8.1. Розклад феодально-кріпосницької системи в українських землях

Селянство становило приблизно 93% населення України, більше половини селян були кріпаками. Решта являла собою колишніх козаків, державних селян і переселенців. Поміщики долею своїх кріпаків фактично розпоряджались безконтрольно. Ще наприкінці XVIII ст. була введена рекрутчина (насильницька віддача кріпаків в солдати). Служити в армії селяни повинні були 25 років. Рідко хто повертався здоровим і неушкодженим. Знущання над солдатами, мордобій, виснажлива муштра, погане харчування, різні хвороби і часті війни, що вів царизм, призводили до загибелі і каліцтва солдат. Цар Олександр (1801-1825 рр.) розквартирував на Україні 50-тисячне військо, утримання якого в значній мірі лягло на селян.

Панщина за законами Російської імперії мала бути не більше трьох днів на тиждень. Проте свавілля поміщиків над кріпаками не знало меж. Наявна свобода інших селян була теж обмежена. На державних селян і козаків підвищили податки і повинності на 15%. Феодальне ведення господарства базувалось на примітивних ручних знаряддях праці. Майже всюди на Україні домінувала трьохпільна система землеробства. Відстале малоефективне сільське господарство знаходилось у глибокому кризовому стані. Намагаючись підвищити його продуктивність, поміщики в 1830-1840-х рр. збільшували панщину до 5-6 днів на тиждень, вводили так звану «місячину», але стан сільського господарства і життя селян не поліпшувались. Вся система феодального господарювання все більше і більше приходила в протиріччя з потребами розвитку суспільства, переживаючи глибоку кризу.

Поступово всередині економічної системи феодального суспільства формуються капіталістичні відносини. Набуває широкого розмаху лихварство. Зростає система орендних відносин, усе частіше земля стає об’єктом купівлі-продажу. Власниками землі робляться купці, міщани, а також зростаюча кількість заможних селян, які починають використовувати найману працю. До середини ХІХ ст. у 8% селянських господарств були наймити. Водночас у середині ХІХ ст. на Лівобережжі і Київщини нараховувалось 200 тис. безземельних селян. Виникають ринки найму працівників. Одним з найбільших ярмарків сільськогосподарських робітників стало м. Каховка, куди до літа прибувало до 40 тис. найманців.

Кріпосницьке господарювання підривалось й розвитком промисловості. Поступово відбувався перехід від поміщицької мануфактури до фабрики. На фабриках і заводах застосовувалась і вільнонаймана праця. В 1860 р. в промисловості вільнонаймані працівники вже становили 74% усіх робітників. У промисловості розвивалися галузі, пов’язані з переробкою сільськогосподарської сировини, з видобутком корисних копалин. У 1820-х рр. в Україні були збудовані перші цукрові заводи. Виникають нові підприємства по переробці шкіри, виробництву мила, свічок, цегли, черепиці, виробів з металу, механічні заводи. Якщо в 1825 р. діяло 650 підприємств, то на кінець 1850-х їх кількість перевищила 2300. На середину ХІХ ст. виникають кам’яновугільна і металургійна промисловість. Кількість найманих робітників з початку ХІХ ст. збільшилась у 1861 р. з 10 тис. до 115 тис., тобто майже в 12 разів

З розвитком промисловості, торгівлі і диференціації селянства серед населення України в першій половині ХІХ ст. формується і прошарок торговельно-промислової і сільськогосподарської буржуазії. Модернізуються старі і виникають нові міста, зростають ринки, посилюється товаризація як поміщицького, так і селянського господарства. Внутрішня торгівля на Україні здійснювалась в основному на ярмарках, яких в середині ХІХ ст. налічувалось близько 12 тис. Але розвиток торгівлі і товарно-грошових відносин гальмувався низьким рівнем транспорту. І все-таки найхарактернішою ознакою цього періоду є поглиблення кризи феодально-кріпосницької системи і народження капіталістичних відносин.