3 Тема 6 загальна характеристика матеріальних ресурсів
План вивчення теми:
1 Загальна характеристика основних засобів підприємства
2 Загальна характеристика оборотних коштів підприємства
1 Загальна характеристика основних засобів підприємства
Виготовлення продукції (виконання роботи, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні (рис. 6.1).
Рис. 6.1. Склад і взаємозв’язок засобів виробництва та виробничих фондів.
Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.
Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення основних фондів підприємств є їхня класифікація.
Згідно діючої типової класифікації основні фонди групуються за їх функціональним призначенням, галузями, речовинним натуральним характером і видами, за використанням і належністю.
Основні фонди класифікуються за наступними ознаками:
І. По відношенню до виробничого процесу.
ІІ. За групами (за функціональним призначенням).
ІІІ. За використанням.
І. По відношенню до виробничого процесу основні фонди поділяються на:
Основні виробничі фонди.
Основні невиробничі фонди.
ІІ. Основні фонди за функціональним призначенням поділяються на наступні групи:
будинки;
споруди;
передавальні пристрої;
машини й устаткування, які в свою чергу поділяються на:
а) силові машини;
б) робочі машини;
в) лабораторне устаткування і контрольно-вимірювальні прилади
г) обчислювальна техніка;
транспортні засоби;
виробничий інструмент;
господарський інвентар;
інші основні засоби.
ІІІ. Основні фонди за використанням поділяються на:
діючі;
не діючі;
запасні.
По відношенню до виробничого процесу розрізняють виробничі основні фонди, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будови, машини, споруди, силові машини і обладнання, робочі машини та обладнання тощо, що діють в сфері матеріального виробництва), і невиробничі основні фонди, що не беруть безпосередньої участі у процесі виробництва і призначені в основному для обслуговування комунальних і культурно-побутових потреб працівників (будови, споруди, обладнання, машини тощо, що використовуються в невиробничій сфері.)
За використанням основні фонди поділяються на діючі (всі основні фонди, що використовуються у господарстві)), недіючі (ті, що не використовують у даний період часу у зв’язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві і призначене для заміни об’єктів основних фондів, що вибули або ремонтуються).
Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі основні фонди за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види (рис. 6.2).
Рис. 6.2. Видова класифікація основних фондів.
Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди — гірничі виробки шахт, газові й нафтові свердловини.
Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння.
Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості — економічного спрацьовування.
Техніко-економічне старіння основних фондів — це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного зносу під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв’язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.
Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення.
Часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.
Для відновлення основних фондів передбачають періодичне проведення необхідних профілактично-технічних операцій, поточних і капітальних ремонтів. Призначення поточного ремонту — збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального ремонту полягає у максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі проміжки часу (один раз за кілька років). Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу).