36. Охарактеризуйте процес управління фінансовими інвестиціями.

Процес управління фінансовими інвестиціями має такі етапи:

1) постановка цілей інвестування;

2) формування основних напрямів інвестиційної політики з урахуванням нормативних обмежень;

3) вибір портфельної стратегії;

4) вибір активів, що будуть включені до портфеля;

5) оцінка ефективності інвестицій.

1. Постановка цілей інвестування. Головними цілями інвесто­ра є дохідність, безпека вкладень, зростання капіталу і ліквідність.

Дохідність являє собою можливість отримання інвестором пев­них доходів у майбутньому, які складаються з дивідендів або відсот­ків з цінних паперів (поточна дохідність) і курсової різниці (додат­кова дохідність). Основним показником для визначення дохідності тих або інших цінних паперів є ставка дивіденду компанії, що порів­нюється із середньою відсотковою ставкою за довгостроковими вкладеннями населення та депозитами підприємств. Коли відно­шення цих показників менше одиниці, то дохідність таких паперів буде недостатньою. Дохідність фінансових інструментів за певний період часу можна визначити шляхом відношення загальної суми доходу до ціни придбання даного інструменту.

Другою важливою інвестиційною метою є безпека капіталу, яка знаходить своє вираження у збереженні величини капіталу для одержання майбутніх доходів.

Третім важливим бажаним завданням інвестора є зростання капіталу, коли вартість початкових інвестицій з часом зростає. Найбільші можливості для реалізації цієї мети потрібно очікува¬ти від вкладень в «акції зростання» й акції молодих компаній, які впроваджують нові технології та ноу-хау. Зростання капіталу на середньому рівні забезпечують довгострокові облігації і привіле¬йовані акції, а найнезначніше — короткострокові облігації.

четверта інвестиційна мета — ліквідність, яка є бажаною під час формування портфеля, оскільки дає можливість інвестору не лише швидко продати фінансові інструменти, а й не втратити у ціні в певних ситуаціях.

Пята мета - Найбільш поширеними стратегіями управління інвестиційним горизонтом є: стратегія рівномірного розподілу, короткострокового і довгострокового акцепту, стратегія «штанги» і відсоткових очіку¬вань. Вони мають багато недоліків, а їх застосування можливе лише за умови проведення попереднього аналізу.

37. Активна стратегія управління інвестиційним портфелем.

Стратегія управління портфелем цінних паперів — це пошук (вибір) узагальнювальних параметрів та обмежень інвестиційних рішень стосовно всієї інвестиційної політики (пріоритети, базові параметри).

Активна стратегія (модель) управління (active portfolio menegment) передбачає постійне ретельне відстеження і своєча-сне придбання фінансових інструментів, що відповідають інвес-тиційним цілям портфеля, а також швидку зміну складу фінансо-вих інструментів у портфелі у разі невідповідності інвестиційним цілям. Ця сукупність підходів і методів управління ґрунтується на припущенні щодо інформаційної неефективності фінансового ринку, існування з огляду на це можливостей пошуку точнішого оцінювання вартості цінних паперів і доцільності прогнозування майбутніх змін ринкових цін. Активна стратегія вимагає значних фінансових витрат, оскіль-ки потребує активної інформативної, аналітичної, експертної й торговельної діяльності на ринку цінних паперів на підставі ви-користання різних методів дослідження, зокрема експертних оці-нок, прогнозування динаміки кон’юнктури ринку цінних паперів та економіки загалом як її передумови. Активна стратегія реалізується, зокрема, тоді, коли портфель-ний менеджер прагне отримати дохід від тимчасової недооціне-ності певних акцій, що призводить до постійного пошуку їх і, ві-дповідно, до суттєвих змін у портфелі цінних паперів. Висновки щодо ефективності активних методів у кожному випадку надають з огляду на тривалість інвестиційного горизон-ту і обґрунтованих прогнозів мінливості відсоткових ставок.