4. Соціально-правова держава

Досвід «старих демократій» засвідчує поступовий процес розвитку держави соціально- правового характеру. Цей процес розпочався з появою Петиції про права (1628 p.), був про­довжений Біллем про права (1689 p.), Деклараціями: прав Вірджинії (1776 р.) та незалежності СІЛА (1776 р.), Конституцією СІЛА (1787 р) і Біллем про права (1789 р. — 1791р.). Фран­цузька Декларація прав людини і громадянина 1789 р. у ст. 2 найбільш чітко визначила гене­ральну функцію такої держави: «Забезпечення природних і невід'ємних прав людини» (пер­ше покоління прав). При цьому якісних характеристик правова державність набула в умовах визначення взаємовідносин громадянського суспільства і держави, меж її втручання в сус­пільні справи та участі у регулюванні ринкових відносин. Соціальний аспект державності виник пізніше, з появою «другого покоління» прав людини (соціальних, економічних і куль­турних) і є, по суті, наступним етапом розвитку правової держави.

Таким чином, формування правової державності взаємопов'язане, передусім, з переходом від кастово-станового суспільства до громадянського суспільства, оскільки громадянське суспільство та правова держава, як прояви єдиного процесу соціального розвитку та самоор­ганізації, передбачають і обумовлюють одна іншу.

Це уповні відповідає об'єктивним закономірностям політико-правового, соціально- економічного становлення та розвитку соціальних систем, у процесі еволюції яких, на думку багатьох видатних мислителів, виокремлюються «дитинство», «юність» та «зрілість» тощо.

Цілком зрозуміло, що держава навіть в умовах кастово-станового суспільства виконує певні загально соціальні функції, застосовуючи при цьому відповідну систему загально­обов'язкових важелів. І хоча правова держава стоїть на вищій сходинці розвитку, вона не вважається вінцем історії чи останнім ідеалом морального життя. Своєю чергою, соціаль­но-правова держава — розглядається вже як більш якісне за змістом і формою утворення у порівнянні з попередніми, відомими історії типами держав, оскільки за умов розвинуто­го громадянського суспільства, коли в суспільній свідомості «перемагає» загально філо­софське уявлення про Право як найвищу цінність (у результаті чого формується «добро­чесне буття»), регулятивний вплив держави на суспільні відносини набуває виключно соціально-правового характеру.

Таким чином, «правовий» і «соціальний» аспекти держави — це ті критерії, які характе­ризують якість її гуманістичного, морального змісту.

Щодо «правового» аспекту держави, слід, насамперед, наголосити на її «підпорядкуванні праву».

«...Саме права людини і громадянина складають... підвалину і передумову того дер­жавного ладу, притаманного правовій державі... тому будь-яка держава, у якій не за­безпечене здійснення прав, не може вважатись правовою...»

Б. Кістяківський (1868—1920)

«Підпорядкування праву» передбачає:

• верховенство права в усіх сферах життєдіяльності;

• непорушність прав і свобод людини і громадянина (виражається у тому, що правова держава визнає за собою певну сферу свободи, куди держава не втручається; для держави діє принцип — «усе, що не дозволено законом, є забороненим», для громадян — «усе, що не за­боронене законом, є дозволеним»);

• повну гарантованість і реальність прав і свобод (виражається у тому, що взаємодія осо­би та держави у правовій державі будується на засадах принципу народного суверенітету, який передбачає єдине джерело державної влади — народ);

• забезпеченість прав і свобод (виражається у тому, що забороняється узурпація влади та діє принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову);

• взаємна відповідальність держави і особи, яка має правовий характер.

Особливо слід зупинися на розкритті змісту принципу верховенства права, у його співвід­ношенні з принципом законності (принципом верховенства закону).

У науковий обіг термін «Rule of law» — «верховенство права» — вперше був введений англійським ученим та політичним діячем Д. Гаррінгтоном ще в 1656 р. Цей історичний період був пов'язаний з тими ліберально-демократичними чи буржуазно-демократичними революціями, які здійснювались під гаслами ідеї природного права: «права людини є при­родними, вони належать людині від народження, вони є невідчужуваними, невід'ємними». І тому революційний рух був спрямований проти свавілля монархічних режимів, які досить часто проявлялись у формі законів.

Тому цей фактор спрямування принципу верховенства права з самого початку його ста­новлення (проти сваволі державної влади, на обмеження державної влади, заборони її втру­чання у певні сфери життя людини і встановлення меж такого втручання) є особливо значи­мим у процесі осмислення його призначення.

Принцип верховенства права знайшов своє відображення у статті 8 Конституції України. У державно-правовій практиці розуміння верховенства права було викладено у Рішенні Кон­ституційного Суду України від 02.10.2004 р.

Уміння виявити «дух закону» — це вміння виявити волю законодавця на підставі прин­ципу еволюційного тлумачення, тобто вміння «бачити» положення, не вихоплені з контексту закону, а ті, що виходять із загальних правових засад. Слід наголосити, що у праці видатного французького просвітника ПІ. Монтеск'є «Про дух законів» — «дух законів» вбачається у «ступіні свободи, що допускається устроєм держави, релігії населення, його нахилах, ба­гатстві, чисельності, торгівлі, моралі, звичаях» тощо.

Принцип верховенства права є визначальним принципом соціальної, правової держави. Соціально-правова держава — це результат еволюції держави як соціального явища, най­більш досконала форма політичної організації суспільства, яка можлива за умови найбільш якісних, визначених правом її зв'язків з громадянським суспільством¹.

Громадянське суспільство — це суспільство рівних можливостей, яке засноване на юридичній рівності осіб, їх юридичній свободі, приватній власності, свободі особистої ініці­ативи, самостійності і підприємництві у здобутті засобів до існування. Історичною віхою ста­новлення громадянського суспільства була революція в Англії (1640—1649), від якої деякі фахівці ведуть відлік Нового часу, тобто формування громадянського суспільства пов'язане з утворенням буржуазного ладу.

Процес формування «громадянського суспільства» — це досить тривалий у часі процес і його не можна відділяти від розвитку держави, це обопільний процес. Слушною в цьому плані є точка зору, що громадянське суспільство виникає в процесі відокремлення держави як відносно само­стійної сфери суспільного життя від соціальних структур в результаті «роздержавлення сусггіль-

них відносин». Суспільство, яке звільнилося від диктату держави, а його відносини з державою визначені правовими законами (яким підпорядковується і сама держава), є явищем вищого рівня і вважається громадянським. В такому суспільстві, за визначенням І. Канта, кожна особа визнається абсолютною цінністю, має гідність і не може вважатися засобом, а визнається метою. З цього мо­менту характер і зміст відносин суспільства та держави починає змінюватися.

Проте було б помилково вважати, що лише держава має бути зв'язана обов'язком виконувати певні вимоги суспільства. Однією із основ формування громадянського суспільства є вияв поваги до права і закону з боку інших суб'єктів цієї взаємодії — фізичних та юридичних осіб. У понятті «суспільство» найбільш суттєвими його ознаками є наявність осіб як конкретних індивідів зі своєю неповторністю, своєрідністю, що сформувалася в даному соціальному середовищі, а також наявність різних форм і видів суспільної діяльності, що зумовлені відповідними духовно- моральними, економічними, політичними, культурними, ідеологічними та іншими чинниками.

Таким чином, становлення соціально-правової державності — це процес модернізації правової держави, основою якого є розвинуте громадянське суспільство.

Громадянське суспільство проходить наступні етапи свого розвитку:

1. перший етап — «дитинство», «перехідне» суспільство, оскільки його пов'язують з поступо­вим переходом від кастово-станового суспільства (в центрі — класово-знеособлений індивід) до громадянського суспільства (в центрі — Людина як творча і конкретна особистість). На даному етапі проголошуються фундаментальні принципи правової державності та здійснюється поступове «роздержавлення» суспільних відносин, звільнення від диктату держави;

2. другий етап — «юність» — «формування основ громадянського суспільства». На цьому етапі шляхом конституційно-правових реформ, правових законів поступово встанов­люються межі втручання держави у суспільну сферу. На цьому етапі у різних сферах суспі­льних відносин, насамперед, виокремлюються відповідно три види свобод:

сфера особистого життя людини, оволодіння морально-духовними цінностями (особи­ста свобода);

сфера власності і матеріального виробництва, становлення приватної власності, підприємництва, оволодіння культурними цінностями тощо (соціальна свобода);