ТЕМА №12

Теодолітне знімання ділянки місцевості

Горизонтальне контурне знімання місцевості називається теодолітним. В результаті цього знімання отримують план із зображенням на ньому місцевих предметів та контурів (ситуації ). Теодолітне знімання частіше всього застосовується в рівнинній місцевості в умовах складної ситуації ( населені пункти, забудовані ділянки, залізнодорожні вузли, станції, аеропорти ).

Основою для теодолітного знімання служать теодолітні ходи, що являють собою систему ламаних ліній, в яких кути вимірюються одним прийомом теодолітом 30-ти секундної точності, а сторони – стальною 20-ти метровою стрічкою або віддалемірами з точністю не нижчою, ніж 1 : 2 000. Теодолітні ходи, як правило, прокладають між пунктами опорної геодезичної мережі ( тріангуляції, трилатерації, полігонометрії ), або вони утворюють зімкнені полігони ( багатокутники ). Якщо з пунктів зімкненого полігону немає можливості виконати знімання всієї ділянки, то всередині полігону прокладають діагональні ходи. Форма ходів залежить від характеру території, що підлягає зніманню. Теодолітне знімання складається із наступних видів робіт:

• підготовчі роботи;

• прокладання теодолітних ходів та полігонів;

• прив”язка теодолітних ходів до пунктів геодезичної опорної мережі;

• знімання ситуації;

• обчислювальні роботи;

• графічне оформлення.

Завдання 1: За результатами теодолітного знімання ділянки місцевості пропонується виконати наступне:

1. опрацювати журнал кутових вимірів ( додаток 1 );

2. заповнити схему теодолітного ходу ( додаток 2 );

3. обчислити координати точок зімкнутого теодолітного ходу (додаток 4 );

4. скласти план теодолітного знімання ділянки місцевості ( додаток 5 );

5. виконати графічне оформлення плану згідно вимог;

6. обчислити площі.

За вихідні дані для роботи прийняти:

д ирекційний кут лінії 1-2 ( номер в журналі викладача – в мінутах)

п очаткові координати точки 1 :

Х₁ = 520,00 м У₁ = 680, 00 м

Порядок виконання роботи

1. Опрацювання журналу кутомірних вимірів (додаток 1).

1. Обчислюються горизонтальні кути на кожній з п”яти станцій при двох положеннях вертикального круга ( КП і КЛ ) та знаходяться їх середні значення.

2. Обчислюються середні значення із двох вимірів довжин ліній (прямо-зворотньо) та визначаються їх горизонтальні проекції за формулою, приймаючи до уваги кути нахилу

.

2. Складання схеми теодолітного ходу

Схема викреслюється на окремому аркуші (додаток 2 ) паперу так, щоби горизонтальні кути та довжини ліній приблизно відповідали обчисленим в журналі. На схему виписуються середні значення відповідних кутів та горизонтальних прокладень ліній , практична та теоретична сума кутів, а також практична та допустима кутові нев”язки.

3. Обчислення координат точок зімкнутого теодолітного ходу.

Обчислення координат виконують у спеціальній відомості ( додаток 3 ) у такій послідовності.

3.1. В графі 1 проводять нумерацію точок зімкнутого ходу 1-2-3-4-5-1 ( через рядок );

із кутомірного журналу виписують в графу 2 середні значення горизонтальних кутів, а в графу 7 – горизонтальні прокладення ліній.

3.2. Вихідний дирекційний кут лінії 1-2 виписують в 4 , а в графи 12 і 13 – координати першої точки Х₁ і У₁.

3.3. Виконують ув”язку горизонтальних кутів зімкнутого ходу:

а) отримують практичну суму кутів , сумуючи значення горизонтальних кутів у графі 2 :

;

б) теоретичну суму кутів в многокутнику обчислюють за формулою:

де - кількість кутів ( =5);

в) обчислюють кутову нев”язку за формулою:

;

г) визначають допустиму кутову нев”язку :

.