Лари́са Миха́йлівна Письме́нна

(11 лютого 1914 - 27 лютого 1992) 

Українська письменниця, автор дитячих казок, оповідань Лариса Михайлівна Письменна народилася 11 лютого 1914 року в сім'ї сільського фельдшера і вчительки в селі Чоповичі (тепер Малинського району Житомирської області). Батьки з раннього дитинства прищеплювали дівчинці любов до літератури.

Під час навчання у Білоцерківському фінансовому технікумі вона надіслала до Харківського журналу «Трактор» свій перший вірш, який був надрукований.

Після невдалої спроби навчатися в інституті народної освіти, вступила на навчання в Київський лісовий інститут, працювала на посаді завідуючої редакцією літератури у видавництві «Веселка». Після Німецько-радянської війни працювала в Кемерівській області завідуючою дитсадка.

З 1956 року Лариса Письменна — член спілки письменників СРСР.

У 1964 році за збірку «Тисяча вікон і один журавель» письменниця нагороджена премією Лесі Українки. Також була нагороджена орденом «Знак Пошани», почесною грамотою Президії Верховної ради УРСР.

Померла Л.Письменна 27 лютого 1992 року.

Чарівна книжка Подарунок

Чи знаєте ви Івасика? Того самого Івасика-Стрибунця, що й однієї хвилинки на місці не всидить? Того Івасика, що сам прибіг додому, коли мама загубила його в універмазі, і через те він вважає тепер себе вже зовсім дорослим хлопчиною. Не знаєте? Ну, то тепер будете знати. У нашого Івасика сьогодні свято: приїхав у гості старший брат Микола! івасик йому дуже зрадів, і мама зраділа,   і бабуся, тільки тато ще не встиг зрадіти, бо саме був на роботі. Зараз Микола вмивається. Мама смажить   йому  яєчню,   а бабуся все дибає по хаті, хитає головою і дивується: і коли це Микола встиг вирости отаким здоровенним, вищим од татка?! Бабуся запевняє, що зовсім недавно Миколка вибрикував по хаті в куцих штаненятах, отак, як Івасик, а тепер—бач, вже працює майстром на заводі! Івасик все чатує біля братового чемодана. Йому кортить швидше довідатись, що ж то за подарунок привіз йому  Микола.   Може, м'яч?   Тільки ж навряд, бо м'яча Микола подарував минулого разу і, певно, не знає, що того веселого, блискучого м'яча ще восени прокусив безсоромний Сигнал—Петриків пес... А може,—заводну автомашину, таку, як у Райки?.. І чого це Микола так довго умивається? Вмивався б собі швиденько, бо вже от-от терпець увірветься... Щоб привернути до себе увагу, Івасик починає клацати блискучими застібками чемодана: „Клац-клац!.. клац-клац!.." Це допомагає,—Микола, сміючись, підходить, відкриває чемодан і виймає звідти  велику   коробку   кольорових   олівців. — Оце тобі, братухо,  раз! Івасик радий, бере з братових рук коробку і заглядає в чемодан: коли сказано—„раз", то повинно бути сказано і  „два"! — А це тобі—два! Микола подає Івасикові якусь плескату річ, загорнену в чистий папір. Івасик нетерпляче розгортає папір. Книжка... Він розчаровано зітхає. Краще, все-таки, коли б машина або знову м'яч... Книжок у Івасика і так багато, і хоч він любить слухати, як йому читають цікаві казки, та поки допросишся маму або татка, щоб почитали! Все їм ніколи, все ніколи... А в бабусі—очі болять. — Що, не сподобався тобі мій подарунок?—питає Микола.—Дарма, адже це не проста, а Чарівна Книжка. Ну, що ж, коли моє невлад, то я з своїм назад,—і він удає, що хоче забрати подарунок назад. — Чарівна??? — вражено розкриває очі Івасик.—А чому вона— чарівна? — А тому, що ця книжка відкриє тобі велику таємницю: бачити те, чого досі не бачив, чути те, чого досі не чув, розуміти те, чого досі не розумів. — Ой... ой, Миколо, розкажи ж бо швидше, як вона це зробить! Але в цей час мама покликала Миколу снідати,   і   він   не встиг розповісти про таємницю Чарівної Книжки. Івасик з обкладинки

Поки Микола снідав, Івасик-Стрибунець мерщій помчав до Петрика, потім до Райки, далі до тьоті Галі і навіть заскочив до Демка: всім  треба було розповісти про те,   що   приїхав Микола і привіз Івасикові книжку,   в   якій   повно-повнісінько цікавих малюнків, і, що головне, не просту, а—чарівну! Та звісно, отой невіра Демко, як завжди, наіндичився і став сперечатись. Він сказав, що чарівних книжок не буває і що Івасик просто собі хвалько і вигадник. Коли Івасик прибіг додому, то вже не застав брата, бо Микола пішов одвідати своїх давніх друзів. А по обіді мама поклала Івасика спочивати (ото напасть—щодня спати!), і знову не вдалося довідатися про чари надзвичайної книжки. Довго перевертався з боку на бік Івасик, доки заснув. Та й то ненадовго: розбудив його якийсь'гомін. Що таке? Івасик зіскочив з ліжка і підбіг до розчиненого вікна. За вікном нікого не було, один кіт Буркун вигрівався проти сонечка. Але ж він не міг зчинити такого галасу! Може, то Демко потихеньку заліз під ліжко і тепер бешкетує? Івасик прислухався. Гомін ішов не з-під ліжка, а від столика, на якому лежали Миколині подарунки. І здається—голоси дзвеніли саме з Чарівної Книжки... Івасик став навшпиньки і зиркнув на обкладинку. От так диво!.. Там, до великого світлого будинку, з веселими вигуками поспішали діти. Он, від краю обкладинки, побігла дівчинка з великим букетом квітів. її куценькі косенята метлялися по плечах, точнісінько як у Райки. Поруч неї—хлопчик у синьому костюмчику... Він повернув до Івасика своє рожеве кругле личко і закивав головою: — Ходімо  з нами! Хочеш? — Хочу!—Івасик потягнувся до хлопчика.—А як тебе звати? — Івасиком. — Івасиком?—здивувався Івасик-Стрибунець.—Так і я — теж Івасик! — От і добре, — посміхнувся Івасик з обкладинки.—Тепер буде нас два Івасики. Ану, давай руку, я допоможу тобі увійти до Чарівної  Книжки. Івасик Стрибунець подав Івасикові з обкладинки руку... Го-п!.. І опинився поруч з ним. — Ш-ш-шарк!—прошелестіла, підіймаючись угору, обкладинка.—Поспішай, бо запізнишся!—шепнув Івасикові його новий приятель, і Івасик побіг вперед...

Поставте один одному запитання за змістом прочитаного і дайте відповіді на них.

• Пригадай прочитані літературні казки. Назви їхніх авторів.

• Які з прочитаних казок українських письменників нагадали тобі народні?

• Назви літературну казку, яка тобі найбільше сподобалася.

• Перекажи її зміст товаришеві по парті. А він тобі свою улюблену казку.

П'єси

П'є́са  - це твір, призначений для постановки на сцені. Зміст п’єси передається за допомогою розмов персонажів – дійових осіб. Примітки автора щодо зовнішності й поведінки, обставин дії подаються в дужках або окремими рядками. Вони називаються ремарками.

Ніна Броніславівна Куфко

Ніна Броніславівна Куфко народилася у 1915 р.  Пережила війни, голод, життя поза межами України. Працювала вчителем, керівником шкільного театру в м. Києві, Видавництво «Веселка» видало збірку її п’єс «Заяча криничка», до якої увійшла 21 казка.

ВАРЕНИКИ В СМЕТАНІ

Уривок

Дійові особи:

Лисиця. Дівчина.

Ведучий 1. Ведучий 3.

Ведучий 2. Звірят а-г ості.

Дівчата. Парубки.

Дія І

Хатка Лисички. Дерева. Кущі. Стіл у садочку.

Ведучий 1

Де Київ наш стоїть сьогодні, колись у сивій давнині був ліс. Над ним глибінь Господня ховала яр у пелені.

А за горами в квітах луки, і ручаї, і тихий став...

Всю цю красу в могутні руки Славутич, батько наш, узяв.

Природа кликала людину, земля просила: «Оселись...».

І через яр вузькі стежини з гори на гору простяглись.

В яру дзюрчала срібна річка, вмиваючи на дні янтар,

тяглись стежини до водички навперехрест крізь темний яр.

Тому ще здавна старожили¹, що там за тих часів були,

ті, що по воду вниз ходили, — той яр Хрещатим нарекли.

Так-от, жили в яру звірятка малі. А хижих не було.

І кожне мало свою хатку: хто нірку, ну а хто дупло.

А у Лисички на узгір'ї — домок, доріжка до дверей,

чистеньке, затишне подвір'я — все так, неначе у людей.

Вона ж така хазяйновита, без діла й хвильки не сидить: серветки хрестиком розшиті, порядок в хаті, все блищить.

Найбільш за все гостей любила, усіх бажала запросить.

В той день і смажила, й варила, Щоб якнайкраще пригостить.

Таку вже мала насолоду дивитися, як всі їдять, при цьому мають ще й нагоду її гостинність прославлять.

Ось кличе зайчика малого,

і оленя, і хом'ячка,

Ще й лиса кволого, старого,

І вивірку, і їжачка.

Міркує, радісна й щаслива.

Лисиця.

Зготую борщику для них,

на друге – курочку в підливі,

та ще й горішків лісових.

Ведучий.

Ще й меду в мисочку налляла,

Ложки й виделки аж блищать,

Зібрались гості, посідали,

Понюхали…І не їдять.

Щоправда, вивірка хвостата,

Вхопила лиш один горіх…

Всі повиходили із хати,

Й лисичка вийшла на поріг.

Так їй одразу стало журно –

Не з'їв нічого жоден гість.

Лис бормотів, що кухар дурник

І сам всього того не з'їсть.

Лисиця.

То це, виходить, він про кого?

Невже про мене, на біду!

Більш не закличу я старого,

собі я іншого знайду.

• Чим відрізняється Лисичка у п’єсі від Лисички в казках?

• Прочитай уривок твору, де говориться про виникнення назви Хрещатий Яр.

Леся Вікторівна Мовчун

«Творчість для мене – це форма існування думки. Думка – це озвучений образ. А образ – маленький атом моєї внутрішньої галактики.»

Леся Вікторівна Мовчун народилася 26 серпня 1969 р. у м. Києві. У 1992 р. закінчила Київський державний педагогічний інститут, у 2000 р. захистила кандидатську дисертацію зі спеціальності «Українська мова». Постійний автор рубрики «Наш скарб – рідна мова» (журнал «Барвінок»), у 2004 – 2008 р. – автор і ведуча передачі «Цікаве мовознавство», а з 2012 р. – передачі «Загадки мови» (Національна радіокомпанія України, 1 канал), автор книжок для дітей «Неслухняні яблучка» (1997), «Чепуриться черепаха» (1999), «Для чемних ведмежат», (1999), «Кактусове королівство» (2007), «Ви такого ще не чули?» (2008), «Мовна лікарня. Пригоди Лєрки Севрючки і цікаві завдання з культури мови» (2009), «Усе підростає» (2010), «Арфа для павучка» (2011), «Про цікавих тварин загадки малим» (2012) та кількох ліричних збірок.