Тема 8. Місце держави в політичній системі суспільства

1. Поняття, структура і типи політичної системи суспільства.

2. Держава як особливий інститут політичної системи суспільства.

3. Народ та політичні партії як суб'єкти політичної системи суспільства.

Перелік знань та вмінь, яких набуде студент після опанування матеріалів теми

У результаті вивчення даної теми студенти мають опанувати: особливості механізму ре­алізації суспільних інтересів, що знаходиться в основі політичної системи; структуру політичної системи у широкому і у вузькому значенні цього поняття; значення первинних суб'єктів політичної системи в процесі реалізації політичної влади; співвідношення політич­ної влади та державної влади; особливості держави як суб'єкта політичної системи.

1. Поняття, структура і типи політичної системи суспільства

З'ясувавши сутність держави, її мету та функції, а також переваги держави соціально- правового, демократичного спрямування, доцільно перейти до розгляду такого особливого соціально-політичного феномену, як політична система суспільства.

У даній темі виділяється кілька важливих блоків питань:

• визначення змісту поняття «політична система суспільства»; й у зв'язку з цим надання особливої ваги такій категорії, як політика;

• з'ясування співвідношення між поняттями «політична влада» та «державна влада» і з приво­ду цього визначення місця в політичній системі її особливого інтитута — держави в особі її органів;

• визначення місця кожного із структурних інститутів політичної системи суспільства щодо їх участі в процесі реалізації політичної влади та здійсненні політичних відносин.

Як вказувалося, система — цілісна єдність взаємопов'язаних між собою елементів; струк­тура — це спосіб упорядкування елементів, що характеризується певною стійкістю.

Суспільство — цілісна єдність взаємопов'язаних між собою та своєрідних за своїм характером сфер суспільної життєдіяльності (духовної, культурної, економічної та ін., у тому числі, полі­тичної).

Своєю чергою, політична система як одна із складових соціальної системи є цілісною єдністю елементів політичної царини життя суспільства, тобто ваємопов'язана з політикою як особливим суспільним феноменом.

Категорія «політика» давньогрецького походження; в перекладі з грецької мови «політи­ка» — означає «державні чи суспільні справи».

У трактаті «Політика» видатний філософ Давньої Греції Арістотель наголошував саме на політичній природі людини, оскільки людина як політична істота, за своєю природою прагне жити у спілкуванні з іншими людьми; держава є вищою формою спілкування, і тому саме в ній завершуються елементи політичної природи людини; «...будь-яке спілкування ор­ганізується заради якогось блага... До найвищого блага прагне те спілкування, що є найбільш важливим з усіх як таке, що охоплює собою усі інші спілкування. Це спілкування і нази­вається державним або політичним спілкуванням»¹.

Політика як складне суспільне явище має багато визначень.

• це мистецтво управляти державою, мистецтво можливого;

• це спосіб організації та здійснення влади;

• є цариною суспільного життя, де відбувається боротьба, змагання за державну владу, здійснюється з приводу і для досягненя державної влади;

• це мистецтво віднайти компроміс у великому розмаїтому просторі існуючих колізій, конфліктів, антагонізмів, конфронтації і протистоянь.

Отже, політична система є однією із складових соціальної системи, яка існує в особливій царині суспільної життєдіяльності — політичній, де «зустрічаються» розмаїті індивідуальні, групові та загальні інтереси, які збуджують певні соціальні протиріччя тощо.

І тому, розкриваючи зміст поняття «політична система» слід звернути особливу увагу на таку фундаментальну загальнотеоретичну категорію — як «інтерес», оскільки реалізація будь-якої влади — це, передусім, реалізація певного інтересу.

В основі політичної системи знаходиться відповідний механізм реалізації суспільних ін­тересів (індивідуальних, групових та загальносоціальних), характер якого зумовлює характер здійснення політичної влади, отже, і державної влади (влада здійснюється в інтересах однієї особи, групи осіб або усього загалу, усієї спільноти).

Загальновідомо, що в суспільстві діє розмаїта система інтересів, які постійно взаємодію­ть між собою та прагнуть до втілення саме своїх власних: — загальні (спільні, загальносо- ціальні) інтереси (на відміну від індивідуальних та групових, які сприяють процесам роз'єднання у суспільстві) — це такі вимоги суспільної життєдіяльності, що спрямовані на формування соціальної інтеграції та взаємодії;

• групові інтереси пов'язують з спільністю умов життя на певній території відповідної кліматичної зони, схожістю виконуваних фахових функцій, належністю до певного соціаль­ного утворення тощо; (усе це, своєю чергою, тягне за собою подібність не лише інтересів, але й інших ознак — традицій, звичаїв тощо), тобто усього того, що немовби «зчіплює» чле­нів групи між собою);

• індивідуальні інтереси відображають особливість кожної людини як конкретної, тво­рчої особистості, кожної особи як окремого індивіда з його різноманітними потребами тощо.

Поняття «система» охоплює як її внутрішні структурні зв'язки (співвідношення, взає­мозв'язок і взаємодію її складових елементів, їх цілісний характер), так і зовнішні структурні зв'язки (за яких дана система розглядається як складова системи вищого порядку)¹.

Політична система — це соціально-політичний механізм реалізації розмаїтих суспільних інтересів та здійснення політичної влади. Це соціально-політичний механізм, за допомогою якого в надрах суспільства зароджуються відповідні політичні сили, спроможні просувати су­спільство у взаємодії з такою особливою його політико-правовою організацією, якою є держа­ва, у напрямі прогресу, демократії та свободи.

Призначення політичної системи виявляється у її найважливіших функціях (регулятивна, ро­зподільча та ін.), серед яких виділяють регулятивну, що виявляється в упорядкуванні політичних процесів. Зміст цієї функції безпосередньо визначається сутністю «політики» як такого суспільно­го феномена, що спрямований на реалізацію розмаїтих суспільних інтересів та потреб тощо. Не­здатність політичної системи у конкретно-історичний період у відповідних соціальних умовах ре­алізувати свої найважливіші функції викликає кризові стани у суспільстві. Зокрема, жорстка зале­жність усіх економічних процесів від політичних імпульсів зумовлює обмеження виробничої іні­ціативи, що призводить, вреппі-репгг, до краху усієї соціальної системи тощо.

Політична система (у широкому значенні цього поняття) становить єдність чотирьох взає­модіючих підсистем:

• інституційну підсистему — включає громадян, народ, політичні партії, представницькі органи держави та місцевого самоврядування, громадські організації, трудові колективи та ін.;

• ідеологічну підсистему — включає політичну культуру, політичну свідомість, паную­чу у суспільстві політичну ідеологію тощо;

• інформаційно-комунікативну підсистему встановлює як зовнішні, так і внутрішні зв'язки (зокрема, між інститутами політичної системи, що виявляються у різних видах і фор­мах політичних відносин тощо);

• нормативну підсистему включає політичні норми і традиції, правові норми, політичні принципи, норми моралі тощо.

Якщо у широкому розумінні, політична система охоплює політичні інститути, організації, сукупність взаємопов'язаних між собою ідей, норм, на підставі яких, реалізується політична влада, практику політичного життя тощо. Політична система (у вузькому розумінні цього поняття) — сукупність відповідних політичних інститутів.

Отже, структура політичної системи (у вузькому її' розумінні) включає:

• безпосередніх суб'єктів — громадян, народ, політичні партії, представницькі органи державної влади (первинного та похідного представництва), органи місцевого самоврядування;

• опосередкованих суб'єктів — громадські організації, трудові колективи та ін.

Особливістю безпосередніх суб'єктів є їх безпосередня здатність виражати політичні ін­тереси певного класу, нації, соціального прошарку, групи тощо та здатність бути учасником політичного життя, носієм політичних відносин.

Слід наголосити, що кожен громадянин, визнається «головною ланкою в політичній систе­мі»², головним суб'єктом політичної системи, оскільки все залежить від політично активної по­зиції кожного громадянина, і при цьому не має значення те, яке місце в політичній системі він займає. Процес зародження та функціонуваня будь-якої системи на усіх її рівнях зумовлений людським фактором, його культурними, духовними, моральними, психологічними та ін. харак­терними рисами і особливостями. Становлення політично активної позиції означає формування здатності діяти, виходячи із об'єктивного зв'язку проблеми існування будь-якої соціальної групи з тими протиріччями, які характерні для усього суспільства у цілому; навпаки, політична пасив­ність — це вид політичної діяльності, в межах якої суб'єкт відсторонюється від політичної само­стійності, «пливе за течією» тощо.

Громадяни, народ і політичні партії визнавалися безпосередніми суб'єктами ще за старо­давніх часів. Так, демократичні республіки («демократія» — влада народу), які існували у стародавньому світі, відрізнялися від аристократичних республік саме особливостями полі­тичного положення народу; у аристократичних республіках народ займав безправне по­літичне становище, у демократичних — він брав практичну участь в управлінні державою і суспільними справами безпосередньо і через представницькі органи³.

Помилково вважати, що такий суб'єкт політичної системи як партії — це феномен сучасного часу⁴. Партії виникли разом з державою. Так, у стародавніх Афінах між собою змагалися партія Перікла та партія Алківіада, демократи та аристократи, а в епоху середньовіччя з посиленням впливу церкви існувало протистояння прихильників світської влади та влади отців церкви тощо. Слід зазначити, що головні прояви усіх цих політичних угрупувань мало чим відрізнялися від сучасних партій, оскільки вони мали дуже подібні проблеми (пошук соціальної бази, боротьба за прихильників, за лідерство, за владу в державі тощо).

До вторинних (опосередкованих) суб'єктів політичної системи належать різні за своїм ха­рактером громадські організації (ще один вид громадських об'єднань, крім політичних пар­тій), які створюються для забезпечення інших соціальних потреб (економічних, культурних тощо), але згідно із законодавством можуть брати участь у політичній діяльності для досяг­нення власних неполітичних цілей тощо.

Опанування багатогранної природи політичної системи, дозволяє класифікація полі­тичних систем за наступними критеріями:

1. Залежно від типу політичної культури виокремлюються однорідна, перехідна, змішана політичні системи.

Політичну систему (враховуючи її значущість для нормальної життєдіяльності суспільства) доречно порівнювати з нервовою системою біологічного організму. Адже усі соціальні «збуджен­ня», які визрівають у надрах соціуму, відразу передаються через відповідні «політичні імпульси». Кожна політична подія відображає політичні прагнення відповідних суб'єктів політичних від­носин задовольняти свої наміри, забезпечувати певні інтереси, виявляючи відповідний рівень їх політичної культури, свідомості тощо. У перехідний період від однієї державно-правової систе­ми до іншої процес трансформації політичної системи тісно взаємопов'язаний з підвищенням рів­ня політичної свідомості і політичної культури носіїв політичної влади.

У феномені політичної культури виділяють відповідну систему цінностей, політичних ідей та переконань, які прийняті членами політичної спільноти та використовуються в процесі полі­тичної діяльності її суб'єктами¹. У перехідних державно-правових системах особливо актуаль­ним є формування у свідомості громадян їх єдності, оскільки воно інтегрує різноманітні суспі­льні верстви та породжує консенсус і співробітництво. Саме відповідні цінності об'єднують (або, навпаки, роз'єднують) людей і тому цінності відіграють вирішальне значення у формуванні інтеграційних механізмів та зв'язків у політичній царині, тобто є одними із найважливіших фак­торів впливу на процес становлення характера та спрямованості політичної життєдіяльності, ви­значення типу політичних систем тощо. Зміна пануючих у політичній системі цінностей відо­бражає процес їх еволюції; зокрема, серед ціннісних домінант, які створили історичний образ європейських політичних систем впродовж багатьох століть виділяють²:

• до XV ст. — справедливість, чесність;

• у XV—XVIII ст. — влада, користь;

• у XIX ст. — стабільність;

• у XX ст. — розвиток.

Зокрема, англоамериканська політична система функціонує в межах однорідної політичної культури, орієнтованої на захист ліберальних цінностей: власності, свободи, безпеки тощо. До- індустріальна політична система, в основі якої знаходяться розмаїті місцеві субкультури і від­повідні цінності родів, племен, общин функціонує в межах змішаної політичної культури. По- сттоталітарна політична система функціонує, як правило, в умовах перехідної політичної куль­тури. Зокрема, сучасну політичну систему в Україні характеризують риси перехідного періоду, оскільки в ній зберігаються певні елементи системи радянського типу та почали функціонува­ти нові політичні інститути.

2. Залежно від основоположних засад, на підставі яких реалізується політична влада та харак­тер співвідношення та взаємозв'язок між первинними суб'єктами політичної системи, виокрем­люються демократичні та антидемократичні політичні системи. Антидемократичні політичні сис­теми передбачають пріоритет класових цінностей, навпаки, демократичні політичні системи наці­лені на пріоритет грав особи, домінування загальносоціальних інтересів тощо.

3. Залежно від характеру методів, способів реалізації політичної влади виокремлюються соціально-демократичні, ліберальні, комуністичні, тоталітарні, авторитарні політичні систе­ми. Зокрема, соціально-демократичні політичні системи зорієнтовані на реалізацію цінностей моральності, милосердя тощо; ліберальні політичні системи спрямовані на реалізацію цінностей індивідуалізму, свободи, власності; комуністичні політичні системи спрямовані на реаліза­цію цінностей рівності тощо.

4. Залежно від налагодженості соціально-політичного механізму узгодження розмаїтих суспільних інтересів, від здатності політичної системи інтегрувати суспільство, від наявності зворотнього зв'язку між державою та народом виокремлюються розвинені, динамічні полі­тичні системи та політичні системи, які знаходяться на етапі становлення.

Саме у розвиненій демократичній політичній системі в умовах плюралізму політичної ідео­логії, в усіх суб'єктів, у тому числі, і опозиційних до пануючої політичної доктрини, з'являється реальна можливість реалізувати свої політичні прагнення та забезпечити відповідні соціальні ін­тереси. Демократія завжди поєднується з принципом політичного плюралізму, що передбачає наявність політичної опозиції. Серед видів політичної опозиції розрізняють:

• радикальну політичну опозицію — ставить за мету зміну суспільного ладу, зокрема, форм власності на засоби виробництва, або державного ладу, зокрема, форми правління чи державного устрою;

• нерадикальну політичну опозицію — прагне до зміни форм, методів, темпів здійснення державної політики, її певної переорієнтації, до заміни осіб, що очолюють вищі органи держав­ної влади.

При цьому розвинені демократичні політичні системи характеризуються досконалим ме­ханізмом політичного опонування. Як правило, правовий статус політичної опозиції регла­ментується на законодавчому рівні. Приміром, у Великобританії міністри опозиційного уря­ду отримають заробітну платню із державного бюджету, опозиція займає надзвичайно важ­ливе значення у політичній системі. Так, Маргарет Тетчер (лідер консервативної партії (пар­тії торі) у 70—80 pp. XX ст. у Великобританії) на запитання: «В чому полягає міць Вашої партії?» завжди відповідала: «У силі опозиції».

Показником відповідного рівня розвитку демократичної політичної системи є певний рі­вень її політичної структуризації, тобто високий рівень політичної свідомості, політичної ку­льтури, наявність двопартійної політичної системи (партій консервативного, ліберального і неоліберального, соціал-демократичного спрямування). В західно-європейській науці ствер­джується теза про те, що без наявності сильних політичних партій, альтернативних політич­них рухів, демократична природа державної влади неможлива, бо саме «політичні партії та рухи, набуваючи підтримку народу та змагаючись з іншими політичними групами, зацікав­лені в контролі над державною владою»¹.

Одним із показників розвиненої політичної системи є наявність зворотного зв'язку між дер­жавою та народом. Тому політична систем — це, передусім, налагоджений механізм соціаль­них імпульсів, які «струмують» від суспільства у політичні рішення і дії. Усі ці розмаїті соціаль­ні імпульси як прояви соціального плюралізму, конкуренції і невід'ємні риси сучасного цивілі­зованого суспільства, спрямовані на встановлення взаємозв'язків між інститутами політичної системи, що виявляється у різних видах і формах політичних відносин, (зокрема, між народом і політичними партіями, між народом і державою тощо) та здійснюються за допомогою правових, політичних інструментів. Бути справжнім політиком — це вміння виявляти і захищати розмаїті соціальні інтереси, долаючи конфронтацію і конфлікти саме шляхом знаходження компромісних рішень, консенсусу тощо; так звана «брудна політика», задля якої у процесі досягнення цілей та забезпечення інтересів — використовуються «усі засоби» — це не політичні, а свавільні, проти­правні діяння, за вчинення яких особи мають бути притягнуті до юридичної відповідальності, в тому числі і до кримінального покарання.

У процесі узгодження розмаїтих суспільних інтересів вагоме значення у структурі полі­тичної системи набуває її нормативна підсистема, спрямована на регулювання політичних відносин як сукупність правових норм, політичних традицій, звичаїв, принципів та норм, за­кріплених в актах партійних органів, суспільних організацій тощо.

Найважливіші правові засади політичного ладу (повновладдя народу, демократизм, вер­ховенство права, плюралізм та ін.) закладаються на рівні конституцій та розвиваються на рів­ні законодавства (приміром, у законодавчих актах, спрямованих на регулювання та охорону діяльності політичних партій, політичної опозиції тощо). Проте норми права, які містяться в конституціях та інших законодавчих актах, не можуть регулювати всі політичні відносини; зокрема, внутрішньопартійні та інші подібні відносини.

Норми та принципи, які виробляються політичними партіями та суспільними організаці­ями, умовно поділяють на норми, які регулюють відносини в межах організації, що їх виро­била (норми «внутрішньої дії» або корпоративні, статутні), та норми, які спрямовані на регу­лювання відносин між організаціями («зовнішньої дії»).

Існування політичних звичаїв, (які діють практично в усіх сферах та на всіх рівнях полі­тичної системи) зумовлено тим, що звичаї виступають у ролі своєрідних засобів детальної регламентації в процесі реалізації правових норм (зокрема, у відносинах, пов'язаних з фор­муванням представницьких органів тощо)².

Таким чином, політична система — це соціально-політичний механізм, за допомогою якого в надрах суспільства зароджуються відповідні політичні сили, спроможні просувати суспільство у взаємодії з такою особливою його політико-правовою організацією, якою є держава у напрямі прогресу, демократії та свободи. На сьогодні визнається, що українська політична система поки що не завершила формування демократичних ідеалів, ціннісних норм, визнаних у суспільстві. У зв'язку з цим її можливості інтегрувати суспільство, забезпечити єдність і стабільність досить обмежені¹.