Платон Микитович Воронько
(1 грудня 1913р. – 10 серпня 1988р.)
Народився 1 грудня 1913 року в селі Чернеччина поблизу Охтирки на Сумщині. Виховувався в Охтирському дитячому містечку-інтернаті, яким керував Матвій Довгополюк. Платон Воронько згадував:
Потім навчався в Харківському автодорожному інституті, після закінчення якого працював за фахом в Таджикистані.
У 1935 році був призваний на строкову службу до лав РСЧА. Після демобілізації деякий час працював вчителем української мови в селі Хухра на Сумщині. А в1937 році вступив до Літературного інституту імені Горького.
У 1939-му добровольцем пішов на фінський фронт, де воював разом з своїми товаришами по інституту.
Після війни Платон Воронько займається літературною творчістю. Він автор понад тридцяти збірок віршів і поем та великої кількості книжок для дітей. Водночас він був відомим громадським діячем — обирався депутатом Верховної Ради.
Помер поет 10 серпня 1988 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.
Провідна тема творчості Платона Воронька – праця. Кілька десятиліть ходить по країні Дитинства хлопчик Помагай – роботящий, чесний, завжди готовий прийти на допомогу.
Помагай
Через поле, через гай
Ходить хлопчик Помагай.
Бачить хлопчик — садять сад,
Він поміг кінчити ряд.
Вмить приніс відро води
І полив аж два ряди.
Рій із пасіки пішов —
Помагай роя знайшов.
Обходивши луг і ліс,
Він в село його приніс.
За селом копали став, —
Помагай візок дістав.
Цілий день возив пісок,
Аж вищав його візок,
Помагай у труді
Знають літні й молоді,
Ковалі і муляри —
Всі веселі трударі.
Ось і ти часу не гай.
Будь, як хлопчик Помагай.
Яким був хлопчик Помагай?
До чого заохочує читачів поет?
Миха́йло Пана́сович Сте́льмах
(24 травня 1912 р. - 27 вересня 1983р. )
Народився
11 (24
травня) 1912 року
в селі Дяківцях (тепер Літинського
району Вінницької
області)
у родині селянина,
ветерана російсько-японської
війни
Панаса Стельмаха. Мати — білоруска.
У 1933 році
закінчив літературний факультет Вінницького
педагогічного інституту (першим
у селі отримав вищу освіту) і
до 1939р. вчителював
у селах Київщини; 1939 року
мобілізований до Червоної
армії,
учасник німецько-радянської
війни.
Як солдат-артилерист воював у Білорусі,
був двічі поранений. З 1944р. працював
у редакції газети 1-го
Українського фронту «За
честь Родины». Під час війни
у Воронежі та Уфі вийшли
під редакцією М.
Рильського дві
збірки фронтових віршів Михайла
Стельмаха: «Провесінь», «За ясні зорі»
(1942);
в 1943 році —
в Уфі надрукована книжка оповідань
«Березовий сік» під редакцією Юрія
Яновського.
Помер 27 вересня 1983р. у Києві. Похований на Байковому цвинтарі.
Ми садили ліс у полі — І дубочки, і тополі, І осику, і ліщину, І червону горобину. Виростай, наш ліс могучий, Піднімайсь під самі тучі, Щоб хмарки тебе гойдали, Дощ на землю проливали. Щоб хмарки тебе гойдали, Дощ на землю проливали, І на житечко зелене, І на тебе, і на мене!
Ми любимо весну
Ми любимо весну, Зелену, чудесну, Грімницю у тучі, І дощик співучий, І луки широкі, І ріки глибокі, І поле веселе, І рідні оселі, І цвіт у маю — Всю землю свою!
Про що говориться у віршах?
Як їх треба читати ? Чому?
Намалюйте ілюстрацію до одного з віршів.
Володимир Родіонович Коломієць
( 1935 р.)
Коломієць
Володимир Родіонович народився 2
листопада 1935 р. в с. Вовчків
Переяслав-Хмельницького району на
Київщині в учительській родині. Від
батька, колишнього фрнтовика і
вчителя-історика, певно, взяв у
життя науку про мудрість і правду,
а від матері - пильний зір, задивлений
у народне мистецтво, заслуханість
у мелос, у пісню... Блукаючи по "Тарасових
слідах" на Переяславщині, з юності
пройнявся щемкою любов'ю до рідного
слова, до українства.
По закінченні Переяслав-Хмельницької середньої школи навчався з 1953 р. по 1958 р. на філологічному факультеті Київського Державного університету, а згодом працював у центральній пресі, у видавництвах "Держлітвидаві" (пізніше "Дніпро"), "Українському письменнику", тривалий час був головним редактором журнавлу "Дніпро", обирався неодноразово членом Презицдії та секретарем Спілки письменників України.
Чимало творів українського поета перекладено на мови іноземні,— зокрема, видано свого часу книжки з його поезіями вірменською, російською, білоруською, англійською... І сам В. Коломієць працює у галузі поетичного перекладу з різних мов на українську.
Удостоєний 1993 року Державної премії України імені Т.Г. Шевченка за збірку поезій «Золотосинь».
СИВЕ СОНЕЧКО
Ніжаться в постелі дітлахи веселі, на лежанці-
простяганці потягусеньки уранці...
Але хто це там клопочеться, зранку-ранечку тупочеться —
прибирає, варить їсти, там — з грибами, там — до тіста,
і над ночвами гне спину, і спішить до магазину,
ледь несе важку корзину?.. Ох, робото, ох, турбото.
Хто то? Хто то? Хто то?
Раптом стало дітям соромно, раптом діти — помагать...
«Ой, бабусю, сиве сонечко», — обнімати! Цілувать!
Як ти гадаєш, чи зміниться щось наступного дня в поведінці дітей і бабусі? Що саме?
Чи звертається поет до кожного з нас? Доведи свою відповідь.