Етико-деонтологічні особливості спілкування з інкурабельним (безнадійним) хворим, його сім’єю та близькими.
Потреби сім’ї та близьких інкурабельного хворого.
Психологічна допомога сім’ї та близьким інкурабельного хворого.
Навчання їх елементам догляду і психологічної допомоги.
У спілкуванні з хворим дуже важливим є його усвідомлення, що успіх лікування залежить не лише від лікарських засобів, а й від морально-психічного відношення пацієнта до лікувального процесу. Він повинен знати, що надія, віра в одужання є могутнім лікувальним чинником, який здатний посилювати вплив на організм інших лікарських засобів.
Хворий не повинен помітити в очах і вчинках медичного персоналу щонайменших ознак тривоги чи розпачу. Вираз обличчя лікаря або медичної сестри у кожній, навіть у досить критичній ситуації, повинен залишатися спокійним, а їх професійні дії швидкими, чіткими і впевненими.
Не слід навіювати хворому думок про несприятливу динаміку його захворювання. Навіть у випадках тяжкої недуги про її прогноз потрібно говорити з ним в благонадійному, оптимістичному тоні. У процесі обстеження хворого, особливо з чутливим, емоційним складом характеру, не варто в його присутності використовувати незрозумілі або напівзрозумілі для нього терміни.
Хворий може проявити надмірну роздратованість і невдоволення результатами лікування і догляду. В цій ситуації медичний персонал повинен виявити максимум поблажливості і поступливості, зважаючи на те, що така реакція хворого здебільшого зумовлена не рисами його характеру, а психічним станом внаслідок тяжкого захворювання.
Слід проявити максимум такту і уваги до хворого, щоб дати йому можливість відчути, що все робиться і буде зроблено в повному об’ємі для його видужання. Важливу роль у психічному стані хворого і перебігу його захворювання відіграє загальна атмосфера, яка панує у відділенні. Коли пацієнт спостерігає спокійну, впевнену роботу медичних працівників, він з довірою ставитиметься до фахівців. При виконанні лікарських призначень середній медичний персонал повинен проявити наполегливість і принциповість, знайти відповідні слова і психологічні прийоми, аби переконати хворого в необхідності проведення певної маніпуляції чи процедури.
Стаціонарні хворі, особливо із складним і тривалим перебігом захворювання, гостро відчувають відірваність від сім’ї, близьких друзів, переживають відлучення від домашньої атмосфери і виробничого оточення. Від медичного персоналу вимагаються виключний такт і розуміння хворого, аби зменшити негативні психологічні наслідки відчуття ним своєї самотності. З цією метою важливо створити доброзичливу, спокійну атмосферу спілкування пацієнта з родичами і друзями, оберігати його від зайвих відвідувань, дотримуватись їх тривалості, визначеної лікарем..
У стосунках із родичами медичний персонал може їм дати більше інформації про стан хворого, аніж йому самому.
Догляд за інкурабельним хворим у стаціонарі і вдома.
Роль медичної сестри при здійсненні медсестринського процесу в паліативній та хоспісній медицині.
Паліативне лікування – комплексна система допомоги безнадійним хворим, спрямована на полегшення їхнього соматичного і психічного стану, на підтримку соціального і духовного потенціалу.
Мета: досягти максимально можливої якості життя безнадійних хворих, їхніх близьких і родичів.
Мета сестринського догляду: підтримка пацієнтів, створення комфортних умов і тимчасове полегшення симптомів хвороби.
Паліативну допомогу надають:
якщо лікування не дає ефекту;
якщо людина категорично відмовляється від інтенсивного лікування;
якщо функціонування життєвоважливих органів різко знижується.
Цілі паліативної допомоги:
надати пацієнту максимальну можливість впливати на прояви своєї хвороби;
допомогти людині почуватися максимально комфортно і спокійно;
допомогти людині перемогти переживання;
допомогти людині та її сім’ї зробити необхідні приготування і підготувати їх до подальших труднощів, пов’язаних зі смертю.
Для паліативного лікування потрібна бригада спеціалістів: лікар-консультант, медичні сестри, соціальний працівник, священник. Для роботи в хоспісі наймають працівників, які пройшли спеціальний відбір і навчання. Медичні сестри несуть відповідальність за поширення інформації, за консультування і навчання пацієнта і його сім’ї, за те, щоб пацієнт удома продовжував одержувати ту саму допомогу, що і в лікарні.
Помираючий хворий.
Лікування помираючого хворого – важке випробування для медичного працівника, тому що важко усвідомлювати своє безсилля. В цей період життя він стає для хворого найближчою людиною, допомагає жити не втрачаючи людської гідності, задовольняючи свої фізичні, емоційні, духовні потреби, відчувати останні радощі.
Допомога включає:
емоційну, соціальну і духовну підтримку.
симптоматичне лікування.
психотерапію.
До захворювань, при яких радикальне лікування не можливе, відносять: злоякісні новоутворення в термінальній стадії, ВІЛ-інфекція на стадії СНІДу, пізні стадії серцевої, ниркової, дихальної і печінкової недостатності, важкі нервово-психічні захворювання.
Допомога хворим і їх родичам.
М/с повинна:
вміти слухати;
розуміти невербальну мову;
надавати емоційну підтримку;
спілкуватись з хворим відкрито, довірливо, ставитись зі співчуттям;
чесно відповідати на питання, не подавати марних надій;
давати можливість запитувати;
розуміти потреби хворого і старатись їх задовольнити;
передбачити труднощі і бути готовою до них.
Проблеми помираючих:
пригнічений настрій;
тривожність;
біль;
анорексія (відсутність апетиту);
нудота, блювання;
закрепи.
Хворий хоче відчувати себе захищеним; чекає, щоб його заспокоїли, не повинен відчувати, що від нього щось приховують.
Об’єм роботи медичної сестри палати інтенсивної терапії та реанімації.
Служба реанімації та інтенсивної терапії може існувати самостійно або перебувати у складі анестезіологічних відділень.
Організаційні структури відділень реанімації та інтенсивної терапії (ВРІТ):
відділення анестезіології і реанімації з палатами для реанімації та інтенсивної терапії ( у великих багатопрофільних лікарнях, у яких є хірургічні відділення (не менше 60-70ліжок);
група анестезіології і реанімації (лікар-анестезіолог-реаніматолог і 2 м/с);
відділення (центр) реанімації та інтенсивної терапії (при багатопрофільних лікарнях більше 800 ліжок)
Завдання служб анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії:
надання екстреної реанімаційної допомоги хворим, які перебувають у критичному стані;
проведення комплексу заходів з інтенсивної терапії у хворих з порушенням життєвоважливих функцій та інтенсивного спостереження за ними;
забезпечення знеболювання і безпеки проведення хірургічних втручань, профілактики і лікування можливих порушень гомеостазу в ранній післяопераційний період;
навчання медичного персоналу лікувального закладу методів надання невідкладної і реанімаційної допомоги хворим, які перебувають у критичному стані.
Обов’язки м/с ВРІТ:
безперервне спостереження за станом хворих;
оцінювання ефективності самостійного дихання, його частоти;
вимірювання основних параметрів гемодинаміки;
термометрія;
участь у моніторному спостереженні;
проведення інфузійної терапії;
контроль за балансом рідини;
участь у зондуванні травного тракту;
застосування ендоскопічних та інших методик діагностики і лікування, оксигенотерапії, інгаляцій, підтримання прохідності дихальних шляхів;
катетеризація сечового міхура, проведення клізм;
накладання банок, гірчичників, використання міхура з льодом, грілки;
догляд за шкірою, профілактика пролежнів;
догляд за ротовою порожниною, очима, носом, вухами;
підготовка до катетеризації магістральних вен, трахеотомії, епідуральної і спінальної пункції, пункції плевральної і черевної порожнини і асистування лікареві;
контроль за станом операційної рани;
дезінфекція, передстерилізаційне очищення, стерилізація інструментарію, предметів медичного призначення;
узяття біоматеріалів для лабораторних досліджень;
відсмоктування ексудату з плевральної порожнини;
визначення групи крові і резус-фактора, її індивідуальної і біологічної сумісності, переливання крові та її компонентів;
підготовка і контроль за роботою контрольно-діагностичної і лікувальної апаратури;
участь у проведенні серцево-легеневої реанімації;
знання фармакодинаміки, побічних ефектів, ускладнень, правил вживання, зберігання, обліку і застосування препаратів;
ведення відповідної медичної документації.
Спостереження і догляд за тяжкохворими.
До тяжкохворих належать пацієнти, які хворіють на недуги з ускладненим перебігом, що не піддаються ефективному лікуванню, або мають несприятливий прогноз. За тяжкохворими необхідно організувати невідступний догляд вдень і вночі.
Середній мед. персонал зобов’язаний знати стан таких хворих у будь-який час; контролювати свідомість, забарвлення шкіри і слизових оболонок; температуру тіла; частоту, ритм і наповнення пульсу; величину АТ, його зміни; частоту і зміни глибини дихання.
Проводити гігієнічні заходи: щоденно обтирати тіло теплою водою з додаванням спирту, оцту чи одеколону; підкладати клейонку; допомагати чистити зуби і язик, промивати ротову порожнину; здійснювати догляд за очима, носом, вухами. Кожні 2-3 год. змінювати положення хворого, використовуючи функціональне ліжко; слідкувати за чистотою постільної і натільної білизни. Стежити за діурезом, випорожненням кишечнику, при необхідності застосовувати клізми.
Харчування повинно бути легкозасвоюване, напіврідке, багатим на вітаміни. Якщо хворий може їсти самостійно, м/с допомагає йому, якщо такої можливості немає, застосовують штучне годування.
Систематичного догляду потребують хворі в збудженому стані, вони проявляють надмірну фізичну і психічну активність, намагаються втекти, демонструють наміри до суїцидальних дій. Хворого необхідно заспокоїти, у разі непокори зафіксувати до ліжка спеціальними поясами. Про стан збудження повідомляють лікаря, при потребі викликають психіатра.
Вологе прибирання здійснюють двічі на день, а за потребою – частіше, проводиться кварцювання палат і провітрювання. Генеральне прибирання 1 раз в тиждень.
Створення духовної атмосфери оздоровчого процесу, спрямованої на активізацію захисних сил організму в боротьбі з недугою. Віра в одужання є могутнім лікувальним чинником. М/с повинна заздалегідь погодити з лікарем інформацію, яку вона може надати пацієнту щодо його діагнозу і прогнозу.
Суворе дотримання лікувально-охоронного режиму: недопустимі голосні викрики, суперечки між персоналом, метушня при виконанні процедур. Не треба висловлювати тяжкохворому свого невдоволення, важливо створити доброзичливу, спокійну атмосферу.
Професійна діяльність в ВРІТ вимагає виняткової психологічної стійкості, фізичної витривалості і високого душевного благородства.
Догляд за тяжкохворими, які перебувають у стані коми
Кома — особливий патологічний стан організму, який супроводжується пригніченістю або непритомністю. У хворих з коматозним станом настає сповільнення активності різних фізіологічних функцій — серцевої діяльності, сечовиділення, дефекації, секреції травних соків. У таких хворих порушується дихання (стає глибоким і шумним), можуть з’явитися судоми, фізичне і психічне збудження. Коматозний стан організму може бути спричинений різноманітними патологічними чинниками — травми, запальні процеси і пухлини головного мозку, психічні захворювання, ниркова недостатність, цукровий діабет, отруєння наркотичними засобами, алкоголем, барбітуратами, транквілізаторами.
Найчастіші ускладнення коми — набряк мозку, порушення терморегуляції, розлади дихання, кровообігу, водно-сольового обміну. Тривале перебування хворих у малорухливому стані може спричинити появу пролежнів у ділянці попереку, сідниць, лопаток, п’ят, литок. Часто у них не стулюються повіки, внаслідок чого висихає оболонка очей. При судомах можуть виникнути травматичні ушкодження язика, м’яких тканин і навіть переломи кісток.
Хворих у коматозному стані доцільно розміщувати на функціональних ліжках у відділеннях реанімації або інтенсивної терапії. З метою запобігання нудоті і блюванню їх транспортують, не піднімаючи головний кінець ліжка.
Хворі у коматозному стані потребують постійного нагляду і догляду. Слід регулярно стежити за шириною зіниць і їх реакцією на світло, систематично перевіряти наявність рогівкового рефлексу, постійно стежити за частотою і глибиною дихання, частотою, наповненням і ритмом пульсу, рівнем артеріального тиску. Поява глибокого шумного дихання (дихання Куссмауля), різке зниження артеріального тиску, поява неритмічного пульсу і зменшення його наповнення можуть свідчити про розвиток коматозного стану, особливо коли такі ускладнення супроводжуються знепритомнінням. Важливе значення має облік діурезу, а також реалізація тяжкохворому визначеного лікарем водного режиму.
Особливої складності набуває організація у коматозних хворих харчування. За непритомності хворого годують через зонд, який уводять у шлунок через носовий хід.
Загальний медичний догляд за коматозними хворими повинен бути тісно поєднаний із спеціальним, який вимагає чіткого і своєчасного виконання медичним персоналом маніпуляцій і процедур, визначених лікарем. Медична сестра допомагає лікареві в проведенні їм лікувальних заходів, налагоджує інгаляцію кисню, проводить внутрішньовенну інфузію, допомагає лікареві проводити катетеризацію мигістральних вен, інтубацію трахеї, вимірює АТ, ЧСС, ЦВТ, частоту дихання, обсяг внутрішньовенних інфузій, діурез, температуру тіла та інші показники. Всі результати спостереження, виконувані маніпуляції медична сестра відзначає в листку інтенсивного спостереження і терапії.
Медична сестра постійно здійснює нагляд за голкою або катетером, введеним внутрішньовенно.
Під час догляду за тяжкохворими всі зусилля треба спрямувати на профілактику і лікування інфекційних ускладнень: септицемії, пневмонії, інфікування сечових шляхів.
У тяжкохворих, особливо у непритомних, спостерігається збільшення кількості бактерій порожнини рота, що створює небезпеку розвитку паротиту, тому гігієні порожнини рота надають надзвичайно великої уваги. Корисна також додаткова стимуляція салівації шляхом уведення в порожнину рота через кожні 2 год. кількох крапель лимонного соку або розчину лимонної кислоти.
Особливої уваги вимагають заходи з профілактики пролежнів.
Непритомного тяжкохворого можна покласти на бік, обличчям донизу. Таке положення запобігає западанню язика, затіканню вмісту шлунка в дихальні шляхи (аспірації).
На коматозного хворого не слід надівати натільну білизну, яка може здавлювати шкіру в окремих ділянках, а також ускладнювати здійснення заходів загального і спеціального догляду, зокрема, проведення ін’єкційних маніпуляцій і процедур. Натомість, постільну білизну слід змінювати своєчасно при появі перших ознак її забруднення.
У коматозних хворих часто охолоджується тіло, тому у них виникає потреба у застосуванні грілок. Часте зволоження слизових оболонок очей у хворих із незімкнутими повіками, промивання очей стерильним ватним тампоном, змоченим ізотонічним розчином натрію хлориду або перевареною водою, є важливими профілактичними заходами, спрямованими на запобігання розвитку кон’юнктивіту, кератиту та інших ускладнень. З метою запобігання висихання слизової оболонки доцільно закрапувати в очі 1—2 краплі риб’ячого жиру.
Зниження рухової активності тяжкохворих може призвести до м’язової гіпотрофії. Для запобігання розвитку цього ускладнення хворому призначають масаж і лікувальну фізкультуру.