4. Клінічні симптоми при захворюваннях органів сечової системи.

- Можливі проблеми пацієнта: нетримання або затримка сечі, анурія, олігоурія, поліурія тощо.

- Спостереження та догляд за пацієнтом.

Можливі проблеми пацієнта при захворюваннях сечовидільної системи.

Біль пов’язаний із захворюванням нирок або сечоводів, локалізується в ділянці попереку й іррадіює в ділянку статевих органів, внутрішню поверхню стегон. При захворюваннях сечового міхура біль внизу живота, за лобком та в ділянці крижів. Біль у сечівнику виникає при його запаленні, носить ріжучий характер і посилюється при сечовипусканні.

Ниркова колька – синдром, який характеризується раптовим переймистим болем у ділянці попереку з іррадіацією по ходу сечоводу, у пахвинну ділянку, зовнішні статеві органи, стегно, що зумовлено проходженням каменя по сечоводу. Різке порушення виділення сечі призводить до підвищення тиску в нирковій мисці, розтягнення ниркової капсули і виникнення нападів болю. Може супроводжуватись дизуричними розладами і макрогематурією, рефлекторною нудотою, блюванням, підвищенням температури, хворі неспокійні.

Медсестринські втручання при нирковій коліці:

• Забезпечити хворому повний фізичний і психічний спокій.

• Тепле питво.

• Застосування тепла (грілка на поперек або гаряча ванна Т 38-39⁰ 10-20 хв.)

• Ін’єкції спазмолітичних препаратів, холінолітиків, наркотичних анальгетиків.

Набряки виникають внаслідок підвищення проникливості капілярів, утрати білка із сечею, зниження його вмісту в крові з подальшим зменшенням колоїдно-осмотичного тиску плазми, затримки іонів натрію в організмі. Характерною ознакою набряків ниркового походження є їх локалізація в тих ділянках, де багато рихлої підшкірної жирової клітковини, спочатку вони з’являються на обличчі. Період наростання набряків супроводжується олігурією.

Артеріальна гіпертензія виникає внаслідок погіршання кровообігу в нирках і подальшого виділення в них реніну, який сприяє підвищенню артеріального тиску. Ниркова артеріальна гіпертензія достатньо стійка і при тривалому перебігу призводить до перевантаження лівого шлуночка і розвитку серцевої недостатності, ураження судин сітківки ока і погіршення зору, розладу мозкового кровообігу.

При виявленні у пацієнтів із захворюваннями нирок артеріальної гіпертензії здійснюють систематичний контроль артеріального тиску; хворим обмежують вживання кухонної солі, призначають регулярне вживання гіпотензивних за­собів у сполученні із сечогінними препаратами.

Ниркова недостатність - розвивається зниження концентраційної функції нирок, відбувається нагромадження продуктів білкового обміну (сечовини, креатинін та ін.), які призводять до порушення кислотно-основного стану організму (ацидозу), тяжким порушенням функцій серцево-судинної і дихальної систем, цент ральної нервової системи, органів травлення. Ниркова недостатність може бути гострою і хронічною.

Гостра ниркова недостатність виникає внаслідок різкого зменшення кровообігу в нирках, отруєння нефротоксичними отрутами, порушення відтоку крові із нирок через здавлювання сечоводів. Клінічно гостра ниркова недостатність характеризується тяжким загальним станом хворих з розладом свідомості, задишкою, явищами серцево-судинної недостатності, нудотою, блюванням, олігурією. У ряді випадків тяжка уремія, яка наростає, призводить хворого до смерті. При сприятливому перебігу через 2 тиж. поступово збільшується діурез, причому стадія олігурії змінюється значним збільшенням кількості добової сечі (поліурією), відновлюється концентраційна функція нирок, що проявляється нормалізацією вмісту сечовини і креатиніну в крові.

Лікування хворих з гострою нирковою недостатністю зводиться до видалення отрути з організму (промивання шлунка), проведеним протишокових заходів, госпіталізації хворих у спеціалізоване відділення (гемодіалізу).

Хронічна ниркова недостатність виникає внаслідок тривалого перебігу хронічних захворювань нирок і характеризується поступовим зниженням концентраційної функції нирок.

У початковий період хронічну ниркову недостатність удається виявити по зміні нормального ритму виділення сечі (поява ніктурії). При цьому в аналізі сечі за методом Зимницького спостерігається тенденція до зниження відносної щільності сечі у всіх порціях (ізогіпостенурія).

У пізніх стадіях ниркової недостатності, коли різко збільшується рівень азотистих шлаків у крові (азотемія), останні починають виді­лятись через дихальні шляхи, обумовлюючи запах сечовини із рота, через шлунково-кишковий тракт, сприяючи виникненню невпинної нудоти, блювання, проносу. Прогресують тяжкі порушення серцевої діяльності, розлади функцій центральної нервової системи з перехо­дом в уремічну кому.

При лікуванні, спостереженні і догляду за хворими з хронічною нирковою недостатністю передбачають зниження білка в харчовому раціоні (до 30—40 г на добу, а в тяжких випадках — до 20—25 г на добу) перш за все за рахунок виключення м’яса і риби. Обмежують вживання кухонної солі до 2—3 г на добу. При тяжкому уремічному ураженні шлунково-кишкового тракту застосовують повторні про­минання шлунка і очисні клізми з використанням 2% розчину на­трію гідрокарбонату. Здійснюють корекцію кислотно-основного ста­ну організму (внутрішньовенно вливають 5% розчин натрію гідро­карбонату). З метою симптоматичної терапії застосовують сечогінні і гіпотензивні засоби. У тяжких випадках ставлять питання про застосування гемодіалізу або про можливість пересадки нирки.

Розлади сечовиділення

Нетримання сечі: проявляється періодичним мимовільним виділенням сечі, іноді краплями, а частіше у значній кількості, причому хворі не можуть контролювати сечовипускання, це може спричинити швидку мацерацію шкіри і розвиток пролежнів.

Причини:

1. ушкодження або порушення тонусу сфінктера сечового міхура;

2. вади розвитку сечового міхура та сечовипускального каналу;

3. випадання жіночих статевих органів;

4. захворювання ЦНС;

5. загальне виснаження.

У хворих з нетриманням сечі стежать за чистотою натільної і постільної білизни, використовують сечоприймач або підкладне судно, памперси, регулярно підмивають.

Затримка сечовипускання (ішурія) полягає в неспроможності самостійно помочитися.

Причини затримки сечі:

• порушення прохідності сечовивідного каналу (при аденомі передміхурової залози, при нирковій коліці);

• в післяопераційному періоді після операції на органах черевної порожнини;

• в післяпологовому періоді;

• при порушенні нервової регуляції функції сечового міхура внаслідок захворювань нервової системи;

• звуження шийки сечового міхура і сечівника, пухлини;

• парадоксальна ішурія – виділення сечі по краплях при повному сечовому міхурі.

Медсестринські втручання для спорожнення сечового міхура:

• на ділянку сечового міхура або промежину хворого покласти грілку;

• змінити положення хворого, якщо дозволяє стан;

• подразнення слуху хворого звуком води, яка ллється (відкрити кран);

• у чоловіків опустити статевий член у теплу воду, а жінкам полити теплу воду на статеві органи;

• загальна гаряча ванна;

• за призначенням лікаря проводять катетеризацію сечового міхура.

Катетеризація сечового міхура – введення катетера в сечовий міхур.

Цілі катетеризації:

1. Лікувальна: виведення сечі з міхура при гострій затримці сечі; промивання сечового міхура, введення лікарських засобів в сечовий міхур.

2. Діагностична: збір сечі для дослідження, при неможливості виконання цієї маніпуляції за загальними правилами; введення рентгенконтрасної речовини у сечовий міхур.

Протипоказання:

• Пошкодження уретри;

• Стискання уретри аденомою передміхурової залози.

Види катетерів:

1. м’який (гумовий);

2. еластичний (пластмасовий);

3. твердий (металевий).

Ускладнення після катетеризації:

• кровотеча, яка виникає внаслідок травмування слизової оболонки сечовипускального каналу;

• інфікування сечовивідних шляхів внаслідок недотримання правил асептики;

• уросепсис при швидкому всмоктуванні інфікованої сечі у кров’яне русло через пошкоджену слизову сечовипускального каналу.

Промивання сечового міхура

Проводять для механічного видалення з сечового міхура піску, дрібних каменів, гною, продуктів розпаду тканин та введення лікарських препаратів при запальних процесах у сечовому міхурі. Промивають щодня або через день, на курс 12-14 процедур. Попередньо визначають ємність сечового міхура, вимірявши кількість сечі, яку виділяє пацієнт за 1 сечовипускання (приблизно за 3 год.).

Виконують за допомогою катетера та шприца Жане 0,05% р-ном риванолу, 0,02% р-ном фурациліну, антибактеріальними засобами до появи прозорої рідини. Закінчують введенням у сечовий міхур розчину антисептика в кількості, що відповідає половині об’єму сечового міхура, після чого видаляють катетер. Після закінчення промивання сечового міхура можна ввести 15-20 мл теплого 3% розчину коларголу. Пацієнту рекомендують полежати 40-60 хв., щоб затримати сечовипускання.

Особливості догляду за пацієнтами в нефроурології: часте провітрювання палати, вологе прибирання, стежити за чистотою білизни, особистою гігієною, застосовувати судно або сечоприймач. Контроль сечовиділення (кількість, колір), збирання сечі для лабораторних досліджень. Харчування пацієнтів відповідно дієти №7а, №7.