2. Причини виникнення держави та права

Як указувалося, хоча право і держава тісно пов'язані між собою, вони мають самостійне походження і значення.

У первісному суспільстві управління загальними справами не виокремлювалося у самос­тійну царину суспільного буття і тому відповідальність за здійснення публічних (загальних) інтересів несли всі його члени.

Влада у первісному суспільстві мала суто суспільний характер і була заснована на особи­стому авторитеті старійшин роду, військових ватажків, яких обирали на загальних зборах усіх членів роду. Влада засновувалась на особистих позитивних духовних, моральних яко­стях індивідів та повазі кожного члена роду до досвіду старійших.

У зв'язку з цим первісна влада як підпорядкування волі індивіда інтересам загалу — це влада освячених родових звичаїв, традицій, це врегулювання людських взаємин за допомогою певних заборон (табу) тощо.

До головних чинників виникнення державно-владної організації відносять:

1. вроджену природну потребу людей жити в організованому співтоваристві, «порозумін­ня у питаннях права» тощо;

2. необхідність вдосконалення управлінської організації суспільства, що пов'язано з його ускладненням у результаті розвитку виробництва, поділу праці, зміни умов розподілу проду­ктів, зростанням чисельності неселення і розшаруванням суспільства на соціально неоднорі­дні групи (класи);

3. необхідність підтримання в суспільстві порядку, забезпечення його соціальної усталеності;

4. необхідність вирішення класових протиріч, які виникли в результаті розшарування суспільства на соціально неоднорідні групи (класи);

5. необхідність захисту території та ведення загарбницьких війн;

6. необхідність організації значних суспільних робіт, що зумовлено, зокрема, певними клімати­чними умовами і з цією метою об'єднання великих груп людей (у ряді країн Азії та Африки).

Держава виникає саме на етапі відтворювальної економіки як особлива організація публі­чної влади, відокремлена від суспільства, з особливими загонами людей, які мають можли­вість здійснювати організований примус; ця організація спроможна зберігати і забезпечувати життя суспільства як цілісного організму. Слід зауважити, що формування держав відбува­лось під впливом своєрідного комплексу чинників, які, своєю чергою, були зумовлені також і відповідними економічними, політичними, ідеологічними, релігійними та іншими особли­востями існування певної спільноти.

Разом з державою виникає юридичне право, що забезпечується державним примусом, оскільки соціальна влада родової громади та примітивні мононорми вже були неспроможні регулювати нові економічні відносини, згладжувати соціальні протиріччя тощо.

В процесі самоорганізації соціальної системи на етапі переходу від привласнюючої до ві­дтворювальної економіки велике значення зіграли особливості внутрішнього світу людини (раціональні та ірраціональні).

Період «неолітичної революції» у різних народів світу не співпадав у часі і саме в її процесі відбулося виникнення держави і юридичного права.

Відтворювальна економіка вперше виявила себе лише там, де існували відповідні кліма­тичні умови, де були види флори та фауни, придатні для одомашнювання.

І тому перші в історії держави виникли територіально у найбільш сприятливих умовах для землеробства — у долинах великих історичних річок Сходу (Нілу, Тигру, Євфрату, Ган­гу, Інду, Янцзи).

При цьому виділяють два способи виникнення держави — первинний (природний) і похід­ний (штучний)¹.

За природного способу виникали перші держави сучасної цивілізації, при цьому «схід­ний» шлях виникнення держави якраз і характерний для найдавніших держав, які виникли в зонах поливного землеробства, що дозволило різко підвищити продуктивність праці. Полив­не землеробство вимагало надзвичайно великих за обсягом робіт: будівництво каналів, дамб, інших іригаційних споруд тощо.

Все це зумовлювало необхідність могутньої централізованої державної організації. Зок­рема, утворення і розвиток на території Єгипту Стародавнього царства (2800—2400 pp. до н. е.) свідчило про значний розвиток економіки, культури та військової могутності Єгип­ту; у цей період розширюється і удосконалюється зрошувальна система, значного розвитку сягають ремесла, (обробка дерева, каменю, металу, глини, папіруса, вичинення шкіри тощо).

Будівництво каналів, спорудження водоймищ неможливо було подужати як окремим господар­ствам, так і цілим громадам, і тому для виконання таких робіт необхідно було об'єднувати значні зусилля, які завжди вели до концентрації влади, необхідності загального нагляду і керівництва¹.

«Західний» (європейський) шлях виникнення держави і юридичного права, як правило, пов'язують з майновим розшаруванням первісного суспільства та загостренням соціальних протирічь, які на зтапі відтворювальної економіки були зумовлені поділом праці, появою па­тріархальної сім'ї та іншими факторами.

Похідне виникнення держави відрізняється від первинного тим, що нова держава вини­кає на основі «окремих елементів» колишньої держави, з використанням вже наявних «гото­вих моделей державності» тощо. Похідне виникнення держав має наступні прояви:

1. ліквідація колишньої держави і виникнення на її теориторії нових держав; прикладом може бути виникнення України та інших пострадянських держав в результаті розпаду СРСР тощо;

2. поділ держави; так, Чехія і Словаччина виникли у результаті розділу федеративної Че- хословаччини;

3. об'єднання кількох держав; прикладом може слугувати об'єднання східної та західної Ні­меччини в 1990 p.;

4. виникнення нових держав у результаті національно-визвольного руху на руїнах ко­лоніальних імперій (перш за все — Британської і Французької).

Процес виникнення юридичного права був тісно взаємопов'язаний з виникненням держав­ної організації; приміром, на Сході юридичне право, загалом, розвинулося під дією релігійних норм, у Західних же системах великої ваги набуло так зване «прецеденте право».

Де існує суспільсто, існують і правила суспільного регулювання, і тому, хоча право і держава тісно пов'язані один з одним (оскільки виключно державі належить прерогатива ви­конання правоохоронної функції по відношенню до юридичного права), право як особли­вий суспільний феномен має довгу додержавну історію.

Так, відносини між членами громади регулювалися у первісному суспільсві за допомогою соціальних норм. Головними джерелами правил поведінки були традиції, звичаї, ритуали, обряди. Вони регулювали відносини у сфері праці, побуту, сімейні стосунки та розв'язання конфліктів.

Соціальні норми додержавного суспільства не можуть бути зараховані ані до категорії право­вих, ані до категорії моральних норм. Це — мононорми, що забезпечувалися всім колективом громади, а не спеціальним апаратом примусу, який був відсутній у первісному суспільстві.

Виникнення юридичного права в процесі переходу суспільства до цивілізації було підго­товлено розвитком усієї системи соціального регулювання первісного суспільства. Форму­вання юридичного права відбувається в процесі переходу від привласнюючої економіки до відтворюючої (виробляючої) економіки, (тобто в процесі так званої «неолітичної револю­ції»), пов'язане з появою держави як особливої організації публічної влади та викликано не­обхідністю розв'язання цілого комплексу суспільних завдань. У суспільстві в епоху цивілі­зації виникла потреба у появі принципово нового соціального регулятора для вирішення двох завдань:

1. Забезпечити в умовах ускладнення усього суспільного життя функціонування суспільства як складної, динамічної системи та цілісного організму, незрівнянно більш вищого порядку, чим пер­вісне суспільство.

2. Необхідність провести у життя вихідну гуманітарну засаду — закріпити та забезпечити належний статус автономної особистості, її індивідуальну свободу, в результаті чого в економіч­них відносинах з'являється право власності і свобода договорів, а у соціально-політичній сфе­рі — політичні та соціальні права і свободи.

До причин виділення юридичного права із системи соціального регулювання відносять:

1. Чисельне зростання населення.

2. Порушення соціальної однорідності (за походженням, за майном тощо). Поки така од­норідність зберігається, соціальна група характеризується єдністю поглядів, підходів, інтересів тощо. Проте в процесі соціального розвитку (завдяки особистим здібностям, у результаті військо­вих походів тощо) така однорідність порушується і в межах соціальної групи з'являються про­тиріччя інтересів (те, що, з точки зору, переможців погано, з точки зору преможених добре тощо).

3. Чисельне зростання суспільної групи та порушення її однорідності призводять до збі­льшення кількості правил, які створюються з метою збереження її згуртованості і цілісності. Утримання усіх цих правил у пам'яті стає важкою справою для старійшин, а відсутність пи­семності та грамотності покладає усю надію на людську пам'ять.

4. Нові правила не завжди, в повній мірі, узгоджуються зі старими, що призводить до «збенте­ження» суспільної думки. Цим «безладом» може скористатися хтось із членів соціальної групи, аби за рахунок інших, реалізувати власні інтереси. За такого стану стає очевидною необхідність виділення особливої групи норм, яка підтримується більш ефективними засобами.

Співвідносячи державу та юридичне право, слід зазначити, що процеси виникнення юридич­ного права та держави відбувалися паралельно. Поява правових норм свідчить, що у суспіль­стві є політичні відносини, є держава. Юридичне право виступає як фундамент організації по­літичної влади суспільства; як особлива система юридичних норм воно виникає в історії суспі­льства в силу тих же причин та умов, що і держава, при цьому тип держави та тип юридичного права співпадають. Набуття цим принципово новим регулятором необхідних властивостей, які дозволяють йому бути могутньою силою, здатною вирішувати нові складні завдання, неможливе без взаємодії з державою. Юридичне право організує політичну владу в державі, виступає засо­бом політики конкретної держави, воно також є вираженням волі та інтересів суспільства, зна­ходить своє зовнішнє вираження і закріплюється у вигляді нормативних актів, договорів, інших офіційних юридичних джерел. Юридичне право забезпечується апаратом примусу та управлін­ня, а це є однією із головних ознак, які характеризують державу (наявність публічної влади); юридичне право, як і держава, виникає з метою реалізації управління супільними процесами.

Таким чином, право, як і держава, є продуктом суспільного розвитку, і юридично воно «офор­млюється» (у відповідних формалізованих юридичних джерелах) як основний нормативний регу­лятор суспільних відносин лише у державноупорядженому суспільстві. При цьому процес виник­нення юридичного права у різних народів відбувався своєрідним чином під впливом особливого комплексу чинників, які, своєю чергою, залежали від культурно-етичних, етнічних, географічних, кліматичних, виробничих, політичних та інших особливостей існування певної спільноти.

При цьому появу нового суспільного феномена почали пов'язувати навіть з «надприродни­ми проявами» (звідси витоки концепцій «надприродного» походження права; давньогрецький філософ Демосфен визначав право «витвором і дарунком Богів»).

Проте виникнення юридичного права пояснюється суто «природними» чинниками, оскіль­ки якісно новий рівень соціального розвитку вимагав появу відповідно нових правил. При цьому на початку свого розвитку характер цих первісних правил, у повній мірі, відповідав психології малорозвинутого суспільства.

Ознаками первісного юридичного права є формалізм, примітивізм, консерватизм, специфічний порядок переходу до юридичного формалізованого нормування.

Характерна риса, яка наочно свідчила про виникнення юридичного права, — це поява у сфері офіційного державного життя писаних формалізованих джерел права. Ці форми, як правило, характеризувалися примітивним і консервативним характером і являли собою, насамперед, державно-нормативні компіляції індивідуального рішення чи звичаю, який за­хищається державою (при цьому причинами консерватизму первісного права була, пе­редусім, усталеність способу людської діяльності, який передавався від покоління до по­коління, що сприяло психологічній нездатності первісної людини до сприйняття нововве­день).

Право на початковому етапі свого формування особливо залежало від впливу традицій, зви­чаїв, в основі яких знаходилася зашкарубливість суспільної думки. Змінити традиційно встанов­лені правила можливо було лише змінивши суспільну думку. Так, перші письмові пам'ятки ста­родавніх цивілізацій (закони Ману, Закони XII таблиць, хетські закони та ін.) та середньовіччя (передусім, так звані варварські правди) за своїми техніко-юридичними характеристиками були компіляціями і включали пануючі звичаї та рішення конкретних справ, яким у тій чи іншій мірі було надане нормативне вираження (тобто вони мали характер прецедентів).

Отже, формалізм — це та ознака, що є проявом диференціації норм права від інших засобів соціального регулювання та формування своєрідного інституційного утворення з сукупністю су­воро визначених властивостей (нормативністю, формальною визначеністю, державною забезпе­ченістю, системністю).

Адже соціальне регулювання додержавного суспільства являло собою однорідну не- диференційовану нормативну масу, і тому у соціальних нормах додержавного суспільства (мононормах як нерозчленованих, єдиних нормах) переплітались, чітко не виділяючись, різні за своїм характером соціальні регулятивні засоби. Мононорми були засновані на природній необхідності і мали значення для усіх сфер життя громади, роду, племені, для регламентації господарського життя і побуту, різних взаємовідносин членів роду, первіс­ної моралі, релігійно-ритуальної діяльності.

В умовах спільної власності і колективного виробництва, спільного вирішення загальних справ, невіддільності індивіда в колективі у якості автономної особистості, всі дотримувались вимог мононорм добровільно. їх виконання забезпечувалося силою громадської думки, автори­тетом старійшин, інших дорослих членів роду. (Зокрема, в первісному суспільстві превалював такий засіб охорони мононорм як «табу» — обов'язкова заборона, наприклад, заборона під стра­хом тяжких покарань кровноспоріднених шлюбів.)

Тісний зв'язок юридичного права з державною організацією суспільства зумовлював і відповідний порядок переходу до юридичного нормування. Цей порядок навіть у різних соціаль­них системах, формування яких відбувалося під впливом своєрідних географічних, культурних, національних, етнічних, релігійних, соціально-економічних, політичних та ін. факторів, характери­зується постановкою однакових завдань у тій послідовності, що найбільш значима для захисту ін­тересів і потреб носіїв публічної влади:

1. Формування норм кримінального права. Правовій охороні підпадає особиста недоторканість носіїв публічної влади; і тому кримінальні покарання за політичні злочини виступає як перший ряд норм права, які виходять від публічної влади. Загалом, кримінальне право складає головний зміст юридичних пам'яток, при цьому, чим стародавнішим є збірник, тим більшим є його кри­мінально-правовий зміст.

2. Формування норм податкового права. За кримінальним правом на черзі стоять норми, що визначають, яку данину має вносити населення на користь держави.

3. Формування норм процесуального права. Визначення порядку судового провадження скла­дає важливий зміст усіх стародавніх юридичних пам'яток. Тоді, коли політична влада набула мо­гутності, звернення до неї за захистом набуло природного характеру. Крім того, для влади інститут суду являв відповідний інтерес з точки зору поборів, які мали вноситися за отриману допомогу у вирішенні спору. Формування норм процесуального права вважається першою поступкою по відношенню до підвладних верств населення, оскільки саме вони зацікавлені у тому, аби право­суддя здійснювалося несвавільно, а за встановленими правилами.

4. Формування норм цивільного права. Лише на останньому місці знаходяться завдання нор- мотворчості у сфері приватного життя. Таким чином, на початку влада прагне закріпити власний статус і власне положення (основи публічного права). Лише пізніше можновладці приходять до усвідомлення, що істинна опора правопорядку знаходиться у суспільстві. Як відомо, чим міцнішим є правопорядок, тим міцніше є основа, на якій і утримується державна влада.

Таким чином, до загальних закономірностей процесу становлення юридичного права відносять:

1. Виникнення юридичного права зумовлено оформленням товарно-грошових відносин, необ­хідністю встановлення єдиного порядку та його підтримання, необхідністю пом'якшення протиріч між різними верствами суспільства.

2. Переростання соціальних норм додержавного суспільства у норми звичаєвого права, їх санкціонування державою та видання органами держави відповідних юридичих доку­ментів. При цьому на Сході юридичне право розвинулося під дією релігійних норм, у Захід­них же системах великої ваги набуло так зване «прецедентне право», що складалось із кон­кретних рішень судових чи адміністративних органів.

3. Поступовий перехід до здійснення судових функцій представниками державної влади. Здійснення судових функцій державою сприяло руйнуванню системи звичаїв родового ладу. Закріплюючи у своїх рішеннях норми, які відповідали новому порядку, судці, таким чином, формували так зване «прецедентне право». У додержавному суспільстві поруч із самозахи­стом, захист суспільних правил підтримувався судом суспільного авторитету (судом доб­ровільним, на зразок третейського), де судцями виступали старійшини роду.