Василь Васильович Чухліб

(19 липня 1941 р., -  20 листопада 1997 р.) 

Васи́ль Васи́льович Чу́хліб — український письменник, журналіст, громадський діяч, літературознавець, член Спілки письменників. Псевдоніми — В. Чорноус, В. Чернігівець.

Народився у с. Гнилуша (Лебедівка) в сім'ї вчителів Василя Харитоновича Чухліба та Марії Федорівни В'ялої (Чухліб). Родина матері у 1930-х рр. була «розкуркулена» та заслана до Сибіру. Мав молодшу сестру Валентину. Дитячі роки Василя Чухліба пройшли в сусідньому придеснянському селі Соколівка, куди переїхали його батьки після війни: тут закінчив семирічку, а десятий клас — у місті Острі. У школі проявився його літературний талант — і районна газета «Правда Остерщини» опублікувала його перший вірш, коли він був ще старшокласником; закінчивши школу, молодого Василя запросили на роботу до редакції тієї ж газети.

Творчість Василя Чухліба відзначено літературними преміями ім. Наталі Забіли (1988) та ім. Лесі Українки (1996). Окремі твори письменника видавалися за кордоном, де перекладалися англійською, азербайджанською, білоруською, казахською, литовською, російською, словенською мовами: багато його оповідань і казок увійшли до вітчизняних підручників і читанок для молодших класів.

РАВЛИК 

—   О, тату, равлик! — вигукнула Тетянка. — Та який великий!

Присіла над ним, заспівала.

—   Равлику-Павлику, де ти був? Хм! Не відповідає, сховався у свою хатинку...

—   Бо ти ж його злякала.

Тетянка посиділа тихенько і, коли равлик вигулькнув, знову до нього:

—   Равлику-Павлику, куди йдеш?

Равлик цього разу не сховався, заворушився і поповз через стежину.

—   Тепер зрозуміло, куди він прямує! — сказав тато. — Недавно ж дощ пройшов. Та захопив тільки ту частину гаю, що через стежку навпроти. А равлик, мабуть, захотів пити.

—    Це ж поки він туди добереться!

І Тетянка взяла равлика та перенесла через стежину. Він завмер на якусь хвилину, а потім розвернувся і поповз назад. І якраз туди приповз, звідкіля взяла його Тетянка.

—    Бач, упертюх який! Не любить, щоб допомагали, — насупила брови Тетянка.

—    Може, і важко йому, але ж кожному хочеться самому здолать свою дорогу, — мовив тато.

І вони пішли своєю стежиною, а равлик — своєю.

• Про яку подію із життя Тетянки розповів автор? Що тебе зацікавило у творі?

• Як ти розумієш зміст виділених слів?

• Розкажи про описану в оповіданні зустріч від імені Тетянки, а потім — від імені равлика. Чи збігаються їхні погляди на те, що сталося? Поясни свою відповідь.

Прочитайте оповідання в особах. За допомогою інтонації передайте здивування, радість, невдоволення Тетянки та розсудливість тата.

Олекса́ндр Степа́нович Дерма́нський

 ( 28 листопада 1976р., село Гайворон Володарського району, Київщина) — український дитячий поет, прозаїк таказкар.

Середній син в родині Степана Володимировича та Лілії Миколаївни Дерманських. Батько за фахом агроном, мати — вчителька, мають ще двох синів: Олега та Олексія.

Навчався у Володарській середній школі № 1. Вже тоді робив перші спроби писати вірші, проте спочатку не ставився до цього заняття серйозно. З часом поетичні захоплення були витіснені звичайними хлопчачими забавами. Закінчив факультет української філології Київський національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова у 1999 році.

Викладає за фахом у Київському технікумі електронних приладів. Літературний редактор дитячого журналу «Стежка». Одружений, виховує двох доньок: Старшу Владиславу (2001) та Злату(2011).

Перші вірші для малечі опублікував в [2001] році у дитячому журналі "Стежка". Деякі твори виходили під псевдонімами Сашко Володарський та Назар Діброва. У жовтні 2004 року видавництво «Теза» в рамках серії «Пригодницька бібліотека» випустило в світ першу книжку — повість-казку «Володар макуци, або Пригоди вужа Ониська».

З травня 2006 року член Національної спілки письменників України.