23. Цінні папери та їх інвестиційні якості.

Інвестиційні якості цінних паперів виявляються у вза¬ємодії з грошовим обігом і кредитом. Тому перш ніж визначити ці якості, необхідно дослідити їх зв'язок з банківським кредитом і визначити сутність цінних паперів як грошових документів.

Банківські позички, що надаються в грошовій формі:

• дають можливість знизити обмеження щодо обсягів наданих кредитів і строків користування позичкою. Це досягається за ра-хунок мобілізації тимчасово вільних грошових коштів широкого кола вкладників;

• дають можливість на професійному рівні оцінити кредито-спроможність позичальників з метою забезпечення своєчасного повернення позичок;

• мають масовий характер, що зменшує їх вартість для вироб-ників.

Переваги банківського кредитування пов'язані з його власти-вістю нагромаджувати в банку заощадження від дрібних до вели-ких. Ці заощадження знаходять своє виробниче спрямування че-рез те, що їх власники є кредиторами банку і сприяють пере-міщенню ресурсів за допомогою механізму кредитування у сфери господарства, що потребують додаткових коштів. Однак при цьому власники коштів втрачають контроль за їх використанням, оскільки це право переходить до банку. Подібна ситуація спри¬чиняє низку проблем:

1) банківський кредит не може забезпечити зацікавленість ін-вестора у раціональному використанні ресурсів, оскільки остан-ній не може впливати на використання грошових коштів. Мож-ливість власнику коштів стати безпосереднім інвестором в об'єкт фінансування дають тільки вкладення коштів у цінні папери;

2) оперативна ліквідність вкладених коштів у разі банківсько-го кредитування практично малоймовірна. Разом з тим цілком ре¬альним є швидке перетворення цінних паперів у гроші і навпаки;

3) широкий вибір фінансових інструментів значно прискорює, полегшує і спрощує доступ суб'єктів господарювання до додат-кових коштів;

4) природне прагнення інвесторів до максимальної ефектив-ності вкладеного капіталу спонукає до зацікавленості в цьому всіх учасників процесу відтворення. Тому нагальною є потреба участі в цьому процесі цінних паперів, особливо з високими інве¬стиційними якостями.

24. Основні цілі фінансового інвестування.

Фінансові інвестиції — це вкладення коштів чи інших активів у цінні папери суб’єктів господарської діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Підприємства здійснюють інвестиції для ефективного використання тимчасово вільних коштів.  головна ціль фінансового інвестування — одержання в перспективі прибутку від вкладень; перетворення вільних заощаджень у високоліквідні цінні папери; установлення офіційних відносин чи контролю над підприємством-емітентом. 

25. Диверсифікація як основа фінансового інвестування.

Диверсифікація ризику передбачає розподіл капіталу між па­кетами цінних паперів різної якості та різних строків погашення. Таким чином, інвестор формує портфель з різних інструментів. При цьому виникає портфельний ризик (систематичний і неси­стематичний). За допомогою диверсифікації можна зменшити тільки несистематичний ризик.

Деякі інвестори вважають, що портфель можна дивер-сифікувати, включивши в нього якомога більшу кількість активів різних класів. Наприклад, можна включити в портфель акції, облігації і нерухомість.

Для побудови портфеля можна скористатися стратегією наївної диверсифікації {naive diversification), яка полягає у вкла­денні коштів у певну кількість акцій або інших типів активів і сподіванні, що варіація очікуваної дохідності портфеля буде малою. У цьому разі мета інвестиційного консультанта — побу­дова портфеля, який буде максимально відображати «фінансову індивідуальність» клієнта-інвестора. Консультант вважає, що кожний тип інвестора має свої «уподобання», які можуть бути повністю реалізовані досить тонкою «підгонкою» портфеля під ці уподобання.

При цьому зовсім не звертається увага на рівень кореляції активів усередині кожної категорії. Концентрація інвестицій в єдиній категорії активів призводить до більшого ризику, оскільки в кожній з них звичайно висока коваріація дохідностеи акти­вів. Як правило, їх дохідності одночасно зростають, але і одно­часно знижуються. Тому існують інші, кращі способи дивер­сифікації.

На відміну від стратегії наївної диверсифікації в центрі уваги стратегії диверсифікації Марковіца (Markowitz diversification) знаходиться передусім рівень коваріації дохідностеи активів портфеля. Ця стратегія полягає у виборі тих активів, дохідності яких мали б можливо меншу додатну кореляцію.