26. Етапи процесу управління фінансовими інвестиціями.

Процес управління фінансовими інвестиціями має такі етапи:

1) постановка цілей інвестування;

2) формування основних напрямів інвестиційної політики з урахуванням нормативних обмежень;

3) вибір портфельної стратегії;

4) вибір активів, що будуть включені до портфеля;

5) оцінка ефективності інвестицій.

1. Постановка цілей інвестування. Головними цілями інвесто­ра є дохідність, безпека вкладень, зростання капіталу і ліквідність.

Дохідність являє собою можливість отримання інвестором пев­них доходів у майбутньому, які складаються з дивідендів або відсот­ків з цінних паперів (поточна дохідність) і курсової різниці (додат­кова дохідність). Основним показником для визначення дохідності тих або інших цінних паперів є ставка дивіденду компанії, що порів­нюється із середньою відсотковою ставкою за довгостроковими вкладеннями населення та депозитами підприємств. Коли відно­шення цих показників менше одиниці, то дохідність таких паперів буде недостатньою. Дохідність фінансових інструментів за певний період часу можна визначити шляхом відношення загальної суми доходу до ціни придбання даного інструменту.

Другою важливою інвестиційною метою є безпека капіталу, яка знаходить своє вираження у збереженні величини капіталу для одержання майбутніх доходів.

Третім важливим бажаним завданням інвестора є зростання капіталу, коли вартість початкових інвестицій з часом зростає. Найбільші можливості для реалізації цієї мети потрібно очікува¬ти від вкладень в «акції зростання» й акції молодих компаній, які впроваджують нові технології та ноу-хау. Зростання капіталу на середньому рівні забезпечують довгострокові облігації і привіле¬йовані акції, а найнезначніше — короткострокові облігації.

четверта інвестиційна мета — ліквідність, яка є бажаною під час формування портфеля, оскільки дає можливість інвестору не лише швидко продати фінансові інструменти, а й не втратити у ціні в певних ситуаціях.

Пята мета - Найбільш поширеними стратегіями управління інвестиційним горизонтом є: стратегія рівномірного розподілу, короткострокового і довгострокового акцепту, стратегія «штанги» і відсоткових очіку¬вань. Вони мають багато недоліків, а їх застосування можливе лише за умови проведення попереднього аналізу.

27. Портфель фінансових інвестицій та принципи його формування.

портфель фінансових інвестицій являє собою цілеспрямовано сформовану сукупність об'єктів фінансового інвестування різних видів, призначених для здійснення інвестиційної діяльності у пев­ному періоді згідно з розробленою інвестиційною стратегією ін­вестора. Такий портфель розглядається як вкладення інвестора в фінансові активи, які управляються ним як єдине ціле.

Різноманітність складу портфелів фінансових інвестицій ви­значається пріоритетними цілями різних груп інвесторів, видами фінансових інструментів, які включаються згідно з цими цілями і нормативно-правовими актами, схильністю інвесторів до ризику тощо. Така різноманітність портфелів у практиці інвестиційної діяльності певним чином типізується

Провідна мета формування портфеля – поліпшити результати інвестування, надати сукупності активів такої інвестиційної діяльності, яка можлива лише за умови комбінації їх.

Залежно від типу інвестора вирізняють інституційний, індивіду­альний портфелі і портфель фінансових інвестицій підприємств. До основних інституційних інвесторів, які є фінансовими інститу­тами й інвестують кошти у фінансові інструменти, належать комер­ційні банки, інститути спільного інвестування, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди. Індивідуальні портфелі формують гро­мадяни для отримання від своїх заощаджень, вкладених у фінансові активи, поточного і додаткового доходу. Для підприємства фінансо­ве інвестування може мати пряму і портфельну форму, на відміну від інституційних інвесторів, які є портфельними інвесторами.