10. Координація діяльності рухових одиниць - важливий механізм адаптації м'язів до фізичних навантажень

В даний час можна вважати загальноприйнятою теорію послідовного рекрутування рухових одиниць, що передбачає першочергове залучення в роботу дрібних мотонейронів і відповідно рухових одиниць. Зі збільшенням інтенсивності роботи вона забезпечується залученням більш великих рухових одиниць.

Таким чином, першими в роботу включаються рухові одиниці повільного скорочення – самі дрібні з типів рухових одиниць. Якщо вони не здатні розвинути необхідну силу, рекрутуються рухові одиниці швидкого скорочення. Здатність людини диференціювати інтенсивність м’язового скорочення шляхом включення мінімально необхідну кількості рухових одиниць знаходиться в числі найважливіших реакцій адаптації м'язів і значною мірою обумовлює ефективність внутрішньом'язової координації.

Тривала м'язова робота в разі ефективної адаптації пов'язана з поперемінним включенням різних рухових одиниць. При втомі окремих з них їх функції виконують інші, якщо характер роботи допускає таку компенсацію, а при зниженні можливостей всіх рухових одиниць, що беруть участь у виконанні конкретної роботи, підтримання роботоспроможності пов'язане з посиленням нервової імпульсації (Зимкин, 1984).

Не менш важливою для ефективної тренувальної та змагальної діяльності в різних видах спорту є реакція адаптації, пов'язана зі збільшенням здатності ЦНС до мобілізації рухових одиниць у м'язах. Так, у нетренованої людини число рухових одиниць, які можуть бути мобілізовані при максимальних силових напруженнях, зазвичай не перевищує 25-30%, а у добре тренованих до силових навантажень осіб відсоток залучених до роботи моторних одиниць може перевищувати 80-90%. В основі цього явища лежить адаптація центральної нервової системи, що приводить до підвищення спроможності моторних центрів мобілізовувати більше число мотонейронів і до удосконалювання внутрішньом'язової координації (Зимкин, 1984; Hoffman, 2002).

Іншим напрямком адаптації м'язів являється поліпшення міжм'язової координації, пов'язане з вдосконаленням діяльності м'язів – агоністів, що забезпечують виконання руху; м'язів – синергістів, що сприяють виконанню руху, і м'язів – антагоністів, що перешкоджають виконанню руху. Раціональна координація діяльності цих груп м'язів не тільки забезпечує високу силу і швидкість скорочення, точність виконання руху, але й обумовлює економічність роботи. Спеціальними дослідженнями встановлено, що приріст силових якостей протягом перших днів тренування пов'язаний з вдосконаленням внутрішньо- і міжм'язової координації, що обумовлено залученням до роботи більшої кількості рухових одиниць, оптимізацією роботи м'язів-синергістів, усуненням іннервації антагоністів. При цьому з числа синергістів основне навантаження несуть м'язи, які в змозі забезпечити найбільш ефективне виконання даного руху з урахуванням його спрямованості (Кузнецов, 1970; Енока, 2000).

Прийнято вважати, що максимальна активізація діяльності м'язів-агоністів і м'язів-синергістів при мінімальній активності м'язів-антагоністів є основною для ефективної рухової діяльності в спорті. Однак це справедливо далеко не для всіх рухових дій. Коли мова йде про роботу з відносно невисокою інтенсивністю або виконанні руху з максимальною амплітудою, то мінімізація активності м'язів – антагоністів – важливий фактор в забезпеченні результативності рухової діяльності. У тих же умовах, коли потрібно максимальне зусилля (наприклад, у важкій атлетиці, різних видів боротьби) спільне збудження, при якому активізуються і м'язи-антагоністи виявляється більш ефективнішим, оскільки забезпечує значно більшу жорсткість і стійкість суглоба , більш високі показники прояву сили і рівня статодинамічної стійкості (Енока, 2000).

Зупиняючись на особливостях внутрішньом'язової і міжм'язової координації, яка забезпечує різні оптимальні співвідношення сили і швидкості скорочення м'язів, слід зазначити, що сила, придбана за допомогою вправ при високих швидкостях руху, має перенос на більш низькі швидкості (Counsilman, 1980), тоді як сила, розвинена з використанням вправ при низьких швидкостях руху, перенесення на рухові дії, що виконуються з високою швидкістю, не має (Pipes, Wilmore, 1976; Платонов, Булатова, 1995). Одночасно при тренуванні з високими швидкостями руху відзначається більше зниження жирової тканини в порівнянні з тренуванням на низьких швидкостях.