2) Методики визначення периферійного зору,

Поле зору — це сукупність усіх точок простору, що їх сприймає непо­рушне око. Кожне око має поле зору, обмежене спинкою носа га надбрів'ям. Залежно від будови й розташування цих частин у різних людей поле зору може бути неоднако­вим. Середній показник такий: кут зору назовні — до 90°, угору — 50 — 55°, досередини — 55°, униз — 65 — 70°.

Досліджують поле зору за допомогою спеціальних приладів — пери­метрів. Сучасні їх моделі — сферопериметри, повністю або напівавтоматизовані.

Центральне поле зору в межах 30 — 40° від його центру досліджують методом кампіметрії. Перед пацієнтом на відстані 1 м розташовують чор­ну дошку, пропонуючи зафіксувати погляд на білій точці в її центрі. По дошці переміщують об'єкти різного розміру, визначаючи місце випадіння їх з поля зору. Так виявляють цен­тральні, позацентральні, абсолютні та відносні обмежені дефекти в полі зору (скотоми).

Визначення меж поля зору для кольорів: використовують периметрію, засто­совуючи кольорові об'єкти.

Нормальні межі поля зору для кольорів

Колір	Межі
	Верхня	Нижня	Зовнішня	Внутрішня
Синій	40°	50°	70°	40°
Червоний	25°	30°	50°	25°
Зелений	20°	25°	30°	20°

Скотоми — обмежені дефекти в полі зору. За розташуванням вони можуть бути центральними й периферичними. За характером розрізняють позитивну і негативну скотоми. Позитивну хворий відчуває як темну або забарвлену в якийсь колір пляму, що закриває частину предмета під час його розглядання.

Варіювання форми й розміру квадратів або ліній (збільшення — макропсія, зменшення — мікропсія) також має діагностичне значення. Якщо є центральні зміни сітківки, хворий при зміні ЇЇ освітлення (переведення погляду із світлої поверхні на більш темну) може помітити позитивну скотому (скотома дезадаптації), котра, залежно від ступеня відшаруван­ня сітківки, здатна змінювати своє забарвлення.

Негативну скотому хворий не помічає, її виявляють під час дослідження поля зору. Особливо інформативне застосування кампіметрії. Скотому вва­жають абсолютною, якщо з поля зору хворого випадає якась ділянка, відносною — якщо на цій ділянці знижена видимість тест-об'єкта. Приклад абсолютної негативної скотоми — сліпа пляма (зона диска зорового нерва).

3) методики визначення кольоровідчуття;

Кількість кольорів і відтінків, що їх сприймає око, дуже велика. Ос­новних кольорів у спектрі сім: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий, і вони мають безліч відтінків. Фактично, щоб отримати всі відтінки, достатньо трьох кольорів — червоного, зеле­ного і фіолетового (синього).

Кольоровий зір досліджують за допомогою поліхроматичних таблиць Рабкіна та аномалоскопа.

4) методики визначення бінокулярного зору;

Для хорошого бінокуляр­ного зору необхідні: нормальна іннервація м'язів обох очей, нормальний стан провідних зорових шляхів, корко­вих центрів. При такому стані кожна точка розглядува­ного предмета подразнює відповідні (ідентичні) точки обох сітківок, що мають однакові проекції в коркових центрах.

Проби на наявність бінокулярного зору:

1) перед до­сліджуваним ставлять вертикальний тонкий стержень і пропонують попасти в нього на відстані витягнутої руки кінцем тако­го ж тонкого стержня. При відсутності або різкому ослабленні бінокулярного зору досліджуваний промаху­ється.

2) феномен «діри в долоні», описаний Со­коловим у 1901 р. Перед одним оком ставлять трубку, скручену з паперу, і до віддаленого кінця цієї трубки приставляють розкриту долоню так, щоб вона була напроти другого ока. При бінокулярному зорі збігаються зображення дале­кого предмета, видимого через трубку одним оком, і зображення долоні, видимої другим оком. Таке зображен­ня отвору труби з видимим через неї предметом виявить­ся накладеним на зображення долоні, і складається вра­ження, що в долоні є круглий отвір.

5) методики визначення світловідчуття.

Світловідчуття забезпечують палички сітківки, воно зумовлене функ­цією зорового пурпуру. Процес адаптації органа зору до різного освітлення регулює центральний апарат, пов'язаний з вегетативною нервовою систе­мою. Орган зору максимально адаптується до темряви протягом 40 хв, за цей час його світлочутливість зростає в тисячі разів.

Дослідження темпової адаптації. Визначають мінімальне світлове под­разнення, що сприймається оком під час тривалого перебування в темряві, за допомогою адаптометрів — приладів для вимірювання світлочутливості.

Суб'єктивно розлади адаптації проявляються зниженням орієнтації в просторі з наростанням темряви, тобто в умовах зниженого освітлення. Такий стан дістав назви "курячої сліпоти", або гемералопії (від Ьетега -день, орі — зір), тобто денного зору.

Є 3 форми гемералопії — природжена, симптоматична та есенціальна.

Природжена гемералопія. Змін у зоровому нерві і на сітківці офталь­москопічне не виявляють, це можливе лише в разі застосування електро­ретинографії.

Симптоматична гемералопія виявляється при захворюваннях сітківки (пігментна дистрофія, відшарування сітківки), атрофіях зорового нерва, глаукомі.

Есенціальна гемералопія розвивається за відсутності або браку в організмі вітаміну А. Для цього стану характерний ксероз - сухість ока. На кон'юнктиві також виявляють характерні зміни — вона легко береть­ся зморшками і на вигляд нагадує цигарковий папір. Ксероз рогівки при­зводить до кератомаляції (розплавлення). Таку форму гемералопії ліку­ють уведенням вітамінів, котрих бракує, насамперед ретинолу. Хворим дають риб'ячий жир, свіжі овочі, печінку, продукти з багатим вмістом каротину і білка. Якщо є захворювання печінки, призначають відповідну терапію.

В кожному випадку дати пояснення, яка, функція характеризує який відділ органа зору.

Практично засвоїти :

1) визначити гостроту центрального зору у дітей та дорослих з різної відстані, вміти записати ре­зультати дослідження;

2) визначити периферійний зір контрольним методом та з допомогою периметрів, на кампіметрі, про­аналізувати отримані дані;

3) визначити кольоровідчуття у дітей та дорослих різними методами, з різною гостротою зору, про­аналізувати отримані дані;

4) визначити рівень темнової адаптації, дати пояс­нення отриманим результатам.

Завдання для визначення початкового та кінцевого рівня знань по темі:

1. Особливості дослідження гостроти центрального зору у дітей (у немовлят, у дітей - 2-3 років, в 5-б-ти річному віці), у дорослих: коли дос­ліджуваний не бачить першого рядку таблиць Головіна-Сівцева, якою формулою перерахунку користуватись.

2. Необхідні умови для дослідження периферійного зору контрольним методом.

3. Які зміни в полі зору можуть підтвердити, що патологічний процес знаходиться в області хіазми, зорового тракту, потиличній долі мозку.

4. Яка різниця в полі зору на кольори: червоний, блакитний, зелений.

5. Які розміри фізіологічної скотоми приймаються за норму та як це записати.

6. Які недоліки та переваги дослідження периферій­ного зору з допомогою кампіметра.

7. Які види патології кольоровідчуття бувають природженого характеру та чим відрізняється набута патологія.

8. Характеристика здібності до темновоі адаптації в нормі і відхилення від неї.

9. Умови, що забезпечують бінокулярний зір, при якій гостроті центрального зору бінокулярний зір може розладитись.

Самостійна робота:,

1. Намалювати таблицю, що демонструє порушення поля зору (геміанопсії), в за­лежності від локалізації патологічного процесу.

2.Визначити функції органа зору у товари­ша по групі (взаємна диспансерізація).

ЛІТЕРАТУРА:

1- "Глазные болезни" (под ред. А.А.Бочкаревой.- М., 1989. с. 77 - 104)

2. "Практичні заняття з очних хвороб." (під ред А.І.Дашевського. - К., 1971. с 47 - 60)

3. Очні хвороби. - ред. Жабоєдов Г.Д., Сергієнко М.М. – Київ. – 1999. – С. 60 – 65.