2.2.2. Поясно-зональні структури на суходолі і океані

У Світовому океані, згідно його тривимірної структури виділяють три системи географічних поясів океану: а) поверхнева; б)донна; в) внутріводна.

Цей поділ проводиться за різноманітними характеристиками водних мас: терміка, солоність, динаміка, біота. Фізико-географічні зони на дні океану виділяються за складом відкладів та донної фауни (зообентоса). Так, зі зміною широти змінюють один одного 4 типи літогенезу: льодовий, гумідний помірний, аридний, гумідний екваторіальний.

Географічні пояси Світового океану. Вважають, що географічна поясність Світового океану виражена чіткіше, ніж на суходолі, за­вдяки більшій однорідності поверхні океану і відсутності такого могутнього збурюючого чинника, як рельєф. Нині виділяють три системи географічних поясів океану: 1) поверхневу; 2) донну; 3) внутріводну.

Поверхневу поясність (її називають також зональністю) опису­ють у вигляді схем. Із глибиною структура океанських вод спрощується, втрачаючи ознаки геогра­фічної поясності. Найбільш узагальненою є схема С. В. Калесника, який виділив усього вісім зон: 1) північних льодовитих морів; 2) північну помір­ну; 3) циркуляції північних пасатних течій (у тому числі субтропіч­ну і тропічну зони Д. В. Богданова); 4) коралових морів (переваж­но відповідає екваторіальному і субекваторіальному поясам); 5) південних пасатних течій; 6) південних морських прерій (анало­гічно помірному поясу Південної півкулі); 7) середньої зони Пів­денного океану (субарктична зона Д. В. Богданова); 8) південних льодовитих морів.

У схемі С. В. Калесника привертає до себе увагу асиметрія зо­нальної структури Північної і Південної півкуль, яка істотно про­являється в циркуляції Світового океану.

Фізико-географічні зони на дні океану було вперше виділено О. К. Леонтьєвим у 70-х роках. Він вважав, що донна зональність опосередковано відтворює поверхневу через склад відкладів і дон­ної фауни, які залежать від надходження з поверхні вимерлої орга­нічної речовини (детриту). Ним вирізнено на дні сім фізико-геог­рафічних зон (рангу географічного поясу): екваторіально-тропічна і по дві симетрично розташованих у кожній півкулі — помірних, субполярних і полярних. Внутріводна (глибинна) зональність океану проявляється в про­міжних шарах вод, товща яких, очевидно, становить у середньому 3,8 км. У цій товщі виділяють усього три зони: 1) арктично-бореальну; 2) екваторіально-тропічну і 3) антарктично-нотальну, які різняться фізичними властивостями водних мас і комплексом жи­вих організмів.

У межах географічних поясів на суходолі виділяються природні зони, обумовлені відмінностями у співвідношенні тепла і вологи, тобто гідротермічними умовами. Останні кількісно виражені К_R — радіаційним індексом сухості

К= R/Lr, де R — радіаційний баланс; Lr — кількість тепла, необхідна для випаровування опадів.

У межах географічних поясів виділяються природні зони. Їх називають також ландшафтними зонами. Зони меншою мірою, ніж пояси, мають широтну орієнтацію. Причина полягає в тому, що при формуванні зон важливе місце посідають, поряд з теплоенер­гетичними факторами, умови зволоження. Останні формуються як зовнішніми фак­торами (кліматичними: радіаційним режимом, циркуляційними процесами), так і структурою ландшафтів: кількістю ярусів (геогоризонтів), характером рослинності, структурою ґрунтових гори­зонтів тощо.

Кліматичні умови зволоження прийнято кількісно оцінювати за допомогою показників зволоження:

коефіцієнта зволоження Висоцького — Іванова

К =r/ Е,

де X — річна сума атмосферних опадів, мм; Е — річне випарову­вання, мм;

радіаційного індексу сухості Григор’єва - Будико

K_R=R_б/Lr,

де R_б – радіаційний баланс, Lr – кількість тепла, необхідного для випаровування річної кількості опадів. Радіаційний індекс сухості показує, яка частка атмосферних опадів витрачається на випаровування.

Якщо R_б < Lr, то тепла є менше, ніж потрібно для випаровування і навпаки. Якщо K_R < 0,45, зволоження надлишкове, якщо 0,45< K_R < 1,0 , то зволоження достатнє. при значеннях K_R від 1,0 до 3,0, зволоження недостатнє.

Існує залеж­ність типу ландшафту (лісовий, лісостеповий, пустельний тощо) від значення радіаційного балансу, що має поясний характер, та радіаційного індексу сухості, котрий залежить від співвідношення тепла та вологи. Останнє має складний просторовий характер, бо визначається, крім широтного положення, також ти­пом атмосферної циркуляції та віддаленістю від Світового океану.

У низьких широтах — наприклад, від 0 до 30° — фактором, що лімітує зростання рослинності, є волога (як нестача, так і надмір­ність), бо тепла достатньо в будь-якій частині цих регіонів (за винятком, звичайно, гірських районів). Тут сформувався такий спектр географічних зон: вологі екваторіальні ліси — тропічні ліси — листопадні ліси — савани — спустелені савани — тропічні пустелі.

У високих широтах — наприклад, від 65° і вище — лімітуючим фактором є тепло, а опадів тут надмірно при тому рівні теплоенергетичних ресурсів, які цим широтам властиві. На цих широтах сформувалися: лісотундри, тундри, арктичні пустелі, тобто безлісні природні зони.