11.4. Адаптаційні прооцеси у популяціях сучасного людства.

Антропогенез певною мірою це не що інше, як зміни генетичної структури популяцій нашого виду під дією біологічних і соціальних факторів. Війни, репресії, геноцид, епідемії, расизм, міжетнічні конфлікти, нарівні з біологічними процесами, змінювали популяційний генофонд людства.

У людини розмах мінливості значно більший ніж у будь-яких інших тварин, що створює основу для формування найрізноманітніших пристосувань і вироблення нової норми реакції.

Адаптаційні процеси здійснюються у двох основних формах:

1. Загальні – пов’язані із зростанням витривалості у несприятливих умовах, що виражається у збільшенні кістково-м’язової маси тіла. Лицарі.

2. Специфічні – різноманітні пристосування, що призводять до поліморфізму за морфологічними, фізіологічними та біохімічними ознаками.

У відповідності до конкретних умов існування у людини формуються найрізноманітніші адаптації, що охоплюють різні рівні організації.

Адаптаційні процеси на рівні організму.

На цьому рівні здійснюються онтогенетичні та фізіологічні процеси. Для їхньої реалізації людині необхідні певні умови: їжа, вода, світло, тепло тощо.

Індивідуальні реакції організму на фактори середовища чітко проявляються в умовах геохімічних провінцій, пов’язаних з нестачею або надлишком тих чи інших хімічних елементів. При цьому, як наслідок, виникають ендемічні (місцеві) захворювання. Зокрема,

• при дефіциті кобальту погіршується синтез вітаміну В12 і його всмоктування через слизову оболонку кишечнику. Внаслідок цього знижуються нуклеїновий обмін і пристосувальні можливості організму до несприятливих умов довкілля;

• нестача міді призводить до порушень ліпідного обміну, затримки дозрівання еритроцитів;

• надлишок молібдену спричинює порушення пуринового обміну, з яким пов’язаний синтез сечової кислоти. Внаслідок цього сечова кислота (малорозчинна) накопичується у суглобах, що може викликати захворювання, подібні до подагри;

• надлишок стронцію пов’язаний з можливістю розвитку хондродистрофії, що призводить до карликовості та формування коротких кінцівок і пальців на них;

• при дефіциті йоду розвивається ендемічний зоб тощо.

Індивідуальні реакції організму людини чітко проявляються також при зміні середовища існування.

Акліматизація зумовлена фізіологічними резервами організму.

Так, при зміні температури середовища у дію вступають терморегуляторні механізми; при переміщенні в інших часовий пояс або при підйомі в гори людині для пристосування може знадобитись декілька діб, а при переселенні в інші кліматичні умови – тижні або місяці. Важливою є також адаптація людини до місцевої мікрофлори, їжі (діарея мандрівників), вірусних інфекцій.

Інколи людина так і не може пристосуватися до нових умов, так як компенсаторні реакції у людей неоднакові.

Популяційно-видовий рівень адаптацій.

На цьому рівні ще в епоху верхнього палеоліту сформувались основні расові ознаки, що мають пристосувальне значення. Зокрема,

• кучеряве волосся захищає організм від перегріву,

• посилене потовиділення сприяє виділенню надлишків тепла,

• високий вміст меланіну в шкірі захищає її від ультрафіолету,

• знижений рівень цього пігменту у людей північних широт (низький рівень сонячної радіації) зумовлений необхідністю утворення достатньої кількості вітаміну Д для запобігання рахіту тощо;

Окрім расових ознак на популяційно-видовому рівні у людини сформувалися адаптивні типи [59, 60]. Вони становлять собою реакції, що виникають у людей різних популяцій у подібних умовах існування, незалежно від їх генетичної спорідненості або расової належності.

Адаптивні типи формувалися протягом усього антропогенезу. Зокрема,

у корінних жителів тропічної зони відмічається:

• підвищена концентрація білків трансферинів у крові, що пов’язане із зниженням основного обміну;

• низький вміст АТФ;

• менша маса тіла;

• більша стійкість до захворювань, що поширені в Африці і менша до туберкульозу;

• серед продуктів харчування переважають овочі та фрукти;

• а потреба у вітамінах підвищена.

для арктичного типу характерні такі ознаки:

• підвищений газообмін;

• високий вміст холестерину у сироватці крові;

• більша мінералізація кісток;

• більші розміри тіла;

• товстіший шар підшкірного жиру;

• обмін речовин відбувається інтенсивніше;

• необхідно більше жирної та білкової їжі, потреба у вітаміні С підвищена, так як він стимулює імунну систему і збільшує стійкість до бактеріальних інфекцій.

місцеве населення високогір’я відзначається такими адаптаціями:

• підвищена кількість гемоглобіну;

• більший розмір грудної клітки;

• життєва ємність легенів підвищена;

• більша активність окислювальних ферментів;

• знижена активність щитовидної залози, так як це дозволяє зменшити основний обмін і економніше витрачати кисень.

Подібно до адаптивних типів розвиваються і пристосувальні зміни протягом акліматизації людей, яка характерна для їх тимчасового переміщення у відповідні адаптивні зони.

Існують також неспецифічні адаптації, які можуть бути притаманними для різних етнічних груп, в різних умовах проживання. До подібних пристосувань належать збільшення маси кітково-мускульного каркасу у представників військових станів, або каст. Як приклад можна розглядати лицарський стан Європи, кшатріїв, джатів та сікхів Індії, самураїв Японії, азадів Персії.

Біоценотичний рівень адаптацій.

Пов’язаний з тим, що людина, знаходячись у відповідному біоценозі, вступає у певні відношення з іншими, характерними для нього, організмами.

З деякими видами, у людини складаються симбіотичні відношення (кишкова паличка), а відносно інших людина може вступати у взаємодії типу "хазяїн - паразит".

Зокрема, це стосується багатьох ектопаразитів (зовнішні) та ендопаразитів (внутрішні) людини. Особливу роль відіграють вірусні інфекції, характерні для певної місцевості, що можуть індукувати мутаційні процеси.

Великий вплив на адаптаційні процеси мають соціальні фактори типу харчування, урбанізації, стресів, прогресу медицини тощо.