10.2. Революція 1905-1907 рр. В Україні

Поразка Російської імперії у війні з Японією 1904-1905 рр., глибока економічна криза, зволікання з остаточним вирішенням аграрного питання, посилення експлуатації робітничого класу, об'єктивна зацікавленість у вирішенні важливих державних проблем, національний гніт, та політична безправність народів привели до першої в імперії буржуазно-демократичної революції. Безпосереднім приводом до її початку став розстріл за наказом уряду 150-тисячної мирної робітничої демонстрації 9 січня 1905 р. у Петербурзі – «кривава неділя». Хвиля протестів прокотилася й по Україні. Протягом січня – березня 1905 р. страйкували робітники Києва, Харкова, Катеринослава, Одеси, Миколаєва, Маріуполя, Юзівки, Горлівки, Житомира. Упродовж трьох місяців революції страйкували 170 тис. працівників на 320 заводах і фабриках України.

Селяни також підтримували робітничі виступи, вони громили поміщицькі маєтки, підприємства, самовільно захоплювали землю. До літа 1905 р. відбулося близько 1300 селянських виступів. Червневі виступи українських селян 1905 р. охопили 64 із 94 повітів. За масштабами селянського руху Україна посідала одне з перших місць у Російській імперії.

14 червня 1905 р. відбулося повстання матросів на броненосці «Потёмкин» під керівництвом Г. Вакуленчука і О. Матюшенка, а в листопаді ще на 12 кораблях Чорноморського флоту на чолі з лейтенантом П. Шмідтом. Їх підтримали сапери у Києві на чолі з Б. Жаданівським й солдатами харківського гарнізону. Це свідчило про поширення революційних настроїв серед солдат і матросів.

Головні події в Російській імперії, зокрема в Україні, почали розгортатися у жовтні 1905 р. Загальний політичний страйк змусив Миколу II підписати маніфест 17 жовтня, у якому народові обіцяли громадянські свободи (недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів), декларувалося скликання російського парламенту – законодавчої Державної думи із залученням до виборі усіх верств населення. Однак і після 17 жовтня протистояння в країні тривало. У грудні 1905 р., у деяких містах України відбулися збройні повстання. Найзапекліші бої відбулися у Горлівці, Катеринославі. Після поразки повстань революційна хвиля почала спадати.

У квітні 1906 р. розпочала свою роботу перша Державна Дума. В її складі від України нараховувалося 102 депутата, 45 з них об’єдналися в Українську думську громаду, яка вимагала політичної автономії України, відродження національної культури, демократизації суспільно-політичного життя. Під редагуванням М.Грушевського громада випускала журнал «Український вісник» і газету «Рідна справа».

Революція сприяла пожвавленню національного руху в Україні. У різних містах виникають культурно-просвітницькі організації «Просвіта», в роботі яких брали участь Б. Грінченко, Л. Українка, М.Лисенко, М. Коцюбинський, Д. Яворницький та інші. Вони видавали та поширювали українські книги, створювали бібліотеки й читальні для населення, організовували виставки, концерти самодіяльних колективів. З’являється українська періодична преса. Протягом 1905-1907 рр. виходило 24 україномовних видання. В цей час певну роль в організації українського руху відігравали політичні партії: УСДРП (виникла у грудні 1905 р.), «Спілка», а також створена в 1906 р. Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР). Розпуск 3 червня 1907 р. другої Державної думи знаменував собою завершення революції і початок реакції.

Отже, революція 1905–1907 рр. зазнала поразки. В її ході не було вирішено багато гострих питань, у тому-числі аграрне й робітниче, однак вона стала поштовхом для перетворення Росії на конституційну монархію. В процесі революційних подій було створено законодавчу Думу, легалізовані партії, профспілки, скасовано, попередню цензуру щодо друкованих періодичних видань, дозволені мітинги та демонстрації. Під тиском трудящих мас уряд змушений був скасувати викупні платежі селян, робочий день на підприємствах зменшився до 10 годин. У середньому на 15 % зросла заробітна плата, дещо послаб у цей час і національний гніт.