Ясоччина книжка

Ластівки

Пригріва весняне сонце. В рівчаках біжать струмки.

Метушаться за віконцем клопітливі ластівки.

Вже останній сніг розтанув. Тепло. Весело. Весна!..

Яся встане вранці-рано та відразу — до вікна:

— Чом це, мамо, пташенята до вікна летять щомить? Це вони до мене в хату, мабуть, хочуть залетіть? Відчини віконце, мамо, хай вони сюди летять! Я дивитимусь, руками я не буду їх займать!

Підлетіли. Відлетіли. Тільки крильця — блим та блим!

— Це вони будують вміло для своїх маляток дім. Все працюють безупинно, не марнують, бачиш, час. Грудочки м'якої глини в дзьобах носять раз у раз.

Скоро буде тут гніздечко, добре зліплене з землі. В нім лежатимуть яєчка у м'якесенькім к ублі.

Потім будуть пташенята, ненажери — просто страх! Цілий день їм батько й мати все носитимуть комах.

Підростуть в маляток крила, мати їх навчить літать,— так, як мама Ясю вчила в книжці літери читать.

А тоді настане осінь. Стане зразу холодніш. Вранці ляжуть білі роси на травичку, на спориш...

— Взимку ж, мамо, пташенятам буде холодно в гнізді! Правда, ти до мене в хату всіх їх пустиш отоді?

— В теплий край тоді, далеко, полетять усі пташки: журавлі, качки, лелеки і маленькі ластівки.

А як буде знов надворі тепло, весело, весна,— прилетять пташки з-за моря знов до нашого вікна!

Олівець-малювець

В зяла Яся олівець, олівець-малювець.

Сіла Яся біля столу, розгорнула папірець:

— Треба тут намалювати отаку здорову хату! Вікна. Дах. Димар на нім. З димаря — великий дим!

Ось травичка. Ось доріжка. Ось дитинка. Ручки. Ніжки. Ротик. Носик. Голова. І волосся — як трава!

Ось на небі сяє сонце. Довгі промені ясні... А в сторонці під віконцем квітнуть квіти запашні.

У дитинки є спідничка, а на ніжках черевички. Ще їй кошика зроби — піде ляля по гриби.

Ліс такий густий, кошлатий, і дерев у нім багато: все ялинки та дубки. Як щітки, стирчать гілки.

А під кожним під дубочком два грибочки, три грибочки, ось чотири, ось і п'ять... Вже нема де малювать!

Враз на сонце, як примара, налетіла чорна хмара, чорна-чорна, наче дим... Ось і блискавка!

І грім!

І полився з хмари дощик на грибочки, на дубочки, на ялинку, на хатинку, на малесеньку дитинку, на волоссячко, на кошик, ллється дощик, дощик, дощик, ллється швидко, швидко, швидко!..

І нічого вже не видко!

— Що ж ти, Ясю, наробила? Зачорнила весь папір. І протерла, і продерла, і пробила аж до дір!..

Яся каже:

— Ай-ай-я!

— Ай-ай-я!

Яся каже:

— Це не я! Це такий вже олівець, олівець-малювець!

Лютий

Лютий в гості на гостину Кличе всю свою родину. Та родина – не мала, Суне й суне без числа. Морозища, морозеньки –  І великі, і маленькі, Завірюхи капловухі, І сніжинки-балеринки. І Вітренко, і Вітрисько –  Вже вони близенько-близько. Ще до ночі в темнім борі Вся родина буде в зборі. Запита родину лютий, Чи то кожен добре взутий?... Гей, у танець! – і зі сну Збудять танцями Весну.

• Твори яких жанрів писала Наталя Забіла?

• Що тобі в них подобається?

Платон Микитович Воронько

(1913 - 1988)

Платон Микитович Воронько народився в селі Чернеччина на Су­мщині. Батько його був сільським ковалем, дід - мандрівним лірником. «Мати моя, Марфа Іванівна, — згадував пізніше поет, — була ніжною, сором ' язливою і постійно сумовитою жінкою. Природа нагородила її виня­тковим голосом. Зимовими вечорами, сидячи за прядкою чи ткацьким верс­татом, вона співала тихо й сумно, ніби в піснях розмовляла сама з собою. Сліпий дідусь на зимову холоднечу повертався додому і теж співав під ліру чи кобзу козацькі думи або ним же придумані пісні із страшними сюжета­ми. Так що в нашій сім'ї достатки були, вважай, тільки в піснях». Плато­на також природа наділила чудовим голосом і слухом.

У дитинстві хлопець виховувався вдома, а з одинадцяти років — в Охтирському дитячому містечку, де й закінчив семирічну школу.

Поетичні спроби П. Воронька припадають ще на час перебування в Охтирському дитмістечку, а справжній талант його розкрився в рядах ковпаківців. Перша книжка поезій «Карпатський рейд» вийшла у світ у 1944 році, а через кілька років з'явилася перша книжка віршів для юного читача — «Три щастя».

Творчий доробок П. Воронька вагомий. Характерною ознакою письменницької діяльності Платона Микитовича є те, що він «ділить се­бе на двоє» — пише для дорослих і для дітей. Його збірки поезій — «Всім по сім», «Читаночка», «Сніжна зіронька горить», «Облітав журавель», драматична поема «Казка про Чугайстра» та інші завоювали симпатії дитячої аудиторії.

Які твори поета тобі вже відомі?

ЛИПКА

Я, маленька липка, Виросту велика, — Не ламай мене.  Я медовим цвітом  Зацвіту над світом, —  Бережи мене. Тінь тобі я кину  У гарячу днину, —  Ти шануй мене.  Від дощу сховаю Вранці серед маю, — Ти полий мене. Будемо з тобою Ми рости обоє, — Ти люби мене. Виростеш за роки, Підеш в світ широкий, — Не забудь мене.

• До кого звертається липка?

• Як би ти відповів деревцю?