Хронологія

1921-1929	НЕП
1922, 30 грудня 1924 1925	Створення СРСР (РРФСР, УСРР, БРСР, ЗРФСР) І Конституція СРСР Конституція УСРР
1928/29-1932/33 1929	Виконання І п’ятирічного плану Створення ОУН
1929-1934	Проведення колективізації
1932-1933	Голод
1933-1937	Виконання ІІ п’ятирічного плану
1935 1936	Початок стаханівського руху ІІ Конституція СРСР («сталінська»)
1937	Конституція УРСР

Словник

1. П’ятирічка (п’ятирічний план) – основна форма державного економічного планування в СРСР, починаючи з 1929 р. до розпаду країнив 1991 р.

2. Перша п’ятирічка – єдиний державний перспективний план розвитку всіх галузей економіки і культури СРСР (відповідно – УРСР) на 1928/29 – 1932/33 рр. Його основні завдання: створення власної передової технічної бази для реконструкції всього народного господарства внаслідок швидких темпів індустріалізації країни; проведення колективізації сільського господарства; забезпечення систематичного підвищення питомої ваги соціалістичного сектора в народному господарстві СРСР.

3. Тоталітарний режим (тоталітаризм) – політичний режим, за яким здійснюється повний (тотальний) контроль держави над усіма аспектами життя суспільства й окремої людини.

4. Унітарна держава – це цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенним правом.

5. Федеративна держава (федерація) – форма державного устрою, за якою союзна держава складається з кількох держав (республік, штатів, земель) або державних утворень.

Тести

1. У 1922 р. комісію зі створення союзної держави очолив:

А В. Куйбишев

Б Й. Сталін

В В. Ленін

Г М. Фрунзе

2. Нова економна політика проводилася в:

А 1922-1939 рр.

Б 1924-1941 рр.

В 1922-1928 рр.

Г 1920-1928 рр.

3. У 1929 р. Організацію українських націоналістів (ОУН) очолив:

А С. Бандера

Б Є. Коновалець

В Ю. Шухевич

Г С. Петлюра

4. Політика колективізації в Україні була запроваджена в Україні з метою:

А фізичного знищення українського народу

Б організації голодомору

В викачування з села ресурсів задля проведення індустріалізації

Г ліквідації селянства як класу

5. Сформований у 1930-х рр. у СРСР політичний режим є:

А авторитарним

Б демократичним

В соціалістичним

Г тоталітарним

Колоквіум

1. Яким було політичне й соціально-економічне становище УСРР після встановлення радянської влади?

2. На яких засадах був утворений СРСР? Чи можна вважати СРСР справжньою федерацією? Якою була роль України в утворенні СРСР?

3. Що таке політика «українізації», у чому причини її згортання?

4. Якими були причини й передумови встановлення сталінської диктатури?

5. Які завдання мала розв’язати політика індустріалізації?

6. Що означало на практиці проведення суцільної колективізації? Якими методами вона здійснювалася?

7. У чому причини голодомору 1932-33 рр.? Якими були його наслідки в Україні?

8. Що ви знаєте про політичні репресії 1930-х рр. в Україні?

9. Якими були результати політики індустріалізації й колективізації, політичного й соціально-економічного розвитку України в умовах тоталітарного режиму й планової економіки?

Заняття 7.

Україна в Другій світовій війні

1. Війна і входження Західної України до складу УРСР.

2. Роль Червоної Армії в Перемозі й визволенні України.

3. Роль антифашистського Руху Опору.

4. Значення Перемоги для українського народу.

1. Передусім слід розглянути питання, що пов’язані з початком Другої світової війни й з’ясувати обставини, за яких Україна опинилася в гущі подій війни. Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 р. після нападу Німеччини на Польщу, скінчилася 2 вересня 1945 р. після капітуляції Японії (союзника Німеччини). Вона назрівала протягом багатьох років. Причини її були складними і різноманітними. Найважливішою з них було загострення суперечностей між низкою країн, зокрема, між Німеччиною, Італією та Японією, з одного боку, і США, Англією і Францією, з другого. Тому, незважаючи на глибокі суперечності, що розділяли капіталістичні країни й СРСР, війна почалася не між ними, а всередині капіталістичного світу, у ролі підпалювача війни виступила Німеччина, де утворився альянс феодально-поліцейської влади, олігархії та люмпенізованих верств населення, яких об’єднала ідея панування германо-арійської раси й неповноцінності інших народів – нацизм, який підігрівався приниженням німців після поразки в Першій світовій війні. За таких обставин у 1933 р. до влади в Німеччині прийшла Націонал-соціалістична робітнича партія на чолі з А. Гітлером.

Студентам слід знати, що агресія, війни, загарбання чужих територій – це одна з форм існування німецького нацизму. У 1935 р. Німеччина захопила Саарську область, у 1936 – підтримала фашистський путч Франко в Іспанії, у 1938 – здійснила «аншлюс» Австрії та виставила ультиматум Чехословаччині з вимогою передати їй Судетську область.

Останні претензії Німеччини були схвалені на Мюнхенській зустрічі Гітлера з керівниками Англії та Франції (1938 р.), які сподівалися направити таким чином німецьку агресію на Схід, на Радянський Союз. Саме тому вони не підтримали ініціативу СРСР щодо створення системи колективної безпеки у Європі. Відчувши підтримку з боку провідних європейських держав, Німеччина захопила всю Чехословаччину.

У ситуації, що склалася, керівництво Радянського Союзу погодилося з пропозицією Німеччини підписати пакт про ненапад, що й було здійснено 23 серпня 1939 р. («Пакт Молотова-Ріббентропа»). Був також узгоджений таємний протокол про поділ країн Східної Європи між Німеччиною і СРСР. Досі в наукових колах точаться дискусії стосовно цих подій. Існує думка, що провина у розв’язуванні війни лежить і на тодішньому керівництві СРСР .

Друге важливе питання – обставини приєднання Західної України до УРСР. Як вже зазначалося, наприкінці 1930-х рр. українські землі знаходилися у складі 4-х країн: СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. З початком німецького нападу на Польщу СРСР відповідно до угоди з Німеччиною, ввів свої війська у Західну Україну (17 вересня 1939 р.) У червні 1940 р. відібрав у Румунії Північну Буковину. Відбулося об'єднання основної частини українських земель у складі СРСР. Поза Радянською Україною залишилося лише Закарпаття. Після розвалу Чехословаччини тут утворилася маріонеткова (по відношенню до Німеччини) українська держава – Закарпатська Русь, яка незабаром була загарбана Угорщиною.

Варто підкреслити, що возз'єднання з СРСР і проголошення Радянської влади населення західноукраїнських земель зустрічало з ентузіазмом. Однак зміни, що відбувалися в цьому регіоні України, мали суперечливий характер. З одного боку, відбувалися експропріація маєтків польських землевласників, перерозподіл їхньої землі між українськими селянами, українізація системи народної освіти, державних установ тощо. З іншого – активна радянізація, руйнація політичної та культурної інфраструктури, створеною місцевою українською інтелігенцією. Здійснювалися насильницька колективізація, антицерковні акції, репресії проти так званих «буржуазних спеціалістів», масові депортації населення.

Отже, восени 1939 р. та влітку 1940 р. відбулося етнічне возз'єднання України. Західноукраїнські землі увійшли до складу УРСР. Незважаючи на неоднозначність і суперечливість політики сталінського режиму в Західній Україні, об'єднання вперше за багато століть у межах однієї держави більшості українських етнічних територій було визначною подією, важливим кроком у розв'язанні українського питання.

2. Необхідно відмітити, що Друга світова війна ввійшла в новий період 22 червня 1941 р. після нападу Німеччини на СРСР і початку Великої Вітчизняної війни. Проти Радянського Союзу виступили у союзі з фашистською Німеччиною Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія. Велика Вітчизняна війна тривала до 8 травня 1945 р., коли був підписаний Акт про капітуляцію Німеччини.

У контексті історії України виділимо два основних етапи Великої Вітчизняної війни: І – героїчний опір Червоної Армії фашистський агресії на території України; ІІ – визволення України від окупантів. Варто відмітити, що для переважної більшості українського народу ця війна справді була й Великою, й Вітчизняною. Вже в перші дні війни на фронт було відправлено понад 2 млн. жителів УРСР (понад 200 тис. з них – добровольці). Формувались загони народного ополчення. Широко залучались до будівництва оборонних споруд жителі міст і сіл.

Можна навести чимало прикладів того, як героїчно воювала в 1941 р. Червона Армія, у складі якої були мільйони українців. Жорстокі бої велися під Києвом, Одесою, Харковом, на Донбасі. Особливо великих втрат зазнала Червона Армія під Києвом, де загинуло командування Південно-Західного фронту, потрапило в полон понад 600 тис. червоноармійців та командирів.

Назвемо основні причини невдач радянських військ: некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва, незавершеність процесу переозброєння, мобілізаційна непідготовленість армії, раптовість фашистського нападу, міжнародна ізоляція Радянського Союзу, розпорошення сил Червоної Армії проти Німеччини, Туреччини та Японії, масові репресії 1937-1938 рр. проти армійського командного складу.

Водночас слід підкреслити, що ціною величезних втрат Червона Армія витримувала декілька місяців наступ ворога (на відміну від армій інших держав) і зірвала виконання німцями плану «Барбаросса», за яким належало вже до зими 1941 р. вийти на лінію «Архангельськ – Астрахань». Героїзм радянських воїнів, зокрема, на території України, дав змогу керівництву СРСР організувати перебудову виробництва для потреб війни і підготувати сили для оборони Москви, а потім, у грудні 1941 р., розпочати контрнаступ і завдати німцям першого з початку їхньої агресії серйозного удару. Нашим молодим людям слід завжди пам’ятати про те, що вони є нащадками справжніх патріотів, пишатися цим.

Слід не забувати й про те, що саме в битві під Москвою вирішувалася доля України, питання про її незалежність. Не менш важливу роль у цьому відіграли й дві наступні грандіозні битви Великої Вітчизняної і Другої світової війн: під Сталінградом (17 липня 1942 р. – 2 лютого 1943 р.) і на Курській дузі (5 липня – 23 серпня 1943 р). Остання битва скінчилася звільненням Харкова. Після чого розпочалося звільнення всієї України.

Студентам слід назвати основні наступальні військові операції Червоної Армії на теренах України, серед яких: битва за Дніпро, Корсунь-Шевченківська, Львівсько-Сандомирська та ін. битви. При цьому слід зазначити, що в ході боїв за Дніпро 25 жовтня 1943 р. був звільнений Дніпропетровськ. Розгромом ворога на підступах до Кривого Рогу та Нікополя у лютому 1944 р. завершено визволення Дніпропетровської області. 28 жовтня 1944 р. була повністю звільнена від окупантів територія УРСР, а 25 листопада наші війська вибили ворога із Закарпаття, яке незабаром було возз'єднане з Радянською Україною.

Відтоді до травня 1945 р. бойові дії Великої Вітчизняної війни відбувалися за межами України. Червона Армія виконувала визвольну місію у Європі. Честь здійснення Берлінської операції була надана поряд з військами І та II Білоруських фронтів І Українському фронту на чолі з І.С. Конєвим.

Отже, визволення України було стало можливим завдяки розгрому фашистських загарбників. Для Перемога була одержана завдяки значному напруженню сил народу мужності та відданості бійців і командирів Червоної Армії, загальнонародному патріотизму, плідній співпраці фронту і тилу.

3. Для того, щоб краще охарактеризувати характер і розмах Руху Опору під час війни, слід насамперед визначати дві головних причини його появи: по-перше, радянський патріотизм більшості українців; по-друге, усвідомлення своєї жахливої долі під німецькою окупацією. При цьому слід підкреслити, що основною силою (крім регулярної армії), яка боролося з ворогом, був партизанський й підпільний рух, який діяв під керівництвом Компартії й набув небачених масштабів.

В Україні не було жодної області або району, де б не діяли підпільні обкоми, міськкоми, райкоми КП(б)У. Організаторами підпілля на Дніпропетровщині були секретар підпільного обкому партії М.І. Сташков, міському партії Ю.Г.Савченко, Криворізького міському В.С. Снигірцев, Павлоградського А.П. Караванченко, Криничанського райкому В.С. Терещенко та ін. Другою особливістю радянського партизанського руху було те, що він мав централізований характер: загальне керівництво партизанським рухом в Україні здійснював Український штаб партизанського руху на чолі з генералом Т.А. Строкачем. Третя особливість – об’єднання партизанських загонів у великі партизанські з'єднання, найбільші з яких очолювали С.А. Ковпак, О.Ф. Федоров. До речі, останній – наш земляк, уродженець Лоцманської Кам’янки. Четверта особливість – його масовість і величезна роль у визволенні України. У період 1941-1945 рр. у партизанських загонах і з'єднаннях налічувалося майже 180 тис. людей.

Окрему роль у Другій світовій війні відігравала Організація українських націоналістів (ОУН), яка була створена у 1929 р. Є. Коновальцем, колишнім полковником січових стрільців. У 1940 р. розкололася на 2 проводи – поміркований ОУН-М (А. Мельник) і радикальний ОУН-Б (С. Бандера). У роки війни керівники ОУН покладали великі сподівання на те, що їм вдасться використати протистояння між СРСР і Німеччиною для здобуття незалежності України. Було декларовано боротьбу як проти німців, так і проти «совєтів». З цією метою були створені військові формування «Нахтігаль», «Роланд», «Поліська січ», УПА, дивізія СС «Галичина». Найбільш потужною силою серед них була УПА, яка в 1942-1944 рр. контролювала значні території Волині та Полісся з населенням 4 млн. людей. Були непоодинокі випадки нападів підрозділів УПА на німецькі гарнізони, інші партизанські дії. Однак масштаби такий бойових дій значно поступаються не тільки радянсько-німецькому фронту, але й діям радянських партизанів. У 1944–1945 рр. і повоєнний час УПА вела терористичну боротьбу в тилу Червоної Армії та проти органів радянської влади. Щодо інших військових формувань ОУН, то вони або відверто співпрацювали з німцями («Роланд», «Нахтігаль»), або взагалі діяли у складі німецьких військ (СС «Галичина»).

4. Останнім часом порушується питання про те, чи правильно вважати війну 1941-1945 рр. Великою Вітчизняною війною. Факти свідчать, що війна була справді народною вітчизняною й у ній вирішувалися питання про існування не тільки радянського суспільного устрою, але й самого українського народу. Коли б Червона Армія зазнала поразку, то про будь-яку українську державність не могло бути й мови. Очевидно, що фашисти хотіли знищити більшість населення України, а інших перетворити в рабів.

Не може бути ніякого сумніву в тому, що переважна більшість українців прагнули захистити свої родини, свою батьківщину, соціалістичні завоювання. Населення окупованих територій також дуже скоро повною мірою відчуло, що таке фашистський режим на практиці і чого можна очікувати у разі перемоги Німеччини. Як і більшість бійців Червоної Армії, громадяни України всіх національностей виявили масовий героїзм і мужність на фронті. Понад дві тисячі українців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 31 з них – двічі, один – І.М. Кожедуб – тричі.

Студенти мають знати й про те, що Україна найбільше постраждала з воюючих країн. Матеріальні збитки, завдані їй, становили 285 млрд. крб. у довоєнному обчисленні. Без житла залишилося майже 10 млн. людей. На фронтах війни загинуло 3 млн. українців. Ще більшими були жертви мирного населення. Загалом у роки війни загинув кожний шостий українець. Більше 2 млн. осіб було вивезено в Німеччину. Війна обійшлася Україні 14-мільйонними демографічними втратами.

Однак Перемога СРСР, в якій поніс великі жертви український народ, посилила радянську державу та її позиції на міжнародній арені. Україна, яка разом з Росією і Білорусією винесла на собі основний тягар війни, стала одним із засновників і членів ООН. Серед важливих результатів розгрому фашизму було об'єднання майже всіх українських земель у складі однієї держави. Щоправда, перемога радянського народу була використана сталінським режимом для свого зміцнення.

Хронологія

1933	Прихід до влади А. Гітлера
1938	Мюнхенська зрада
1939, 23 серпня	Пакт про ненапад («пакт Молотова – Ріббентропа», «розподіл сфер впливу» між СРСР і Німеччиною
1939, 1 вересня –1945, 2 вересня	Друга світова війна
1939, 17 вересня	Вступ Червоної Армії в Західну Україну
1939, 15 листопада	Прийняття Верховною Радою УРСР Закону про включення Західної України до складу УРСР
1940, 2 серпня	Прийняття Верховною Радою України законів про утворення Молдавської РСР у складі СРСР і включення до складу УРСР Північної Буковини, Хотинського, Ізмаїльського та Аккерманського повітів Бессарабії
1941, 22 червня – 1945, 8 травня	Велика Вітчизняна війна
1941, 11 липня – 19 вересня	Героїчна оборона Києва
1941, 5 серпня – 16 жовтня	Героїчна оборона Одеси
1941, 30 жовтня – 1942, 12 липня	Героїчна оборона Севастополя
1941, 5 грудня – 1942, 7 січня	Розгром німців під Москвою
1942, липень – 1943, лютий	Сталінградська битва
1943, липень – серпень	Битва на Курській дузі
1943, 6 листопада	Звільнення Києва
1943, 25 жовтня	Звільнення Дніпропетровська
1944, 28 жовтня	Звільнення України
1945, 9 травня	День Перемоги

Словник

1. Війна вітчизняна – справедлива війна на захист своєї Вітчизни.

2. Націонал-соціалізм (нацизм) – форма суспільного устрою, яка поєднує соціалізм з крайнім націоналізмом, расизмом, мілітаризмом, а також ідеологія, яка обґрунтовує такий порядок. Використовується олігархією як один зі способів свого панування.

3. Фашизм – близький до нацизму вид політичного режиму, концепція, а також радикальна авторитарна імперіалістична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм, ідея постійної війни й панування. Використовується олігархією як один зі способів свого панування.

Тести

1. Друга світова війна почалася:

А після нападу СРСР на Польщу

Б після нападу Німеччини на СРСР

В після нападу Німеччини на Польщу

Г після приєднання Західної України до УРСР

2. Західна Україна ввійшла до складу УРСР і СРСР відповідно до:

А Мюнхенської угоди

Б «пакту Молотова-Ріббентропа»

В рішення ООН

Г постанови Ліги Націй

3. Здійснюючи напад на СРСР, Гітлер мав на увазі:

А розчленування СРСР на окремі незалежні держави

Б утворення на території України німецьких колоній

В перетворення України в союзника Німеччини у війні проти Росії

Г використання українців у війні за світове панування

4. Серед указаних прізвищ знайдіть зайве:

А С. Ковпак

Б О. Федоров

В О. Собуров

Г В. Кук

5. Командувачем І Українського фронту на завершальному етапі війни був:

А Г. Жуков

Б К. Рокосовський

В І. Конєв

Г Ф. Толбухін

Колоквіум

1. Якими були причини й передумови ІІ світової війни.

2. Коли і в яких умовах відбулося об’єднання основної частини українських земель?

3. Якими були причини невдач Червоної Армії на початку Великої Вітчизняної війни?

4. Що визнаєте про героїчну оборону Одеси, Севастополя, Києва, Дніпропетровська, подвиг дніпропетровських курсантів (студентів)?

5. Які були плани фашистської Німеччини стосовно України ?

6. Проти кого і за що воювала УПА?

7. Що Вам відомо про бойові дії Червоної Армії по визволенню України?

8. Яку роль у визволенні України відіграли партизанський рух і радянське підпілля?

9. Яку ціну заплатив український народ за перемогу ?

10. У чому політичне значення перемоги СРСР над фашизмом для українського народу?

11. Що ви знаєте про участь у Великій Вітчизняній війні представників вашої родини?

Заняття 8.

Україна – незалежна, суверенна держава

3. Проголошення державної незалежності.

4. Політичний розвиток.

5. Економічний розвиток.

6. Зовнішня політика.

1. При розгляді питання про проголошення незалежності України студентам передусім необхідно усвідомити, що проголошення державної незалежності України стало результатом взаємодії низки об’єктивних (зовнішніх і внутрішніх) і суб’єктивних чинників.

Об’єктивні зовнішні чинники: 1) поразка т.зв. соціалістичного табору в «холодній війні» з провідними капіталістичними країнами; 2) погіршення соціально-економічної та політичної ситуації в СРСР; 3) втрата центральною владою контролю за діями на місцях; 4) посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках.

Об’єктивні внутрішні чинники: 1) національно-демократичний рух в республіці; 2) наявність формальних атрибутів української державності (уряд, конституція, державні символи).

Суб’єктвні чинники: 1) бездарна й непопулярна політика союзного центру на чолі з М. Горбачовим; 2) бажання української компартійної верхівки (номенклатури) визволитися від опіки союзного центру й запобігти впливу руйнівних псевдодемократичних процесів у Росії на розвиток подій в Україні, побоювання втратити владу.

Студентам слід знати про основні етапи проголошення державної незалежності України. 1) прийняття Верховною Радою України 16 липня 1990 р. «Декларації про державний суверенітет Української РСР», у якій проголошено: верховенство законів республіки над загальносоюзними; виключне право народу України розпоряджатися землею та її надрами, економічним потенціалом країни; 2) Прийняття Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. «Акту проголошення незалежності України»; 3) проведення 1 грудня 1991 р. Всеукраїнського референдуму, який затвердив «Акт проголошення незалежності України», обрання першого Президента України – Л. Кравчука; денонсація союзного договору від 30 грудня 1930 р. про утворення СРСР на зустрічі глав трьох держав: Росії – Б. Єльцина, України – Л. Кравчука, Білорусі – С. Шушкевича, яка відбулася 8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі (Білорусь).

Вивчаючи матеріал про зазначені події, варто з’ясувати обставини, за яких вони відбувалися, й охарактеризувати їхню роль в утворенні незалежної української держави. Зокрема, слід зазначити, що прийняття Акту проголошення незалежності України відбулося після невдалої спроби державного перевороту в Москві, а Всеукраїнський референдум 1991 р., на якому понад 90% українських громадян, підтримали цей документ, відбувся в умовах фактичного розпаду СРСР, глибокої політичної й економічної кризи дезорганізації центральної влади, втрати довіри до неї з боку більшості населення. Так само й зустріч у Біловезькій Пущі, на якій було денонсовано Союзний Договір 1922 р. і утворено СНД, відбулася тоді, коли Радянського Союзу вже фактично не існувало й потрібно було лише знайти шляхи «цивілізованого розлучення» колишніх його республік.

2. Ставши на шлях незалежності, українське суспільство мало демонтувати радянську модель держави, в якій влада фактично належала компартійній номенклатурі й була авторитарною, й побудувати демократичну європейську державу, яка відповідала б світовим стандартам і повною мірою гарантувала громадянські права й свободи. Для того, щоб уяснити характер політичних процесів, що відбувалися в Україні протягом 1991 – початку 2000-х рр., студентам слід знати, що світова практика створила три сучасні моделі (форми) держави, в яких існує розподіл на законодавчу, виконавчу й судову влади: парламентарна монархія, президентська республіка, парламентська республіка, змішана республіка. Причому остання в залежності від співвідношення повноважень між президентом, з одного боку, й парламентом і урядом, з іншого, може бути парламентсько-президентською чи президентсько-парламентською республікою. Кожна з цих моделей має свої переваги й недоліки. Зокрема, змішана республіка має певні механізми недопущення диктатури, але містить потенційну загрозу протистояння між главою держави і головою уряду.

На першому етапі розбудови власної держави в Україні склалася парламентсько–президентська форма правління, яка, на думку багатьох державних діячів і вчених, найбільшою мірою відповідала завданням українського державотворення. Однак, через брак демократичних традицій нам не вдалося запобігти певних протиріч і конфліктів між президентською й виконавчою владою, зокрема між президентом Л. Кравчуком і прем’єр-міністром Л. Кучмою.

Обраному в 1994 р. президентом Л. Кучмі більше імпонувала президентсько-парламентська модель, яка б розширювала його повноваження. 28 червня 1996 р. Верховна Рада України, більшість депутатів якої підтримувала президента, ухвалила Конституцію України, яка закріпила саме президентсько-парламентську модель держави. Безумовно, студентам слід знати й про інші положення Основного Закону держави. Зокрема, про основні права й обов’язки громадянина України, про унітарний державний устрій держави тощо.

За час перебування при владі президента Л. Кравчука Україна зробила чимало кроків на шляху до розбудови держави, створенні демократичних інституцій. Однак, на жаль, не вдалося уникнути й багатьох вад і помилок, які зазвичай притаманні багатьом молодим демократіям. Серед таких – корупція, посилення влади олігархічних кланів, зловживання владою з боку глави держави. Як наслідок – Помаранчева революція 2004 р.

Однією з вимог громадськості стало повернення до парламентсько-президентської моделі держави, що було підтримано новим президентом В. Ющенком і новою парламентською більшістю. Як уже зазначалося дана модель мала певні переваги, однак, як виявилося, В. Ющенко та його команда не спромоглися налагодити ефективне управління державою й позбавитися недоліків попередньої влади.

У 2010 р. новим президентом країни був обраний В. Янукович, який ініціював скасування змін до конституції й повернення до редакції 1996 р., тобто до президентсько-парламентської моделі держави. Об’єктивно оцінюючи діяльність В. Януковича, можна відмітити, що за час його перебування при владі, українському керівництву вдалося дещо стабілізувати економічне становище в країні. Однак результатами праці багатьох людей користувалися передусім родина й найближче оточення президента з числа олігархів. Небувалих розмірів набула корупція. Все це призвело до нового Майдану й Революції гідності 2014 р.

У червні 2014 р. Президентом України став П. Порошенко, у жовтні цього року відбулися парламентські вибори, за результатами яких була сформована коаліція парламентської більшості з числа депутатів-членів націоналістичних партій: «Блоку Петра Порошенка», «Народного фронту», «Самопомочі», «Батьківщини», Радикальної партії. Серед основних напрямів подальшої розбудови української держави стали: повернення до парламентсько-президентської республіки, усунення від влади олігархів, боротьба з корупцією, децентралізація держави, тобто передача низки повноважень на місця,

На жаль, зазначенні перетворення відбуваються в надзвичайно складній зовнішньо й внутрішньополітичній ситуації, яка, очевидно, буде постійно змінюватися впродовж наступних років. Тому студентам, котрі вивчають курс «Історія України», необхідно постійно слідкувати за розвитком подій, вчитися давати їм об’єктивну оцінку з точки зору патріота й громадянина.

3. Щоб краще зрозуміти характер економічних перетворень у незалежній Україні, доцільно пригадати базові принципи, на яких трималася економіка України в радянський період: 1) монополія державної власності на засоби виробництва, недопущення приватної власності; 2) економіка УРСР – складова єдиного народногосподарського комплексу СРСР; 3) плановий характер економічного розвитку; 4) перважно командно-адміністративні методи управління; 5) «соціальна справедливість» при розподілі доходів.

Студенти мусять уяснити, що дана соціалістична модель економіка дедалі ставала менш ефективною, а тому її вирішено було демонтувавти методом «шокової терапії», який був раніше застосований у Польщі та інших країнах Східної Європи. Проте, на думку деяких фахівців, у нас замість цього вийшов «шок без терапії».

Слід мати уявлення про основні напрями економічних реформ в Україні:

1). Створення економічної моделі на основі багатоукладності й пріоритету приватної власності шляхом швидкого роздержавлення й приватизації.

2). Створення національної самодостатньої економіки, подолання економічної залежності від Росії, орієнтація переважно на ринок Європейського Союзу, залучення кредитів західних країн та міжнародних фінансових організацій, зокрема МВФ.

3). Побудова ринкової економічної моделі, за якою обсяги й номенклатура виробництва всіх видів продукції визначається потребами суспільства, тобто ринком.

4). Застосування перважно економічного стимулюваня, що базується на інтересі.

5). Заміна соціальної економічної моделі ліберальною, яка передбачає відмову від вирівнювання доходів, перерозподілу доходів на користь мало заможних.

Цілком природно, що вказані процеси відбуватися ґрунті, що був створений у радянську епоху. Через певну інерцію колишнього радянського суспільства, опору з боку населення, загравання політичних сил й влади з виборцями одночасно зберігалися елементи колишньої радянської економічної моделі, зокрема деякі соціальні пільги. Тим не менш слід констатувати, що загалом економічний організм країни зазнав радикальних змін. Особливо щодо переходу державних підприємств у приватні руки. Так, на початок 2000-х рр. в Україні форму власності змінило понад ста тисяч об’єктів, унаслідок чого в державній власності залишилося менше ніж 15% підприємств. Частка приватного сектору в структурі ВВП становила близько 65%: від 40% у виробництві електроенергії й до 98-99% у хімічній і легкій промисловості.

Споживчий ринок наповнився товарами, зних дефіцит товарів, що було, як відомо, хронічною хворобою радянського суспільства. Кожний зі студентів може наочно переконатися в тому, що сьогодні можна купити практично все що завгодно. У сфері побутових послуг діє принцип: «За ваші гроші будь-які примхи».

Водночас слід визнати, що більшість товарів на полицях наших супермаркетів – це продукція іноземного виробництва. Щодо вітчизняної економіки, то вона, на жаль, ще не виявила переваг нової моделі. Більше того – від початку вказаних економічних реформ почалося стрімке падіння економіки, яке тривало до 1999 р., коли ВВП України становив лише 40,8% від рівня 1990 р. Після цього почався нетривалий підйом. У 2008 р. рівень ВВП становив 74,2% від 1990 р. Потім нова криза. У 2013 р. рівень ВВП знову впав порівняно з 1990 р. до 69,4%. Певна річ, для цього є причини, стосовно яких в українському суспільстві висловлюються різні думки, часом діаметрально протилежні. Цікаво, а що з цього приводу думають студенти?

4. Із попередніх тем студентам відомо, що за радянських часів Україна, хоча й вважалася членом ООН та деяких інших міжнародних організацій, фактично не була суб’єктом зовнішньої політика. Вона діяла в руслі політики союзної держави. Після проголошення незалежності виникла потреба створювати власну зовнішню політику, визначити її стратегію й основні засади. При цьому доводилося обирати з трьох можливих варіантів: 1) інтеграція в європейські структури (євроінтеграція); 2) збереження інтеграційних зв’язків з Російською Федерацією та іншими республіками СНД; 3) балансування між «Сходом» і «Заходом», т.зв. багатовекторна політика.

З трьох варіантів Україна обрала перший. У таких документах, як Постанова Верховної Ради України «Основні напрями зовнішньої політики України» (1993 р.), Указ Президента України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 рр.» (2002 р.), Закон України «Про основи національної безпеки України» (2003 р.) та ін. у якості основної мети України визначався вступ у європейські та євроатлантичні структури при збереженні добросусідських відносин з усіма сусідами, зокрема з Росією. Відповідно до цього курсу, Україна, залишаючись членом СНД, стала членом низки європейських організацій, зокрема Ради Європи та ОБСЄ.

Однак студентам слід звернути увагу на те, що на практиці керівництву країни доводилося постійно балансувати, шукати компроміс між вимогами різних політичних сил і прихильниками різних напрямків зовнішньої політики – західного й східного. Найбільш успішно такої багатовекторності вдавалося дотримуватися президенту Л. Кучмі. Менш вдалим виявився В. Янукович. Як відомо, його спроба «узяти паузу» в євроінтеграції й призупинити підписання договору з ЄС про асоційоване членство України в ЄС стало приводом для другого Майдану й повалення Януковича.

Новий Президент України П. Порошенко, більшість Верховної Ради України поставили за мету вступ України в Європейський Союз і НАТО. Щодо стосунків України з Російською Федерацією, то, очевидно, студенти можуть самостійно дати їм характеристику з урахуванням приєднанням Росією Криму та підтримкою сепаратизму на Донбасі.

Хронологія

1990, березень	Вибори до Верховної Ради УРСР
1990, 16 липня	Прийняття Верховною Радою УРСР Декларації про державний Суверенітет Української РСР
1990, серпень	Закон про економічну самостійність Української РСР
1991, 17 березня	Всесоюзний референдум
1991, 19-21 серпня	Спроба здійснення державного перевороту в СРСР
1991, 24 серпня	Прийняття Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України
1991, 1 грудня	Підтвердження Акту проголошення незалежності України на республіканському референдумі, обрання Президентом України Л.М. Кравчука
1991, 8 грудня	Створення СНД
1994, березень	Вибори до Верховної Ради України
1994, липень	Вибори Президента України. Президент України Л.Д. Кучма
1995, червень	Прийняття Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України
1996, 28 червня	Прийняття Верховною Радою Конституції України
1998, 29 березня	Вибори до Верховної Ради України
1999, жовтень, листопад	Вибори Президента України. Президент України Л.Д. Кучма
2004, жовтень	Вибори Президента України
2004, листопад-грудень	Помаранчева революція
2005, січень	Президентом України обрано В.А. Ющенка
2010, січень	Президентом України обрано В.Ф. Януковича

2014, 25 травня	Президентом України обрано П.О. Порошенка
2014, 26 жовтня	Позачергові вибори до Верховної Ради України

Словник

ВВП (валовий внутрішній продукт) – макроекономічний показник, який відображує ринкову вартість товарів і послуг, що вироблені в усіх галузях країни за рік.

Євросоюз – економічне й політичне об’єднання 28 демократичних європейських держав, має на меті посилення інтеграційних процесів.

Євроінтеграція України – це процес інтеграції України в європейський політичний, соціально-економічний, првовий і культурний простір, кінцевою метою чого є вступ України в ЄС.

Змішана республіка – форма державного правління (врядування), яка поєднує ознаки президентської та парламентської республік, зокрема, президент обирається на всенародних виборах, як у президентській республіці, а прем’єр-міністром призначається представник парламентської більшості, як це прийнято в парламентській республіці.

ОБСЄ – Організація з безпеки й співробітництва в Європі, яка об’єднує 57 держав (США, Канаду, європейські країни).

СНД (Співдружність Незалежних Держав) – регіональна міжнародна організація, що об’єднує деякі пострадянські держави.

Рада Європи – міжнародна організація, яка об’єднує 47 європейських країн і сприяє їх співробітництву щодо стандартів права, прав людини, демократичного розвитку, законності й культурної взаємодії.

«Шокова терапія» – економічна теорія, а також комплекс радикальних, короткотермінових заходів, які базуються на цій теорії й мають на меті оздоровлення економіки держави, виведення її з економічної й фінансової кризи.

Тести

1. Установіть хронологічну послідовність подій:

А створення СНД

Б обрання Президентом України Л. Кравчука

В обрання Президентом України В. Ющенка

Г прийняття Конституції України

2. Відповідно до Конституції України 1996 р. Україна є:

А президентською республікою

Б парламентською республікою

В парламентсько-президентською республікою

Г президентсько-парламентською республікою

3. Відповідно до Основного Закону Президент України є:

А главою виконавчої влади

Б головою всіх гілок влади

В главою держави

Г гарантом Конституції України

4. Назвіть президентів України в хронологічній послідовності:

А В. Ющенко

Б П. Порошенко

В Л. Кравчук

Г В. Янукович

Д Л. Кучма

5. Укажіть міжнародні організації, членом яких є Україна:

А Рада Європи

Б ОБСЄ

В ЄС

Г ООН

Колоквіум

1. Охарактеризуйте Декларацію про державний суверенітет України, розкажіть про обставини прийняття вказаного документу.

2. За яких обставин був прийнятий Акт проголошення незалежності України?

3. Які, на вашу думку, чинники сприяли перемозі на перших президентських виборах Л. Кравчука?

4. Які були об’єктивні й суб’єктивні чиники проголошення державної незалежності України?

7. Як утворився СНД, якою ви бачите його роль у розвитку міждержавних стосунків між колишніми радянськими республіками?

8. За якими напрямами здійснювалася розбудова Української держави?

9. За якими напрямами відбувалися економічні реформи 1990-х рр.? Що дали ці реформи українському народові?

10. Як змінювалася форма державного правління в Україні протягом 1991-2014 рр.?

11. Основні принципи і завдання зовнішньої політики Україн. Як ви розумієте поняття «євроінтеграція України», що ви знаєте про ЄС?

12. Дайте оцінку політичним подіям й політичній ситуації в Україні на сучасному етапі її розвитку.

13. Чи можете ви коротко охарактеризувати діяльність президентів України – Л. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка, В. Януковича, П. Порошенка?

14. Якими ви бачите перспективи подальшого політичного й економічного розвитку України як незалежної, суверенної, єдиної країни?