ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ З ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА
Створіть ораторську промову і надрукуйте її за такими параметрами:
Аркуш формату А4.
Перший рядок – справа прізвище, група.
Другий рядок – заголовок – великими буквами по центру.
Третій рядок і далі – текст – центровка по ширині.
Поля: зліва, справа, зверху, знизу – 2,0.
Інтервал – 1,5.
Шрифт – 14, Times New Roman.
Абзац – 1,25.
СТРУКТУРА ПРОМОВИ:
вступ, основна частина, висновки (разом 3 абзаци).
ЧАС ПРОМОВИ на практичному занятті – 2 хвилини.
ТЕМАТИКА ПРОМОВ
1) Створіть весільну промову з афоризмом+притчею (або легендою, міфом, байкою, казкою).
2) Створіть ювілейну промову з порівнянням+ метафорою + компліментом+випадком із життя ювіляра.
3) Створіть агітаційну (торгівельну, виборчу) промову із застосуванням іронії+звертання+риторичного запитання.
4) Емоційну промову за однією з тем (тропи на вибір):
– Влада – це …
– Успіх – це …
– Життя – це ....
– Моя робота – це …
– Справжня жінка – це ....
– Справжній чоловік – це ....
(можна запропонувати власну тему)
Деякі пояснення Весільна промова
з афоризмом+притчею (або легендою, міфом, байкою, казкою)
Афоризм
Афори́зм (грец. αφορισμός, означення, вислів) – короткий влучний оригінальний усталений вислів, якась узагальнена думка, висловлена стисло в дуже виразній, легкій для запам'ятовування формі, що згодом неодноразово відтворюється іншими людьми. В афоризмі досягається найвища концентрація безпосереднього повідомлення і того контексту, в якому думка сприймається слухачами або читачем.
Афоризмами можуть бути прислів'я, сентенції класичних авторів, крилаті вирази з літературних та філософських творів.
Приклад сучасного афоризму: Афоризм – це роман одним рядком.
Літературний афоризм як самостійний жанр виник із народних прислів'їв та приказок, але відрізняється від них фіксованим авторством. Першим його зразком уважаються «Афоризми» Гіппократа. Відомий він і в києво-руську добу («Моління Даниїла Заточника», XIII ст.). Особливого поширення афоризм набув у часи Ренесансу, досяг смислової витонченості в епоху класицизму (Б. Паскаль, М. де Монтень, Ф. Ларошфуко).
Чимало влучних висловів українських письменників, де використані розмаїті стилістичні фігури, парадокси, метафори тощо, перетворилися на крилаті, вживаються як афоризми:
Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть (І. Котляревський).
Борітеся – поборете (Т. Шевченко).
Захочеш – і будеш.
В людині, затям,
Лежить невідгадана сила (О. Ольжич).
ПРИТЧА
При́тча – повчальна алегорична оповідь, в якій хронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі підпорядковане моралізаційній частині твору.
На відміну від багатозначності тлумачення байки, у притчі зосереджена певна дидактична ідея.
Сюжет притчі будується в образній формі на життєвих ситуаціях, на повсякденних спостереженнях суспільного життя. На перший погляд здається, що зміст притчі дещо прихований і мовлення притчі проводиться наздогад. Але це не так. Притчі мають надзвичайно великий зміст, колосальний задум, неабиякий замисел. Вони винятково дохідливо сприймаються. Притчі уособлюють в собі й світські ситуації, й приповідки, й народні спостереження, й загалом всю народну мудрість а в Євангелії ще й Господню науку. Багато притч Ісуса Христа описали святі євангелісти Матвій, Марк, Лука та Іван, і, безперечно, багато притч Ісуса залишилися не записані й, на жаль, не дійшли до наших днів.
У перекладі з грецької мови «притча» – це «йти пліч-о-пліч», себто притча пліч-о-пліч ставить відоме з невідомим. Адже притча дозволяє зрівняти відому істину з невідомою. Істини в притчах подавалися у символах, образах та алегоріях.
Притчі були надзвичайно популярні серед Стародавніх народів Сходу, і це був фольклорний, народний жанр. Народні притчі нерідко містили в собі викривальні мотиви.