ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 1 (2 години)

Тема: Державотворча роль мови. Мова як засіб пізнання, мислення, спілкування. Функції мови. Стилі і типи мовлення

1 Мета:

1.1 Навчальна: сформувати навички визначати особливості стилів та жанрів сучасної української літературної мови.

1.2 Розвиваюча: сприяти утвердженню і розвитку державної української мови; визначати стилі різних текстів; користуватися державною мовою в усіх сферах життя.

1.3 Виховна: виховувати повагу до української мови, літератури.

2 Методичне забезпечення:

2.1 Опорні конспекти.

2.2 Папір А-4.

2.3 Письмове приладдя.

2.4 Індивідуальні завдання.

4 Теоретичні відомості

Державною мовою України є українська мова.

Конституція України ст. 10

Національна мова – важлива ознака визначення народу, його само-бутності, засіб з'єднання поколінь та формування національної свідомості.

Для формування менталітету, ділового іміджу сучасного україн-ського інтелігента важлива роль відводиться знанню правил мовленнєвого етикету і використання їх у професійній діяльності, правил ведення телефон-них розмов, справовиробництва українською мовою, що, безумовно, впли-ває на авторитет ділової людини.

Люди спілкуються між собою за допомогою мови, обмін думками, жит-тєвим досвідом здійснюється в процесі мовлення.

Українська мова – не лише засіб спілкування, а й скарбниця духовного і культурного спадку українського народу. У витворених протягом віків різ-номанітних формах буття української мови зберігаються історична пам’ять і досвід нації, глибинні витоки її світоглядних і моральних цінностей, віддзер-калюються національні традиції і узвичаєння, звичаї і навички, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті і тому є унікальними цеглинами будівлі на-ціональної ідентичності.

Державотворча роль української мови полягає в наступному:

1. Мова як одна з головних ознак кожної нації є її генетичним кодом, який поєднує минуле із сучасним, програмує майбутнє і забезпечує буття людської спільноти у вічності.

2. У витворених протягом віків різноманітних формах буття україн-ської мови зберігаються історична пам’ять і досвід нації, глибинні витоки її світоглядних і моральних цінностей, віддзеркалюються національні традиції і узвичаєння, звичаї і навички, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті і тому є унікальними цеглинами будівлі національної ідентичності.

3. Одночасно українська мова створює той мовний простір, який є при-роднім середовищем буття української нації.

4. Українська мова – невід’ємний державницький атрибут, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби. Як мова найчислен-нішого, найстаршого, автохтонного і титульного етносу українська мова від-повідно до загальноприйнятої світової практики виконує функцію єдиної державної мови в Україні.

Українська мова в Україні призначена виконувати різноманітні функ-ції, зокрема забезпечити консолідацію, єдність і вільний культурний розви-ток українського народу, стояти на сторожі збереження його ідентичності та здорового духовного і ментального розвитку.

Функцій мови:

	Назва функції	Зміст функції
1.	Комунікативна (функція спілкування)	мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв'язок у суспільстві
2.	Ідентифікаційна	мова виступає засобом ідентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення
3.	Експресивна (виражальна функція)	мова надає найбільше можливостей розкрити непов-торний світ інтелекту, почуттів та емоцій, волі для інших людей, вплинути на них силою своїх переконань чи почуттів
4.	Пізнавальна (гносеологічна функція)	світ людина пізнає не стільки власним досвідом, скільки через засоби мови
5.	Мислетворча	мова є засобом формування, тобто творення самої думки
6.	Культурологічна	мова є носієм культури народу-мовотворця
7.	Естетична	мова фіксує в собі естетичні смаки та уподобання своїх носіїв (це відповідна лексика і фразеологія, естетичного змісту тексти)
8.	Номінативна (функція називання)	усе пізнане людиною дістає назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців

Стилі сучасної української літературної мови

Стиль у мові – це проблема мовного вживання; це система мовних за-собів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлюван-ня.

Основні ознаки стилів та їх жанрів

Назва стилю	Види творів, у яких стиль реалізу-ється	Основні ознаки стилів і жанрів мовлення
		Мета мовлення	Сфера спілкування	Форма реаліза-ції стилю	Мовні особливості стилю
Роз-мов-ний		обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи подання допомоги, виховний вплив	побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими	діалог	широко викори-стовуються побу-това лексика, фра-зеологізми, емо-ційно забарвлені й просторічні слова, звертання, вставні слова, неповні речення тощо
Науко-вий	дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук, анотація	повідомлення про результати наукових досліджень	наука, техніка, освіта	монолог	характерні мовні засоби: терміни, спеціальна фразео-логія, складні син-таксичні конструк-ції; повні речення; логічність, точ-ність, обґрунтова-ність викладу
Офі-ційно-діло-вий	закон, ко-декс, статут, наказ, указ, оголошен-ня, доручен-ня, розпис-ка, прото-кол, акт, інструкція, лист тощо	регулювання офіційно-ділових стосунків	офіційно-ділові стосунки	монолог (діалог)	переважають сти-лістично нейтраль-ні мовні засоби: стандартна канце-лярська лексика, складні речення, немає емоційно за-барвлених слів; виклад гранично точний
Публі-цистич-ний	виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія	обговорення, відстоювання та пропаган-да важливих суспільно-політичних ідей, сприян-ня суспільно-му розвитку	громадсько-політичне життя	монолог (діалог)	Використовують-ся суспільно-полі-тична лексика, емоційно забарв-лені слова, рито-ричні запитання, вигуки, повтори; тон мовлення при-страсний, оцінний
Худож-ній	трагедія, ко-медія, дра-ма, воде-віль, роман, повість, поема, вірш, байка	різнобічний вплив на думки й по-чуття людей за допомо-гою худож-ніх засобів	мистецтво слова	монолог	застосовуються всі мовні засоби, особливо широко – слово в пере-носному значенні

Типи мовлення

Об'єктом мовлення для людини стає світ, що нас оточує: людина, тва-рина, предмети і почуття, життєві ситуації тощо. Залежно від цього тексти поділяються на три смислових типи.

Типи мовлення	На які питання відповідають у висловлюванні	Про що говориться у висловлюванні	Будова висловлювання
Розповідь – змістовий тип текстів, де опису підлягають події, розташовані у визначе-ній послідовності.	Що робить особа або предмет?	Про події, про дії персонажів	Початок, розгортання, завершення дій
Опис – змістовий тип тексту, при якому дається характеристика ознакам предметів, людини, оточуючо-му світу, явищам природи.	Який предмет, особа, дія?	Про ознаки предмета, особи, дії	Загальне враження, окремі деталі, ознаки
Роздум – змістовий тип тексту, при якому стверджується або заперечуєть-ся певний факт, ідея, поняття, явище.	Чому саме такими є предмет, особа чи дія?	Про причини ознак та дій	Тези (думка, яка доводить-ся або запере-чується), аргу-менти, виснов-ки

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 2 (4 години)

Тема: Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії

4 Теоретичні відомості

Національна мова охоплює літературну мову, територіальні діалекти, професійні й соціальні жаргони, суто розмовну лексику, а літературна мова є вищою формою національної мови. Національну мову творить народ, тоді як відшліфована її форма – літературна мова – творилась митцями слова.

Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.

Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість – головна ознака літературної мови.

Мовна норма – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм:

- орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень),

- графічні (передавання звуків на письмі),

- орфографічні (написання слів),

- лексичні (слововживання),

- морфологічні (правильне вживання морфем),

- синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень),

- стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування),

- пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Культура мови – дотримання усталених мовних норм усної і писемної літ. мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Наука про культуру мови – окрема галузь мовознавства, яка, використовуючи дані історії української літературної мови, граматики, лексикології, стилістики, словотвору, виробляє наук, критерії в оцінці мовних явищ. Головне завдання – виховання навичок літературного спілкування, пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичне оформленні мови, у вимові та наголошуванні, неприйняття спотвореної мови або суржику.

Культура мовлення – це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання, побажання, прощання, запрошення тощо. Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість – основні вимоги мовного етикету.

Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності.

Дискусія – сперечання, обговорення будь-якого спірного питання на зборах, у пресі, в ході бесіди; публічне сперечання з метою з'ясування істини, правильного рішення суперечливого питання.

Дискутувати – брати участь у дискусії, обговорювати що-небудь, сперечатися.

Диспут – публічне сперечання на наукову і суспільно важливу тему.

Полеміка – сперечання в процесі обговорення чого-небудь; боротьба принципово протилежних поглядів з будь-якого питання; публічне сперечання з метою захистити, відстояти свою точку зору і спростувати думку опонента.

Полеміст – учасник спору.

ПАМ'ЯТКА

як володіти голосом під час виступу

1 Пристосовуйте свій голос до обстановки, де відбувається спілкування. 2 Хто говорить занадто тихо, справляє враження людини, яка не вірить в свої сили. 3 Не говоріть занадто голосно – це справляє враження агресивної людини. 4 Постійно тренуйте свій голос: читайте вголос, контролюючи правильність вимови. 5 Голос підвищують тоді, коли ставлять запитання, висловлюють радість, здивування. Якщо Вам потрібно когось переконати, відповісти на запитання, то голос понижують. 6 Будьте тактовні: спочатку зважте, чи нікого не образить те, що Ви хочете сказати, а потім вже говоріть.

ФОРМУЛИ ВВІЧЛИВОСТІ:

Формули звертання Формули вибачення

Громадяни Вибачте

Товариші Пробачте

Хлопці і дівчата Даруйте

Товариство Перепрошую

Юначе

Формули заперечення, відмови

Ні, ні це не так

Я не згодний

Цього бути не може

Ви не маєте рації

Ви помиляєтеся

Я заперечую це

Формули прохання Формули подяки

Дозвольте Висловлюю вдячність

Прошу (Просимо) Вельми вдячний

Можна Вас попросити Щиро вдячний

Якщо Вам не важко Дякую щиро

Якщо Ваша ласка

Формули згоди

Так, саме так Згоден Я не заперечую Ви маєте рацію

Безперечно Чудово Безсумнівно Авжеж, звичайно

Практичне заняття №3 (4 години)

Тема: Специфіка мовлення фахівця (відповідно до напряму підготовки)