7.3. Територіальні зміни

У XVIII ст. відбулися кардинальні зміни на політичній карті України та Східної Європи. Внаслідок переможних для Росії російсько-турецьких війн 1735-1739, 1768-1774, 1787-1791 рр. до Російської імперії були приєднані Приазов’я і Причорномор’я до ріки Дністер, а в 1783 р. Крим.

Завдяки неабияким управлінським здібностям кн. Потьомкіна Таврійського величезна територія, що становить майже третину сучасної України, була освоєна протягом якихось двох десятиліть. Для цього більшість землі була віддана за заслуги перед імперією російським офіцерам і чиновникам, а також українській старшині, що брала участь у війнах з Туреччиною. Їх звільняли від податків, але з умовою швидкого залюднення земель. В результаті ці землі були заселені селянами-кріпаками російського й українського походження. Поряд з ними в освоєнні краю активну участь брали іноземні переселенці: німці, серби, болгари, валахи (молдавани), греки і євреї. Повсюдно виникали нові села і поселення, в господарський обіг були втягнені мільйони десятин землі. Одночасно почалося будівництво нових міст: Херсона, Севастополя, Олександрівська, Катеринослава, Миколаєва та ін.

Щодо дати заснування нашого міста, то тут не має єдиної думки. Деякі краєзнавці вважають, що заснування нашого міста пов’язано з побудовою у 1635 р. поляками Кодацької фортеці з метою встановлення контролю над Запоріжжям. Дехто шукає витоки міста в давній козацькій слободі Половиця. Однак очевидно, що заснування Катеринослава саме як міста, великого адміністративного й промислового центра, припадає на так звану Катеринінську епоху. Проте й тут не існує єдиної думки. Офіційно вважається, що заснування Катеринослава відбулося в 1776 р. Однак у цьому році Катеринослав був заснований не на нинішньому місці, а в гирлі р. Кільчень, неподалеку від сучасного Новомосковська. Саме сюди перебрався губернатор з канцелярією. Але невдовзі виявилося, що це місце непридатне для будівництва «третьої столиці імперії», як це передбачалося російським урядом. Тому в 1787 р. будівництво міста перенесли на місце колишньої запорозької слободи Половиці, де був закладений Преображенський собор і розпочалася інтенсивна забудова. Новому місту на Дніпрі готувалося чудове майбутнє гідного пам’ятника великих діянь Катерини ІІ, але постійна війна Росії підірвала фінансову міць держави і не дала можливості здійснитись цим задумам. Після смерті цариці Катерини її син Павел І, що ненавидів свою мати, перейменував місто у Новоросійськ і практично припинив його будівництво. За наступного царя, Олександра І, місту повернули назву на честь Катерини, відновили будівництво, хоча вже не як столиці, а губернського центру.

У той час, як Російська імперія набувала сили, її суперник – Річ Посполита переживала період занепаду і розкладу. Анархія шляхти, масові селянські виступи, рух гайдамаків і опришків, Коліївщина 1768 р., внутрішні протиріччя політичного і соціально-економічного розвитку призвели до занепаду держави, і вона стала легкою поживою для агресивних сусідів: Австрії, Прусії і Росії. В результаті трьох поділів Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.) вона перестала існувати. До Росії відійшла Правобережна Україна: Київщина, східна Волинь, Поділля, Берестейщина, до Австрії – західна Волинь, Галичина, Закарпаття, частина Буковини. На українських землях, які стали зватися Малоросією, в кінці XVIII ст. жило приблизно 10 млн. людей.