8.3. Визначення параметрів мікроклімату

Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище даного при-міщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів. Так, температуру вимірюють ртутними чи спиртовими тер-мометрами. В приміщеннях зі значними тепловими випромінюваннями вико-ристовують парний термометр, що складається з двох термометрів (із зачо-рненим та посрібленим резервуаром). Для неперервної реєстрації температу-ри навколишнього повітряного середовища застосовують самозаписувальні прилади — термографи (рис. 8.1, а). Температуру повітря вимірюють у кіль-кох точках робочої зони, як правило на рівні 1,3...1,5 м від підлоги в різний час. На тих робочих місцях, де температура повітря біля підлоги помітно відріз-няється від температури повітря верхньої зони приміщення, вона вимірюється й на рівні ніг (0,2...0,3 м від підлоги).

Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в даний час в 1 м³ повітря, до максимально можливого їх вмісту при даній температурі) визначається психрометром Августа (рис. 8.1, б), аспіраційним психрометром (рис. 8.1, в), гігрометром та гігрографом.

Для вимірювання швидкості руху повітря використовують криль час-ті (0,3...0,5 м/с) та чашкові (1...20 м/с) анемометри (рис. 8.1, г), а для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) — термо-анемометри та кататермометри.

Температура нагрітих поверхонь вимірюється за допомогою електро-термометрів, термопар та інших контактних приладів.

Для вимірювання інтенсивності теплового опромінення використову-ють актинометри, термостовбці, спеціальні радіометри.

Рис. 8.1. Прилади для вимірювання деяких параметрів мікроклімату: а — термограф (1 — барабан, 2 — стрілка, 3 — біметалева пластинка); б — психрометр Августа (1 — «сухий» термометр, 2 — «вологий» термометр, 3 — марля, 4 — мензурка з водою); в — аспіраційний психрометр; г — чашковий анемометр.

8.4. Загальні заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату

Найбільш частими причинами відхилення параметрів мікроклімату від нормативних є надходження надлишкового тепла в повітря виробничого при-міщення, або водяної пари від працюючого обладнання чи інших джерел випа-ровування. Нормалізація параметрів мікроклімату здійснюється за допомо-гою комплексу заходів та засобів колективного захисту, які включають будівельно-планувальні, організаційно-технологічні, санітарно-гігієнічні, технічні та інші. Для профілактики перегрівань та переохолоджень робітників використовуються засоби індивідуального захисту.

Удосконалення технологічних процесів та устаткування. Впровад-ження нових технологій та устаткування, які не пов’язані з необхідністю проведення робіт в умовах інтенсивного нагріву дають можливість зменшити виділення тепла у виробничі приміщення. Наприклад, заміна гарячого способу обробки металу — холодним, нагрів полум’ям — індуктивним, горнових печей — тунельними тощо.

Раціональне розміщення технологічного устаткування. Основні джерела теплоти бажано розміщувати безпосередньо під аераційним ліх-тарем, біля зовнішніх стін будівлі й в один ряд на такій відстані один від одного, щоб теплові потоки від них не перехрещувались на робочих місцях. Для охолодження гарячих виробів необхідно передбачити окремі примі-щення. Найкращим рішенням є розміщення обладнання, що виділяє тепло в ізольованих приміщеннях або на відкритих майданчиках.

Автоматизація та дистанційне керування технологічними процесами. Цей захід дозволяє в багатьох випадках вивести людину із виробничих зон, де діють несприятливі чинники (наприклад автоматизоване завантаження печей у металургії, управління розливом сталі тощо).

Раціональна вентиляція, опалення та кондиціонування повітря. Вони є найбільш поширеними способами нормалізації мікроклімату у виробничих приміщеннях. Так зване повітряне та водоповітряне душування широко вико-ристовується для запобігання перегрівання робітників у гарячих цехах.

Забезпечити нормальні теплові умови в холодний період року в надтога-баритних та полегшених промислових будівлях дуже важко і економічно не-доцільно. Найбільш раціональним варіантом у цьому випадку є застосування променистого нагрівання постійних робочих місць та окремих дільниць. Захист від протягів досягається шляхом щільного закривання вікон, дверей та інших отворів, а також влаштування повітряних і повітряно-теплових завіс на дверях і воротах.

Раціоналізація режимів праці та відпочинку досягається скороченням тривалості робочої зміни, введенням додаткових перерв, створенням умов для ефективного відпочинку в приміщеннях з нормальними метеорологічними умовами. Якщо організувати окреме приміщення важко, то в гарячих цехах створюють зони відпочинку — охолоджувальні альтанки, де засобами венти-ляції забезпечують нормальні температурні умови. Для робітників, що пра-цюють на відкритому повітрі зимою, обладнують приміщення для зігрівання, в яких температуру підтримують дещо вищою за комфортну.

Застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів. Як теплоізоляційні матеріали широко використовуються: азбест, азбоцемент, міне-ральна вата, склотканина, керамзит, пінопласт та ін. На виробництві засто-совують також захисні екрани для огородження джерел теплового випроміню-вання від робочих місць. За принципом дії теплозахисні екрани поділяються:

1. тепловідбивні (поліровані або покриті білою фарбою металеві листи, загар-товане скло з плівковим покриттям, металізовані тканини, плівка);

2. теплопоглинальні (металеві листи та коробки з теплоізоляцією, загарто-ване силікатне органічне скло та ін.);

3. тепловідвідні (водяні завіси, металеві листи або сітки, з яких стікає вода);

4. комбіновані.

Використання засобів індивідуального захисту. Важливе значення для профілактики перегрівання мають індивідуальні засоби захисту. Спецодяг по-винен бути повітро- та вологопроникним (бавовняним, з льону, грубововняного сукна), мати зручний покрій. Для роботи в екстремальних умовах (наприклад, при пожежі) застосовують спеціальні костюми з металізованої тканини. Для захисту голови від теплового опромінення застосовують дюралеві, фіброві каски, повстяні капелюхи; очей — окуляри (темні, або з прозорим шаром ме-талу); обличчя — маски з відкидним прозорим екраном. Захист від дії зни-женої температури досягається використанням теплого спецодягу, а під час опадів — плащів та гумових чобіт.

В приміщеннях, де є можливість ураження людини електричним струмом і температура повітря досягає 30°С і вище (приміщення особливо небезпечні і підвищеної небезпеки по класифікації Правил будови електроустановок), температура на поверхні теплоізоляції не допускається більше 45°С. З точки зору техніки безпеки, щоб уникнути опіків людини, температура гарячих поверхонь у виробничій зоні дії працюючих не повинна перевищувати 45°С.

Для зменшення вологості в виробничих приміщеннях слід уникати техноло-гічних процесів, де є відкриті поверхні рідин з яких вона випаровується. Техно-логічне обладнання повинно бути герметизоване, а для видалення пари — обладна-не витяжками. Як засіб видалення вологи із повітря приміщення використовується вентиляція. В приміщеннях, де діють оптимальні норми мікроклімату, слід встанов-лювати апарати для кондиціювання повітря.