Олександр Копиленко
(1900р. – 1958р.)
Народився
1 серпня 1900 року в місті Костянтиноград
у сім'ї залізничника
(з 1922 — Красноград) Полтавської
губернії.
Тут в 1912 році
вступає до Красноградської вчительської
семінарії і в 1916 році
закінчує круглим відмінником природничий
факультет. У 1925 році закінчив біологічний
факультет Харківського
інституту народної освіти.
1922 рік — перше оповідання: «Там мабуть край»
1923 рік — виходить перша збірка «Кара-круча»
1926 рік — оповідання для дітей «Сенчині пригоди»
Протягом 20-х років публікуються перші книги Копиленка «Кара-Круча», «Буйний хміль», «Іменем українського народу», які за короткий час кілька разів перевидавались.
1934 року Олександр Копиленко видав збірку оповідань для дітей «В лісі», у якій були цікаві спостереження за природою, життям птахів та звірів. Відтоді і до кінця свого життя він немовби дописував цю книгу. У подальшому під назвою «Як вони поживають»
Похований на Байковому цвинтарі.
Найвеселіший місяць
Найвеселіший місяць — травень. Прислухайтеся до пташиного хору в лісах, парках, садках. На різні голоси славлять весну дрозди, коноплянки, вівчарики, щиглики та інше голосисте царство. Та найгучніший голос у соловейка. Серед свіжого листя кущів затаївся цей невтомний співак, і чути його чистий голос далеко-далеко... Над буйними хлібами, травами шугають ластівки. Здається, вони ніколи й не відпочивають. А ось при дорозі сховалася в траві кульбабка. Голівка її в біленькій прозорій шапочці. Зірвеш обережно цю шапочку, подмеш на неї — і понесе вітерець маленькі пухнасті парашутики. А під кожним парашутиком насіннячко висить. Там, де сяде парашутик, — нова кульбабка виросте.
Які птахи славлять весну?
Назви птахів, яких бачив. Де ти їх бачив?
Чи доводилося тобі розсіювати кульбабку? Якщо ні, то зроби це.
Весна у лісі
У білки народилися маленята-білченята. Вони зовсім безпомічні, сліпі, голі, схожі на мишенят, тільки більші трохи. Білка-мати перші дні й не покидає їх самих, усе відігріває, годує. А от зайченята зовсім інші... Минулого року, на початку березня місяця, ми з товаришем швидко вийшли з-за кущів та заростей торішнього бур’яну. Вітер був сильний... Глядь, зайчиха пострибала в другий бік від нас. А на вогкому бур’яні, біля сніжку, метушаться двоє малесеньких зайченят. Вони страшенно перелякались, побачивши таке страхіття — дві довгоногі високі постаті. Ми їх не чіпали, і вони наче крізь землю провалились, так швидко сховалися в колючому чагарнику... А ось кажан, летюча миша, ще висить вниз головою в дуплі. Але вже сняться йому сни про те, що він безшумно літає й ловить нічних комах. Він уже незабаром вилетить. А зараз нехай досинає свою зиму. Ось мурашина купа, і мурашки починають прокидатись. Сонні вони які, неповороткі... Мабуть, ще й не чують, що навколо співають синиці, коноплянки, чижі...
Про який весняний місяць розповідається у цьому оповіданні?
Що нового ти дізнався про звірят?
Юрій Старостенко
(1923 - 1965)
Народився
Юрій Семенович Старостенко 13 червня
1923 року в місті Забєлишине в Білорусі.
Батько його був фельдшером, а мати —
медсестрою. Юрко мало не щодня навідувався
до лісу, милувався його красою і непомітно
для себе переймався глибокою любов'ю
до рідної природи... 1934 року родина
Старостенків переїхала до нової столиці
України — Києва. Краса зустріла його і
тут. Скільки близького, спорідненого
до білоруської природи побачив хлопець
у цьому краї, і скільки нового, небаченого
потрапило в око пильного природолюба!
Тут закінчив Юрій десятирічку, якраз
напередодні війни з гітлерівцями. Першим
бажанням випускника було кинутись у
бій з ворогом. Та замість фронту його
направили разом з іншими ровесниками
в Донецьку область на жнива. Працювали
хлопці до знемоги і зібрали все, до
останньої зернини. Пізніше Юрію
Старостенкові випало служити у військах
МВС. Але восени 1954 року, коли Юрію
Старостенкові виповнилося всього
тридцять літ, його спіткало непоправне
горе — він тяжко захворів. Довгими
безсонними ночами згадувалось життя,
наповнене багатьма незабутніми подіями,
марились білоруські бори, українські
ліси — в пам'яті, виявляється, не згасли
малюнки природи. То чому б не розповісти
про все це людям? А тут ще й знайомство
нещодавно сталося на пташиному базарі
— з письменником Олександром Копиленком.
Знову попливли довгі безсонні ночі, але
вже не тільки в спогадах, а й у натхненній
творчій праці над аркушами паперу... І
ось 1958 року з'явилося друком перше
оповідання Ю. Старостенка про природу
Карпат «Рідні гори». А наступного року
вийшла у світ перша книжка його природничих
оповідань «Ловись, рибко!». Твори
письменника лаконічні та щирі. Автор
часто вдається до персоніфікації —
надає явищам природи, тваринам та
рослинам людських властивостей.
Письменник любив повторювати: «Коли я
пишу для дітей про нашу прекрасну
природу, я відчуваю, що знайшов своє
місце в житті». Багато задумів не встиг
здійснити Ю. Старостенко. 1965 року він
помер.
ОСІНЬ
Як скінчиться місяць листопад, то вже мине й осінь. Тепер не кожного дня виглядає з-за хмар сонце, а коли й гляне долі стомленим оком, то гріє не так, як улітку. Павук-ниткоплут давно під листям сни дивиться. Тихесенько шамрять під корою жуки-короїди. А борсук допіру ледве пропхався у свою нору, такий гладкий став за літо. Тільки зайцеві все байдуже, у нього під кожушком густе підшерстя виросло. — Ось глянь, який у мене кептарик, — стає він поперед очі жабі.— Чи гарний? — Та гарний, гарний,— ледь чутно мимрить жаба, а сама трясеться від холоду...