Сучасні антиретровірусні препарати можна розділити на три групи.

1. Нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази вірусу (зидовудин, диданозин, зальцитабін, ставудин, ламівудин, абаковір).

2. Ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (іфавіренц,делавірдин, невірапін).

3. Інгібітори протеази вірусу (індинавір, саквінавір, ритонавір, нельфінавір).

Зворотній транскриптаза і протеаза - це ферменти вірусу, необхідні для його реплікації. Відповідно придушення цих ферментів призводить доуповільнення розмноження ВІЛ. Найбільш ефективною вважають комбінацію одного інгібітору протеази (наприклад, індинавіру або ритонавіру) і двох нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (зидовудину і диданозину, ставудіна і диданозину, ставудіна і ламівудину,диданозину і ламівудину, зидовудину і зальцитабіну, зидовудину і ламівудіна) схема ВААРТ. Альтернативою інгібітора протеази може бути новий ненуклеозидні інгібітор зворотної транскриптази - іфавіренц. Терапія двома нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази поступається заефективності комбінації трьох препаратів, а монотерапія будь-якими антиретровірусними засобами вважається неефективною (за винятком тих випадків, коли альтернативна терапія неможлива, або під час вагітності з метою попередження перинатальної трансмісії).Обговорюється можливість одночасного застосування трьох нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази, наприклад, абакавіра, зидовудину і ламівудину. Однак, на думку експертів, в даний час все ж переважно використання препаратів різних класів. При клінічних проявах ВІЛ-інфекції антиретровірусна терапія показана всім хворим. Необхідновикористовувати найбільш потужну комбінацію препаратів, що забезпечують максимальне придушення реплікації вірусу. Хворим СНІД часто доводиться призначати не тільки противірусні засоби, а й препарати для лікування опортуністичних інфекцій.

Профілактика:

В залежності від об'єкту, на який вона спрямована, профілактику розподіляють на 2 основні категорії - первинну та вторинну.

Первинна профілактика передбачає попередження виникнення відповідного негативного явища, а вторинна - запобігання його розповсюдженню.

З огляду на вищезазначене, первинна профілактика ВІЛ-інфекції має на меті зменшення ризику інфікування здорових осіб, а метою вторинної профілактики цієї хвороби виступає зниження ризику передачі ВІЛ від зараженої ним особи до здорових людей. Відомо, що інфікування ВІЛ (як і будь яким іншим збудником інфекційних захворювань) можливе лише в разі існування певних умов: наявність інфекції та його джерела, наявність сприйнятливого до цієї інфекції контингенту, наявність шляхів та факторів передачі збудника (табл. 7).

Таблиця 7

УМОВИ ІНФІКУВАННЯ ВІЛ

ТА СПРЯМОВАНІСТЬ ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ

УМОВИ ІНФІКУВАННЯ ВІЛ
	Наявність інфекції		ВІЛ
	Наявність його джерела		ВІЛ – позитивні особи (ВІЛ+)
	Наявність сприйнятливого до цієї інфекції контингенту		ВІЛ-негативні особи (ВІЛ-)
	Наявність шляхів передачі збудника		Статевий Через кров Від матері до дитини
	Наявність факторів передачі інфекції		Сперма, вагінальний секрет, кров, грудне молоко
ТРАДИЦІЙНА ПРОФІЛАКТИКА ІНФЕКЦІЙ – КОМПЛЕКС ЗАХОДІВ,      СПРЯМОВАНИХ НА:
	На ВІЛ	його знешкодження
	На джерело інфекції	виявлення інфікованої особи – її ізоляція – вилікування – повернення в суспільство вільною від збудника
	На сприйнятливе населення	підвищення їх опірності (імунітету) до збудників:   - вакцинація;  - введення специфічних антитіл, - профілактичне лікування
	На шляхи передачі	виключення ризикованих ситуацій (або зменшення їх частоти)
	На фактори передачі	знешкодження збудника в тому біологічному матеріалі,  з яким він звичайно передається

Зрозуміло, що за відсутності хоча б однієї з вищезазначених умов, епідеміологічний ланцюжок розривається, і поширення інфекції не відбувається.