4.2. Роль центральної нервової системи в трудовій діяльності

Нервова система має найголовніше значення в організмі людини. Вона коор-динує, регулює роботу всіх внутрішніх органів і здійснює зв'язок організму із зовнішнім середовищем.

Нервова система людини складається із центральної (ЦНС), яка включає головний і спинний мозок та периферійної (ПНС), яка складається з нервових волокон, що відходять від головного і спинного мозку). За функціями нервову сис-тему поділяють на соматичну і вегетативну. Соматична нервова система ре-гулює опорно-руховий апарат і всі органи чуття, а вегетативна — процес об-міну речовин та роботу всіх внутрішніх органів (серця, нирок, легенів та ін.). Найпростіші рухи регулює спинний мозок. Довгастий мозок керує процесами травлення, дихання, кровообігу та іншими життєво важливими функціями. Під-кіркова і кіркова частини головного мозку керують усією психічною діяльніс-тю людини.

ЦНС виконує рефлекторну, інтегративну та координаційну функції. Реф-лекторна діяльність мозку зумовлена безумовними та умовними рефлексами. Без-умовні рефлекси є вродженими, мають велику стійкість і забезпечують пристосува-ння організму до зовнішнього середовища. Умовні рефлекси набуваються залежно від обставин, розширюють діапазон пристосувальних можливостей організму і зга-сають, якщо потреби в них немає. Стійка і злагоджена система умовних рефлек-сів формується у процесі навчання і забезпечує виконання певного виробничого завдання. Стійкість системи умовних рефлексів може бути порушена при відхи-ленні трудової діяльності від програми, а надійність — під впливом несприят-ливих виробничих чинників. Такі порушення, якщо не вжити належних заходів, можуть призвести до зниження працездатності, травм або нещасних випадків.

Виконуючи інтегративну функцію, ЦНС забезпечує злагоджену взаємодію всіх органів і систем організму, підтримує його стійкий внутрішній стан. Несприя-тливі умови праці можуть призвести до стомлення нервової системи, що пос-лаблює її інтегративну функцію і може спровокувати розлад ряду фізіоло-гічних систем: серцево-судинної, шлунково-кишкової, дихальної тощо або призвести до різних захворювань (інфаркти, інсульти, виразкові хвороби та ін.).

Завдяки координаційній функції ЦНС здійснює підпорядкування багатьох рефлексів одному, який має на даний час найважливіше значення для організму.

Усі функції ЦНС реалізуються в кожній конкретній реакції організму, за-безпечуючи ефект найбільшого пристосування до мінливих умов зовнішнього середовища і підвищуючи фізіологічну опірність організму шкідливим зовнішнім впливам.

Вища нервова діяльність людини заснована на функціях двох сигнальних систем. Анатомічною основою першої сигнальної системи є аналізатори — системи нервових клітин, які сприймають і переробляють інформацію, що надходить до них із зовнішнього та внутрішнього середовища організму.

Анатомічною основою другої сигнальної системи, яка властива тільки лю-дині, є мовно-руховий апарат, тісно пов'язаний із зоровим та слуховим аналі-заторами, а її подразником є слово. Мова, в усіх її видах, являє собою найба-гатше джерело подразників. За допомогою слова передаються сигнали про конкретні подразники, і в цьому випадку слово служить принциповим подразни-ком — сигналом сигналів, є пусковим механізмом дій і вчинків людей. Мова підвищує здатність мозку відображати дійсність, забезпечує аналіз і синтез, аб-страктне мислення, створює можливість для спілкування, використання і переда-чі життєвого досвіду, досягнень культури і мистецтва. Але в деяких випадках сло-во може бути негативним подразником і може призвести до розладів нервової системи, порушень функціонування всіх систем організму і, таким чином, стати небезпечним виробничим фактором.

ЦНС бере участь у прийомі, обробці та аналізі будь-якої інформації, що над-ходить із зовнішнього і внутрішнього середовищ. При виникненні перенавантажень на організм людини нервова система визначає ступінь їхнього впливу і формує адаптаційно-захисну реакцію.

Праця людини безпосередньо пов’язана із виробничим середовищем. Пра-цівник може нормально здійснювати трудову діяльність лише тоді, коли умови зовнішнього середовища відповідають оптимальним. Якщо вони змінюються, стають несприятливими, то на протидію їм організм людини включає спеціаль-ний механізм, який зберігає постійність внутрішнього середовища, або змінює його в межах допустимого. Такий механізм називається адаптацією.

Адаптація — це динамічний процес пристосування організму та його органів до мінливих умов зовнішнього середовища. Вона є важливим засобом попереджен-ня травмування, виникнення нещасних випадків у трудовому процесі і відіграє значну роль в охороні праці. Адаптація в трудовій діяльності поділяється на фізіологічну, психічну, соціальну та професійну.

Фізіологічна адаптація до праці має активний характер і за сприятливих умов виробничого середовища та оптимальних навантажень веде до підвищення стійкості та працездатності організму, збільшення його резервних можливостей, зменшення захворювань і травматизму. Проте, коливання умов середовища, в яких відбувається фізіологічна адаптація, має певну межу, характерну для кожного організму. Якщо працівник потрапляє в умови, коли інтенсивність впливу чинників виробничого середовища переважає можливості його адаптації, настають патоло-гічні зміни фізіологічних систем, захворювання організму.

Психічна адаптація — це процес встановлення оптимальної відповідності особистості до оточуючого середовища в процесі діяльності. Такі властивості, як гальмування мислення та низька швидкість переробки інформації, обмежений діа-пазон сприйняття, порушення функції пам’яті гальмують адаптацію; висока рух-ливість нервових процесів, навпаки, її підвищує. Психічна адаптація в процесі праці залежить від психічних властивостей працівника, його психічного стану, психологічних реакцій на стреси, що виникають на роботі, кваліфікації та культури людини, особливостей професійної діяльності, конкретних умов праці тощо.

Соціальна адаптація — це пристосування працюючої людини до системи від-носин у робочому колективі з його нормами, правилами, традиціями, ціннісними орі-єнтаціями. Під час соціальної адаптації працівник поступово отримує різнобічну ін-формацію про колектив, де він працює, про систему ділових та особистих взаємо-відносин. При несприятливому протіканні соціальної адаптації підвищується рі-вень стресу на роботі, наслідки якого позначаються на поведінці працівника та мо-жуть призвести до міжособових конфліктів, нещасних випадків.

Професійна адаптація — це адаптація до трудової діяльності з усіма її складовими: адаптація до робочого місця, знарядь та засобів праці, об’єктів та предметів праці, особливостей технологічного процесу, часових параметрів ро-боти. Професійна адаптація виражається у розвитку стійкого позитивного став-лення працівника до своєї професії, певного рівня оволодіння ним специфічними навичками та уміннями, у формуванні необхідних для якісного виконання роботи властивостей. Професійна адаптація визначається необхідним мінімумом знань та навичок, яких працівник набув при одержанні спеціальності, ступенем відповідаль-ності, практичністю, діловитістю тощо. Професійна адаптація вважається заве-ршеною тоді, коли працівник досягає кваліфікації, відповідної існуючим стандартам.