21

ЛЕКЦІЯ 1

Загальні положення теорії адаптації, адаптація системи рухів, м'язової, кісткової і сполучної транини

ПЛАН

1. Сутність та види адаптації

2. Формування термінової адаптації

3. Формування довгострокової адаптації

4. Явище деадаптації, реадаптації і переадаптації у спортсменів

5. Умовнорефлекторні механізми як фізіологічна основа формування рухових навиків

6.Спортивна техніка і енергетична економічність виконання фізичних вправ

7.Структурно-функціональні особливості рухових одиниць м'язів

8. Спортивна спеціалізація і структура м'язової тканини

9. Зміни в м'язових волокнах під впливом навантажень різної величини і спрямованості

10. Координація діяльності рухових одиниць – важливий механізм адаптації м'язів до фізичних навантажень

11. Адаптація кісткової і сполучної тканин

12. Припинення тренування і деадаптація м'язової тканини

1. Сутність та види адаптації

У найбільш загальному вигляді під адаптацією розуміють здатність всього живого пристосовуватися до умов навколишнього середовища. Виділяють генотипну і фенотипну адаптацію.

Генотипна адаптація, що лежить в основі еволюції, являє собою процес пристосування до умов середовища популяцій (сукупності особин одного виду) шляхом спадкових змін і природного відбору. Генотипна адаптація покладена в основу еволюційного вчення - сукупності уявлень про механізми і закономірності історичних змін у живій природі.

Фенотипна адаптація являє собою пристосувальний процес, що розвивається у окремої особини протягом життя у відповідь на дії різних факторів зовнішнього середовища. Саме цей вид адаптації є предметом численних досліджень, що проводяться в останні десятиліття в самих різних областях практичної та наукової діяльності людини.

Поняття «адаптація» спочатку розглядалося як біологічне і медичне. Однак бурхливий технічний прогрес, зміни і ускладнення взаємин людини із зовнішнім середовищем привернули до проблеми адаптації увагу фахівців самого різного профілю: соціологів і психологів, інженерів і педагогів. Поняття «адаптація» перетворилося на загальнонаукове, котре використовується представниками різних наук і сприяє синтезу та об'єднанню знань, що відносяться до вивчення різних об'єктів.

Дане поняття широко проникло в сферу спортивної підготовки і змагальної діяльності. Ним користуються в теорії і методиці спорту, спортивної фізіології та морфології, біохімії і біомеханіки, психології та медицині.

Поняття «адаптація» тісно пов'язане з поняттям «стрес», який розглядають як стан загальної напруги організму, що виникає при впливі виключно сильного подразника. Термін «стрес» був вперше введений канадським вченим Г. Сельє в 1936 р. Їм було показано, що при впливі на організм стресового подразника можливі реакції двох видів: 1) якщо збудник занадто сильний або діє довго, наступає заключна фаза стрес-синдрому - виснаження; 2) якщо подразник не перевищує пристосувальних резервів організму, виникає мобілізація і перерозподіл енергетичних та структурних ресурсів організму, активізуються процеси специфічної адаптації та ін. (Сельє, 1982).

У спортивному тренуванні та змагальної діяльності розвиток реакції першого виду відзначається при плануванні надмірних навантажень, які не відповідають можливостям спортсмена, виступах в напружених змаганнях, що відрізняються великою тривалістю і виключно гострою конкуренцією. Особливо часто такі реакції спостерігаються в учасників багатоденних шосейних гонок, учасників багатоетапних змагань з боксу, бігунів – марафонців, тріатлоністів та ін.

Реакція другого виду є основною, стимулюючої формування адаптації. Її роль виявляється в мобілізації енергетичних і структурних ресурсів організму, збільшенні концентрації в крові глюкози, жирних кислот, амінокислот, нуклеїдів, посиленні діяльності серцево-судинної і дихальної систем, що забезпечує доступ субстратів і кисню до органів і тканин, що несуть найбільше навантаження. Передача мобілізованих ресурсів з неактивних систем в функціональну систему, яка здійснює адаптаційну реакцію, забезпечується звуженням судин неактивних нервових центрів, м'язових груп і внутрішніх органів і одночасним розширенням судин тих органів, які входять у функціональну систему, відповідальну за адаптацію.

Пристосувальні реакції людського організму (реакції адаптації) можна розділити на термінові і довготривалі, вроджені та набуті. Посилення дихання або перерозподіл кровообігу у відповідь на фізичне навантаження, підвищення порогу слухового сприйняття при шумі, посилення ЧСС при психічному збудженні і т. п. - це всі термінові вроджені реакції. За допомогою тренування їх можна лише змінити, тоді як термінові придбані реакції (наприклад, складні техніко-тактичні навички) самим своїм існуванням зобов'язані навчанню і тренуванню.

Довгострокова адаптація виникає поступово, в результаті тривалого або багаторазового впливу на організм певних подразників. По суті, довгострокова адаптація розвивається на основі багаторазової реалізації термінової адаптації і характеризується тим, що в наслідок поступового кількісного накопичення певних змін в організмі виникає нова якість - з неадаптованого перетворюється в адаптований.