Володимир Іванович Лучук
(
1934р. – 1992р.)
Володимир Іванович Лучук народився 27 серпня 1934 на Холмщині в селі Матче Грубешівського повіту Люблінського воєводства (тепер Польща). Батьки поета мали досить багату бібліотеку. Ще в дитинстві виявилося зацікавлення Володимира Лучука літературною творчістю (першого вірша він написав у сім років). 1945 року сім’я Лучків переселилася на Волинь, де в місті Рожище Лучук навчався у середній школі. Закінчив Львівський університет ім. І. Франка (1958). 1957–1958 працював у львівській молодіжній газеті «Ленінська молодь» (тепер «Молода Галичина»), 1958–1963 обіймав посаду старшого редактора поезії в редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін»), 1963–1965 навчався в аспірантурі при кафедрі слов’янської філології Львівського університету, 1969–1975 був завідувачем відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, 1981–1984 був завідувачем редакції підручників для шкіл із польською мовою викладання (львівської філії видавництва «Радянська школа»), останній рік свого життя працював науковим співробітником у новоствореному Львівському відділенні Інституту літератури ім. Т. Шевченка. Член Спілки письменників України з 1960 року. Володимир Лучук є предтечею та яскравим представником «шістдесятництва» в українській поезії. Автор багатьох поетичних збірок. Поезії Володимира Лучука надруковано в перекладі понад двадцятьма мовами народів світу. Помер у дорозі зі Львова до Києва, похований на Личаківському цвинтарі.
Книголюбка
Хтозна вже відколи я люблю читати. Якби не до школи — не лягала б спати. Я люблю читати часто до півночі, поки пелехаті ляжуть сни на очі. Я засну, раденька,— сплять разом зі мною явори Шевченка над Дніпром-рікою. В сні не знаю, де я,— лину в піднебессі, а в руках лілея Українки Лесі... На столі розкрита книжечка весела —
Хитрий лис Микита
в мандри йде на села. Кіт-воркіт — на плоті дядечка Малишка... В навчанні й роботі помагає книжка. В новорічні свята я напам'ять вчила вірші про санчата дідуся Максима. Зайчика була б я у ліску спіймала... На човенці жабка з вітром мандрувала. Хотіла б я уміти швидко так читати, щоб усі на світі книги прочитати!
Прочитай вірш мовчки. Чому дівчинку названо книголюбкою?
Якою ви уявляєте дівчинку, що захоплена читанням? Скільки їй років? З яким почуттям поет її описує?
Намалюйте малюнок до вірша.
Поміркуйте разом! Твори яких поетів згадуються у вірші?
Які твори В. Лучука відомі тобі з 2 класу?
Доберіть свій заголовок до вірша.
Петро Ількович Осадчук
Народився
Петро Ілліч Осадчук 2
грудня 1937 року
в селі Острівець Городенківського
району на Івано-Франківщині в сім'ї
хліборобів. З дитинства зростав
напівсиротою (коли помер батько,
хлопчикові було одинадцять років,
старшому братові — шістнадцять, молодшому
— чотири). Мати сама виростила трьох
синів.
У 1955 році став студентом філологічного факультету Одеського університету ім. І.І. Мечникова, після закінчення якого вчителював у селі Стара Царичанка на Одещині. Згодом на тій же Одещині працював газетярем, в обкомі комсомолу, а потім — у Києві. Був редактором у видавництвах «Маяк» (Одеса), «Молодь». З 1976 по 1991 рік працював секретарем правління столичної письменницької організації. Восени 1989 року увійшов до складу ініціативної групи, яка підготувала основоположні документи Народного Руху України за перебудову; першим із трибуни загальних зборів Київської організації Спілки письменників України, що відбувалися під головуванням Івана Драча, «озвучив» рухівську програму. Вірші почав публікувати ще в студентські роки. У середині 1960-х років став виступати з поезіями в республіканських газетах і журналах, альманахах і збірниках.
Педагогічні здібності та робота на освітянській ниві допомагають йому просто і цікаво писати для малих читачів. Перу письменника належать книжечки віршів для дітей «Ясний світ», «Все співає і росте».
Поет був депутатом Верховної ради України . Лауреат премії ім. М. Островського.
СТЕЖКА
Біг я стежкою до хати —
дощ хапав мене за п'яти.
Біг я стежкою щодуху —
дощ дзвенів мені над вухом:
«Я заллю тебе водою,
як зрівняюся з тобою,
під ногами в тебе, хлопче,
скоро річка захлюпоче!»
Але стежка — молодчина! —
прудко бігати навчила.
Я домчав-таки до хати —
дощ не зміг мене піймати.
І тому зі злості в шибку
барабанив швидко-швидко.
І тому в супрязі з вітром
нагинав додолу віти.
Але згодом до кімнати
сонце впурхнуло крилате.
І побачив я, що злива
стежку геть усю залила,
І вона тремтить, неначе
під водою тихо плаче...
Жаль, що я не зміг сховати
свою стежечку до хати.
Яка картина постає в твоїй уяві під час читання вірша?
Поставте один одному запитання по змісту прочитаного і дайте відповідь на них.