Хронологія

ІХ – VІІІ ст. до Р. Х.	Кіммерія
VІІ – ІІІ ст. до Р.Х.	Скіфська держава
VІІ – ІV ст. до Р.Х.	Грецькі міста-колонії
ІІІ ст. до Р.Х. – ІІІ ст. н.е.	Сарматія
ІV ст.	Держава антів; держава готів
ІV – ІХ ст.	Тюркські держави в Подніпров’ї (гунів, булгар)
ІХ ст.	Руський каганат
862	Захоплення Новгорода Рюриком
912 – 945	Княжіння Ігоря
945 – 964	Правління Ольги
964 – 972	Княжіння Святослава
980 – 1015	Княжіння Володимира
1019 – 1054	Княжіння Ярослава Мудрого
988	Хрещення Русі
1016	Створення «Руської правди»
1097	З’їзд князів у Любечі
1113 – 1125	Княжіння Володимира Мономаха

Словник

1. Етнос (народ) – історично сформована на визначеній території стійка сукупність людей, що має єдину мову, загальні риси й стабільні особливості культури й психології.

2. Каганат – від каган: «хан ханів», тобто правитель, цар у тюркських народів у середньовічну епоху.

3. Матріархат – це така форма первіснообщинного суспільства, в якій родові групи створюються на основі юродства по жіночій лінії, з панівною роллю жінки в господарстві й суспільних відносинах.

4. Ранньофеодальна монархія – перша за хронологією форма монархічного правління, яка виникає при переході до феодалізму, коли в умовах військової демократії князь (король), спираючись на дружину, перетворюється з виборного воєначальника на главу держави і починає передавати верховну владу у спадок.

5. Тюрки (тюркомовні, тюркські народи) – мовна спільнота, яка, вірогідно, з’явилася в ІІІ-ІІ тис. до н.е. в басейні Волги, а потім унаслідок багатовікової міграції розселилася в східному й південному напрямках і стала переважати серед населення Поволжя, Казахстану, Алтаю, долини Верхнього Єнісею тощо. Серед тюркомовних народів, які відіграли важливу роль у середньовічній Європі, зокрема, Русі: авари, печеніги, гуни, булгари, половці, монголи,

Тести

1. Слов’яни відносяться до:

А індоєвропейської мовної групи народів

Б франко-германської спільноти

В євроазійської мовної групи

Г українського племінного союзу

2. Боз (Бож) був:

А германським князем

Б скіфським ханом

В вождем антів

Г сарматським воїном

3. Держава Велика Булгарія існувала:

А у басейні річки Дунай

Б на території нинішньої України

В на схід від України

Г в Придністров’ї

4. Київська Русь утворилася шляхом:

А добровільного об’єднання східнослов’янських племінних союзів

Б завоювання слов’янських племен та встановлення над ними влади князів з династії Рюриковичів

В укладання династичних шлюбів

Г підписання міждержавних угод

5. Першим київським князем з династії Рюриковичів був:

А Олег

Б Свенельд

В Ігор

Г Святослав

6. Київська Русь являла собою:

А федерацію земель

Б централізовану державу із самодержавною формою правління

В демократичну республіку

Г ранньофеодальну монархічну державу

7. Період розпаду Київської держави є періодом феодальної роздробленості, тому що:

А ініціаторами розпаду держави були бояри-феодали

Б причинами роздробленості були подальший розвиток феодальних відносин і зростання феодального землеволодіння

В втручання сусідніх держав призвело до послаблення Русі

Г селяни боролися проти бояр-феодалів

Колоквіум

1. Які народи й держави існували на теренах сучасної України в І тис. до Р.Х.?

2. Що ви знаєте про антів та інші народи, їх держави, що існували на теренах сучасної України до Київської Русі (у І тис. н.е.)?

3. Яким чином виникла Давньоруська держава? У чому сутність норманської та антинорманської теорій утворення Київської Русі?

4. Якою була роль перших київських князів (Олега, Ігоря, Ольги, Святослава)

1. в становленні Київської держави.

5. Як називають князя Володимира Святославовича історія та церква і чому?

6. У чому політичне значення хрещення Русі?

7. Чому Ярослава Володимировича прозвали Мудрим і «європейським тестем»?

8. У чому сутність, причини й наслідки феодальної розробленості руських земель

Заняття 2.

Українське козацтво

1. Історичні умови виникнення козацтва

2. Походження та роль козацтва в українській історії

3. Запорозька Січ

4. П. Сагайдачний

1. Вивчення першого питання доцільно розпочати зі з’ясування тих історичних обставин, які зумовили виникнення українського козацтва. Слід згадати, що татаро-монгольське іго, яке встановилося на Русі в середині ХІІІ ст., сприяло посиленню феодальної роздробленості, економічному занепаду і політичному послабленню руських земель. За цих умов дехто з руських князів і бояр шукали підтримки й захисту в іноземних державах. Зокрема, нащадки Данила Галицького мали династичні зв’язки з польськими та литовськими князями, що згодом дало іноземним правителям правову підставу до привласнення територіальної спадщини Даниловичів. У другій половині XIV ст. практично вся Наддніпрянщина увійшла до складу Великого князівства Литовського. Спочатку тут склалися більш-менш сприятливі умови для розвитку руської (української) культури і життя загалом.

Однак з кінця ХІV ст. ситуація стала змінюватися в гіршу сторону. Через експансіоністську політику німецьких рицарських орденів литовський князь Ягайло змушений був шукати союзу з Польщею. У 1385 р. заради спільної відсічі агресору він підписав Кревську унію з Польщею, яку скріпив династичним шлюбом з польською королевою Ядвігою. Сам Ягайло, що став польським королем, зобов’язався прийняти католицизм і зробити католиками всіх своїх підданих. Таким чином був відкрий шлях для полонізації та покатоличення руських земель, які входили до складу Великого князівства Литовського. У 1569 р. була підписана Люблінська унія, за якою Польща і Литва об’єдналися в єдину державу – Річ Посполиту. За Берестейською унію 1596 р. була створена греко-католицька (уніатська) церква, яка стала інструментом підпорядкування руської православної церкви католицькій. Увесь цей процес супроводжувався встановленням польського національного й релігійного гніту, посиленням феодальної експлуатації, закріпаченням селянства. Останнє, до речі, дало підставу радянським історикам, які перебільшували роль класової боротьби в історії, помилково прив’язати питання про походження козацтва до посилення антифеодального опору селянства, звідси зробити висновок, що козацтво в основному формувалося з кріпаків, які втікали від польських панів.

2. Перед тим, як дати свою відповідь на запитання «звідки походять українські козаки?», студенти мають ознайомитися з різними версіями щодо походження козацтва, серед яких:

1) «хозарська» — ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами», або хозарами;

2) «чорно-клобуцька» — вбачає в них нащадків «чорних клобуків» — тюркського племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі Степом Пороссі;

3) «черкаська» — вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції в Подніпров'я черкесів (черкасів), які до того проживали в Тмутаракані;

4) «татарська» — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво;

5) «автохтонна» — доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядковані великому литовському князю;

6) «болохівська» — пов'язує козаччину з існуванням у давньоруських автономних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів;

7) «бродницька» — висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю;

8) «уходницька» — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю;

9) «захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі;

Пропонуємо також відповісти на деякі прості запитання: 1) коли вперше згадується слово «козак», яке його походження, що воно означає?; 2) куди могли подіватися дружини руських князів після захоплення України литовцями, невже тоді ж раптово зникли й усі половецькі й татаро-монгольські родини?; 3) чи можна уявити, щоб особа знатного походження, зокрема кн. Вишневецький, очолив ватагу з числа колишніх кріпаків; 4) чи можна уявити, щоб вчорашні кріпаки-хлібороби раптово перетворилися на професійних воїнів?; 5) чи можна ототожнювати окремих людей, яких називали козаками, з появою козацтва як широкої соціальної верстви?; 6) коли утворилося козацтво як верства населення? Гадаємо, що відповідаючи на ці запитання, студенти покажуть складну картину формування українського козацтва. Скоріше за все утворення козацтва є результатом складного процесу, в якому брали участь різні етнічні та соціальні групи, серед яких: дружинники руських князів, що втратили владу і землі внаслідок литовської експансії, селяни й міщани (уходники), які переселялися на нові, вільні землі «Дикого поля»; частина, української шляхти, позбавлена іноземцями власності; різноманітні категорії служилих людей й, очевидно, зрусифіковані тюрки (половці та татари). До речі, можливо, саме в них було запозичене тюркське слово «козак». Щодо селян-кріпаків, то скоріше за все мова може йти лише про прийом окремих з них до козацької спільноти та про так зване покозачення в період селянсько-козацьких повстань.

Вивчаючи питання про об’єктивну роль козацтва в історії українського народу, необхідно насамперед зазначити, що саме в цей час відбувалося інтенсивно формування українського народу зі своїми традиціями, своєю мовою, рисами національного характеру, серед яких: працьовитість, хазяйновитість, волелюбність, відданість православній вірі тощо. Очевидно, що козацтво, як найбільш активна частина (ядро) українського суспільства, відігравало провідну роль у цьому процесі.

Слід звернути увагу й на те, що формування українського народу відбувалося в досить складних умовах: по-перше, полонізації й покатоличення українців, посилення національного, релігійного й соціального гноблення з боку польської шляхти; по-друге, постійних татарських набігів, які завдавали величезної шкоди економіці, спустошували українську землю, загрожували загалом знищенню України. У зв’язку з цим постає риторичне запитання: яка сила завадила полякам повною мірою колонізувати Україну, а татарам повністю її зруйнувати? Відповідь напрошується сама собою: такою силою могло бути тільки козацтво.

3. Цілком зрозуміло, що оселившись на Запоріжжі, козаки мусили будувати певні укріплення, щоб захиститися від нападу ворогів. У середині XVІ ст. осередком згуртування українського козацтва стала Запорозька Січ (тобто укріплення за порогами), яку заснував Дмитро Вишневецький. Січ являла собою могутню фортецю, оточену високим частоколом з гарматами. У різні часи Січ розташовувалась на різних островах. Усього на території України існувало 8 січей: Хортицька, Базавлуцька, Томаківська, Микитинська, Чортомлицька. Олешківська, Кам’янська, Нова або Підпільницька. Тут почали збиратися втікачі не тільки з України, а й з Польщі, Білорусі, Молдови, Росії.

Важливо зазначити, що поступово козацтво розділилися на різні козацькі верстви: 1) городових козаків, які залишилися жити зі своїми сім’ями в середній течії Дніпра; 2) низових (запорозьких ) козаків: а) січових козаків, які практично весь час перебували на Січі. б) паланкових козаків, тобто сімейних козаків, які проживали на хуторах і зимівниках, належали до певної паланки. Крім того, польська влада, прагнучи розколоти козацтво (за принципом «розділяй і володарюй!» і використати козаків для охорони своїх володінь, вносила невелику частину козаків в спеціальний «реєстр». Т.зв. реєстрові козаки перебували на службі польського короля, одержували платню та землі за виконання службових обов'язків, а також звільнялися від сплати податків. Козаки, які не були внесені до реєстру, являли собою найбіднішу та найактивнішу під час соціальних виступів частину козацтва.

Запорозька Січ мала своєрідну військово-адміністративну організацію. Запорозьке військо мало два поділи – військовий і територіальний. Військо поділялося на 38 куренів (Пащуківський, Переяславський, Канівський, Іркліївський, Корсунський та ін.), а територія — на паланки. Спочатку на 5, а потім на 8. Назва «курінь» походить від слів «курити», «диміти». Вона вживалася в значенні сотні, полку, частини війська. Паланка в буквальному перекладі з татарської мови означає «маленька фортеця». Військові клейноди запорожців складалися з булави, пернача, бунчука, корогви, печаті й котлів або литаврів.

Чисельність запорозького війська не була сталою, а коливалася від 6 до 15 тис. Багато європейських монархів неодноразово звертались до козаків з проханням виступити на їхньому боці як наймане військо під час військових конфліктів. Зважаючи на козацтво як на значну військову та політичну силу, уряди Московії, Венеції, Австрії, Туреччини та Кримського Ханства встановлювали з Січчю зв'язки через голову польського короля, якому номінально були підвладні запорожці. Не дивно, що за таких обставин Січ почала виявляти все більшу самостійність у своїй внутрішній політиці. Зростанню міжнародного авторитету Запоріжжя сприяли і морські перемоги січовиків, здобуті завдяки своєрідному легкому, рухливому флоту, що складався із уславлених човнів-чайок.

Необхідно відмітити, що Війську Запорізькому були притаманні риси демократичної республіки. Зокрема, на Січі обиралася Січова рада, яка була вищим законодавчим і адміністративним органом. Вона розглядала питання внутрішньої і зовнішньої політики, судила злочинців, обирала уряд – військову і паланкову старшину (кошового отамана, суддю, осавула, писаря, підскарбія, обозного, курінних отаманів, військових службовців, хорунжого та інших). На Січі не було феодальної власності на землю, кріпацтва, панувала формальна рівність між усіма козаками.

4. Вивчення історії України передбачає вивчення не тільки певних історичних процесів, але й знання про діяльність людей, які відіграли видатну роль у них. Серед них славний гетьман Війська Запорозького Петро Сагайдачний. Не буде зайвим хоча б коротко знати його біографію. Народився приблизно у 1570 р. Самборі, що нині на Львівщині, у родині дрібного шляхтича православної віри. Батька майбутнього гетьмана звали Конан (Конаш). Звідси – Конашевич означає по батькові, а не подвійне прізвище, як гадали деякі історики. Навчався «час чималий» в Острозькій школі, що була заснована в 1576 р. в м. Острозі на Волині кн. К. Острозьким. Потім, коли переїхав з Острога до Києва, працював домашнім учителем, а потім служив у київського судді. Близько 1601 р. подався на Січ, де ще не будучи гетьманом, уславив себе цілим рядом добре обміркованих вдалих походів на Туреччину і Крим. Козаки обирають його обозним, доручивши відати всією артилерією Січі, а з часом – і козацьким гетьманом.

Характеризуючи діяльність П. Сагайдачного, слід відмітити, по-перше, його видатні здібності як воєначальника, який приніс козацькому війську чимало перемог, по-друге, як державного діяча, який започаткував утворення козацької держави.

Уперше ім'я П. Сагайдачного стало відоме в 1606 р., коли внаслідок морського походу козаки здобули турецьку фортецю Варну, яка до того вважалася неприступною. У 1614 р. 2 тис козаків під проводом Сагайдачного здійснили небувалий за дальністю й відвагою похід через Чорне море, вночі взяли й спалили турецьку фортецю Синоп, захопили величезну здобич і звільнили багато полонених. У 1616 р. Сагайдачний здійснив найбільш масштабний і успішний похід на головне турецьке місто в Криму – Кафу, яке було центром продажу в рабство до Європи українських рабів. У результаті операції було визволено кілька тисяч невільників. У 1618 р. на прохання польського короля П. Сагайдачний здійснив похід на Москву, щоб врятувати королевича Владислава з безнадійного становища, в яке той потрапив, коли спробував стати московським царем. У 1621 р. 40-тисячне козацьке військо на чолі з Сагайдачним відіграло вирішальну роль у перемозі поляків над турками в битві під Хотином. Але дуже важко дісталася ця перемога козакам, а для гетьмана Хотин був останньою з перемог. Тяжко поранений отруєною татарською стрілою, Сагайдачний помер у квітні 1622

Як державний діяч П. Сагайдачний провів військову реформу, основною суттю якої було підвищення організації, дисципліни і боєздатності козаків. Сагайдачний перетворив партизанські ватаги козаків на регулярне військо, усунув із війська свавільні елементи, завів сувору дисципліну, заборонив пити горілку під час морських походів, а за провини нерідко карав на смерть. За його участю склалася чітка військова організація на чолі з гетьманом і генеральною старшиною, поділом на полки й сотні на чолі з полковниками й сотниками, полковою й сотенною старшиною. У 1617 р. Сагайдачний уклав з польським військовим командуванням Вільшанську угоду, за якою: козацький реєстр установлювався в розмірі 1 тис. осіб; козакам надавалося право обирати гетьмана, якого затверджував польський король; за службу реєстровим козакам польський уряд зобов'язувався виплачувати платню. За допомогу в звільненні королевича Владислава з оточення під Москвою, польський король був змушений виконати низку вимог гетьмана, серед них: 1) розширення козацької території; 2) свобода на Україні православної віри; 3) збільшення чисельності козацького війська; 4) визнання з боку Польщі судової та адміністративної автономії України. Король також прислав Сагайдачному гетьманські клейноди, тобто булаву, бунчук, печатку і прапор. Тим самим визнавши його владу в Україні.

Завдяки Сагайдачному було відновлено православну ієрархію, а Берестейську унію ліквідовано. Скориставшись проїздом через Україну з Москви Єрусалимського патріарха Феофана (1620 р.), Сагайдачний ініціював висвячення ігумена Михайлівського монастиря Іова Борецького Київським митрополитом.

Підтримуючи освіту і православ'я, Петро Сагайдачний записався з усім двадцятитисячним Військом Запорозьким до Київського братства. Тим самим він прийняв братство під свою козацьку опіку і захист, зробив незвичний, безпрецедентний для того часу історичний крок – поставив зброю на охорону освіти, культури і православ'я.

Хронологія

1187	Перша згадка про Україну в Іпатієвському літопису
1240	Перша згадка про козаків у Монгольській хроніці
1341-1377	Великий князь Литовський Ольгерд
1377-1386	Великий князь Литовський Ягайло
1386 1434	Ягайло – король Польський
1363	Битва литовських і українських (руських) військ з татарами на Синій Воді
1392-1492	Княжіння Вітовта
1410	Грюнвальдська битва
1413	Городельська унія
1449	Утворення Кримського ханства
1552 (?)	Заснування кн. Дмитром Вишневецьким Запорозької Січі
1569	Люблінська унія
1568-1572	Прийняття 300 козаків на державну службу в Польщі (створення реєстрового козацтва)
1591-1593	Повстання під проводом К. Косинського
1594-1596	Повстання під проводом С. Наливайка
1596	Брестська (Берестейська) церковна унія
1616-1622	Гетьманство П. Сагайдачного
1621	Хотинська битва

Словник

1. Бунчук – держак із золотою кулею, під якою кріпилося кінське волосся (хвіст), – один із символів гетьманської влади.

2. Козак – представник військового стану, член самоврядної чоловічої військової громади, в перекладі з тюркської мови означає «одинокий», «схильний до розбою».

3. Католицизм – західний напрям у християнстві, який отримав свою назву від одного з атрибутів світової спільноти віруючих у Христа – її «кафолічність» (соборність).

4. Курінь – початково будівля, де жили й до якої були приписані на Запорозькій Січі козаки з певного регіону, згодом також військова одиниця на Січі, що складалася з кількох сотень козаків, очолював курінний отаман.

5. Паланка – адміністративно-територіальна одиниця (округ) в Запорозькій Січі.

6. Січ – адміністративний і військовий центр Запорозького козацтва.

Унія – союз, договір, угода.

Тести

1. У середині ХІV ст. Велике Литовське князівство являло собою:

А невелику країну в Прибалтиці

Б державу, що об’єднувала Литву і Польщу

В державу Гедеміновичів, яка включала литовські й білоруські землі

Г Литовсько-Московську державу.

2. Кревську унію було укладено:

А у 1385 р.

Б у 1413 р.

В у 1569 р.

Г у 1596 р.

3. Річ Посполита утворилася в результаті підписання:

А Люблінської унії

Б Городельскої унії

В Березневих статей

Г Зборівського договору

4. Cлово «козак»:

А в перекладі латинської мови означає «лицар»

Б в перекладі з тюркської означає «одинокий», «схильний до розбою»

В в перекладі з польської мови означає «шляхтич», «шляхетний»

Г означає «той, хто пасе кіз».

5. Перша Запорозька Січ була заснована:

А Богданом Хмельницьким

Б Петром Сагайдачним

В князем Вишневецьким

Г отаманом Іваном Сірком

Колоквіум

1. Чому південно-західні руські землі опинилися під владою литовських князів? Яку політику проводили литовські князі на руських землях?

1. Чому Україна опинилася під владою Польщі? Що ви знаєте про Кревську, Городельську, Люблінську та Берестейську унії? Які вони мали наслідки для українського народу?

2. Які існують версії щодо походження українського козацтва?

3. Коли, як і чому утворилося козацтво як верства населення, соціальний стан?

4. Як і ким була заснована Запорозька Січ?

5. Яким був устрій Запорозької Січі?

6. Що ви знаєте про боротьбу козацтва проти турок і татар?

7. Якою була роль козацтва у генезі українського народу?

8. Яке значення мала діяльність П. Сагайдачного як воєначальника й державного діяча?

Заняття 3.

Українська козацька держава Б. Хмельницького

1. Передумови української державності.

2. Створення Української держави.

3. Соціальні досягнення Української держави.

4. Зовнішня політика Б. Хмельницького

1. Для того, щоб дати правильну відповідь на поставлене запитання, перш за все необхідно з’ясувати, що таке передумови (тієї чи іншої події). За загальноприйнятим визначенням – це попередні умови, без яких не могла б статися та чи інша подія, в даному випадку – утворення козацької держави. Очевидно, що такими умовами насамперед є: по-перше, формування народу, який усвідомив необхідність утворення власної держави; по-друге, поява політичної еліти як провідної державотворчої сили; по-третє, виникнення певних елементів держави й навичок державного управління. Вивчення попередніх тем свідчить, що такі передумови склалися в України задовго до Української національно-демократичної революції (Визвольної війни) середини ХVІІ ст. Рекомендуємо студентам повторити матеріал усіх попередніх тем. Після цього розглянути передумови виникнення Української держави на конкретному фактичному матеріалі. При цьому виділити головне.

Український народ. Формування народу, а відповідно, й України завершується (за іншою думкою – відбувається) на території Південно-Західної Русі в умовах литовсько-польського панування, тобто в ХІV – ХVІ ст. Визначаються й гартуються таки риси національного характеру, як патріотизм, працьовитість, волелюбність, мужність, любов до землі тощо. У протистоянні з католицизмом посилюється роль православ’я, православної церкви як важливого консолідуючого чинника. Як видно із різних письмових джерел, зокрема, Пересопницького Євангелія, на ґрунті староруської мови, завдяки своєму саморозвитку, а також зовнішнім мовним впливам виникає «солов’їна» українська мова, яка набуде згодом вдосконалення в літературній творчості І. Котляревського і Т. Шевченка.

Козацтво. Величезне соціально-політичне значення козацтва полягає в наступному. По перше, від самого початку свого виникнення українське козацтво об’єктивно виступало як державотворча сила, що можна пояснити особливостями його походження, наявністю в ньому людей, що вже мали певний досвід й бажання державного управління (князі, воїни-дружинники, шляхта). По-друге, козацтво захистило народ від полонізації, покатоличення, фізичного знищення. Велику роль у цьому відіграла й відданість козаків православній вірі, їхнє покровительство церкві й освіті.

Державницькі традиції. По-перше, доцільно пригадати матеріал про устрій Запорозької січі, його демократичний характер, наявність виборної старшини на чолі з кошовим отаманом або гетьманом. По-друге, відмітити, що вже на початку ХVІІ ст. (у часи П. Сагайдачного) в Україні створюється така важлива державна інституція, як регулярна козацька армія з її високою дисципліною, чіткою структурою (поділ на полки, сотні), управлінням і ієрархією (гетьман, полковники, сотники, генеральна, полкова, сотенна старшина).

Отже, можна констатувати, що напередодні Української національної революції народні маси прагнули до реалізації своєї самобутності, а національна еліта була готова до того, щоб очолити процес державотворення в Україні. На звільненій від влади Речі Посполитої частині української території створилися об’єктивні умови для утворення Української гетьманської держави під керівництвом Б.Хмельницького.

2. При розгляді другого питання теми основну увагу доцільно приділити по-перше, характеристиці Української держави; по-друге, аналізу її розвитку.

Слід відмітити, що на території, яка контролювалася Б. Хмельницьким, було відразу ліквідовано адміністративний апарат польсько–шляхетської влади і створено нову систему управління. Столицею держави став Чигирин. У основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялась на полки та сотні, кількість яких не була сталою. З початку війни основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Гетьман був главою і правителем України. Він очолював державну адміністрацію. Генеральний писар одночасно з військовими справами почав здійснювати функції керівника уряду, тобто прем’єр-міністра, генеральний обозний, який у Запорозькому війську відповідав за тил і артилерію, почав опікуватися економічними питаннями (міністр економіки), генеральний підскарбій – фінансовими справами (міністр фінансів), так само й інші генеральні старшини мусили виходити за межі суто своїх звичних військових повноважень. Полковники фактично стали виконувати на території, де формувався їх полк, обов’язки генерал-губернаторів. Сотники стали за сумісництвом регіональними намісниками відповідного рівня.

Водночас упродовж воєнних подій 1648 – 1657 рр. у характері козацької держави відбулися певні якісні зміни. Сутність цих змін – еволюція від примітивної козацької демократії в бік монархічної держави. Студенти можуть зазначити: як поступово втрачала свою роль генеральна (чорна) рада й важливі питання й козацького війська, й управління гетьманщиною стали вирішуватися генеральною старшиною; як зникала практика виборності козаків на старшинські посади й дедалі частіше здійснювалося їхнє призначення гетьманом та уповноваженими ним особами. Щодо самого гетьмана, то він, всупереч традиції, жодного разу не переобирався з часу свого обрання в 1647 р. гетьман призначав полковників, скасовував рішення старшинських рад, рішуче добивався виконання всіх розпоряджень органами влади, а за невиконання суворо наказував. Більше того, все частіше прямо чи опосередковано він починає висловлювати думку про свою владу не як виборного гетьмана, а самодержавну владу володаря України. У своїх універсалах, листах, інших документах він іменує себе не тільки гетьманом, але й «єдиновладцем і самодержцем руським», «князем всієї Руської землі» тощо. При цьому варто підкреслити, що справа тут не в честолюбних особистих амбіціях гетьмана (хоча й це мало місце!), а в його прагненні зробити свою державу більш міцною й схожою на більшість тодішніх розвинених європейських держав.

3. Необхідно відмітити, що вже в ході Національної революції всі верстви українського населення отримали певні вигоди. Козацтво перетворилося на провідний соціальний стан. Натомість був ліквідований стан великих і середніх феодалів польсько-литовського походження.

Козацька армія стала своєрідним гарантом розбудови Української держави. Вона сформувалася на організаційних принципах Запорозької Січі, її ядром було реєстрове та запорозьке козацтво. Талановитими воєначальниками стали Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Нестор Морозенко, Мартин Пушкар та інші. Армія формувалась з добровольців і у вирішальних битвах її чисельність сягала до 100–150 тис. людей.

Утвердилася козацька земельна власність. Водночас слід відмітити зростання соціального розшарування серед козацтва, адже більшість землі досталася козацькій старшині. Було започатковане складання великого гетьманського й старшинського землеволодіння.

Розширилися права і привілеї міщанства і купецтва. Гетьмансько–старшинська адміністрація проводила заохочувальну політику стосовно міщан і надавала їм привілеї, які спонукали селян переходити до стану міщан. Влада також підтримувала багатшу частину міщанства, українське купецтво, яке до війни було національне неоднорідним і, в більшості своїй, польським та єврейським.

Послідовну підтримку гетьманської адміністрації мало православне духовенство, яке об’єднувало національні сили України в боротьбі проти іноземного панування. Більшість монастирів отримали охоронні гетьманські універсали в яких заборонялось посягати на монастирське майно і землі під загрозою суворого покарання. Зросло землеволодіння православних монастирів.

Національна революція (Визвольна війна) принесла великі соціальні завоювання українському селянству. Селяни добились ліквідації фільварково-панщинної системи господарства, кріпацтва і різних форм феодальної залежності. Вони отримали право власності на землю, вступу до козацького стану тощо. Однак, скасування феодальних відносин без затвердження законодавством, створило умови для відновлення довоєнної моделі в майбутньому. Вже в цей період в українському суспільстві назрівають глибокі соціальні протиріччя. Навіть відбуваються перші селянські виступи проти нових українських землевласників, які жорстко придушуються гетьманською адміністрацією.

Тим не менше можна відмітити, що внаслідок Української національної революції провідна роль і в політичному житті, й у економіці перейшла до українців, українське селянство, яке становило переважну більшість населення і визначало розвиток економіки, отримало кращі можливості для ведення свого господарства. Пришвидшилися процеси формування національної еліти й української політичної нації.

4. Аналізуючи зовнішню політику української держави, варто відмітити два її завдання: 1) отримання допомоги у війні з Польщею; 2) забезпечення легітимності (законності), зміцнення держави й особистої влади гетьмана.

Перше завдання, як відомо, вирішується шляхом утворення воєнних союзів. Уже на початку повстання Б. Хмельницький звернувся с проханням про допомогу до двох держав – Московської держави (Росії) й Кримського ханства.

Що з цього вийшло? Москва надала й продовжила в подальшому надавати певну підтримку Б.Хмельницькому, але протягом тривалого часу не наважувалася відкрито стати на бік України, тобто фактично розпочинати війну проти Речі Посполитої через внутрішні складнощі в державі (народні заворушення й повстання, відсутність фінансів, слабкість молодої самодержавної влади) тощо). Слід нагадати, що Московська держава ще встигла загоїти рани після «великої смути» початку ХVІІ ст., польської інтервенції 1612 р., спустошливих війн з Польщею, які тривали впродовж двох десятиліть і завершилися підписанням Полянівського миру 1634 р. За таких обставин Б. Хмельницький мусив зробити своїм основним союзником Кримського хану. Як відомо, татарська кіннота допомогла Б. Хмельницькому одержати перемоги над поляками в битвах під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями (1648 р.), Зборовом (1649 р.) тощо. Однак, по-перше, ціна такої допомоги була непомірно високою – татари грабували й розоряли українські землі, захоплювали в рабство українців; по-друге, виявили себе не дуже надійними союзниками, через що, зокрема козацькі війська зазнали воєнної катастрофи в битві з поляками під Берестечком у 1651 р. Тому Б. Хмельницький був змушений шукати більш надійних союзників, знов і знов просити Московського царя про надання більш суттєвої військової допомоги.

Однак Хмельницькому був край потрібен не тільки воєнний союз – він докладав не менших зусиль для міжнародного визнання козацької держави. Для цього підтримував дипломатичні зв’язки з Туреччиною, Швецією, Англією, Молдавією та іншими країнами. Справа також в тім, що посада гетьмана була виборною, а тому, за уявленнями тих часів, не недостатньо міцною – «як обрали, так і скинуть». Переважна більшість європейських країн була монархіями зі спадкоємною владою. Як можна було зробити спадкоємною гетьманську владу? Очевидно, це запитання постійно бентежило Хмельницького. Саме в цьому контексті можна розглядати стосунки Хмельницького з Молдавським господарем (царем) Лупулом. Надавши йому підтримку в боротьбі з боярською опозицією, Богдан отримав від нього згоду на шлюб свого сина Тимоша з дочкою молдавського правителя Розандою. Зрозуміло, що такий шлюб відразу підвищував статус Тимоша, ще більше його можливого сина – онука Богдана. Тож зростала вірогідність встановлення династії українських правителів. На жаль, Тимош випадково загинув.

Через це з’являється нова мотивація в стосунках Хмельницького з Московським царем – зробити владу спадкоємною завдяки покровительству царя, «помазаника Божого». Врешті-решт після тривалих коливань, і російська влада (Земський собор) прийняла рішення «в ім’я віри православної», взяти Військо Запорозьке під «високу царську руку». Україна ухвалила відповідне рішення на Переяславській раді, яка відбулась 8 січня 1654 р. Гадаємо, студенти зможуть детально описати хід Ради, відмітивши, що вже на цьому етапі виникли певні розбіжності України й Росії в підходах до нового союзу.

Слід детально розібратися з основними положеннями й значенням Україно-Московського договору 1654 р., або «Березневих статей» Б. Хмельницького. Згідно з цим документом Україна зберігала республіканську форму правління, територіально–адміністративний поділ, систему соціально–економічних відносин, незалежність у проведені внутрішньої політики і зовнішньої (за винятком Речі Посполитої і Туреччини). Якщо до цього Хмельницький іменував себе, «Гетьманом Його Королівської Мілості Війська Запорозького», то після затвердження царем «Березневих статей» – «Гетьманом Його Царської Величності Війська Запорозького». Тобто він став підданим царя. Але водночас це дало йому можливість згодом передати владу своєму сину Юрію. Можна також відмітити, що Юрій тричі ставав гетьманом. Крім того, гетьманами були родичі Б. Хмельницького – І. Виговський і Я. Сомко, його ад’ютант – І. Брюховецький. Тож можна говорити про те, що певною мірою Б. Хмельницький досяг мети – встановлення своєї династії.

Необхідно підкреслити, що договір з царем був необхідний Україні для того, щоб припинити війну. Хмельницький прагнув використати Росію як важіль, за допомогою якого можна було вирвати українські землі зі складу Речі Посполитої. Натомість Росії Україна була потрібна, як буфер в боротьбі проти Туреччини, а в перспективі, як можливість перетворити часткову залежність на цілковиту. Тобто, підписуючи договір, кожна зі сторін вкладала в нього свій зміст. Незрілість національної держави, відсутність великого досвіду державотворення штовхнули Україну на об’єднання з більш сильною державою, суспільний устрій якої відрізнявся від козацької держави, що в подальшому призведе до ліквідації української державності. Разом з тим, зв’язавщи на тривалий час свою історичну долю з православною Росією, український народ отримав набагато кращі умови для свого економічного й культурного розвитку, ніж під Польщею, зумів зберегти свою національну й духовну ідентичність.

Хронологія

1552 (?)	Виникнення Запорозької січі
1616-1622	Гетьманство П. Сагайдачного
1648-1657	Гетьманування Б. Хмельницького
1648, травень	Битви під Жовтими Водами і Корсунем
1648, вересень	Перемога Б. Хмельницького під Пилявцями
1649, 8 серпня	Зборівський договір
1651	Поразка під Берестечком; Білоцерківський договір
1552, травень	Перемога Хмельницького під Батогом
1654, 8 січня	Переяславська Рада
1654	Березневі статті Хмельницького
1657	Смерть Б. Хмельницького

Словник

1. Генеральна старшина – вища військова і цивільна адміністрація в козацькому війську й державі в ХVІІ – ХVІІІ ст.; до генеральної старшини належали: генеральні писар, обозний, суддя, підскарбій, осавули, хорунжий, бунчужний.

2. Генеральна рада – загальні козацькі збори.

3. Гетьман (від нім. hauptman, польськ. hetman) – назва вищих воєначальників у низці державних і військово державних утвореннях: Великому князівстві Литовському, Королівстві Польському, Речі Посполитій, Війську Запорозькому. Від Б. Хмельницького – глава козацької держави.

4. Кримське ханство – держава кримсько-татарської династії Гиреїв (Ґараїв), що існувала у 1449 – 1783 рр. на території Криму, а також упродовж певного часу в Північному Причорномор’ї та Північній Кубані.

5. Пересопницьке Євангеліє – визначна рукописна пам’ятка староукраїнської мови ХVІ ст.; Створена у 1556 -1561 рр. на Волині сином протопопа Михайлом Вагилевичем і архімандритом Пречистенського монастиря Григорієм.

Тести

1. Перетворив козацьку ватагу на регулярну козацьку армію: відбулись битви під Жовтими Водами і Корсунем?

А Дмитро Вишневецький

Б Петро Сагайдачний

В Богдан Хмельницький

Г Северин Наливайко

2. Зборівський мирний договір був укладений:

А між Україною та Московією

Б між Україною та Молдавією

В між Україною та Річчю Посполитою

Г між Україною та Туреччиною

3. При створенні Української козацької держави Б. Хмельницький спирався насамперед на досвід:

А європейських держав

Б Великого Князівства Литовського

В Запорозької Січі

Г Речі Посполитої

4. На Переяславській раді :

А проголошено державну незалежність України

Б ухвалено перехід України під владу Московського царя

В підписаний союз між Україною і Польщею

Г укладена угода між Україною і Туреччиною

5. Відповідно до Березневих статей Україні заборонялося:

А мати власне військо

Б заключати договори з Польщею та Туреччиною

В закріпачувати селян

Г обирати гетьмана