Кафедра теорії І практики перекладу ТА іноземних мов.
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до виконання дипломних робіт
(для студентів спеціальності 7.02030304 «Переклад»
5-го курсу всіх форм навчання)
Рекомендовано
на засіданні кафедри ТППІМ
Протокол № 2 від 23.09.2013
Затверджено
на засіданні метод ради ДонДТУ
Протокол №
Алчевск
ДонДТУ
2013
УДК
Методичні вказівки до виконання дипломних робіт (для студ. спец. 7.02030304 «Переклад» 5-го курсу всіх форм навч.) / Н. В. Сулейманова. — Алчевськ : ДонДТУ,2013. — 42 с.
Викладена мета, задачі та послідовність виконання, а також вимоги щодо структури, змісту, обсягу і оформлення дипломним робіт.
Укладач Н. В. Сулейманова, доц.
Відповідальний редактор В.С. Хромова, доц.
Відповідальний за випуск О.М. Альшаєва, ст.викл.
Зміст
Наукова робота на здобуття кваліфікаційного рівня «Спеціаліст»….4
Послідовність виконання кваліфікаційної роботи .............................. 5
Планування етапів дослідницької роботи ............................................ 6
Структура наукової роботи.....................................................................8
Вступ .......................................................................................................19
Узагальнення результатів та написання висновків.............................26
Захист і критерії оцінювання дипломних робіт..................................17
Типові мовностилістичні недоліки.......................................................30
Додаток 1.................................................................................................35
Додаток 2.................................................................................................36
Додаток 3.................................................................................................38
Додаток 4.................................................................................................39
Додаток 5.................................................................................................40
Наукова робота на здобуття кваліфікаційного рівня «Спеціаліст»
На освітньо-кваліфікаційному рівні підготовки «Спеціаліст» студенти виконують дипломну роботу.
Дипломна робота – це індивідуальне завдання науково-дослідницького характеру, яке виконує студент на проміжному етапі фахової підготовки. Вона є однією з форм виявлення теоретичних і практичних знань студента, уміння застосовувати ці знання при розв’язуванні конкретних наукових, технічних, соціальних та виробничих завдань.
Виконання наукової роботи передбачає:
поглиблення, систематизацію та закріплення набутих за час навчання теоретичних знань студента;
виявлення його здатності обрати і проаналізувати наукову або практичну проблему, зробити теоретичні висновки й узагальнення, застосовувати знання під час вирішення конкретних наукових, виробничих та інших завдань, обґрунтувати конкретні рекомендації;
напрацювання і розвиток навичок самостійної роботи й оволодіння методикою дослідження та впровадження експерименту;
визначення рівня підготовленості випускника до самостійної практичної роботи, творчого розв'язання завдань.
До випускової роботи висувають такі основні вимоги:
актуальність теми дослідження, відповідність її сучасному стану науки, перспективам розвитку відповідної сфери діяльності, а також практичним Завданням, які стоять перед сучасною наукою;
вивчення та критичний аналіз навчальних, наукових та офіційних видань з теми, а також статей із періодичних видань, збірників наукових праць, матеріалів і тез наукових, науково-практичних конференцій;
вивчення та характеристика історії досліджуваної проблеми та її сучасного стану, а також позитивного вітчизняного і зарубіжного досвіду з обраної проблематики досліджень;
чітка характеристика об'єкта, предмета, мети і методів дослідження, опис та аналіз проведених автором кваліфікаційної роботи експериментів;
узагальнення результатів, їх обґрунтування, висновки та практичні рекомендації.
Специфіка наукового пізнання цілковито відрізняється від стихійно-емпіричного і полягає у тому, що наукове дослідження має систематичний і цілеспрямований характер, має на меті вирішення проблем, які свідомо формулюються як мета і завдання.
Послідовність виконання кваліфікаційної роботи
Наукову роботу доцільно виконувати в такій послідовності:
вибір теми, назви, узгодження їх з керівником, отримання завдання;
складання особистого робочого плану виконання дипломної роботи;
формування структури роботи;
пошук і відбір літератури з теми, її вивчення;
добір, аналіз та узагальнення матеріалу дослідження;
складання попереднього плану;
написання вступу;
формулювання основних теоретичних положень, практичних висновків та рекомендацій;
виклад наукової роботи, коректура, подання вичитаної роботи на розгляд наукового керівника;
оформлення списку використаних джерел і додатків;
доопрацювання чистового варіанту з урахуванням зауважень керівника;
оформлення роботи, бібліографічного списку використаних джерел і літератури, додатків та отримання допуску до захисту;
підготовка до захисту та захист дипломної роботи.
Текст дипломної роботи має відповідати вимогам Державного стандарту України ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення», який регламентує всі види наукового тексту. При цьому важливо дотримуватись порядку подання та загального вигляду окремих видів текстового матеріалу, таблиць, формул та ілюстрацій. До захисту роботи в Державній екзаменаційній комісії (ДЕК) студент повинен подати: примірник дипломної роботи з підписами автора, керівника та завідувача кафедри; відгук керівника; відгук рецензента; графічно-ілюстративний матеріал.
Планування етапів дослідницької роботи
Важливим організаційним питанням дипломної роботи студента є планування власного наукового дослідження. Передусім потрібно ясно й чітко усвідомити проблему, визначити завдання, мету, об'єкт і предмет дослідження, сформулювати, в чому сутність висунутої ідеї, новизна й актуальність теми, її значення для науки і практики.
Отримавши завдання на дипломну роботу, студент повинен розробити календарний план її виконання із зазначенням черговості та строків виконання окремих етапів, виконання графічних матеріалів, остаточного оформлення і подання роботи до попереднього захисту на кафедрі та захисту в ДЕК.
План складають у двох примірниках, його підписує студент і затверджує керівник роботи. Один примірник зберігається у студента, другий — передають керівникові роботи, який контролює хід її виконання. При систематичному зриві студентом строків виконання календарного плану керівник роботи в разі необхідності звертається до завідувача кафедри або в деканат для вживання відповідних заходів.
Важливо також скласти план роботи над дослідженням, визначити послідовність операцій, певних кроків для досягнення поставленої мети. Це залежить від складності теми, професійної підготовки дослідника, наявності лабораторної бази та багатьох інших чинників. План можна розписати за основними розділами (темами), із зазначенням часу виконання дослідження, визначити заходи до його обговорення на захисті, його адаптації на практиці.
Опрацювання теми розпочинається зі спроби уявити «Зміст» роботи. План — задум, проект; порядок розміщення частин викладу. Правильно складений план дає змогу продуктивно організувати дослідницьку діяльність з обраної проблеми. План складають на основі попереднього ознайомлення з літературою та іншими джерелами. Розпочинаючи роботу над планом, необхідно проаналізувати питання теми за наявними підручниками, зокрема за тими, що перебувають в активі вищої школи, оскільки в них матеріал викладено в найдоступнішій формі. Тільки після цього доцільно переходити до спеціальної літератури, вивчення першоджерел тощо. Такий спосіб, від простого до складного, забезпечить можливість «не розгубитися» в розмаїтті фактів, ідей, думок, авторів.
Починаючи роботу, студент повинен розподілити свій час, спланувати його і після вибору теми паралельно з навчальними заняттями взятися за її розробку. Для найоптимальнішого розподілу часу, відведеного на написання дипломної роботи, пропонуємо такий орієнтовний графік контролю за процесом підготовки наукової роботи до захисту (табл. 1.1):
Таблиця 1.1.
№ |
Заходи |
Термін виконання |
1. |
Знайомство з науковим керівником та затвердження теми |
до 1 жовтня |
2. |
Отримання завдання на проведення дослідження. Підготовка календарного плану виконання роботи і затвердження його науковим керівником. |
до 20 жовтня |
3. |
Збір та групування матеріалу, формування картотеки дослідження; укладання попереднього плану роботи |
до 15 листопада |
4. |
Підготовка першого розділу |
до 1 грудня |
5. |
Підготовка другого розділу |
до 30 грудня |
б. |
Підготовка третього розділу |
до 20 січня |
7. |
Підготовка чорнового варіанту роботу для першого перегляду науковим керівником |
до 10 лютого |
Продовження таблиці 1.1
№ |
Заходи |
Термін виконання |
8. |
Усунення зауважень, врахування рекомендацій наукового керівника, подання чорнового варіанту керівникові для другого прочитання |
до 20 лютого |
9. |
Урахування рекомендацій наукового керівника, збагачення роботи додатковим матеріалом (цифровим; ілюстративним), долучення новітніх теоретичних джерел |
до 15 березня |
10. |
Підготовка розділів з охорони праці та цивільного захисту. |
до 01 травня |
11. |
Підготовка варіанту роботи до рецензування (літературно-технічне оформлення). |
до 10 травня |
12. |
Доопрацювання роботи з урахуванням рекомендацій консультантів, рецензента і наукового керівника. «Чистове» оформлення роботи. |
до 25 травня |
13. |
Отримання рецензії. Подання роботи і рецензії науковому керівникові для підготовки відгуку |
до 5 червня |
14 |
Написання відгуку науковим керівником, його доповідь завідуючому кафедри щодо завершення роботи та її готовності до захисту. Резолюція завідуючого кафедри |
до 10 червня |
Структура наукової роботи
Важливим етапом у виконанні наукової роботи є її оформлення.
Наукову роботу необхідно оформляти відповідно до державного стандарту України. Нині чинним є стандарт ДСТУ 3008–95. «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення». Подавати у науковій роботі окремі види текстового матеріалу, таблиці, формули та ілюстрації також необхідно відповідно до вимог нормативних документів.
Дипломна робота виконується українською мовою. Обсяг дипломної роботи для отримання освітньо-кваліфікаційного рівня, “спеціаліст” –— 55–60 сторінок, машинописного тексту без урахування додатків та списку використаних джерел.
Рекомендований шрифт — Times New Roman 14 текстового редактора Word з міжрядковим інтервалом 1,5 на аркуші формату А4 з полями відповідно: ліве — 30 мм, праве — 10 мм, верхнє й нижнє — по 20 мм. На сторінці має бути 28–30 рядків. Відступ у п’ять друкованих знаків (1,25 мм), нумерація сторінок арабськими цифрами в правому верхньому куті (без крапки).
Основними структурними елементами дипломної роботи є: вступ, де подано обґрунтування актуальності дослідження, визначено предмет, мету, завдання, теоретичне і практичне значення роботи тощо; основна частина, в якій представлено методику і техніку дослідження, пошук способів розв'язання проблеми, докази концепції, ідеї, підтвердження або спростування висунутої гіпотези; висновки, що містять результати виконаної роботи, перспективи подальшого дослідження. Важливу роль у структурі наукової роботи відіграє її назва (заголовок) — інформативна одиниця, що відображає тему дослідження і відповідає змісту тексту.
Загальноприйнятою вважається така структура роботи:
титульна сторінка (пояснювальна записка);
завдання на дипломну роботу студенту;
відгук керівника;
рецензія на дипломну роботу;
зміст;
вступ (обґрунтовується актуальність теми, її значення для теорії та практики певної науки, мета, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження);
основна частина, яка складається з розділів, підрозділів, пунктів;
висновки;
література;
резюме іноземною мовою;
додатки.
Титульну сторінку оформляють відповідно до встановленого зразка (дивись дод. 1), за нею розміщують завдання на дипломну роботу студенту (дивись дод. 2), відгук керівника, рецензія на дипломну роботу (дивись дод. 3), зміст роботи (дивись дод. 4) . Список літератури подають після висновків роботи і оформляють згідно з вимогами бібліографічного опису творів друку.
Текст основної частини наукової роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Кожну структурну частину роботи починають з нової сторінки.
Заголовки частин ЗМІСТ, ВСТУП, РОЗДІЛ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, ДОДАТКИ друкують великими літерами симетрично до тексту. Підкреслення, оформлення різними кольорами, а також перенос заголовків не допускаються.
Підрозділи починають з абзацного відступу. Заголовки підрозділів друкують у тому самому рядку після індексу маленькими літерами (крім першої великої). Їх можна виділити жирним шрифтом. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Складний заголовок бажано розбити на рядки так, щоб крапка потрапила в середину рядка, а не закінчувала його.
Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в підбір до тексту. Такий заголовок можна підкреслити або виділити курсивом, а в кінці його поставити крапку, наприклад: 3.5.1. Символіка саду в біблійному тексті. Біблійна символіка визначила...
Відстань між назвою розділу і текстом, а також між назвами розділу і підрозділу (параграфа, пункту) дорівнює 2–3 інтервалам, тобто є більшою, ніж у тексті. Всередині заголовка текстовий інтервал зберігають.
Фрази, які починаються з нового рядка (з абзацу), друкують після абзацного відступу, що дорівнює 5 друкарським інтервалам, на комп'ютері — перший рядок — відступ 1,0–1,25.
Нумерація. Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.
Сторінки рахують з титульної, потім завдання на дипломну роботу, відгук керівника, рецензента але на них цифру не вказують. Починаючи з шостої сторінки (зміст), цифру проставляють або у правому верхньому куті аркуша, або посередині верхнього поля без крапки і будь-яких інших графічних позначок. Наскрізну нумерацію зберігають до останньої сторінки роботи.
Номер розділу вказують після слова «РОЗДІЛ» без крапки. У новому рядку друкують назву розділу:
РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИКИ ЕКСПРЕСИВНИХ ЛЕКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ
Існує інший спосіб оформлення: з абзацу пишуть слово «Розділ» та його номер, ставлять крапку і в тому ж рядку вказують назву розділу:
Розділ 2. ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИКИ ЕКСПРЕСИВНИХ ЛЕКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ
Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Помер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставиться крапка. Наприклад: 3.5. (п'ятий підрозділ третього розділу). У тому ж рядку наводять заголовок підрозділу.
Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставиться крапка (2.1.3. — третій пункт першого підрозділу другого розділу). У тому самому рядку наводять заголовок підрозділу.
Підпункти нумерують в межах кожного пункту за такими ж правилами.
Такі структурні частини наукової роботи, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел, не мають порядкового номера, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 5. ВИСНОВКИ».
Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти тощо), таблиці слід подавати в роботі одразу після тексту, де на них посилаються, або на наступній сторінці. Сторінки, на яких вони розміщені, включають до загальної нумерації сторінок. Якщо таблиця, малюнок, креслення за розміром перевищують формат А4, їх виконують на більших аркушах, але рахують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування у тексті або у додатках.
Таблиці, ілюстрації нумерують послідовно у межах розділу. Номер має складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації (таблиці), між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» — друга таблиця першого розділу; «Рис. 1.2» — другий рисунок першого розділу (ілюстрації позначають словом «Рисунок»). Номер ілюстрації, її назву і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією, а напис «Таблиця» із зазначенням номера та її назву — над таблицею: слово «Таблиця» та номер — у правому верхньому куті над відповідним заголовком. При переносі частини таблиці на іншу сторінку вказують: «Продовження таблиці 1.2». Заголовок таблиці розміщують посередині аркуша, пишуть з великої літери без крапок в кінці. Якщо в роботі одна ілюстрація або одна таблиця, їх нумерують за загальними правилами.
Примітки до тексту і таблиць, в яких вказують довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші кілька, то після слова «Примітки» ставлять двокрапку. Якщо є одна примітка, то її не нумерують і після слова «Примітка» ставлять крапку.
Ілюстрації. Ними послуговуються при висвітлюванні найважливіших питань у науковій роботі. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст — ілюстрації. Основними видами ілюстративного матеріалу в наукових роботах є креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма і графік.
Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необхідності ілюстрації доповнюють поясненнями (під рисунковий підпис). Підпис під ілюстрацією звичайно має чотири основних елементи: найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом «Рис. («Мал.»); порядковий номер ілюстрації, який вказують без знака номера арабськими цифрами; тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного; експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, що виносять у підпис, супроводжуючи текстом. Експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його. Наприклад: Рис. 3.14. Назва: 1 —...
Якщо студентові треба вказати на тему, пов'язану з ілюстрацією, то розміщують посилання у круглих дужках «(рис. 4.2)» або зворот типу: «...як це видно з рис. 4.2», або «...як це показано на рис. 4.2».
Ілюстрації повинні бути високої якості. Виконують їх чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері.
У науковій роботі слід застосовувати лише штрихові ілюстрації і оригінали фотознімків. Фотознімки розміром, меншим за формат А4, наклеюють на стандартні аркуші білого паперу формату А4.
Таблиці. Цифровий матеріал здебільшого оформляють у вигляді таблиць, що повинні мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» пишуть з великої літери. Назву не підкреслюють, а виділяють жирним шрифтом.
Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті таким чином, щоб її можна було прочитати без повороту переплетеного блоку наукової роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. Тоді назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах однієї сторінки.
Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна замінювати лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те ж», а далі — лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не слід. Якщо цифрові або інші дані в рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.
Загальні правила цитування і посилання на використані джерела. Наукова робота повинна містити посилання на джерела, матеріали або окремі дані, ідеї і висновки, на основі яких розробляють проблеми, задачі, питання, що досліджують у роботі. Наявність посилань свідчить про наукову обізнаність автора, обґрунтованість положень дослідження. Посилання також дають змогу знайти документи для підтвердження достовірності цитованого тексту. Посилатися слід на останні видання публікацій, на більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не ввійшов до останнього видання.
Використовуючи відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, у посиланні необхідно точно вказувати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела, на яке є посилання в науковій роботі.
Посилання на джерела в тексті наукової роботи слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад «...у працях [2–6] або [2, С. 35]».
Коли в тексті наукової роботи необхідно зробити посилання на складову частину або на конкретні сторінки відповідного джерела, їх можна наводити у виносках або у квадратних дужках. При цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.
Посилання на ілюстрації наукової роботи слід вказувати порядковим номером ілюстрації, наприклад «рис. 1.2».
На всі таблиці наукової роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» пишуть скорочено, наприклад «…у табл. 2.1».
У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад «див. табл. 3.2».
Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу друкованого твору слід наводити цитати. Цитований текст повинен відтворюватися точно, бо найменше скорочення може спотворити зміст, закладений автором.
Загальні вимоги до цитування:
а) цитати беруться в лапки, а інші розділові знаки ставляться як при прямій мові;
б) слова цитати наводяться в тій граматичній формі, в якій вони подані у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;
в) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора;
г) скорочення цитати допускається без перекручення авторського тексту. На місці пропуску (на початку, всередині, в кінці) ставлять три крапки. Якщо перед пропущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;
ґ) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;
д) непряме цитування (переказ, виклад думок інших авторів своїми словами) має бути гранично точним у передаванні думок автора;
є) якщо при цитуванні були виділені деякі слова, то в дужках подається спеціальне застереження, яке пояснює виділення, наприклад «виділено мною». Після цих слів ставиться крапка, потім — дефіс і вказуються ініціали автора наукової роботи: (курсив наш. — К. Т.), (підкреслено нами. — К. Т.), (розрядка наша. — К. Т.).
Оформлення списку використаних джерел. Список використаних джерел містить їх бібліографічні описи. Складають бібліографічний опис безпосередньо за друкованим твором або виписують із каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. _р..
Список використаних джерел розміщують в порядку появи посилань у тексті; в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків; у хронологічному порядку.
Відомості про джерела, внесені до списку, необхідно давати відповідно до вимог державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць (табл. 2.1). Потрібна інформація міститься в стандартах: ГОСТ 7.1–84. «СИБИД. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления», ДСТУ 3582–97. «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ГОСТ 7.12–93. «СИБИД. Библиографическая запись. Сокращение слов на _р.__но языке. Общие требования и правила», ГОСТ 7.11–78. «СИБИД. Сокращения слов и словосочетаний на иностранных европейских _р.__н в библиографическом описаний».
Зразки бібліографічного опису усіх категорій електронних ресурсів наводяться згідно з ГОСТом 7.82–2001. «Библиографическая запись. Библиографическое описание электронных ресурсов. Общие требования и правила составления».
Приклади оформлення бібліографічного опису списку джерел, який наводять у науковій роботі
Таблиця 1.2
Характеристика джерела |
Приклад оформлення |
1 |
2 |
Монографії (один, два або три автори) |
Шевченко Л. І. Інтелектуальна еволюція української літературної мови: теорія аналізу : монографія. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2001. — 478 с. Бандурка О. М., Дзюба Н. В. Первісне нагромадження капіталу в економіці України : монографія. –— X. : НУВС, 2003. — 196 с. Палько Т. І., Кочан І. М., Мацюк Г. П. Українське термінознавство : підручник. — Л. : Світ, 1994. — 216 с. |
Чотири автори |
Літогенез девонських відкладів природобрузького прогину: палеоокеанографія, седиментаційна циклічність формування порід – колекторів. : монографія / В. П. Гнідець, К. Г. Григорчук, В. М. Полухтович, В. О. Федишин. — К. : УкрДГРУ, 2003. — 96 с. |
П’ять та більше авторів |
Сучасна українська літературна мова : підручник / А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ [та _р..] ; за ред.. А. П. Грищенка. — К. : Вища школа, 1997. — 493 с. |
Багатотомні видання |
Остап Вишня. Твори в 4-х томах. [Т. 1] — К.: Дніпро, 1988. —526 с. |
Перекладні видання |
Зюскінд П. Парфуми. Історія одного вбивці. : пер. з нім. — X. : Фоліо, 2003. — 287 с. |
Стандарти |
Український класифікатор нормативних документів : ДК 004 — 2003 (ІСS: 2001, IDT) — [Чинний від 2003–10–1]. — К., 2003. — 81 с. (Держспоживстандарт). |
Збірники наукових праць |
Обчислювальна і прикладна математика : зб. наук. праць. — К.: Либідь, 1993. — 99 с. |
Словники |
Словник іншомовних слів / Укл. : С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута. — К. : Наукова думка, 2000. — 680 с. |
Складові частини: книги |
Герасименко В. Я. Юрій Федькович // Історія української літератури. — К. : Наукова думка, 1968. — Т. 3. — С. 315—349. |
Збірника |
Церков Ю. І. Підтекст художнього твору і світовідчування письменника // Проблеми сучасного літературознавства. — Одеса, 1998. — С. 149—180. |
Продовження таблиці 1.2
журналу |
Бараняик Д. X. Українська мова на межі століть // Мовознавство. — 2001. — № 3. — С. 40—47. |
іноземного журналу |
Perez K. Radiation therapy for cancer of the cervix // Oncology. - 1993. — Vol. 7, № 2. — P. 89-96. |
енциклопедії |
Тараненко О. О. Антономазія // «Українська мова» : Енциклопедія. — К.: «Укр. енцикл.», 2000. — С. 29. |
Дисертації |
Ставицька Л. 0. Естетика слова у художній літературі 20—30-х pp. XX ст.: Системно-функціональний аспект: Дис. ... д-ра філол. наук: 10. 02. 01. — К., 1996. — 308 с. |
Автореферати дисертацій |
Горошкіна 0. М. Методика навчання української мови в загальноосвітніх навчальних закладах ІІІ-го ступеня природничо-математичного профілю: Автореф. дис. ... д-ра пед. наук: 13. 00. 02 / НПУ ім. М. П. Драгоманова. — К., 2005. — 39 с. |
Віддалені ресурси. УкрМАРК: Національний формат представлення бібліографічних даних [Електронний ресурс]: (Проект) / НБУ ім. Вернадського, НПБ України, Наук, б-ка ім. М. Максимовича Київ. над. унту їм. Т. Г. Шевченка. — Електрон. дан. (13 файлів). — 2002—2003. — Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/library/ukrmarc.html. — Назва з домашньої сторінки Інтернету.
Swanson E. Editing ISBD (SR): approach, scope, definitions [Electronic resource] // 68th IFLA Council and General Conference, August 18—24, 2002: Proceedings. — Mode of access: WWW.URL: www.ifla.org/IV/ifla68/papers/148-162e.pdf. — Last access: 2002. — Title from the screen.
Прокопенко Л. С. Бібліографічна секція Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та закладів як осередок дослідження національної бібліографії (1965—2002 рр.) [Електронний ресурс]: Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07. 00.08 / Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. — Електрон. дан. (1 файл). — К., 2004. — 18 с. — Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/ard/2004/04plsdnb.zip. — Назва з екрана.
Локальні ресурси. Технологии информационного общества и культура [Электронный ресурс]: Международные конференции и проекти / Центр ПИК. — Электрон. дан. — М., 2004. — 1 CD-ROM. — Загл. с этикетки диска.
Библиотеки и информационные ресурси в современном мире науки, культуры, образования и бизнеса [Электронный ресурс]: Материалы междунар. конф. «Крым— 2004», г. Судак, 5—18 июня 2004 г. / 11-я Междунар. конф. «Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новме формы сотрудничества», ГПНТБ России, Ассоциация ЗБНИТ. — Электрон. дан. — М.: ГПНТБ России, 2004. — 1 электрон. опт. диск (CD-ROM). — Загл. с этикетки диска.
Нежурбеда Г. Г. Роль национальных библиотек в сохранении Internet-ресурсов // Программа ЮНЕСКО: «Информация для всех»: Всеобщий доступ к информации [Электронный ресурс]: Материалы междунар. конф., г. Санкт-Петербург, 23—25 июня 2004 г. — Электрон. дан. — СПб., 2004. —1 CD-ROM. — Загл. с этикетки диска.
Додатки. Додатки можна оформлювати або як продовження наукової роботи на її наступних сторінках, або у вигляді окремої книги. Розміщують їх у порядку появи посилань у тексті наукової роботи.
У разі оформлення додатків на наступних сторінках наукової роботи кожний такий додаток розміщують на новій сторінці. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично щодо тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток » і велика літера, що позначає додаток.
Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер «Ґ», «Є», «І», «Й», «О», «Ч», «Ь», наприклад додаток А, додаток Б і т. д. Один додаток починається як додаток А.
При оформленні додатків окремою книгою на титульному аркуші під назвою роботи друкують великими літерами слово «Додатки».
Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи і підрозділи, які нумерують в межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад: А.2. — другий розділ додатка А; В.3.1. — перший підрозділ третього розділу додатка В.
Ілюстрації, таблиці і формули, які розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2. — другий рисунок першого розділу додатка Д; формула (А.1.) — перша формула додатка А.
Отже, в оформленні наукової роботи слід дотримуватися вимог нормативних документів. Недбале оформлення наукової роботи знизить її якість та негативно вплине на оцінювання результатів дослідження.
Вступ.
Обґрунтування теми, мети, концепції, завдань дослідження
Наукова робота розпочинається зі вступу, у якому здійснюють постановку проблеми, обґрунтовують актуальність теми, визначають об'єкт і предмет дослідження, визначають завдання, обирають методи дослідження, наводять короткий огляд літератури з теми. Після цього формулюють питання, що підлягають розгляду в роботі, та окремо обговорюють питання, що мають безпосереднє відношення до роботи, але які не буде досліджено. Далі (для дипломних та магістерських) подається структура роботи та стислий виклад її основних положень. Обов'язковим компонентом дослідження є огляд опрацьованих наукових джерел, який може бути наведено у вступі або в основній частині дослідження, де розглядають теоретичні аспекти проблеми. Відзначаємо важливу закономірність — вступ, як і висновки, слід писати після повного завершення основної частини. До того, як буде створено основну частину роботи, реально неможливо написати вичерпний вступ, тому що автор ще не цілком оволодів матеріалами з теми.
Структура огляду літератури може бути орієнтовно такою:
літературні джерела, що висвітлюють історію розвитку проблеми;
теоретичні роботи, які повністю присвячені темі;
роботи, які розкривають проблему частково,
короткий висновок про ступінь висвітленості в науковій літературі основних аспектів теми.
У вступі курсової роботи повинні знайти місце такі складові: предмет, мета, завдання, методи дослідження.
У вступі дипломної роботи слід подати також: об'єкт, теоретичне і практичне значення, методологічну основу дослідження, основні джерела дослідження (наукова література, довідники, словники, тексти творів).
Пропонуємо орієнтовну таблицю складових наукової роботи і запитань, які допоможуть їх сформулювати (табл. 1.3).
Таблиця 1.3
Проблема Тема |
Що потрібно вивчити з того, що раніше в науці вже було досліджене? Як це назвати? |
Актуальність |
Чому саме цю проблему потрібно саме зараз вивчати? |
Предмет дослідження |
Що розглядається? Як розглядається об'єкт, які притаманні йому відношення, аспекти і функції розмежовує дослідник для вивчення? |
Мета дослідження |
Який результат передбачається одержати? Яким (у загальних рисах) бачимо цей результат ще до його одержання? |
Завдання дослідження |
Що слід зробити, аби досягнути мети? |
Гіпотеза і положення, які виносять на захист |
Що не є очевидним в об'єкті? Що дослідник вбачає в ньому такого, чого не помічають інші? |
Новизна результатів |
Що зроблено з того, що інші ще не робили? Які результати одержано вперше? |
Теоретичне значення |
У які проблеми, концепції, галузі науки внесено зміни, спрямовані на розвиток науки, доповнення її результатів? |
Практичне значення |
Які конкретні недоліки практичної діяльності можна виправити за допомогою одержаних під час дослідження результатів? |
Обґрунтування актуальності обраної теми — початковий етап будь-якого дослідження. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне — сутність проблеми, з чого й випливатиме актуальність теми. Проблема завжди виникає тоді, коли старе знання вже виявило свою неспроможність, а нове ще не набуло розвинутої форми. Таким чином, проблема в науці — це суперечлива ситуація, котра вимагає вирішення. Така ситуація найчастіше виникає в результаті відкриття нових фактів, які не вкладаються в межі колишніх теоретичних уявлень. Правильна постановка та чітке формулювання нових проблем часом має не менше значення, ніж їх розв'язання. З'ясування сучасного стану проблеми відбувається на основі критичного аналізу праць попередників, у яких досліджено явища або процеси, що слугували становленню проблеми. У вступі наводять лише основні дослідження з проблеми із зазначенням провідних фахівців у даній галузі. В огляді не потрібно подавати повний бібліографічний опис робіт, достатньо назвати автора і рік видання, однак згадані праці мають обов'язково бути у списку літератури. Розширене й поглиблене оцінювання етапу проблеми здійснюють у першому розділі роботи.
Від доведення актуальності обраної теми логічно перейти до формулювання мети дослідження, а також вказати конкретні завдання, які мають бути / вирішені відповідно до цієї мети. Це зазвичай роблять у формі переліку (вивчити..., описати..., встановити..., з'ясувати..., охарактеризувати..., виробити..., конкретизувати..., обґрунтувати..., перевірити..., виробити..., розглянути..., систематизувати..., удосконалити..., сформулювати..., узагальнити... тощо).
Визначення теми і мети дослідження мають два структурних елементи, які збігаються: об'єкт дослідження і кінцевий результат. При цьому мета має і третій елемент (шлях досягнення кінцевого результату), який відсутній у формулюванні теми.
Завдання дослідження включають (за О. І. Леутою) такі складові:
вирішення певних теоретичних питань, які входять до загальної проблеми дослідження (виявлення сутності понять, явищ, процесів; розробка ознак, принципів та умов застосування тощо);
усебічне вивчення практики вирішення даної проблеми, виявлення її стану, недоліків, альтернативних поглядів;
обґрунтування необхідної системи заходів для вирішення конкретної проблеми;
експериментальна перевірка обраної системи щодо її оптимальності, ефективності для вирішення даної проблеми;
вироблення методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження на практиці.
Формулювання цих завдань необхідно робити якомога ретельніше, оскільки їх опис і вирішення і становитиме зміст розділів дипломної роботи. Це важливо ще й тому, що назви майбутніх розділів з'являються саме з формулювання завдань дослідження.
Визначаючи мету дослідження, формулюють бажаний науковий результат і конкретні кроки дослідника на цьому шляху. Мета дослідження — це запланований результат.
При формулюванні мети слід з'ясувати, який результат бажає отримати дослідник. Завдання роботи в сукупності повинні давати уявлення, що слід зробити для виконання мети.
Наприклад: тема дипломної роботи «Лексика спорідненості та родинних зв'язків у «Енеїді» І.П. Котляревського: лінгвостилістичний аспект».
Мета дипломної роботи — дослідити структурний та функціональний аспекти лексики спорідненості та свояцтва у «Енеїді» І. П. Котляревського.
Завдання:
виконати теоретичний аналіз досліджуваної проблеми на матеріалі лінгвістичної, педагогічної, методичної літератури;
проаналізувати семантику та етимологію лексем на позначення спорідненості і родинних зв'язків, а також похідних від них;
з'ясувати стилістичні функції назв спорідненості та свояцтва в «Енеїді» І. П. Котляревського.
Далі потрібно сформулювати предмет і об'єкт дослідження.
Об'єкт — це процес або явище, що породжують проблемну ситуацію і обрані для вивчення. Об'єктом наукового дослідження є навколишній матеріальний світ та форми його відображення у свідомості людей, які існують незалежно від нашої свідомості і відбираються відповідно до мети дослідження. Досліджувати можна не тільки емпіричний об'єкт (якість продукції, собівартість виробів), а й теоретичний (дія закону вартості).
Предмет — це те, що міститься в межах об'єкта. В об'єкті виокремлюється та частина, яка слугує предметом дослідження. Саме на нього і спрямована основна увага автора, оскільки предмет дослідження визначає тему наукової роботи. Предметом дослідження можуть бути зміст, форми, методи організації й проведення перекладацького процесу.
Отже, об'єкт дослідження — це вся сукупність зв'язків, відношень різних аспектів теорії та практики науки, яка слугує джерелом необхідної для дослідника інформації. Це частина об'єктивної реальності, яка на даному етапі стає предметом практичної і теоретичної діяльності людини як соціальної істоти. Предмет дослідження — це тільки ті суттєві зв'язки та відношення, які підлягають безпосередньому вивченню в даній роботі, є головними, визначальними для конкретного дослідження. Предмет включає сукупність властивостей і відношень об'єкта, опосередкованих людиною (суб'єктом) у процесі дослідження з певною метою в конкретних умовах.
Наприклад, тема бакалаврської роботи «Лексичні засоби створення гумору і сатири в поезіях П. Глазового». Об'єктом дослідження є вербальні й невербальні засоби створення гумору та сатири в українській мові, предметом — лексичні засоби створення гумору та сатири в поезіях П. Глазового.
Проблема дослідження характеризує проблемну ситуацію, яка відображає суперечність між типовим станом об'єкта дослідження (на практиці) і вимогам суспільства до його більш ефективного функціонування
Методи дослідження випускової роботи визначені її метою, завданнями, об'єктом, предметом дослідження. У вступі коротко й змістовно розкривають застосування яких методів при вирішенні певного завдання дослідження уможливило досягнення поставленої мети. Узагальнення застосованих у дослідженні методів дає змогу пересвідчитися в обґрунтованості вибору того чи іншого методу для вирішення конкретного завдання. Ця частинка ВСТУПУ роз'яснює, якими саме науковими методами відбуватиметься дослідження, і які експериментальні заходи при цьому будуть проведені. Методи дослідження автор наукової роботи обирає, консультуючись із науковим керівником, опираючись на методологічну основу (основне, вихідне положення, на якому ґрунтується наукове дослідження).
Наукова новизна дослідження полягає в розкритті змісту концепції, методу чи методики, виявленні й формулюванні закономірностей перекладацького процесу або опису дидактичних моделей.
Практична значущість включає обґрунтування нової дидактичної чи методичної системи, рекомендації, вимоги, пропозиції.
До визначення цих параметрів оцінки результатів дослідження висувається ряд вимог, яким мають відповідати виконані роботи всіх рівнів, зокрема дипломні та магістерські. Втім аналіз студентських наукових праць показує, що у багатьох авторів немає єдиного розуміння, як формулювати новизну, теоретичну та практичну значущість за змістом і за формою, як «відокремити» їх, не повторюючи одне й те саме, не дублюючи опис актуальності дослідження.
Часто зустрічаються роботи, висновки яких повторюють відомі положення або самоочевидні істини.
Суттєвим недоліком можна вважати формулювання новизни та значення дослідження у найзагальнішому вигляді, на рівні анотації, що заважає вирізнити необхідний зв’язок між існуючими в науці відомостями і новими, що отримані автором, оцінити його внесок на тлі інших філологічних розробок та органічно “вписати” результати в теорію перекладу. Таке порушення наступності між дослідженням негативно позначається на якості виконаної роботи та розвитку науки і практики в цілому.
У формулюванні наукової новизни важливо враховувати три провідні умови:
Розкриття результату, тобто необхідно вказати, який тип нового знання здобув дослідник. Це може бути вироблення концепції, методики, класифікації, закономірностей тощо. Тобто слід розрізняти теоретичну та практичну новизну.
Визначення рівня новизни отриманого результату, його місце серед відомих наукових фактів. У зіставленні з ними нова інформація може виконувати різні функції: уточнювати, конкретизувати існуючі відомості, розширювати і доповнювати їх або суттєво перетворювати. Залежно від цього виділяють такі рівні новизни: конкретизацію, доповнення, перетворення.
На рівні конкретизації отриманий результат деталізує окремі положення.
На рівні доповнення результати дослідження вносять у теоретичні й практичні знання нові елементи, не змінюючи їх суті.
Рівень перетворення характеризується принципово новими для певної галузі знаннями, які є самостійними і мають евристичну цінність. На цьому рівні результати дослідження можуть відкривати нові підходи до вивчення проблеми, розробляти невідомі раніше теорії, нові концептуальні положення тощо.
Оцінкою нових результатів є їх розгорнутий чіткий виклад, а не формальне, нічим не підкріплене запевнення, що теоретичні позиції і практичні висновки дослідження є новими.
Необхідно запобігти і такому досить поширеному недоліку, як нагромадження складних термінів, що запозичені з інших наук і не вносять нічого нового у розуміння досліджуваної проблеми, а лише затьмарюють її зміст.
Поняття наукової новизни досить відносне. Рівень нового в отриманих результатах може бути різний. Це визначається типом виконаного дослідження, умовами його використання. Цілком зрозуміло, що для курсових, дипломних робіт як форми навчального завдання достатньою є наявність навіть окремих елементів нового філологічного знання. Але ці елементи мають бути притаманні підготовленій дипломній роботі, бо вони є першим кроком студента до самостійного наукового дослідження.
Основою обґрунтування новизни курсової, дипломної роботи виступає критичний огляд літератури, посилання на джерело дослідження.
Характеристика новизни є недостатньою для оцінки виконаної роботи. Її необхідно доповнювати критеріями перекладацької значущості, бо вона як і новизна, може мати теоретичну і практичну цінність.
Основна частина роботи
РОЗДІЛ 1 та РОЗДІЛ 2 є теоретичним обґрунтуванням об’єкту дослідження, його головна мета полягає в аналізі та систематизації набутих знань з обраної проблематики. У цих розділах необхідно окреслити основні етапи вивчення лінгвістичного явища, що досліджується, проаналізувати підходи науковців до його трактування та визначити аспекти, що не отримали належного висвітлення і які будуть вивчені у даній розвідці. У тексті роботи обов’язково повинні бути посилання на використані джерела. У кінці пишуться висновки до розділів, в яких наводиться категоріальний апарат, який буде підґрунтям практичного дослідження. Обсяг цих розділів не повинен перевищувати 70 % загального обсягу дипломної роботи.
РОЗДІЛ 3. Основна мета цієї структурної частини дослідження полягає в перевірці достовірності визначених у Розділі 1 та Розділі 2 теоретичних положень на конкретному лінгвістичному матеріалі. Результати аналізу можна підкріплювати таблицями, діаграмами, графіками тощо. У кінці розділу наводяться висновки, до яких дійшов дослідник під час аналізу та інтерпретації фактичного матеріалу дослідження. Обсяг третього розділу повинен становити 20 % загального обсягу дипломної роботи.
Узагальнення результатів та написання висновків
Логічним завершенням дипломної роботи є висновки, головна мета яких — підсумки проведеної роботи. Висновки подають у вигляді окремих лаконічних положень. Необхідно, щоб вони відповідали поставленим завданням. У висновках слід зазначити не лише те позитивне, що вдалося виявити в результаті вивчення теми, а й недоліки та проблеми, а також конкретні рекомендації щодо їх усунення. Основна вимога до висновків — не повторювати змісту вступу, основної частини роботи і висновків, зроблених у розділах. Висновки містять коротке формулювання результатів, отриманих у ході аналізу досліджуваного питання, підкреслюється їхня практична значущість, а також визначаються основні напрями для подальшого дослідження в дій галузі знань Вступ і висновки орієнтовно однакові за обсягом.
Необхідно уникати безсистемного викладу фактів. Думки мають бути пов'язані між собою логічно, весь текст повинен підпорядковуватись одній провідній ідеї. Один висновок не повинен суперечити іншому. Якщо висновки не будуть пов'язані між собою, текст втратить єдність. Один доказ має випливати з іншого. Після кожного розділу (глави) роботи необхідно зробити висновки, на основі яких формулюють висновки до всієї роботи загалом. Достовірність висновків підтверджується вивченням аналізованого матеріалу, достатністю застосовуваних моделей його систематизації та класифікації Оперативно й у повному обсязі зібрати практичний матеріал, узагальнити та систематизувати його допоможе оволодіння студентом основними методами та прийомами дослідження.
Важлива вимога до загальних висновків — їх стислість, чіткість, ґрунтовність. Відповідно узагальнюють власні спостереження, оцінюють результати одержані під час дослідження, вказують ступінь досягнення поставленої мети, виконання завдань, пропонують рекомендації стосовно практичного використання здобутих результатів. У висновках не повторюють зміст, вступу, основної частини, висновків до розділів.
Пишуть висновки за допомогою таких мовних кліше: узагальнено результати проведеного дослідження...; відзначено, що...; з'ясовано, що...; дослідження показало...; зіставиш аналіз... уможливлює...; отже, можна зробити висновок, що...; узагальнюючи сказане; зважаючи на викладене віще, підсумовуючи, є підстави твердити, що.....
Після загальних висновків до наукової роботи можуть бути вміщені додатки, які допомагають розвантажити основну частину роботи, а також демонструють обсяг опрацьованого фактичного матеріалу, зведені статистичні дані, таблиці, схеми,- рисунки.
Резюме
Резюме — це стислий виклад змісту дипломної роботи. Резюме пишеться англійською мовою, якщо дипломна робота виконана українською мовою. У резюме потрібно обов’язково включити назву дипломної роботи, а також зазначити мету, завдання, предмет, об’єкт і методи дослідження, основні результати та висновки виконаної роботи.
Захист і критерії оцінювання дипломних робіт
Попередня апробація дипломних робіт відбувається на студентських науково-практичних конференціях студентів та засіданнях кафедри.
Захист дипломної роботи проводиться на засіданні Державної екзаменаційної комісії у присутності студентів. Він не перевищує 20-30 хвилин.
Як правило, на захисті повинні бути присутніми науковий керівник, який у своєму виступі відзначає особливості, значущість, наукову цінність виконаної роботи, і рецензент. Якщо науковий керівник або рецензент відсутні, відгук або рецензія зачитуються головою або одним з членів ДЕК.
На захист дипломної роботи студент готує доповідь (до 10–12 хвилин), а також наочність (якщо є потреба в цьому): таблиці, схеми, графіки, діаграми, плакати тощо. Вказані матеріали обов’язково узгоджуються з науковим керівником.
Під час захисту дипломної роботи студент повинен :
стисло обґрунтувати вибір теми, її актуальність, мету і завдання;
розкрити практичну значущість дослідження;
чітко сформулювати основні висновки та рекомендації;
показати ґрунтовні знання першоджерел та наукової літератури з обраної проблеми, всебічне володіння матеріалом дослідження;
продемонструвати здатність самостійно аналізувати й узагальнювати результати дослідження;
викласти свої міркування з приводу зроблених критичних зауважень із боку рецензента, голови та членів ДЕК.
Студент, зобов’язаний відповісти на запитання голови, членів ДЕК, студентів, присутніх при захисті. Хід захисту фіксується у протоколі ДЕК. Оцінка обговорюється на закритому засіданні ДЕК та оголошується головою ДЕК на відкритому засіданні у присутності членів ДЕК, усієї групи студентів-дипломника.
При оцінюванні дипломної роботи Державна екзаменаційна комісія бере до уваги такі фактори:
якість дипломної роботи в цілому (її творчий характер, вміння автора аналізувати теоретичний матеріал, обґрунтованість сформульованих практичних рекомендацій);
самостійність у розробці проблеми;
якість оформлення дипломної роботи (стиль викладу, грамотність, бібліографія, ілюстративний матеріал);
рівень виступу дипломника (чіткість у формулюванні актуальності, мети і завдань роботи, вміння зробити правильні висновки, культура мовлення);
відгук керівника та оцінка наукового рівня дослідження рецензентом.
Оцінка “відмінно” (А) виставляється, коли:
обґрунтована актуальність теми, тема розкрита повністю, дослідження виконане на високому науково-теоретичному та методичному рівні; одержані результати систематизовані, висновки й рекомендації є переконливими; продемонстровано вільне володіння матеріалом дослідження; оформлення відповідає вимогам.
Оцінка “добре” (B), виставляється, коли:
обґрунтована актуальність теми, тема розкрита повністю, дослідження виконане на високому науково-теоретичному та методичному рівні; одержані результати систематизовані, але висновки не є переконливими, або відсутні рекомендації, або є незначні зауваження до оформлення роботи.
Оцінка “добре” (C) виставляється, коли:
О бґрунтована актуальність теми, тема розкрита повністю, дослідження виконане на високому науково-теоретичному та методичному рівні; робота написана самостійно, зміст відповідає назві, завдання виконані і мета досягнута; правильно визначено і оформлено науковий апарат дослідження; отримані результати систематизовані, але висновки не є переконливими, зроблені на недостатньо високому рівні узагальнення;
Оцінка “задовільно” (D) виставляється, коли:
тема розкрита повністю, але науково-теоретичний та методичний рівень її виконання не дуже високий; одержані результати систематизовані недостатньо, висновки зроблені непереконливо; під час захисту продемонстровано середній рівень володіння матеріалом дослідження; не дотримані всі вимоги оформлення роботи.
Оцінка “незадовільно” виставляється, коли:
робота списана; тема розкрита неповністю, науково-методичний рівень роботи низький; одержані результати не систематизовані, висновки зроблені непереконливо; дипломник погано володіє матеріалом дослідження, неспроможний відповісти на запитання; є суттєві зауваження до оформлення роботи.
Кращі дипломні роботи Державна екзаменаційна комісія може рекомендувати на конкурс студентських робіт. Водночас ДЕК може прийняти рішення про рекомендацію студента-випускника до вступу в аспірантуру.
Найбільш вагомі результати дипломних робіт можуть публікуватися у збірниках студентських наукових праць, вісниках, журналах, учених записках, інших наукових виданнях, а також рекомендовані для застосування в лекційних курсах та на семінарсько-практичних заняттях з перекладацьких дисциплін.
Захищені дипломні роботи зберігаються 5 років на кафедрі.
Типові мовностилістичні недоліки
Типовим мовним недоліком студентських наукових текстів залишається суржик (дослівно «сурожь» — суміш різних зерен із житом), тобто неконтрольоване змішування кількох мов: тезиси (слід — тези), накінець (отже), опреділити (визначити), примінити (застосувати), вияснити (з'ясувати), звідки витікає (звідки випливає), аргумент не викликає довір'я (довіри), в кінці кінців (зрештою, нарешті), прояв (вияв), дає можливість (дає змогу), основується (ґрунтується) тощо.
Слід запам'ятати, що в українській мові немає прикметника приналежний і похідного іменника приналежність, принаймні великий тлумачний словник не фіксує цих мовних одиниць.
Нормативними відповідниками названих лексем є належний і належність . Чільне місце в ненормативному слововживанні, а точніше, у виборі правильної граматичної форми посідають прикметники із сумнівними закінченнями -ий чи -ій та похідні від них прислівники на -о чи -ьо. Лексеми природоний (природно), зворотний (зворотно) належать до твердої групи, тому завжди мають флексії -ий (-о), натомість дорожній (дорожньо — у складних прикметниках: дорожньо-транспортний) — прикметник м'якої групи і пишеться із закінченням -ій.
Так, для позначення того, що визначено або заплановано для виконання, слід вживати лексему завдання: відповідальне завдання, поставити завдання, розв'язувати завдання, завдання колективу, тоді як терміном задача позначати лише питання, переважно математичного характеру, яке розв'язується за допомогою обчислень за певною умовою: алгебраїчна задача, задача з хімії, задача на доведення. У я в а — це здатність змальовувати, відтворювати кого-, що-небудь у думках, свідомості; фантазія: багата уява, уява письменника; уявлення (рос. представление) — відомості про що-небудь, розуміння, поняття: мати уявлення про філософію, помилкове уявлення.
Безпідставне і надмірне опредмечування ознак та дій (часто вживані віддієслівні та відприкметникові іменники) призводить до надмірного лаконізму, виклад втрачає динаміку, легкість, жвавість, погіршується його сприйняття та розуміння: «вивчення питання про співвідношення і функціонування потребує певного розмежування».
Деяким студентським науковим роботам притаманна і така вада, як багатослів'я — невміння лаконічно висловити думку. Наприклад: посідати домінуючу позицію замість переважати; слугувати засобом вираження замість виражати; слугувати причиною виникнення труднощів замість перешкоджати тощо. Багатослів'я виникає через обмежений, немобільний запас активної лексики, через невміння або небажання називати речі своїми іменами, узагальнювати, відділяти головне від другорядного. Одним із поширених виявів багатослів'я є тавтологія. За спостереженнями П. Селігея, наукова тавтологія може бути або повною, або частковою, але завжди безглуздою, як «солома солом'яна», як-от: процесуальний розвиток, концептуальна теорія, прогресуючий еволюціонізм, репрезентативно представлений тощо. О. Семиног наголошує, що виразність мови наукової прози забезпечують точність і стислість вираження думки за максимальної інформативної насиченості слова. Саме тому важливо уникати недоречного в науковому мовленні плеоназму (вживання однозначних слів та словосполучень): спільна співпраця, реальна дійсність, на початку розділу ми почали аналізувати, ця проблема досліджувалася у багатьох дослідженнях тощо.
Молоді науковці часто захоплюються так званою «орнаментальною прозою», специфічна риса якої полягає в тому, що в ній образність стилю помітно переважає над послідовністю викладу та новизною думки. Почуттєвий, естетичний компонент сприйняття переважає над раціональним. Слід пам'ятати, що нові епітети й оригінальні метафори відволікають увагу від змісту, заважають оцінити його логічну структуру.
Також при написанні наукової роботи слід у н и к а т и:
розмовного стилю і сленгу (у письмових роботах вони недоречні, в усному виступі в незначній кількості— можливі);
зайвого гумору, іронії, дошкульності; критиканства;
незрозумілих абревіатур і скорочень без їхнього пояснення; недоцільно використовувати абревіатури і скорочення в заголовках, рубриках;
мовних штампів. Без спеціальної термінології неможлива жодна наукова праця, але варто стежити за точністю в передачі думки. Не втрачайте почуття міри, не пишіть довгі складні речення із заплутаними конструкціями, з використанням наукоподібних слів, псевдонаукового стилю (часто саме такі претензійні та малозрозумілі слова використовують неправильно, і вони затуманюють смисл, знижують якість дослідження);
надмірного використання дужок (зловживання ними означає, що дослідник працює «неритмічно», зайвий раз нагадує про подробиці й уточнення другорядного значення), знижується ясність;
чоловічого «шовінізму» в мові, зокрема науковій (неточність знання і зловживання чоловічим родом при з'ясуванні, хто «автор(ка)» чи «дослідник(ця)», «він» чи «вона»; слід перевіряти ініціали авторів досліджень, на які доводиться покликатися);
наказовості, повчальності. Надмірне чи несуттєве вживання слів повинно, має, необхідно тощо часто надає тексту зобов'язуючого відтінку;
тавтології: стежити за тим, аби одне й те ж слово (навіть поняття) не повторювалося надто часто. Слід використовувати синоніми, зазирати у словники.
Студентські наукові дослідження засвідчують, зокрема, і такі типові помилки в абревіатурах та скороченнях:
1. Автор часто, вживаючи абревіатури та скорочення на кшталт вуз, районо, зам., спір., не усвідомлює їх іншомовності та необхідності перекладу.
2. Абревіатури типу ООО, ОАО, ЗАО, МЧС, ФРГ, ГОСТ, ГСТУ потребують розшифрування та перекладу кожного компонента. У текстах трапляються абревіатури вузької спеціалізації, до яких редактор повинен бути особливо уважним. Треба з'ясувати, наприклад, що таке ДСТУ, ДМБ, щоб уникнути можливої помилки.
Комп'ютерний переклад додає своїх помилок: див замість см (сантиметри), ін. Перемоги замість пр. Перемоги (проспект). У тексті з молекулярної фізики комп'ютер у формулах латинську літеру и скрізь може замінити на та. Якщо в тексті трапляється назва організації Міжнародна комісія з висвітлення (СІЕ), автор має спочатку з'ясувати повну англійську назву, потім звернутися до кваліфікованого перекладача або довідкових джерел.
Аналізуючи наукові роботи студентів, фіксуємо і деякі недоречності та помилки при перекладі власних імен. Зокрема, не завжди впадає у вічі автора помилка в ініціалах. Але А. А. Петров (російський варіант) може бути Анатолієм Андрійовичем, Олександром Олексійовичем або Олексієм Аркадійовичем. Треба пам'ятати, що змінюються ініціали при перекладі російських імен Николай, Никшпа, Екатерина, Елена та інших, і потрібно звертатися до першоджерел або довідкової літератури. Помилка може також трапитися при перекладі прізвищ. Наприклад, розбіжність у відмінюванні прізвищ у російській та українській мовах може призвести до «зміни статі людини». Перекладаючи словосполучення роботи А. Н. Шумейко, необхідно знати — це чоловік чи жінка (праці Шумейка чи Шумейко).
Для молодих науковців, особливо технічного напряму, які здебільшого мають справу з російськомовними джерелами, характерне неправильне вживання дієприкметників (навіть утворення власних за російською моделлю). У текстах трапляються виконуємо робота, розробляємо проблема, результуюча функція, інтегруючий показник, спливаюча палітра, використовуваний прилад, відображуваний матеріал, застосовуваний метод тощо.
Посиленої уваги автора наукового тексту потребує цифровий ряд. При скануванні він може зазнавати певних змін. Такі помилки в наукових виданнях є неприпустимими. Часто в текстах цифра 30 передається, як ЗО, 111 — як III, 6 — як б, 8 — як 0 та ін.
Мова наукової роботи має відзначатися точністю, ясністю, лаконічністю викладу. Спеціальні терміни необхідно вживати в їх конкретному значенні. Структура речень повинна бути прозорою, легкою для розуміння, а не громіздкою, що заважає сприйняттю матеріалу. Недоцільними є використання конструкцій розмовного стилю, виклад матеріалу від 1-ї особи однини, вільне скорочення тощо.
Додаток 1
Донбаський державний технічний університет
Факультет менеджменту
Кафедра теорії і практики перекладу та іноземних мов