особливостями його духовного, культурного, національного розвитку тощо.

Крім того, у принципах зосереджено багатовіковий досвід розвитку права як одного із найважливіших та особливих здобутків цивілізації.

Принципи права проходять крізь усю правову дійсність — загальносоціальне право, об'єктивне право, правопорядок. Вони покликані забезпечувати органічну взаємодію об'єктив­ного і суб'єктивного права, норм права і правовідносин, єдність чинних правових норм, інститу­тів і галузей права.

У теорії держави і права виділяються принципи права, які виступають у вигляді фунда­ментальних ідей, ідеалів, тобто ідеологічної основи, які відображають досягнення правової думки, практичного досвіду тощо. Ці принципи складають засади наукової та професійної правосвідомості. Вони не закріплені у правових приписах.

Крім того, виокремлюються принципи права — як вихідні нормативно-керівні засади (імперативні вимоги), які визначають загальну спрямованість правового регулювання сус­пільних відносин. Ці принципи права безпосередньо закріплені в нормах права установчого характеру або ж випливають із загального змісту норм права. При цьому вони стають орієн­тиром правотворчої і правозастосовчої діяльності органів держави. Ці принципи характери­зують зміст юридичного права у концентрованому вигляді і виявляють, на яких засадах у юридичній формі відображаються суспільні відносини, узгоджуються різні суспільні інте­реси, характеризують співвідношення між джерелами права, законодавством і правосуддям, законом і державною владою, примусом і переконанням у правовому регулюванні.

Крім того, у принципах права закладаються, і такі вимоги, які відображають безсумнів­ну специфіку правового регулювання — «правові аксіоми» та «правові презумпції». «Пра­вові аксіоми» як «елементарні істини», що не потребують особливих доказів, це такі правові положення, які сприймаються без доведення (незнання законів не звільняє від відповідально­сті, ніхто не може бути засуджений двічі за той самий злочин; закон зворотної сили не має, якщо передбачає нове або більш важке покарання; немає покарання без злочину тощо). Пра­вові презумпції як принципи права — це правові припущення (презумпція невинуватості: ні­хто не може бути визнаним винним у здійсненні злочину, а також притягнутий до криміналь­ної відповідальності інакше як за вироком суду тощо).

Значення принципів права обумовлюється тим, що вони мають властивість вищої імператив­ності, універсальності, загальнозначущості. У зв'язку з цим вони завжди були і залишаються пре­дметом гострої ідеологічної боротьби, а в перехідні епохи — гаслом політичних рухів та об'єктом класових зіткнень. Боротьба за нові принципи права фактично завжди перетворювалася на боротьбу проти старого суспільного ладу. Приміром, боротьба за принцип рівності перед зако­ном і судом тривала протягом багатьох століть. Саме під гаслами рівності відбувалися буржуазні революції, перехід від кастово-станових суспільств до суспільств громадянських. Не володіючи змістом принципів права, важко робити висновки про особливості національної правової системи, про той правопорядок, який вона покликана забезпечувати. Принципи права, закладаючи загаль­нолюдські пріоритети та цінності в основу правової системи, спрямовують свій вплив на всі її складові (правосвідомість, правовідносини, правореалізацію тощо) і виявляються на рівні право­порядку. Так, саме імперативні вимоги принципів права у разі відсутності подібних норм права сприяють подоланню прогалин у праві (аналогія права).

Крім того, надзвичайно важливе їх значення виявляється не лише на внутрішньодержав­ному рівні правового регулювання. Принципи права займають особливе місце в механізмі взаємодії міжнародного та національного права (принцип верховенства права, захисту прав людини, взаємодоповнюваності норм міжнародного права національним, принципи, які ви­значають співвідношення міжнародного права та національного права та ін.) Так, в основу взаємодії права Європейського союзу та держав-учасниць покладено принципи верховенства права та прямої дії права ЄС.

Принципи права класифікуються за наступними критеріями: залежно від типу пра­ва розрізняють принципи рабовласницького, феодального, буржуазного, соціалістичного ти­пів права; (як відомо, зміна типу права завжди призводить до корінної зміни загально- соціальних принципів права — політичних, ідеологічних, етичних та ін.); залежно від харак­теру принципи права класифікуються на загально-соціальні та спеціально-юридичні; залеж­но від сфери поширення їх дії на систему права принципи права класифікуються на загаль­ні, галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права.

Незважаючи на своєрідність правових сімей світу, усі ці системи в демократичних державах соціально-правової орієнтації спираються саме на загальні принципи права. При цьому загаль­ні принципи права одержали закріплення на міжнародному та європейському рівнях (зокрема, загальні принципи, розглядаються як складова частина права ЄС). Це зумовлено тим, що на сьо­годні загальні принципи права визнаються життєвонеобхідними в процесі забезпечення прав людини. Саме вони змушують завжди пам'ятати, що право — це не лише норма, не лише «бук­ва», але й «дух» закону. Вміння виявляти «дух» закону — це вміння бачити зміст юридичних положень, не вихоплюючи їх із контексту закону, а розглядаючи, передусім, з урахуванням «принципу еволюційного тлумачення» на засадах загальних принципів права, виходячи із об'єктивних, природних закономірностей. Тому загальні принципи права є основними норматив­ними засадами, що дозволяють визначати спрямованість правового регулювання в цілому. Оскі­льки в цих принципах втілюються загальнолюдські цінності, їх визначають як загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права. Серед загальних принципів, насамперед, виділяють принципи гуманізму, справедливості, свободи, демократизму, рівноправності.

Особлива значущість загальних принципів виявляється не лише в межах національної правової системи, але й у механізмі взаємодії джерел національного права та міжнародного пра­ва. Забезпечити збалансованість цього механізму дозволяють саме основні загальні принципи права, які є спільними як для міжнародної правової системи, так і для національної системи.

Особливо важливе місце серед загальних принципів посідає принцип гуманізму — одна із найважливіших ціннісних характеристик цивілізованого суспільства, що визнає людину, її право на мир, щастя, виявлення своїх здібностей критерієм прогресивності соціальних інсти­тутів. Прояв принципу гуманізму означає закріплення у правових формах відносин між люди­ною, державою і суспільством на основі визнання загальнолюдських цінностей, цінності люд­ської особистості, невід 'ємності її прав і свобод, поважання її гідності, захисту від свавіль­ного втручання у сферу особистого життя. Принцип гуманізму в праві знаходить своє вті­лення в цілому ряді нормативних положень різноманітної галузевої належності, таких як: ніхто не може бути безпідставно заарештованим або утримуватися під вартою; батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття; ніхто не може бути підданий катуванню, іншим жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують його гідність, видам примушування і покарання; забо­рона допуску преси і публіки на судовий розгляд з міркувань моралі.

Одним із найважливіших загальних правових засад визнається принцип справедливості, який передбачає здатність права узгоджувати політичні, економічні та інші інтереси різних соціальних груп (класів), кожна з яких має власні уявлення про справедливість. Принцип справедливості розглядається в масштабі відповідності, пропорційності, збалансованості і певної гармонійності між здійсненими витратами, зусиллями людей і відповідною реакцією на це суспільства, вираженої у вигляді винагороди, заохочення чи осудження.

Важливим загальним принципом є принцип свободи. Він означає, що право виступає як мі­ра свободи — політичної, економічної, ідеологічної. Принцип свободи реалізується через на­дання свободи вибору суспільного ладу та форми правління, забезпечення захисту прав люди­ни та задоволення основних потреб її життя, формування органів державної влади шляхом на­родного волевиявлення, створення умов для утвердження в суспільстві норм гуманістичної моралі, користування різними соціальними послугами держави та приватних осіб тощо. Прин­цип свободи як можливість вибору варіанта поведінки являє собою абсолютне благо і може бути обмежений лише необхідністю забезпечити свободу інших осіб, що досягається шляхом встановлення певної міри свободи окремої особи. Діяльність органів держави і посадових осіб має бути спрямована на створення умов для реалізації і захисту свободи людини.

Серед загальних принципів права слід окремо звернути увагу на принцип демократизму, що безпосередньо пов'язаний з принципом народовладдя, та виявляється шляхом закріплення та гарантування політичних прав у процесі державотворення та правотворення тощо. Ще од­ним важливим загальним принципом права є принцип рівноправності. Він означає рівність усіх перед законом, незалежно від національної, релігійної та іншої належності, службового та іншого становища, рівну відповідальність перед законом, рівний захист у суді. Важливими складовими елементами принципу рівності є єдність (взаємозв'язок) прав і обов'язків; (оскіль­ки сверджувати про реальність будь-якого права можна лише за наявності відповідного йому юридичного обов'язку. Зокрема, право громадянина на судовий захист реалізується через обов'язок судових органів здійснювати такий захист.

Серед спеціально-юридичних принципів виокремлюють:

1. Загальноправові — це вихідні правові вимоги, кожна з яких знаходить свій прояв як у системі права в цілому, так і в окремих його галузях та інститутах, зокрема. Загальнопра­вові принципи, характерні для системи права в цілому, визначають якісні особливості всіх правових норм незалежно від специфіки суспільних відносин, які ними регулюються. Вони діють у всіх галузях права, через що їх визначають загальноправовими або основними. До них належать: єдність прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин, гарантованість прав і свобод громадян, принцип відповідальності за вину, принцип законності, поділу права на публічне і приватне, поєднання стабільності і динамізму тощо.

Принцип єдності прав і обов 'язків суб 'єктів суспільних відносин, полягає в тому, що: від­повідному праву одного суб'єкта кореспондує обов'язок іншого суб'єкта виконати необхідні дії, визначені приписами норм права, загальному суб'єктивному праву (на працю, відпо­чинок, охорону здоров'я) кореспондує обов'язок інших осіб сприяти здійсненню цих прав, хто б не був їх носієм; загальним юридичним обов'язкам (не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей) відповідають суб'єктивні юридичні права конкретних осіб ви­магати їх дотримання; праву одного суб'єкта відповідає обов'язок іншого (праву громадяни­на на допомогу по безробіттю кореспондує обов'язок служби зайнятості нарахувати допомо­гу по безробіттю тощо); кожен суб'єкт виступає щодо іншого водночас і як носій прав і обов'язків (зокрема, за договором купівлі-продажу обов'язку продавця передати товар від­повідає його право одержати за нього обумовлену договором плату, а обов'язку покупця сплатити за товар кошти відповідає право одержати товар на погоджених умовах).

Принцип гарантованості прав і свобод громадян полягає у їх забезпеченості системою політичних, економічних, організаційних, а також юридичних гарантій, без яких реалізація прав була б неможливою. До політичних гарантій належить наявність розвинутої системи народовладдя і демократичних форм її здійснення; до економічних — рівність усіх форм власності, економічних можливостей усіх суб'єктів суспільних відносин; до юридичних — система правових засобів, за допомогою яких реалізуються можливість захистити свої права і свободи в суді, доступність законодавства та інших нормативних актів, можливість не свід­чити проти самого себе і своїх близьких родичів, відповідальність держави за незаконні дії державних органів і посадових осіб тощо.

Принцип відповідальності за вину полягає у тому, що застосування заходів юридичної відповідальності в усіх галузях права можливе лише за наявності вини. Однією із підстав юридичної відповідальності будь-якого виду є вина, тобто психічне ставлення особи до своїх протиправних діянь (дій або бездіяльності) та її наслідків у формі умислу або не­обережності.

Принцип законності виражається в системі вимог суворого і неухильного дотримання за­конів і відповідних їм підзаконних актів усіма суб'єктами суспільних відносин (органами дер­жави, місцевого самоврядування, їх посадовими особами, установами, підприємствами, органі­заціями, громадянами тощо). Цей принцип означає також верховенство закону в системі юри­дичних актів, єдність законності, тобто однакове розуміння і дотримання законів, несупереч- ність норм, що становлять діючу систему права, обов'язковість норм права для всього насе­лення, неприпустимість зворотної сили законів, що встановлюють нову або більш тяжку юри­дичну відповідальність тощо.

Принцип поділу права на публічне і приватне як на відносно самостійні галузі та інститу­ти є характерний для системи права України, яка тяжіє до систем континентальної (романо- германської) правової сім'ї. Галузі права, призначення яких — забезпечувати загальне благо, належать до публічно-правових (адміністративне право, кримінальне право, фінансове пра­во). Приватне право виражає інтереси окремих осіб (цивільне право, сімейне право).

Принцип поєднання стабільності і динамізму означає, передусім, те, що юридичне право, спрямоване на встановлення стабільного правопорядку, може змінюватися зі зміною суспіль­них відносин, на основі яких воно виникає. Так, процеси реформування політичної, економіч­ної, соціальної та інших сфер життя суспільства не могли не відобразитися на змісті юридич­ного права. Поява ринку праці і капіталу, зокрема, сприяла становленню ряду нових норм та принципів трудового права. Так, в умовах ринкової організації економіки основоположними принципами трудового права стають: свобода праці, яка передбачає для кожного працездат­ного громадянина свободу вибору місця роботи, форми й виду реалізації своїх здібностей до праці, а також свободу договірного регулювання трудових відносин при встановленні держа­вою обов'язкового мінімуму прав найманого працівника; принцип розподілу за кількістю і якістю праці, що відповідає екстенсивному типу виробництва, модифікується в принцип опла­ти праці найманого працівника за його результатами відповідно до встановленого державою мінімуму оплати і договорів про працю; і нарешті, більшого значення набуває принцип забез­печення працівника при настанні непрацездатності, а також матеріального забезпечення в разі безробіття, що зафіксовано на міжнародно-правовому рівні.

Таким чином, право, активно впливаючи на регульовані відносини, спрямоване на адек­ватне відображення у правовій формі існуючих соціальних тенденцій з метою встановлення стабільного правопорядку як головної мети механізму правового регулювання. Згодом пра­вова форма втрачає здатність забезпечувати потреби соціального регулювання, що тягне за собою її своєчасне реформування.

2. Міжгалузеві принципи — це принципи, що діють відразу в кількох галузях права. Більшість принципів мають міжгалузевий характер. Зокрема, до них належать принципи судо­чинства (цивільного, господарського, кримінального): незалежність суддів і підкорення їх тіль­ки законам; здійснення правосуддя тільки судом; рівність прав учасників судового розгляду; всебічність, повнота й об'єктивність з'ясування обставин справи; ніхто не може бути суддею у власній справі; усність, безпосередність, безперервність, гласність процесу; національна мова судочинства; доступність судового захисту та багато інших.

Міжгалузевим є принцип, який діє у приватно-правових галузях, за якого фізичні та юри­дичні особи можуть займатися будь-якою діяльністю, не забороненою законом — «дозволено все, що не заборонено законом». Водночас діяльність органів держави базується на міжгалузе­вому принципі «дозволено лише те, що безпосередньо визначено законом», який здійснюється в межах публічно-правових галезуй (адміністративного, кримінального, податкового тощо).

2. Галузеві принципи підкреслюють особливості конкретної галузі права і нарівні з зав­даннями, функціями, предметом, методом правового регулювання сприяють індивідуалізації галузі як самостійної в загальній системі права. Зокрема, до принципів трудового права від­носять: державний нагляд і контроль за умовами праці найманих працівників; принцип обов'язковості умов договорів про працю, в тому числі вимоги дисципліни і підлеглості працівника організаторам виробництва в процесі праці тощо.

3. Принципи інститутів права діють у межах однорідних суспільних відносин, що регу­люються нормами окремого інституту. Інколи їх ототожнюють з загальноправовими або га­лузевими принципами, піддаючи сумніву саму необхідність існування принципів окремих інститутів права. Разом з тим принципи окремих інститутів права становлять цілком само­стійну наукову категорію і виступають конкретизуючим елементом системи загальних прин­ципів права. Так, інституту покарання у кримінальному праві відповідає ціла система прин­ципів, які є логічним продовженням загальних засад, характерних для держав із демокра­тичною, соціально-правовою орієнтацією: законність покарання в розумінні конкретного йо- го прояву; визначеність покарання у вироку суду; обґрунтованість і обов'язковість його мо­тивування у вироку; гуманність конкретного покарання, яке не може спричиняти фізичних страждань засудженому або принижувати його людську гідність; індивідуалізація покарання, тобто відповідність покарання небезпеці злочинця (врахування особи винного); справедли­вість покарання, яка відповідає небезпеці злочину і відповідає уяві суспільства про карність вчинків певного роду.

Таким чином, принципи права, пронизуючи усі виміри правової дійсності, слугують орієн­тиром правотворчої і правозастосовчої діяльності. їх дотримання забезпечує нормальний ро­звиток і функціонування правової системи, вцілому. Навпаки, зневажливе ставлення до прин­ципів у процесі юридичного нормотворення, правореалізації, врешті-решт, негативно впливає на стабільність правопорядку.