Діагностика:

Практичні методи лабораторної діагностики ВІЛ інфекції включають виявлення або антитіл до вірусу, або компонентів самого вірусу (антигенів, нуклеїнових кислот). Період до появи антитіл називають "серонегативним вікном". Після завершення цього періоду настає період сероконверсії, коли в крові інфікованої людини починають утворюватися антитіла та змінюється результат тесту. Антитіла до вірусу з'являються в крові більшості ВІЛ інфікованих через 48 тижнів після зараження. У перші 3 місяці після зараження антитіла виявляються у 90-95% пацієнтів, через 6 місяців у 59% пацієнтів, у більш пізні терміни - у 0,5%.

На сьогоднішній день стандартною процедурою лабораторної діагностики ВІЛ інфекції є виявлення антитіл до ВІЛ з подальшим підтвердженням їх специфічності в реакції імунноблоттингу.

Виявлення сумарних антитіл до ВІЛ здійснюється найчастіше за допомогою імуноферментного аналізу (ІФА), чутливість якого складає більше 99,5%. У більшості діагностичних лабораторій для проведення цього аналізу використовуються комерційні набори, що дозволяють визначати антитіла до ВІЛ1 і ВІЛ2. Результати аналізу зазвичай розцінюють як позитивні, негативні або невизначені. Всі випадки позитивного і невизначеного результатів ІФА повинні бути перевірені за допомогою більш специфічних методів.

Для підтвердження діагнозу ВІЛ інфекції найчастіше використовують імуноблотинг (ІБ). Принцип цього методу полягає у виявленні антитіл до певних білків вірусу (антигенів). Антигени фіксовані на спеціальній мембрані, на яку додають досліджувану сироватку. Про наявність антитіл до певного антигену ВІЛ свідчить поява забарвленої смуги на ділянці мембрани, де локалізований даний антиген.

Результати ІБ оцінюють у відповідності з наступними критеріями:

- Позитивний - якщо на мембрані видно смуги, відповідні будь-яким двом або трьом глікопротеїдам ВІЛ (gp41, gp120, gp160);

- Негативний - не виявляються антитіла до жодного з антигенів ВІЛ;

- Якщо результат ІБ не можна розцінити як позитивний або негативний, його вважають невизначеним. Такий результат може бути отриманий при обстеженні ВІЛ інфікованих пацієнтів, у яких гуморальна імунна відповідь на вірус знаходиться на ранній стадії розвитку. У зв'язку з цим при отриманні невизначеного результату реакцію імуноблотингу обов'язково повторюють, а також проводять дослідження методами, спрямованими на виявлення компонентів самого вірусу, оскільки ці методи дозволяють підтвердити діагноз ВІЛ інфекції на ранніх стадіях захворювання.

Різноманітні методи прямого виявлення ВІЛ та його компонентів використовують для підтвердження діагнозу ВІЛ-інфекції при сумнівних результатах ІБ, а також у дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями. Крім того, деякі з цих методів дозволяють оцінити ефективність антиретровірусної терапії.

Найбільш простий із зазначених методів є виявлення антитіл до антигену p24 за допомогою ІФА. Протягом декількох тижнів після зараження, до розвитку гуморальної імунної відповіді, концентрація білка p24 в сироватці ВІЛ-інфікованих різко зростає. Тому метод застосовується для діагностики ВІЛ інфекції під час гострої фази, коли концентрація цього антигену висока, а антитіл до білків ВІЛ навпаки, низька.

Методи, що базуються на проведенні полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), отримали широке поширення в діагностиці інфекційних захворювань. Завдяки застосуванню цих методів вдалося досягти значного прогресу в розумінні патогенезу ВІЛ-інфекції. В даний час вони особливо широко використовуються для діагностики ВІЛ-інфекції у дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками. Існують два основні методи, що дозволяють виявити, відповідно, провірусної ДНК і вірусну РНК.

Перший метод ("якісний") дозволяє виявити одну провірусну ДНК на 10 000 - 100000 клітин і використовується для діагностики ВІЛ інфекції (особливо в перші  місяці після зараження, коли антитіла до ВІЛ ще відсутні), а також для аналізу провірусної ДНК і виявлення штамів ВІЛ , стійких до антиретровірусних препаратів.

Лабораторні методи, засновані на ПЛР, використовують при позитивних (або сумнівних) результати серологічних досліджень, а також у випадках, коли серологічне дослідження недоцільно (наприклад, при діагностиці ВІЛ інфекції у дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками, у хворих з гіпогаммаглобулінемією).

Ці методи не можуть замінити стандартне серологічне дослідження (за винятком дітей першого року життя, народжених від ВІЛ-інфікованих жінок) і використовуються в якості допоміжних в індивідуальних випадках.

Другий метод ("кількісний") частіше використовують для вимірювання концентрації вірусної РНК в плазмі ("вірусне навантаження"); цей показник виражається кількістю копій РНК ВІЛ в 1 мл плазми. За величиною вірусного навантаження судять про швидкість прогресування ВІЛ інфекції, а також здійснюють контроль за проведеної антиретровірусною терапією. Одночасна оцінка числа лімфоцитів CD4 і концентрації вірусної РНК дозволяє з високою точністю передбачити характер перебігу ВІЛ-інфекції та оцінити ефективність специфічної терапії.