Конспект лекцій В.Б.Якубовський

Вступ

Основним завданням цього теоретичного курсу – дати студентам базові знання з організації архітектурного проектування, які необхідні майбутнім спеціалістам в своїй професійній діяльності. Вивчення питань технології та управління проектним процесом є необхідним елементом професійної підготовки архітектора. Цей курс безпосередньо інтегрується з іншими дисциплінами , в першу чергу з архітектурним проектування, а також з виконанням робочого проекту, основами містобудування, основами економіки будівництва.

Будь-яка сфера знань, у тому числі і архітектура як наука, базується на використанні історичного досвіду, вивчаючи і аналізуючи який, можна уникнути багатьох і помилок, що зустрічалися на ранніх етапах становлення і розвитку архітектури. Тим більше, коли мова йде про науку управління процесами архітектурного проектування і будівництва, оскільки управління -- це сукупність чинників, які об'єктивно зародилися в практиці минулого і раніше були як би невидимими, невиразними, але у міру розвитку і ускладнення соціальних процесів, техніки, культури почали набувати все більш значної ролі в прогресі самої архітектури.

Знання історії становлення і розвитку проблеми управління в архітектурі для сучасного архітектора стає необхідним елементом професійної підготовки, розвитку у нього відчуття відповідальності, вироблення стратегічного, широкомасштабного мислення.

Сьогодні в процесі передпроектної підготовки, проектної розробки і подальшої реалізації проекту в будівництві, архітекторові, ведучому проект, доводиться практично виконувати самі різнорідні функції, зв'язані, , з організації і управління всіма цими процесами. Це робота з замовником, планування діяльності проектного колективу і розподіл завдань і інструктаж підлеглих; контроль виконання завдань по критеріях якості, часу і ; робота із звітами; перевірка і оцінка результатів роботи; ознайомлення з новинками у вітчизняній і світовій архітектурі, техніці, технології; висунення і розгляд нових ідей і пропозицій і так далі.

Архітектурна освіта вчить студентів проектуванню, тобто задуму і подання майбутнього в деякій формі. Нинішня система освіти практично не мінялася з п'ятдесятих років минулого століття.

За минулі півстоліття ця система ніяк не відреагувала на кардинальні зміни, що сталися в політиці, економіці, культурі, технології, науці і, відповідно, в архітектурі. Змінилися, хіба що, прототипи для наслідування в студентських проектах.

Очевидно, головне в сучасній архітектурі і освіті - це глибоке розуміння реальності. Це власне відповідь на питання "чому вчити". Але саме цьому і не навчають в університетах. А навчають бездумному і безвідповідальному виробництву безглуздих формальних проектів. З цієї точки зору головною проблемою є повний розрив архітектурної освіти з реальністю сучасного життя в усіх її проявах.

Однією з головних задач кусу лекції і є наблизити освіту студентів-архітекторів до реального професійного життя.

ЛЕКЦІЯ 1. ЗМІСТ АРХІТЕКТУРНОГО ПРОЕКТУВАННЯ ТА ЙОГО МІСЦЕ В СТРУКТУРІ ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

• основна мета архітектурного проектування

• історичні аспекти розвитку архітектурного проектування

• основні поняття та визначення

• життєвий цикл архітектурного проекту

Основна мета архітектурного проектування

Під час проектування в учасників процесу виникає ряд питань відносно об’єкту, що проектується.

• Чи сподобається проект замовнику?

• Чи буде замовник вкладати гроші в цей проект?

• Чи буде проект прийнятий до втілення?

• Чи оптимально використовуються в проекті доступні матеріали та комплектуючі вироби?

• Як більш економічно реалізувати проект?

На всі ці питання легше відповісти зрозумівши - що ж таке власне проектування.

Архітектура – це в першу чергу штучне середовище, яке створено людиною для забезпечення процесів життєдіяльності. Основне завдання архітектора — створення моделей майбутнього об’єкта, який і стане цим штучним середовищем. . Така модель оформлена у вигляді креслень є основою власне проекту, який є необхідним для будівництво об’єкту.

В сучасних умовах складних професійних задач, в умовах інтенсивної підготовки спеціаліста-архітектора виникає необхідність осмислення та формування цілісної системи методів архітектурної творчості: — від традиційних до найновіших з застосуванням комп’ютера . Для цього необхідно краще зрозуміти суть архітектурного проектування, його предмету та засобів. Важливим елементом архітектурної професії є розуміння можливостей професійно застосувати себе (продати) в реально існуючих організаційних, економічних , правових та політичних умовах. Необхідно усвідомити , що суть роботи архітектора як професіонала полягає не лише в створенні моделі майбутньої споруди (під моделлю розуміємо її графічне оформлення в вигляді креслень, візуалізацій) а і в тому, щоб довести цю модель до реалізації. Саме для цього в архітектурі, дизайні, містобудуванні створено напрям управління, яке по своїй складності може сперечатись з управлінням фірмою в інших галузях. Це –« керування проектом». До основних загальних цілей менеджменту проектної організації відносяться прогнозування, планування і досягнення комерційних результатів. Це може бути досягнуто за допомогою раціональної організації виробничого процесу, оптимізації управлінням і координацією зусиль учасників проекту, формуванням ділового середовища офісу (архіву, систематизації цінних напрацювань), вдосконалення науково-технологічної бази, а також ефективним використання кадрового потенціалу, підвищення його кваліфікації і стимулювання. Основна ціль дисципліни «Технологія архітектурного проектування» полягає в оволодінні мистецтвом створення архітектурного проекту як реального виразу творчої ідеї зодчого на всіх етапах його розвитку – підготовки передпроектної документації, проектування та будівництва. Основою такого підходу повинно стати знання та вміння застосовувати сучасні методи та техніку управління для досягнення мети проекту по складу, об’єму робіт, вартості, часу і якості.

Технологія (Грецька мова «τέχνη» - мистецтво, майстерність, уміння; Старогрецька мова – «λόγος»- думка, причина; методика, спосіб виробництва) - комплекс організаційних заходів, операцій і прийомів, спрямованих на виготовлення, обслуговування, ремонт або експлуатацію виробу з номінальною якістю і оптимальними витратами, і обумовлених поточним рівнем розвитку науки, техніка і суспільства в цілому.

При цьому:

- під терміном виріб слід розуміти будь-який кінцевий продукт праці (матеріальний, інтелектуальний, моральний, політичний і т. п.) в даному випадку готовий проект;

- під терміном номінальна якість слід розуміти якість, що прогнозована або заздалегідь задана, наприклад, обумовлене технічним завданням і узгоджене технічною пропозицією;

- під терміном оптимальні витрати слід розуміти мінімально можливі витрати які не спричиняють за собою погіршення умов праці, санітарних, екологічних технічних і пожежних норм, наднормативний знос знарядь праці, а також фінансових, економічних, політичних і ін. ризиків.

Основна мета будь – якого проектування – покласти початок змінам в оточуюче людину штучне середовище. Проектування все менш направлене на сам проект а все більше на ті зміни які викличе його впровадження. Головна трудність полягає в тому, що проектувальник повинен на основі сучасних даних спрогнозувати деяке майбутнє системи, яке виникне лише в тому випадку, коли його прогнози вірні. Розгляд еволюції традиційних методів проектування дозволить краще зрозуміти необхідність впровадження нових методів. Метод ( від грецького «methodos» — шлях дослідження, вчення), засіб досягнення конкретного завдання; сукупність прийомів.

Багато видатних архітекторів вважають , що проектне моделювання простору та архітектура в цілому, є мистецтвом, і це очевидно справедливо. Разом з тим від мистецтва архітектуру відрізняє хоча б те, що архітектор не вільний в виборі тем для своїх творів і залежить від конкретного замовника.

Раніше та, досить часто і зараз, класична послідовність архітектурного проектування полягає в простому ланцюжку операцій, які починаються від майбутнього споживача архітектурної продукції ( тепер його ми називаємо “ замовником ” або « інвестором» ). Замовник мав специфічні вимоги і особисто повідомляв їх архітектору. Архітектор малював креслення , яке перекладало специфічні вимоги в матеріальний виріб ( споруду), який повинен був задовольнити ці вимоги. Здійснення проекту знаходилось в руках кваліфікованих ремісників. Фактично архітектор виступав як перекладач специфічних вимог замовника на мову, зрозумілу кваліфікованому будівельнику. У середньовічній Франції існували архітектори, які працювали виключно на будовах. Їх називали «парлє» (від французького –говорити). Архітектор був необхідним посередником, так як замовник і будівельник не мали спільної мови. Таку ситуацію можна зустріти і сьогодні при будівництва однородинного житла. Існують ситуації коли замовник відмовляється від послуг архітектора і безпосередньо керує будівельниками, або сам виступає будівельником. Результати такої діяльності видно відразу, і те що величезна кількість садибних будинків стоїть недобудованими, або мають жахливий вигляд так само є результатом такої діяльності.

Історичні аспекти розвитку архітектурного проектування

З історії архітектури вам відомо, що архітектор ( зодчий ) виконував роль головного будівничого, тобто процес створення споруди відбувався по приведеній вище схемі. Оскільки архітектурні споруди вимагали вкладення значних матеріальних коштів, виникла необхідність перевірки відповідності майбутнього об’єкту поставленому завданню. Для цієї цілі створювалась певна модель (графічна, об’ємна). По суті створення такої моделі і є архітектурним проектуванням. Саме тому архітектор у всі часи був центральною фігурою, що впливає на процес створення архітектурного середовища.

Розглядаючи фрагменти історії становлення і розвитку проблеми управління проектуванням і будівництвом. Побачимо вже на зорі становлення архітектури починають формуватися специфічні прийоми проектування і будівництва, організації праці, інструменти і механізми, що дозволяли не обробляти і переміщати величезні маси природного будівельного матеріалу, але і створювати штучне матеріальне середовище, здатне задовольняти всі основні побутові, і естетичні потреби людини. Це середовище, будучи матеріально осмисленим і художньо перетвореним умінням і мистецтвом і стала згодом початком тієї великої архітектури, яка народилася, по словах Геродота, "з практики і теорії, прикрашеної плодами багатьох наук і різносторонньої утвореної".

Але для досягнення цього багатьом поколінням архітекторів доводилося окрім вирішення творчих, художніх завдань , шукати також і відповіді на виникаючі інженерно-технічні і організаційні питання, які практично представляють основну частину проблеми управління в архітектурно-будівельній сфері.

Перші документи про це були виявлені в Шумері, що існував більше 5 тис. років тому. На глиняних табличках писарі зафіксували факти, що свідчать про результати контролю виконаних будівельних робіт. Деякі таблички є своєрідними "сторіночками" ділової документації, в якій зафіксовані постачальницькі, планові, контрольні функції спеціально підготовлених людей (тепер ми називаємо таких фахівців менеджерами).

Грандіозні споруди Давнього Єгипту дивують нас організаційним талантом стародавніх архітекторів і будівельників Адже навіть сьогодні, при рівні розвитку архітектурної науки і будівельної техніки, важко уявити, як можна було організувати управління величезним колективом протягом довгих років, добиваючись досягнення початкової мети. Єгиптяни широко застосовували планування робіт і контролювали хід їх виконання. Близько 4 тис. років назад був написаний трактат "Повчання Птаххотепа" про методи і стиль управління людьми, зайнятими на будівництві тієї або іншої споруди У цьому трактаті автор дає, наприклад, рекомендації, як повинен реагувати начальник на скарги підлеглих йому будівельних робочих, які заходи він повинен приймати у разі порушення "правил будівництва" і ін.

Немало записів, що відносяться до управлінської думки було виявлено при розкопках міст. Прикладами цього можуть служити: кодекс законів царя Хаммурапі в м. Сузі, де немало місця відведено правилам будівництва; принципам і прийомам організації будівельних робіт, що виконуються по кресленнях в м. Баальбек; книга із записами творця легендарного Єрусалимського храму, який вперше ввів принцип децентралізації в організацію управління, розділивши будівельників на майстрів , підмайстрів і учнів в м. Єрусалим.

Зовсім особливе місце в цьому ряду займає Біблія (написання якої тривало приблизно 1500 років). Вона містить генеральні, загальнолюдські принципи взаємини людей, що є основою успішного управління у сфері міжособових стосунків, але і виробництвом в будь-якій сфері людської діяльності. Це -- відомі заповіді, опис делегування повноважень, приклади управління людьми і ін.

У Стародавньому Римі імператор Діоклетіан (300 років до н. э.) ввів ієрархію і поняття "Службових драбини" в управлінні. При цьому також були відносно детально розроблені принципи делегування повноважень.

Декілька пізніше (у другій половині I ст. до н. э.), римляни спробували теоретично сформулювати ряд положень, де разом з рекомендаціями по технічному вирішенню різних конструктивних елементів і деталей будівель, були сформульовані і основні принципи, що визначають взаємини людей в процесі проектування і будівельного виробництва. Одним з прикладів таких робіт може служити трактат Вітрувія "Десять книг про архітектуру", який став енциклопедією архітектурно-технічних наук свого часу, що поєднує в собі жанри теоретичної праці і практичного керівництва архітектурним проектуванням. . Тут слід лише підкреслити, що це, мабуть , перша в світі робота, в якій дані відповіді на багато питань управління якістю проектування і будівництва. Вона містить рекомендації за рішенням широкого комплексу проблем, починаючи вибору ділянки для будівництва до оздоблювальних робіт і з контракту на виробництво праць до умов взаєморозрахунків архітектора із замовником. Ці положення безліч разів передруковувалися на різних мовах, коментувалися архітекторами , деякі з них стали фундаментом ряду загальноприйнятих архітектурних постулатів.

Особливе значення питання, пов'язані з проблемою управління в архітектурно-будівельній сфері набувають в сучасних умовах нашої країни, де у зв'язку з серйозною соціально-політичною і економічною перебудовою змінилися умови інвестування, правила передпроектної підготовки матеріалу, проектування, узгоджень, і так далі

В Україні до недавнього часу в умовах практично повної державної власності на нерухомість і землю і абсолютної державної монополії в проектуванні і будівництві, окремі учасники архітектурно-містобудівних стосунків не могли проявити себе як окремі суб'єкти в цих процесах, оскільки всі вони по суті були лише об'єктами системи управління, тобто службовцями одного "господаря". У подібній ситуації немає потреби в наявності державних законів, які б регулювали взаємодії всіх учасників проектного і будівельного процесів. Тому роль законодавства до недавнього часу виконували в основному акти Держбуду СРСР і безліч технічних нормативів (за деякими даними -- більше 12 000) по питаннях планування і проектування в будівництві.

З появою приватної власності, недержавних підприємств і самостійних, відокремлених від держави органів місцевого самоврядування з'явились суб'єкти права в архітектурі і будівництві, почали виявлятися і стикатися їх суперечливі інтереси і все це зажадало розробки і впровадження системи державного регулювання діяльності в архітектурно-будівельній сфері.

До певного часу створення просторової моделі, а саме це і є однією з основних завдань проектувальника, було під силу одному архітектору. Але з появою нових матеріалів, таких як метал, і відповідно нових конструкцій, виникла потреба в залученні до співпраці інженерів, які краще знали можливості цих матеріалів. В умовах розвитку капіталізму виникають зовсім нові вимоги до будівництва. Серед вимог, які ставились до споруд, на перший план висуваються економічність з підвищеною міцністю та довговічністю. В середині ХIХ сторіччя з’явились нові більш складні системи водопостачання, каналізації, опалення , що також привело до залучення таких спеціалістів до участі в проектуванні. В зв’язку зі значними об’ємами і темпами будівництва, нові завдання не могли бути вирішені примітивними засобами архітектурного проектування. Процес проектування розділяється на дві частини: чисто архітектурне проектування та інженерні розрахунки. Таким чином схема створення архітектурного об’єкту набула нового вигляду.

Етапи розвитку проектування.

Замовник → споруда.

Замовник → архітектор → будівельник → споруда.

Замовник → архітектор → конструктор → будівельник → споруда.

проект

Замовник → архітектор → конструктор → інженери-суміжники → споруда.

проект

В приведених схемах ключовою фігурою є безумовно архітектор. Архітектор виступає диригентом певного оркестру різноманітних спеціалістів. Для того. щоб такий оркестр повноцінно звучав, архітектор повинен володіти певним об’ємом знань, що складають основи архітектурного проектування.

Основні поняття та визначення.

Вивчення проблем проектування (моделювання) , його суті та місця в структурі людської діяльності давно стало окремим напрямом в теоретичних дослідженнях різних видів творчості. В більшості розвинених країн література про методи проектування з’являється в 50-60 роках ХХ сторіччя. До цього достатньо було знати , що проектування — це діяльність, якою займаються архітектор, дизайнери і т.п., коли вони створюють креслення для своїх клієнтів. Років тридцять назад ситуація починає змінюватись. З’являється велика кількість професійних проектувальників, в яких викликають сумніви методи, яким їх навчили. Саме тоді з’являються нові прийоми, що покликані змінити та доповнити традиційні методи проектування.

Для критики традиційних методів і пропаганди нових методів властива одна характерна риса: бажання виявити суть проектування взагалі та викласти його в вигляді деякого універсального стандартного методу, дати по суті рецепт, на який можна покластись у всіх ситуаціях.

Нижче будуть проведені деякі визначення і формулювання процесу проектування, що з’явились в останні роки. Спільним для цих визначень є те, що мова йде не скільки про архітектурне проектування, а про проектування як процес, що характерний для дуже багатьох видів людської діяльності.

“пошуки суттєвих компонентів будь якої фізичної структури” ( Александр)

“цілеспрямована діяльність по вирішенню задач” ( Арчер)

“прийняття рішень в умовах невизначеності з тяжкими наслідками в випадку помилки” (Азімов)

“моделювання передбачуваних дій до їх реалізації, що повторюється до того часу, доки не з’явиться повна впевненість в кінцевому результаті” (Букер)

“технічне конструювання — це використання наукових принципів, технічної інформації і уяви для визначення механічної структури машини або системи, що призначена для виконання заздалегідь заданих функцій з найбільш економічною ефективністю.

Як бачимо, всі ці визначення на диво різні, створюється враження, що існує стільки ж процесів проектування, скільки є авторів, що описують ці процеси.

Разом з тим ми бачимо, що в цих визначеннях ні разу не згадується процес виготовлення креслень, хоча ця операція неминуче виконується проектувальниками всіх спеціальностей.

З вище приведених визначень можна зробити висновок, що в залежності від обставин, характер процесу проектування може здійснюватись в досить широких межах. Разом з тим можна відзначити певну послідовність дій, що починається з побажань (вимог) замовника, включає в себе власне проектування, виробництво, реалізацію (збут), споживання (експлуатацію) та завершується впливом запроектованого об’єкту на світ в цілому. Очевидно, можна стверджувати з впевненістю, що після реалізації проекту, оточуюче середовище стає іншим, чим воно було до появи даного об’єкту. В тому випадку, коли проект був вдалим, він викликає саме ті зміни, на які розраховував замовник. Якщо проект — невдалий (що буває найчастіше), його кінцевий вплив відрізняється від очікувань замовника і прогнозів проектувальника. Але і в цьому разі він викликає зміни того чи іншого характеру.

Враховуючи вище перелічене, можна зробити висновок, що мета проектування — покласти початок змінам в оточуючому середовищі (Крістофер Джонс).

Не зважаючи на те, що формулювання достатньо просте, воно досить універсальне і може бути прийняте в якості робочого визначення того процесу, який раніше відбувався виключно за креслярською дошкою. Сьогодні в цей процес входять наукові розробки, передпроектні дослідження, дослідно-конструкторські розробки, системне проектування та багато іншого. Для того, щоб отримати вдалий результат до процесу проектування залучають не лише архітекторів та конструкторів, але і інших проектувальників: плановиків, економістів, адміністраторів, політиків та інших

Таким чином зміст архітектурного проектування є поняття цілей проекту – створити в оточуючому штучному середовищі людини дещо нове, що не лише сприяє підвищенню комфортності його побуту та відпочинку, але і відповідає вимогам сучасності.

Будь який проект розробляється в певному оточенні, що складається з внутрішніх та зовнішніх компонент, що враховує економічні, політичні, соціальні, технологічні, нормативні, культурні та інші фактори.

Поняття «проект» в загальносистемному розумінні джерела формулюють по різному. В західних країнах для позначення архітектурно - будівельного проекту використають термін «desing», а поняття «проект» трактується більш широко, в залежності від цілей і конкретних завдань, які ставляться перед виконавцями проекту.

Якщо говорити про архітектурне проектування то окрім загальних вимог користі та економічності архітектурні об’єкти, що проектуються., повинні відповідати також вимогам функціональності, естетики, екологічності, оскільки мова йде про створення нових об’єктів, що формують середовище життя людини.

Враховуючи це, Закон України «Про архітектурну діяльність» дає наступне формулювання – «проект – документація для будівництва об’єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних та кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об’ємно – планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об’єкта».

Поняття архітектурного проекту включає в себе два «рівні»: проектну розробку ідеї, концепції архітектурного твору і реалізацію цієї ідеї в будівництві. Ми ж будемо для зручності використовувати поняття «архітектурний проект» як розробку проектної документації, що відображає архітектурну ідею. Тому сформулюємо це поняття наступним чином: архітектурний проект – це комплект технічної документації, що містить креслення, макети, розрахунки, пояснювальну записку та інші матеріали, необхідні для будівництва будинків, споруд та їх комплексів.

Якщо метою архітектурного проекту є визначений, бажаний результат, то для отримання результату необхідно не лише виконати ряд заходів соціального, технічного, економічного, естетичного характеру, але і ряд організаційних дій, що сприяють досягненню цієї мети. Тобто необхідно здійснювати управління проектом.

Аналіз різних визначень поняття управління проектом дозволяє говорити про те, що його розглядають з різних позицій: як науку, як мистецтво, як функцію.

Управління як наука має предмет визначення, специфічні проблеми і підходи до їх вирішення. Наукову основу складає сума знань про управління, що накопичилась за сотні та тисячі років практики і яка представлена в вигляді концепцій, теорій, принципів та форм управління.

Управління як мистецтво склалось ще далекому минулому, коли межі мистецтва та науки не усвідомлювались чітко.

Управління як функція виділось в той час зародження капіталізму (XVII-XVIII ст.), коли ця діяльність виділась в окрему функцію, яка принципово відрізнялась від функції виробничої.

Таки чином можна сформулювати визначення - управління архітектурним проектом – це вплив на його розробку з метою досягнення заданого рівня якості, оптимізація затрат часу, нейтралізація ризиків і стимулювання проектної команди до ефективної творчої діяльності.

Учасники архітектурного проекту - фізичні особи або організації, що безпосередньо приймають участь в створенні архітектурного об’єкту. У кожного з учасників свої функції, ступінь участі в проекті і міра відповідальності.

Головна діюча особа, зацікавлена в здійсненні проекту і досягненню поставленої мети – замовник, що є майбутнім власником і користувачем об’єкту проектування та будівництва ( як, правило). Він визначає основні цілі проекту, забезпечує фінансування, заключає контракти з генеральним підрядником і несе відповідальність по цим контрактам. Успіх архітектурного проекту в значній мірі залежить від чіткості уявлення замовника про його зміст, грамотного аналізу і прийняття оптимального рішення. Це значить, що рішення практично всіх соціальних, функціональних, технічних та інших проблем вимагає високої міри взаєморозуміння між архітектором та замовником.

Інвестор вкладає кошти в проект. Інвесторів може бути декілька, але мета у них одна – отримання максимального прибутку на свої інвестиції від реалізації проекту. Якщо інвестор та замовник не одна і таж особа, то інвестор заключає договір з замовником, контролює виконання контрактів і здійснює розрахунки з іншими учасниками проекту. Інвестори є повноцінними партнерами замовника.

Проектувальник (генпроектувальник) розробляє проектно – кошторисну документацію і виконує всі проектно – вишукувальні роботи, необхідні для реалізації проекту. При цьому відповідальним за виконання всього комплексу робіт може бути як одна особа або організація (команда).

Підрядник – виконує всі види будівельних та оздоблювальних робіт, передбачені проектом і в відповідності з контрактом. На виконання окремих видів робіт можуть залучатись договори з субпідрядниками.

Керівник проекту - (проект-менеджер) – планує, координує і контролює роботу всіх учасників на протязі всього терміну розробки проекту.

Команда проекту – організаційна структура, яка очолюється керівником проекту на період здійснення проекту до досягнення основної мети. Оптимальна організація команди проекту дозволяє підвищити ефективність управління і уникнути багатьох проблем, що виникають на шляху реалізації проекту.

Життєвий цикл архітектурного проекту

Проміжок між моментом початку розробки проектної документації (концепції проекту) і початком завершення будівництва і здачі об’єкту в експлуатацію визначається поняттям життєвого циклу проекту.

В світовій практиці життєвий цикл проекту прийнято розділяти на фази, основними з яких є: початкова (передпроектна), проектна, фаза реалізації (будівництво) і фаза завершення.

На початковій фазі життєвого циклу архітектурного проекту здійснюється розробка його концепції, визначення цілей і завдань, складання бізнес-плану з оцінкою життєздатності та ефективності проекту.

Вирішальним моментом тут, безумовно, є розробка концепції, генеральної ідеї проекту. На цьому ж етапі визначається і організаційно-керівна стратегія, що визначає інформацію по таким питанням, як забезпечення ресурсами; економіка: соціальне оточення (традиції, смаки, рівень безробіття); екологія )рівень забруднення, заходи по санації); умови виробництва (обладнання, технологія); кадри (кваліфікація, кількість, корпоративна культура) та інше.

Початкова фаза життєвого циклу проекту

Фаза «життя» проекту	Опис завдань	Результат
Виконання комплексу передпроектних робіт і підготовка відповідної документації	Формулювання генеральної концепції проекту, мети його розробки і завдань для її досягнення. Складання бізнес-плану з оцінкою життєздатності проекту. Представлення архітектурно-художнього образу об’єкту	Передпроектна документація

Результатом керуючих дій на початковій, перед проектній фазі роботи над проектом є обґрунтування переваг того чи іншого варіанту, оцінка життєдіяльності проекту і затвердження концепції, погодженої з замовником.

Це етап, який найменше піддається керуванню, оскільки тут лише визначаються цілі та фактори, які впливають на обґрунтування даної концепції.

Проектна фаза включає розробку проекту і його основних складових. Призначається керівник проекту, формується проектна команда, проводиться підготовка до реалізації проекту на будівельному майданчику.

На цьому етапі визначається послідовність етапів проектування. Терміни їх виконання та виконавці; складається кошторис проекту; виконуються проектні роботи.

Проектна фаза

Фаза «життя» проекту	Опис завдань	Результат
Період вирішення Організаційних питань і розробка проектної документації	Призначення менеджеру проекту., Розподіл роботи між виконавцями. Встановлення бюджету проекту. Визначення термінів розробки проекту і його частин. Розробка проектно – кошторисної документації	Пояснювальна записка. Креслення. Кошторис витрат

На цьому етапі можна чітко визначити керуючі впливи:оцінка всіх рішень(архітектурних, конструктивних і. п.), контроль нормативних вимог, визначення критеріїв якості.

Фаза реалізації проекту в будівництві для архітектора означає, в першу чергу, проведення контролю (авторського нагляду) виконання передбачених проектом архітектурних рішень.

Фаза реалізації проекту в будівництві

Фаза «життя» проекту	Опис завдань	Результат
Реалізація проекту в будівництві	Оцінка всіх видів ресурсів, необхідних для впровадження проекту. Підготовка будмайданчика. Контроль за ходом виконання будівельних і оздоблювальних робіт. Зміни плану проекту. Вирішення виникаючих проблем. Завершення робіт по створенню об’єкту	Готовий до здачі в експлуатацію проект

Фаза завершення проекту включає здачу і ввід його об’єкту в експлуатацію. Оформляється документи по закінченню проекту і розформовується його команда.

Вивчення еволюції традиційних методів проектування дозволили виділити чотири основних етапи архітектурного проектування.

Формально проект завершений. Однак це не зовсім так, оскільки ми все ще знаходимося на останньому етапі процесу управління проектом – на етапі завершення, мета якого полягає в підведенні підсумків виконання проекту. Практика свідчить про важливість цього моменту в роботі над проектом, як з точки зору замовника, так і з точки зору виконавців – команди проекту.

Досить важливим є думка замовника про виконану роботу ( чи відповідає збудований об’єкт його сподіванням, чи вірно були визначені цілі і завдання проекту, чи задовольняє його процес управління проектом і т.п.).

Аналогічна робота повинна бути проведена і з членами проектної групи (ефективність процесів управління, повнота системи управління, ефективність роботи проектної команди та інше)

Фаза завершення проекту

Фаза «життя» проекту	Опис завдань	Результат
Заве Завершення проекту	Оцінка ступені задоволення замовника по термінам, витратам коштів і по якості, Аналіз «уроків» , отриманих під час реалізації проекту. Розформування проектної команди	Звіт про Завершення проекту

Забезпечення життєвого циклу проекту вимагає не лише певних затрат часу але і відповідних матеріальних витрат. На основі практики можна визначити приблизні дані затрат часу і коштів:

• В фазі розробки концепції – вивчення прогнозів, перед проектне обґрунтування інвестицій, попередній план проекту, оцінка «життєдіяльності» проекту ≈ 3%.

• В фазі планування проекту – контроль стратегічного, оперативного, функціонального, зведеного планів ≈ 5%. .

• В фазі проектування – визначення об’ємів виконаних робіт і їх кошторисної вартості, порівняння вартості фактичних робіт з запланованими ≈ 20%.

• В фазі будівництва – контроль планів і їх виконання, контроль використання трудових ресурсів і інше ≈ 60%.

• В фазі завершення проекту – заключний контроль і приймання всіх елементів, здача проекту і закриття контракту ≈ 12%.

Така загальна схема розвитку проекту в часі і приблизні витрати трудових і матеріальних ресурсів, на виконання окремих етапів цього процесу.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Яке основне завдання архітектора?

2. В чому полягає основна мета архітектурного проектування?

3. Назвіть основні етапи розвитку проектного процесу?

4. Дайте визначення архітектурного проектування.

5. Що таке управління архітектурним проектом?

6. Назвіть учасників архітектурного проекту.

7. Що таке життєвий цикл архітектурного проекту?

8. Назвіть фази життєвого циклу проекту.

9. Опишіть проектну фазу життєвого циклу проекту

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Збирання візуального та текстового матеріалу з питань історії розвитку архітектурного проектування та його сучасного стану.

Теми досліджень

1. Роль архітектора в управлінні і будівництві споруд а Стародавньому Єгипті.

2. Роль архітектора в управлінні і будівництві споруд а Стародавньому Греції.

3. Роль архітектора в управлінні і будівництві споруд а Стародавньому Римі.

4. Створення архітектурного проекту як творчого виразу ідеї зодчого.

5. Описати учасників процесу архітектурного проектування комплексу академмістечка Львівської політехніки..

6. Роль замовника в успішній реалізації проекту на прикладі проектування громадського об’єкту у Львові..

7. Проектна фаза життєвого циклу проекту створення об’єкту житлового будинку..

8. Фаза завершення проекту на прикладі будівництва житлового будинку..

ЛЕКЦІЯ 2. МЕТОДИ ПРОЕКТУВАННЯ

• традиційні методи проектування

• нові методи проектування. проектування як трьохступінчатий процес

• основні творчі методи проектування

• предмет та засоби професійної творчості архітектора

• використання комп’ютерних методик в архітектурному проектуванні

Попередня лекція присвячена основним визначенням, які вживаються при розгляді питань проектування будь-яких об’єктів та учасникам процесу архітектурного проектування. При розгляді питань життєвого циклу проекту стає зрозуміло, що початкова фаза є досить важливою, оскільки саме тут відбувається пошук концепції проекту, від якої в значній мірі залежить кінцевий результат. Саме на цьому етапі найяскравіше проявляється творчість архітектора. При цьому важливо зрозуміти що методи, якими користуються архітектори можуть бути різними.

Метод ( від грецького methodos — шлях дослідження, вчення), засіб досягнення конкретного завдання; сукупність прийомів.

Традиційні методи проектування.

Еволюція кустарних методів.

Розповідаючи про методи проектування слід відмітити, що попередником сучасного проектувальника є зовсім не кресляр. Першим ініціатором змін в штучному середовищі був не творець креслень, а творець речей, вмілий ремісник, той “конструктор”, діяльність якого починається там, де закінчується природна еволюція. І зовсім не дивно, що кустарні вироби нагадують форми органічного життя — форми рослин і тварин, що виникли як результат еволюції природи. Коли ми сьогодні бачимо наскільки гарно та досконало організовані достатньо складні форми селянського воза, човна, скрипки та інших побутових предметів, нам не зрозуміло яким чином вдалось досягнути цього без участі фахівців зі спеціальною освітою, без менеджерів та інших спеціалістів.

Аналізуючи шляхи еволюції кустарних промислів можна зробити певні висновки:

1. Ремісник не викреслює ескізу свого виробу - і досить часто просто не в змозі зробити цього ( навіть не може пояснити чому прийняте те чи інше рішення.

2. Зміна форм кустарного виробу відбувається в результаті численних невдач та успіхів в процесі багатовікового пошуку, методом спроб та помилок. Цей повільний та коштовний послідовний пошук може привести в кінці кінців до на диво точно врівноваженого виробу, який в достатньо високій мірі відповідає потребам споживача.

3. Сховищем всієї важливої інформації, зібраної в ході еволюції промислу є, в першу чергу, сама форма виробу, що лишається постійною, і змінюється тільки для виправлення помилок та при виникненні нових потреб

4. Форма виробу в цілому її логічне обґрунтування — не фіксується в символічній формі, і тому їх неможливо дослідити і змінити без грубого експериментування.

Самим важливим висновком для нас є те, що ні професійний проектувальник, ні креслярська дошка не створюють необхідних умов, без яких не можуть бути створені вироби складної форми, пристосованих до умов їх застосування.

Креслярський метод проектування

Найбільш відомим методом проектування шляхом є створення креслень в певному масштабі.

Принципова різниця між цим загальноприйнятим методом розробки форм та методом еволюції форм в кустарних виробництвах полягає в тому , що тут пошук методом спроб та помилок відокремлений від виробництва, експерименти та видозміни відбуваються на масштабному кресленні (макеті), тобто на просторовій моделі а не на виробі. Таке відокремлення теоретичної розробки від практичного виготовлення виробу мало ряд важливих наслідків:

1. Стало можливим задавати розміри виробів до його виготовлення, а це дозволило розділити працю по виготовленню окремих частин між кількома виконавцями.

2. Переваги, пов’язані з викреслюванням виробу до його виготовлення, забезпечили можливість створення виробів занадто великих, щоб вони були створені одним ремісником (кораблі, будинки). Добитись взаємного збігу частин, що виконані різними ремісниками можна лише тоді, коли заздалегідь задані основні розміри.

3. Розподіл роботи, що виник разом з масштабним кресленням дав можливість не тільки збільшити розмір і складність виробів, але і темп їх виготовлення. Виріб, на який у ремісника пішло б кілька днів, розбивається на мілкі стандартні деталі, виробництво яких може виконуватись одночасно, що займає значно менше часу.

Можна зауважити, що перехід до проектування виробу (в даному випадку за допомогою креслень) приводить до того, що основна частина труднощів і радощів творчості переходить з виробничої сфери і випадає на долю нового виду працівників, тих хто виконує креслення. “Проектування” або “конструювання” виділяється в окрему професію. І в першу чергу таке розділення відбулось в будівництві.

Коли геометричні аспекти виробництва зведені до креслень, у проектувальника з’явилось значно більше можливостей уявити кінцевий виріб ніж реміснику. Він може побачити виріб в цілому, маніпулювати ним і нічого — ні брак даних, ні страх вартісної переробки самого виробу — вже не заважають йому вносити в конструкцію принципові зміни.

Разом з тим слід відмітити, що над кресленням може працювати лише одна людина, і всі ситуації яким повинна задовольнити конструкція (споруда), доводиться тримати в одній голові. Тому на ранніх стадіях проектування креслярським способом роботу веде одна людина, головний архітектор (конструктор). Тільки тоді коли сформульовані основні задачі та знайдені задовільні рішення цих проблем, можна розділити роботу між кількома виконавцями.

Послідовність етапів інженерного конструювання в 1962 році описав дослідник методів проектування Азімов, і практично ту ж послідовність для архітектурного проектування приводить королівський інститут британських архітекторів. За різною і дещо умовною термінологією ми бачимо, що методики досить подібні. В обох випадках проектування починається з сприйняття інформації, на основі чого вибудовується деяких комплекс альтернативних рішень. На другому етапі відбирається одне з рішень для дальшої розробки. Коли ця конструкція продумана настільки, що задовольняє головного архітектора (конструктора), починається робоче проектування, під час якого працюють багато спеціалістів.

етап	Інженерне конструювання (згідно Азімову)	Архітектурне проектування (королівський інститут британських архітекторів)
1	Оцінка здійснення. Відшукання комплексу концепцій, що піддається здійсненню	зародження ідеї можливість здійснення ескізні пропозиції
2	Ескізне проектування Відбір і розробка оптимальної концепції	4. принципове вирішення планувань
3	Робоче конструювання Інженерний опис конструкції	5. робоче проектування
4	Планування Оцінка і зміна концепції в відповідності з вимогами виробництва	6. виробнича інформація 7. специфікація матеріалів 8. збір заявок на підряди 9. організація будівництва 10. будівельні роботи 11. завершення робіт 12. зворотній зв’язок

Але як вже відмічалось вище традиційні методи проектування в умовах сучасних урбанізованих міст, шаленого ритму життя, застосування нових матеріалів та конструкцій, розвитку інформаційних технологій вже не в стані задовольнити як споживача – інвестора так і архітектора.

Які ж сторони традиційних методів проектування можна вважати такими, які не відповідають сучасним вимогам :

1. Основним методом вирішення складних задач є розчленування їх на більш прості, вирішення їх окремо і пошук тимчасового вирішення для врахування всіх взаємозв’язків і залежностей між складовими частинами. Недолік – можливість втрати окремих частин системи.

2. В сучасних умовах проектувальники зіштовхуються з рядом додаткових ускладнень, що не зустрічались раніше: - різні матеріали ,іноді невідомі проектувальнику; - різні технології будівництва; складна організація будівництва.

3. Основним вирішенням для складних систем є те, що принципові питання проектування повинні вирішуватись колективно і тут важко перебороти особистості труднощі між окремими учасниками.

4. Замовники найчастіше мають вузько направлену матеріальну зацікавленість і це знаходить відображення в завданні на проектування.

5. Основним засобом встановлення взаємозв’язків між окремими елементами є креслення. Такий метод добре працює на рівні окремих частин і є неефективним на рівні систем.

Таким чином можна зробити висновки:

1. простір в якому ведеться пошук нових систем занадто великий для впорядкованого обстеження і надто невідомий для того щоб в ньому розібрались люди, знання та досвід яких обмежується однією з існуючих спеціальностей в галузі проектування;

2. потрібні проектувальники і організатори широкого профілю, творче мислення яких базується на глибоких теоретичних і практичних знаннях на всіх рівнях;

• потрібні нові методи, що забезпечують достатній об’єм інформації.

З вище сказаного випливає, що процес проектування важливо зробити прозорим, об´єктивізувати його. Розбиття проекту на деяку кількість складових частин дозволяє в свою чергу більш ефективно ним керувати.

Нові методи проектування. Проектування як трьохступінчатий процес.

Найбільш розповсюдженим спостереженням відносно проектування, на якому сходяться багато авторів, полягає в тому, що проектування включає в себе три стадії: аналіз, синтез та оцінка. Аналіз - розчленування задач на частини . Синтез – поєднання частин по новому. Оцінка - - вивчення наслідків від впровадження .

Аналіз (дивергенція) від лат. divergeze – знаходити розбіжності.

Цей пошук характеризується наступними рисами:

• цілі нестійкі і умовні;

• межі задач нестійкі та невизначені;

• оцінка відкладається на майбутнє;

• технічне завдання – завдання проектувальника – свідоме збільшення своєї невпевненості, в звільненні від заздалегідь заданих рішень.

Одна з задач досліджень на цій стадії полягає в тому, щоб вивчити реакцію замовників, споживачів на зміщення цілей і меж задач в різних напрямах і в різних об’ємах. Прийняття рішень слід відкласти на наступні стадії, коли буде більше інформації про все. Найкраще цими навичками оволодівають особи, які мають досвід в таких галузях як журналістика, наукова робота, статистичний аналіз, ніж люди які мають проектну спеціальність.

Основна ціль цієї стадії перебудувати, або зруйнувати початковий варіант технічного завдання, при цьому виявити ті аспекти ситуації проектування, що дозволяють отримувати цінні і здійснені зміни.

Синтез (трансформація)

Це стадія створення принципів та концепцій, стадія високої творчості, пошук основної ідеї. Це стадія, коли міркування про цінності та про технічні можливості об’єднуються в рішення, які повинні віддзеркалювати реальні політичні, економічні та експлуатаційні аспекти ситуації проектування.

Для трансформації (яку слід застосовувати коли аналіз в значній мірі вже завершений) характерні наступні риси:

• Основна ціль – на результати аналізу накласти деяку концептуальну схему, достатню для трансформації в єдиний проект;

• Фіксуються цілі, технічні завдання та межі задачі, розпізнаються обмеження;

• Основна задача розчленовується на більш мілкі задачі, які можна вирішувати паралельно або послідовно

• Найбільш яскраво тут проявляється особистість проектувальника

Оцінка (конвергенція) від лат. «соnvergo» – зближення

Ця стадія наступає тоді, коли задача визначена, змінні знайдені а цілі встановлені. Тепер проектувальнику необхідно крок за кроком вирішити другорядні протиріччя до тих пір, поки з багатьох можливих альтернативних рішень залишиться одне – кінцеве рішення.

Основні характеристики цієї стадії наступні:

• Основна ціль – як найскоріше зменшити невпевненість в прийнятих рішеннях;

• Встановлення порядку прийнятих рішень, що зменшує різноманітність:

• Скорочення поля можливих варіантів до єдиного з мінімальними затратами часу і засобів.

Для здійснення оцінки можливі дві протилежні стратегії. Одна з них направлена на від зовнішнього до внутрішнього. Цією стратегією користується архітектор, коли він йде від зовнішньої форми споруди і від цього визначає планування. Друга стратегія – від внутрішнього до зовнішнього . Архітектор виходить від функції і лише на цій основі визначає зовнішній вигляд. Очевидно досвідчений проектувальник йде одночасно з двох напрямів, де ставить питання в точках зустрічі цих напрямів, де часто буває неузгодженість.

Це єдиний аспект проектування, що піддається логічному аналізу.

Наслідок розчленування процесу проектування.

Головним результатом нових методів проектування є об’єктивізація тих процесів мислення, які традиційний проектувальник тримав «при собі» і розділення їх на три категорії: інтуїтивне мислення, логічне мислення, і процедурне мислення.

Мета об’єктивізації та розчленування очевидна: вони покликані розкрити мислення архітекторів для сприйняття величезної кількості фактів та ідей, які необхідні для проектування на рівні систем, але очевидно не можуть міститись в індивідуальному досвіді якогось одного, навіть талановитого проектувальника.

Як уже згадувалося, перші спроби застосування нових методів в кращому разі приносять частковий успіх, а в гіршому закінчуються повною невдачею. Позитивний ефект від застосування нових методів полягає в тому, що вони, по-перше, примушують проектувальників в пошуках інформації вийти за межі звичного кола думок і, по-друге, оберігають від спокуси вхопитися за першу ліпшу думку, яка прийде в голову. Більш строгі логічні методи різко збільшують число альтернатив, які підлягають оцінці на стадії конвергентного пошуку. Їх головний недолік , в тому, що вони не дозволяють встановити, наскільки інформація та ідеї , зібрані під час дивергентного пошуку, і проект, що створюється по планомірній конвергентній стратегії, відповідають спільній проектній ситуації і її визначальним елементам.

Розрив між формальною організацією архітектурного проектування в системі інститутів, майстерень, бригад і груп і багатством практики, що призводить до порушення формальних норм, розрив між номінальним розподілом обов'язків і повсякденною практикою (не говорячи вже про нові, нетривіальні завдання) не є ні для кого секретом. Так само ні для кого не секрет, що поряд з формальною організацією архітектурно-проектного процесу існує прихована, неформальна організованість, заснована більшою мірою на нормах, що виникають в відносинах між людьми, ніж у формальних нормах. Цей розрив, історія якого нараховує вже десятиліття, не викликав проблем , доки складність проектних задач не перевищувала професійних можливостей, поки вона допускала пряме або непряме використання давно відпрацьованих взірців, прототипів. Однак виникли якісно нові задачі – районне планування, містобудівна програма розвитку, реконструкція історичних міст і тому подібне, – характер яких з традиційної архітектурної точки зору може бути парадоксальний (змінився сам об'єкт проектування). Одночасно з цим ряд традиційних задач переглядається під незвичною точкою зору (наприклад, проектування житлової групи залежно від типу мережі обслуговування). Потреба в нових методах прискорюється швидким становленням дизайну, що розвиває свою проектну проблематику і власну методологічну надбудову. Традиційні засоби архітектурного проектування, що мало змінилися з часів Вітрувія, все частіше виявляються недостатніми, оскільки практичні проектні задачі вирішуються при хронічній нестачі часу, ці старі засоби продовжують використовувати замість нових, що різко гальмує розвиток діяльності.

Застосування нових методів проектування при будь-якому проектуванні не виключає використання і традиційних методів проектування, особливо творчих методів.

Основні творчі методи проектування

Розглядаючи розчленований процес проектування стає зрозуміло , що творчість архітектора найбільш яскраво проявляться на етапі синтезу (трансформації), коли формується основна ідея, основна концепція проекту. Якими ж творчими методами при цьому користуються архітектори? Спрощено можна уявити собі наступні два полярні «методи», два шляхи роботи архітектора..

Перший метод роботи наступний: архітектор відштовхується від функції, використовуючи художню та технічну палітру, якою він володіє. Це і „ підказує ” йому кінцевий результат. М. Гінбузбург говорив про зовнішню архітектуру як про „ рукавички ” змісту. Схема роботи може виглядати так: зміст - засоби (технічні та художні) – форма (як результат).

Другий шлях такий: - форма споруди (образ майбутньої споруди) – зміст – засоби - технічного здійснення. Безумовно, ця послідовність, дуже умовна. Але як деяка модель творчого процесу, вона може бути порівняна з першим методом роботи архітектора. Приблизно цей процес можна описати таким чином. Архітектор йде від майбутніх зовнішніх даних (від образу споруди), добре знаючи та тримаючи в голові зміст майбутньої споруди. А потім вже з різним успіхом „ вкладає ” зміст в таких чином вироблену форму. При цьому підшукуються і засоби, що найбільш відповідають цьому – конструктивні та художні. Можливо саме звідси і циліндричний будинок К. Мельникова, який часто використовував циліндричні форми для різних споруд. Звідси – у багатьох архітекторів повторюються певні архітектурні мотиви, які дозволяють зразу ідентифікувати автора (Гері, Заха Хадід, Лебіскін).

В дійсності розділ та розмежування творчих позицій відбувається складніше. Не завжди вони були бездоганно чіткими. Але ці позиції дали течіям назви «функціоналістів» (конструктивістів) та раціоналістів (або як їх називали супротивники, «формалістів»).

Очевидно слід розібратись з тим, що в архітектурі розуміємо під терміном „ функція ”.

В математиці функцією називається величина, що залежить від іншої величини – аргументу. В архітектурі конструктивісти рахували аргументом призначення споруди, а функцією «технологічний процес», який відбувається в будинку. Це - функцію утилітарна. Правильно вирішити, тобто забезпечити правильне протікання технологічного процесу , - справа досить важлива і складна. Ця складність і те, що здавалось що функція вичерпує поняття змісту, визначили в свій час погляд на функцію як на саме суттєве в роботі архітектора. Такий метод активно використовувався в перші десятиріччя минулого сторіччя. Трактовка метода мала досить широку амплітуду – від самого примітивного вирішення функції, що відповідає прямому призначенню споруди до досить ускладненого розуміння функції як „ соціального організатора ” життя. Зміст всієї роботи полягає в намаганні найбільш повно і точно відповіді на „ функцію ”, „ технологію ”, що склалась даний момент, на характер та тип процесу – в житлі чи громадській споруді. Особливо це чітко простежувалось при проектуванні промислових споруд, де технологічний процес розглядався як фактор, що визначає побудову оболонки виробничої споруди.

Функціоналізм в його „ статичній ” прояві є вже етапом архітектури, який вже пройшов, хоча в періоди свого розквіту він давав достатньо багато чудових прикладів вирішення поставлених завдань. (Корбузьє, Міс ван де Рое, Нейтра, Мейер). Дуже цікаво багато прикладів таких робіт у Львові, особливо в галузі житлового будівництва «міжвоєнного періоду».

Пізніше , функціоналізм прийняв форму більш динамічну і розширив поняття функції, що включало в себе такі поняття як соціальний прогрес, досягнення науково-технічного процесу. Разом з тим необхідність відшукати архітектурне рішення, яке найкраще відповідало б життєвим вимогам, тобто виконанню основної функції, – залишається обов’язковим для архітектури.

Навіть в двох, самих радикальних напрямах, що ніби знімають проблему точної функції , насправді вона не щезає. Ця проблема залишається в тому самому крайньому виразі динамізму, коли він приводить до універсальних споруд, які пристосовані до безперервно змінних процесів. Родоначальник такого напряму Міс ван дер Рое. Навіть в таких випадках, коли відповідність функції і змісту здається необов’язковим, коли нібито без різниці, що буде відбуватись в тому чи іншій споруді, - і в цьому випадку все не так просто. Яка б не була універсальна оболонка все одно її треба пристосовувати до нової функції – за допомогою пересувних перегородок, або навпаки, об’єднання раніше розділеного простору в одне спільне.

Це ж відбувається і в іншій ситуації, яку можна назвати „ антиновою архітектурою ”. Старі будинки досить часто вдало пристосовуються до виконання нових функцій ( Манеж в Москві, музей Орсе в Парижі, Порохова Вежа у Львові).

По суті, в обох випадках мова йде про одне і теж: зміст вимагає пристосування до нього оболонки. І чим вдаліше підходить оболонка (архітектурна форма) до змісту , тим буде краще. А яка це форма – використана стара споруда чи побудована нова – не має значення.

Функція не може щезнути по своїй суті процесу буття. Сказане лише підтверджує , по перше, функція існує завжди в архітектурі і, по-друге необхідність її динамічного прочитання. Саме тому, як би не називався метод роботи , зодчий в своїх початкових прикидках неминуче робить дещо обов’язкове для життя, необхідне, „ функціональне ”. Працюючи над твором, використовуючи будь які вільні форми, архітектор говорить завжди, що він малює деяку споруду, що має певне призначення..

Таким чином, одну з відправних позицій можна все ж сформулювати: перш за все архітектор повинен знати, для чого він малює, проектує, будує ту чи іншу споруду, в яких соціальних, містобудівельних умовах буде існувати та експлуатуватись така споруда.

Організувати функцію – це значить одночасно та безперервно продумувати об’ємно-просторову побудову споруди – його форму. Чи в одній площині розвертається процес або в декількох рівнях; компактно або в розгорнутому вигляді; по горизонталі чи по вертикалі; чи є споруда центром композиції чи ні – у всіх випадках функція повинна укластись в відповідну форму. Міра логіки такого вписування визначається, з однієї сторони, вмінням архітектора, з іншої – його творчою концепцією.

В роботі архітектора є одна обставина, що ускладнює розуміння цієї проблеми. Для цього необхідно розглянути технічну сторону роботу архітектора на першій стадії створення споруди, на стадії проектування , тобто умовного зображення об’єкту на площині креслення.. Це - макети та комп’ютерні моделі, які дають уявлення про майбутню споруду, але не мають практичного значення при будівництві. Б. Дзеві, італійський теоретик, відмічає недоліки макетування як засобу зображення об’єму та простору: „ ми не можемо сказати, що моделі повністю задовольняють всім нашим вимогам…. вони не адекватні спорудам, тому що не передають елемент, що має вирішальну важливість для всякого просторового задуму, людський параметр – людський масштаб внутрішнього і зовнішнього простору …”.

Існуючі графічні способи зображення достатньо умовні, хоча і досить цікаві. Створено досить лаконічний по затратам праці засіб зображення будь якого предмету: будь яке тіло (споруда) може бути представлено в трьох проекціях на три взаємно перпендикулярні площини – X. Y. Z. Ці площини – загальновідомі: план та фасади. Для уточнення рішення конструкцій та внутрішнього простору додаються вертикальні січення об’єкту – проекція розрізів.

Вся біда цього графічного способу зображення – в його розчленованості. Для професіонала, спеціально навченого, цих трьох проекцій достатньо. Будучи натренованим, він, дивлячись на три різних креслення, у думках відтворює ціле. Правда, для більшої наочності вже з 15 сторіччя застосовують перспективи з різних точок зору в діапазоні від позиції з поверхні землі до вигляду зверху, аксонометричні зображення. В останні десятиріччя для ілюстрації задумів автора широко застосовують комп’ютерне моделювання. Але не дивлячись на це все , вимагається добра підготовка, щоб дивлячись на роздільні проекції планів різних поверхів, розрізів, фасадів та перспектив, можна було б достатньо повно та чітко, у відповідності з задумом автора, уявити якість проекту, і що особливо важливо , якість майбутнього будинку в натурі.

Про трудність для стороннього глядача уявлення архітектури як цілого по його окремим кресленням, і відповідно, про труднощі захисту свого проекту перед експертами досить виразно сказав К. Мельніков: „ … побачити Архітектуру по проектам – то саме, як почути Музику по нотам…” Як відмічали дослідники, для адекватного сприйняття зображення недостатньо трьох вимірів, які передаються перспективою. Необхідно ще один елемент – час . В свій час художники кубісти намагались вирішити цю проблему. В архітектурі має місце інше ніж в живопису конкретне явище; тут присутня людина , яка , рухаючись в будинку, або поза ним, вивчає його з різних точок зору, і таким чином творить четвертий вимір – надає простору його цілісну реальність. Нові комп’ютерні технології дозволяють наблизитись до вирішення цієї проблеми. Однак це все ж лише наближає людину до справжнього розуміння твору архітектури.

Саме це ускладнює вивчення методів роботи зодчого.

Справа в тому, що призначення окремих приміщень і їх взаємозв’язок, тобто практично вирішення функції, можна найбільш повно побачити в проекції планів. Таким чином, можна сказати, що достатньо одних планів, щоб зрозуміти характер спроектованої споруди, її призначення.

В той час , коли виникали нові типи будинків житлових, громадських, промислових; в той час, коли на перший план виносили задачі призначення будинку; коли архітектори рахували основою своєї роботи найбільш повне задоволення функції, - багато часу приділялось саме планам. Саме цим в один час намагались пояснити виникнення явища „ функціоналізм ” і таких архітекторів називали функціоналістами. Це дуже спрощене уявлення про функціоналізм.

Але додаткова складність питання полягає в тому, що праця автора архітектора – одинака була технічно послідовною. Фізично він не міг одночасно малювати всі проекції. Він малює їх послідовно, але подумки тримає всю решту, і фізично має перед собою попередні малюнки інших проекцій. Але поступово укрупнення типів споруд та їх ускладнення поступово зробило неможливим, або, точніше, досить ускладнило , роботу одному. Архітектори стали працювати в колективах. І в таких колективах учасники проектування могли працювати над проектом одночасно. І така праця є більш цілісною: всі сторони проекту, в принципі уточнювались і видозмінювались одночасно. Ціль завжди була одна – зробити повноцінну і всебічну архітектуру.

Процес, який відбувається в споруді – це лише утилітарна, практична функція (зміст). І це лише частина внутрішнього змісту.

Однак архітектура існує не в абстрактних обставинах, а в конкретних соціальних умовах. І ось в поняття „ зміст ” крім байдужого до характеру суспільства „ призначення ” будинку обов’язково входить поняття ідейності цього змісту. Наприклад театр середньовічної Італії з безліччю зручних лож, з маленьким партером і високо розташованими галереями для простого глядача відрізняється від сучасного театру. Це – два різних, принципово різних вирішень на одну тему – театр. Житло – прибутковий будинок – будинок функціоналізму – „ хрущовка ” – сучасне житло. Різницю визначила ідеологія суспільства. І саме цим створюється одна з частин функції, відповідаючи другій половині змісту. І , очевидно, що ці дві частини не можна вирішувати окремо і таким чином можна говорити про – соціальну функцію.

Значить , є основний процес, є функція, і необхідно забезпечити оптимальні умови для проведення заданого соціального процесу, тобто виділити деякий об’єм, який забезпечує здійснення функції. Цей виділений простір буде мати певні розміри в трьох вимірах і потребує фізичного огородження від зовнішніх впливів. Таким чином створюються певна форма. Тобто функція і визначає форму споруди. Разом з тим при однаковій функції ми отримуємо різні форми споруд у різних авторів.

Зміст (функція) – це основне що впливає на форму, Основне але не єдине. Існують і інші фактори формоутворення:

1. Архітектура не може обійтись без матеріальних засобів, з допомогою яких фізично будується форма потрібного розміру, не може обійтись без конструктивної структури, яка фізично тримає форму.

2. Форма не аморфна і не випадкова. Принципи її організації будуються по законам краси, законам архітектурної композиції. Сюди ж необхідно віднести і умови сприйняття форми глядачами. Перед нами – не зміст і засоби утворення форми, це – якість форми, без якої ми не отримуємо архітектури.

3. Прийнятий прийом побудови форми в великій мірі визначається також її оточенням, довкіллям.

Намагання практичного вирішення проблеми “ форми — функції ” визначили необхідність в теоретичному дослідженні “ простору ” як предмету професійної діяльності архітектора.

Предмет та засоби професійної творчості архітектора

Простір завжди складав суть архітектури, однак усвідомлення цього сформувалось лише в архітектурній теорії та практиці ХХ сторіччя. Але зовсім не значить, що до того часу просторові задачі не були головними в діяльності архітектора. Більш того, вони були властиві архітектурі з часів її виникнення. Однак нерозвиненість просторових форм (наслідок відносно стабільних соціальних структур) з однієї сторони, і нерозвиненість будівельної техніки і технології з іншої — об’єктивно визначали невисокий рівень усвідомлення ролі просторових задач в професійній практиці.

“Простір, а не камінь — матеріал архітектури”. Ці слова одного з лідерів архітектури конструктивізму (Н.А. Ладовський) знаменує новий етап розвитку професійної культури.

Простір — як предмет професійної творчості.

Всю архітектуру в цілому в відповідності з сучасними теоріями можна охарактеризувати як систему взаємопов’язаних просторів, як штучно створене матеріально-просторове середовище.

Необхідно усвідомити, що саме поняття архітектурного об’єкту, є певним вичлененням з єдиного цільного середовища, в якому існує людина, деякої її частини в якості самостійного утворення. Це - своєрідна одиниця середовища. Таке вичленення досить відносне, тому, що така одиниця повинна усвідомлюватись не сама по собі, а як деяке відношення внутрішнього простору, що належить об’єкту, до “ зовнішнього ”, що оточує внутрішнє. Таким чином, навіть елементарний об’єкт виступає як просторова структура, як єдність внутрішнього та зовнішнього просторів.

Зовнішній

простір

Внутрішній простір

Взаємовідношення двох просторів дає нам приклад простого “ однокліткового ” архітектурного організму. В найпростіших архітектурних організмах така клітина є основною. В складних просторових структурах (“багатокліткових”), взаємовідношення двох просторів виступає як більш просте, “підпорядковане ” відношенню більш складного архітектурного організму.

В цьому відношенню цікаво розглянути теорію французького архітектора І. Фрідмана. Зокрема він приводить ряд аксіом, які дозволяють краще зрозуміти відношення простору та діяльності архітектора.

1. Результатом діяльності архітектора є створення комірок — вичленень в просторі.

2. Виділена в просторі комірка не може бути результатом діяльності архітектора, якщо вона не має по меншій мірі одного входу.

   

3. В системі просторових виділень повинна бути по крайній мірі одна комірка, що відрізняється від інших фізичними або іншими властивостями (існує по меншій мірі два типи комірок).

Зовнішній

простір

Внутрішній

Простір

Вхід

Є споруди, де в просторових структурах комірки (клітинки) чітко визначені і уособлені (комплекси монастирів західного середньовіччя, житлові прибуткові будинки, готелі, гуртожитки). Є архітектурні об’єкти, де відсутня чітка диференціація на клітинки (споруди Міс ван дер Рое, будинки Райта). Останній говорив : “ Перш за все — нове розуміння простору як реальності будинку… приблизно те, що я в свій час назвав плинністю простору. Потім вільний план замість будинку, що є набором коробок в коробках, план стає все більш відкритим і більш просторовим; зовнішній простір поступово все більше входить в середину, а інтер’єр все більше відкривається назовні ”.

Створюючи архітектурний об’єкт, архітектор повинен постійно вирішувати протиріччя між необхідністю одночасно просторової ізоляції процесів життєдіяльності і просторового взаємозв’язку по відношенню до інших процесів. Кожне таке протиріччя вирішують в ході проектного моделювання, яке встановлює конкретний просторовий зв’язок (наприклад — двері, вікна, сходи і т.п.), що в той же час об’єднує і роз’єднує простори. При цьому слід пам’ятати, що архітектурний простір відображає як матеріальну так і духовну культуру свого часу.

Таким чином архітектурний простір функціонує в тому, чи іншому соціально-культурному контексті, і тому виступає як найважливіший фактор, як багатомірний простір змісту архітектури свого часу. При такому підході архітектурний простір закономірно розглядається як специфічне явище культури, так і її просторовий феномен, як принцип організації простору культури в цілому.

Сформоване засобами архітектури поле людської діяльності завжди семантично (знаково) оформлено. Найбільш важливі в соціально-культурному відношенні ділянки простору розглядаються як найбільш “ організовані ”, “ головні ”, оформленню яких служить вся структура споруди. Однак це не значить, що вони обов’язково є самими великими в фізичному змісті. Їм підпорядкована вся структура будинку. Так, наприклад, в єгипетських храмах — це святилище, в православних церквах — вівтар, в театрі — сцена , сучасній квартирі — вітальня. Вияв основних просторових акцентів і ієрархії простору в структурі об’єкту і відповідне їх матеріальне оформлення складає основу професійної творчості. (приклад — однородинний будинок).

Архітектура одночасно виступає як і сфера матеріальної, науково-технічної культури, суспільного розвитку, так і сфера ідеального, естетичного відбиття і перетворення. Дисбаланс цього співвідношення веде до негативних наслідків. В 60-роки нашого сторіччя житлової проблеми обернулось бездуховністю та утилітаризмом житлової забудови. Намагання досягти високих естетичних ідеалів архітектурного минулого привело до художнього формалізму “ архітектури прикрашення ” в 30-50х роках.

Кожній епосі відповідає певна семантика простору. Кожна наступна епоха по своєму інтерпретує залишений в спадок архітектурний матеріал. Відбувається в певній мірі перекодування змісту і його розвиток.

Процес семантичної спадкоємності значно ускладнює взаємозв’язок між формою та функцією в архітектурі, бо він демонструє не лише вплив функції на форму, але і зворотній вплив.

На відміну від абстрактно-геометричного ( як в математиці), архітектура - простір осмислений і він має ряд особливостей — цей простір завжди естетично і психологічно нерівномірний, безумовно він поляризований та ієрархічно структурований. Почуття простору і його форма знаходяться в такому співвідношенні один з одним, як мислення та мова. Виступаючи як просторовий вираз форм людської життєдіяльності, архітектура досить точно фіксує цей характерний для кожного часу (“ дух епохи ”).

Оперуючи простором, архітектурна творчість виступає як творець змісту, який постійно “ кодує ” в просторових структурах зміст людської діяльності. Але це відображення в архітектурній діяльності є різноманітним по змісту, формі, засобам, характерам. Усвідомлення архітектором ієрархії життєвих проявів людини приводить його до розуміння значимості і ієрархії складових просторів в структурі цілого. Таким чином, предметом архітектурного проектування стає не стільки сам по собі архітектурний об’єкт, скільки його просторово-часовий аспект.

Саме таке розуміння предмету професійної творчості заставляє розглядати його специфічні властивості — просторові моделі як основні засоби проектного мислення архітектора.

Засоби професійної творчості.

Засоби архітектурного проектування, за допомогою яких архітектор відтворює необхідні властивості і відношення об’єктів, що проектуються, можна визначити як просторові моделі. Модель — образ, аналог об’єкту процесу або явища, що використовується в якості його замінювача (лат. modulus - міра, взірець). Просторова модель об’єднує в один клас такі традиційні засоби проектування як площинні (малюнки, креслення, функціональні схеми тощо) та об’ємне моделювання (макети, об’ємні модулі, комп’ютерні моделі і т.п.), а також розрахунки, графи, матриці. Необхідно відмітити, що логіка розвитку творчої діяльності архітектора систематично породжує як нові види площинного та об’ємного моделювання так утворює проміжні та симбіозні форми моделювання, які важко систематизувати (комп’ютерне проектування).

В наш час в системі засобів проектного моделювання важливе місце продовжують займати різні види площинного моделювання, починаючи від найпростішого графічного начерку, що фіксує лише принципову схему, і закінчуючи комплексом ортогональних, аксонометричних креслень та перспективних зображень. Ці засоби розкривають геометричний, конструктивний і образний стрій майбутньої споруди за допомогою лінійної, тональної та поліхромної графіки.

Архітектурну графіку (площинне моделювання) можна підрозділити на три основних вид зображень: архітектурне креслення, ескіз та архітектурний малюнок.

Архітектурне креслення — основний вид площинного моделювання, це зображення, яке передає інформацію про розмір, форму та конструкцію об’єкта. В сучасному кресленні побудова об’єкта обов’язково виконується по законам нарисної геометрії. Креслення застосовується на всіх стадіях проектної роботи, кожній з яких відповідає своя манера креслярської графіки (ескізне креслення, обмірне, робоче, демонстраційне креслення). В учбовій роботі на різних етапах навчання креслення також відповідає певним цілям. На перших курсах креслення служить засобом засвоєння практичних навиків графічної роботи, основним засобом розвитку композиційних здібностей. На старших курсах креслення по своєму призначенню і повноті наближається до робочого та демонстраційного.

Архітектурний ескіз та архітектурний малюнок. Образотворча форма архітектурного ескізу та архітектурного малюнка достатньо схожі, їх відрізняють лише цільове призначення. Архітектурний ескіз — засіб вдосконалення творчого задуму архітектора. Архітектурний малюнок — будь який рисований твір архітектора, призначення якого не обов’язково має на меті професійні цілі. Сюжет архітектурного малюнка може мати самостійне значення, але може бути складовою частиною креслення.

Будь яке зображення не є точною копією об’єкта. Зображення конструюється з допомогою лінії, тону та кольору. Для кожного з цих засобів площинного моделювання характерна особлива техніка зображення. Використовуються наступні види графіки:

Лінійна графіка — основна техніка виконання креслення, ескізу, малюнку, схеми. Головним засобом її вираження є контрастне співвідношення ліній та паперу. Лінійна графіка — найбільш поширений, найпростіший засіб зображення архітектурної форми, деталей предметного середовища. Як засіб вираження задумів архітектора відома з часів Стародавнього Єгипту. Майстерність зображення креслень з допомогою інструментів отримало широке розповсюдження з початку XVII сторіччя.

Тональна графіка — прийоми найбільш переконливого зображення складної пластики, ефективний засіб вияву повітряної перспективи, освітленості з допомогою тону (тон — співвідношення темного і світлого, контрасту та нюансу). Зображення форми в тоні дає можливість передати її величину, вагу, фактуру, текстуру. В архітектурній графіці техніка тушевого лесування та акварельного пофарбування отримала широке розповсюдження до початку XVIII сторіччя. Мова тональної графіки легше сприймається непідготовленим глядачем, так як в цьому випадку можлива передача більш достовірної інформації про предмет, що зображується.

Кольорова графіка — засіб передачі кольору архітектурної форми, прийом зображення в кольорі оточуючого об’єкт середовища. Кольорова техніка пофарбування аквареллю, гуашшю, темперою, кольорова аплікація, розроблена європейськими архітекторами в 20 роки нашого сторіччя, широко використовується і зараз. Кольорова графіка використовується, як правило, найчастіше на завершальній стадії проектного пошуку в виконанні демонстраційних креслень, оскільки інформативність, повнота здійснює на непідготовленого глядача більший вплив ніж інші види графіки.

Значну частину засобів архітектурного проектування складають засоби об’ємного моделювання. Частина з них відносяться до форм предметного моделювання і призначаються не лише для відображення простору створеного архітектором, але й для утворення його матеріально. Інші засоби виступають як абстрактні моделі, що служать для уточнення образних характеристик штучного простору. Можна виділити види макетування:

Архітектурний макет — це наочна статична модель, що відображає функціональну основу і композиційну структуру, об’єкта, що проектується. Іноді архітектору достатньо невеликого макету, щоб відчути та зрозуміти і виявити характер майбутньої споруди. Однак є випадки, коли макет доробляється до найменших деталей, особливо тоді, коли архітектору необхідно подати його на суд замовнику та широкій громадськості. В епоху Відродження макети, як правило, служили початком проектування, а креслення виконувались після моделей. Видатний скульптор та архітектор епохи Відродження Мікельанжело створив за два тижні модель для закінчення собору св. Петра і отримав за це еквівалент 25 крон. Модель створена для цієї ж мети архітектором Сангаллом мала в довжину 18 м. і була зроблена в масштабі 1: 28. Над цією моделлю архітектор працював декілька років і отримав за неї 4000 крон.

Макет може виконуватись для різних цілей і відповідно підрозділяються на робочі, демонстраційні та експериментальні.

Робоче макетування є основним в роботі архітектора, воно допомагає творчому пошуку і дозволяє перевірити вірність основних просторово-композиційних ідей. Макет для внутрішнього користування.

Демонстраційний макет — це ілюстрація до вже розробленого проекту, підсумок, підведений автором.

Експериментальний макет призначені для лабораторних досліджень конструктивних, просторових закономірностей та досліджень по будівельній фізиці.

Як видно з вищесказаного, в минулі історичні часи площинне та об’ємне моделювання розділялось як в просторі так і в часі їх масового застосування. В ХХ сторіччі руйнування стійкої просторової типології архітектури привів до усвідомлення необхідності використання всього комплексу засобів проектного моделювання. Більш того, руйнування типологічно однорідних просторових структур і конструктивних систем, що їх забезпечували, зовсім знищили натяки на попередні архітектурні прототипи. Лінія, тон, колір, площина , об’єм “ відірвались ” від конкретного архітектурного змісту, з яким вони були пов’язані на протязі віків і перетворились на абстракції простору. Абстрактне мистецтво, що виникло на початку сторіччя, саме в сфері архітектурної творчості виступило як ефективний засіб художнього опанування простором. Історик архітектури З.Гідеон пише, що кубізм знищив перспективу епоху Відродження, кубісти розглядають предмет ніби з декількох точок зору одночасно. Графічні композиції і колажі архітекторів Л.Лисицького, В.Кандінського та художника і К.Малевича стали найважливішими схемами (концептуального) сучасного архітектурного мислення. З допомогою сукупності різних засобів просторового моделювання архітектор ніби будує, створює той простір, який проектує. І чим складніше і відповідальніше завдання, тим більш різноманітними стають засоби її вирішення. Для того, щоб зафіксувати основну ідею свого проекту архітектору достатньо часом легкого начерку, зробленого на клаптику паперу. Але, щоб розробити цю ідею, необхідно зробити не лише десятки малюнків, але і сотні креслень. Так наприклад, при проектуванні данським архітектором Й.Уотсоном опери в Сіднеї лише перехід від площинної моделі до об’ємної, дозволило визначити форму оболонок.

Традиційні форми проектного моделювання, про які говорилось вище, а також проектування на базі комп’ютера виступають як засоби “ опрацювання ” простору та визначають відповідні результати професійної праці архітектора. Але простір, як предмет професійної творчості і різноманітні засоби моделювання вступають у взаємодію лише в діяльності, в “ живій ” праці. Творчість архітектора, як цілеспрямована діяльність дає життя і архітектурному простору і засобам його створення.

Використання комп’ютерних методик в архітектурному проектуванні

Вибір оптимального методу проектування — ось «золотий ключик» для підвищення ефективності праці архітектора. Ситуація, що склалася на сьогодні в проектуванні , дивовижна і парадоксальна: архітектор отримав у своє розпорядження колосальні можливості об'ємно-просторової композиції формоутворення, а методи проектування, в основному, залишилися колишніми —, ескізування, креслення, макетування.

Біля сучасного автомобіля опинилися дерев'яні колеса. Технології дозволяють в десятки разів прискорити процес візуалізації, друк проектів, об'єднати колективні зусилля проектувальників, але сам процес пошуку архітектурних рішень залишається традиційним, тут комп'ютерні технології тільки роблять перші кроки.

Все починається з глибокого вивчення можливостей сучасних програмних засобів у поєднанні з переробкою методології проектування.

Поки існує тільки один шлях в архітектуру — через вищу школу. Підготовка архітектора — довгий і важкий процес. Велика увага приділяється ремісничою навикам — наприклад, вдосконалення архітектурної графіки відбувається на протязі всіх п’яти років навчання. Згідно класичним уявленням досвід довгих «студій» рано чи пізно повинен автоматично привести до становлення певної проектної культури, до високої якості проектних рішень. По суті, це середньовічний спосіб — майстер, підмайстер. Навчання не завершується у вищій школі, воно продовжується в проектній майстерні. Зрозуміло що цей шлях до професійних висот може існувати лише в суспільстві з феодальною соціальною структурою. Правда, в останні роки і вища школа, зокрема кафедра «АП» робить певні кроки в цьому напрямі.

Тепер ситуація в суспільстві кардинально змінилась, і якщо раніше архітектор досягав професійної зрілості лише до 45-55 років, то сьогодні це абсурд. Ну хто ж зараз буде 20-30 років в «хлопчиках» бігати?

Придворну архітектуру змінює архітектура комерційна — це реальність. Сучасний архітектор — не тільки художник, він ще і менеджер проектного процесу. У проектно-будівельному процесі, де робляться величезні гроші критерій тільки один — ефективність праці.

Для архітектора в сучасному суспільстві, як правило, не існує проблеми безробіття, але є проблема кваліфікації. Кваліфікацію архітектора складає високоефективний творчий метод: раніше хтось дивно швидко креслив, відмивав, клеїв, придумував, умів спілкуватися із замовником і підрядчиком власне і був «ефективним». Тепер все треба робити вдесятеро швидше і краще. Це і зумовило появу комп'ютерних технологій.

Хто краще за всіх підготовлений до того, щоб описувати, сортувати і розподіляти будівельні елементи на всіх етапах - починаючи від проектування, виробництва і будівництва, і закінчуючи обслуговуванням і ремонтом? Хто зможе створити і працювати з цифровою будівлею - комп'ютерною моделлю, яка створюється і існує паралельно з реальною будівлею (такі моделі потрібні для дослідження в процесі проектування, прогнозу потребі в ремонті, перевірки придатності матеріалів, також як і в процесі маркетингу і роботи з потенційним замовником)? Єдина відповідь - люди, які вивчають і займаються архітектурою сьогодні. Звичайно це не відбудеться без зміни викладання архітектури і методів роботи архітектора , методів конструювання, будівництва і обліку. Ось сім основних напрямів розвитку архітектура в Інформаційне Століття:

Моделювати, не автоматизувати

Навіщо використовувати комп'ютер для малювання паралельних ліній, замість того щоб вказати йому побудувати стіну. Архітектори займалися кресленням більше 400 років. У останніх 20 років їм вдалося автоматизувати цей процес. У подальших 20 років вони використовуватимуть системи 3х-мерной графіки для моделювання будівель. Саме моделювання будівель і споруд створює можливості для архітекторів такі як:

• реалістична візуалізація, анімація і "віртуальна реальність", що дозволяють всім як професіоналам, так і людям, далеким від архітектури, - замовникам підрядчикам, міській адміністрації і ін. побачити результат проектування таким, як він виглядатиме втіленим в матеріалі;

• тривимірне розміщення устаткування, планування приміщень, розстановка меблів;

• моделювання і візуалізація будівельних матеріалів;

• дослідження різних варіантів проекту і альтернативних методів будівництва;

• моделювання і планування зміни конструкцій, потрібне в процесі експлуатації будівлі;

• оптимізація використання енергії.

Архітектори і будівельні елементи

Велика частина будівельних конструкцій типових будівель - це серійні що промислово виготовляються, а не унікальні елементи. У проектуванні будь-якої будівлі, як житлової, так і нежитлової, велика частка роботи архітектора пов'язана з пошуком серед сотень відповідних будівельних конструкцій якнайкращої. Бібліотеки символів, що використовуються в системах САПР копіюють технологію традиційного відбору елементів. На жаль, в таких бібліотечних елементах недостатньо інформації про том, як виглядає продукт, яка його докладна специфікація. Також таким елементам явно не вистачає "інтелекту", щоб включати всі опції реального об'єкту. Використовуючи Internet, архітектори починають проводити пошук необхідних конструкцій безпосередньо бібліотеках виробників і розміщувати їх в проект разом з повною 3х-мірною моделлю, специфікаціями і символічними позначеннями на кресленнях. В той момент коли файл проекту буде відкритий, будуть запитуватись дані, що завантажуються від їх виробника і повідомляти архітектора, якщо змінилися які-небудь параметри. У недалекому майбутньому проектувальник, виробник і архітектор зможуть використовувати один і той же 3х-мірний файл моделі, що описує об'єкт. Виробник заощадить час і гроші на маркетинг нових виробів, архітектори отримають оперативну інформацію, а будівельні фірми - автоматичний доступ до графіків випуску виробника останнім даним тестування і новинкам.

Інтерактивний, нелінійний процес

Традиційне архітектурне проектування в САПР наслідувало використанню звичайних інструментів - олівця, пера, паперу і так далі Більш розвинуте програмне забезпечення, проте, відкидає це наслідування і упроваджує свої власні методи архітектурного проектування. Ці методи нелінійні і засновані на тісній інтеграції проектування, підготовки ілюстративних матеріалів, документуванні і опрацьовування етапів. Така концентрична модель виконання роботи надає клієнтові і архітекторові значно більше можливостей по розгляду варіантів і внесенню змін в проект, відстежуючи при цьому всі наслідки внесених змін. Наприклад, на стадії ескізного проектування у архітектора вже буде детальна і точна інформація, раніше доступна тільки на етапі детального проектування. І навпаки, фундаментальні зміни в проект можуть бути внесені достатньо пізно, не порушуючи значно графік виконання робіт, оскільки 2-мірні робочі креслення і є по своїй суть проекціями отриманими автоматично з початкової 3х-мерной моделі. Рекурсивний метод проектування також дозволяє архітекторам експериментувати з проектними альтернативами і робити вибір кращого рішення на більш ранішніх стадіях, коли ступінь ризику витрат, що не окупаються, і втрат робочого часу істотно нижче.

Будівництво на піску

Французька журналістка Крістін Окрен одного разу сказала: "Телебачення не відображає реальність, воно її підсилює". Подібно як телебачення, Internet і інша медіа Інформаційного Століття не є причиною змін, що відбуваються в суспільстві, вони тільки прискорюють їх, поширюючи величезний об'єм не фільтрованої інформації серед щонайширших груп людей. Побудова процесу архітектурного проектування на основі того, що клієнт і розробник знаходитимуться в постійній взаємодії припускає структуру динамічну, точно зорієнтовану і яка швидко сприймає нові методи. Всі архітектори використовують архітектурне (або інше програмне забезпечення) в своїй щоденній роботі. Спеціалізовані креслярські підрозділи і креслярське програмне забезпечення уповільнюватимуть виробничий процес у фірмах, яким потрібна динаміка для того, щоб успішно конкурувати. Щоб відповідати вимогам по гнучкості програмне забезпечення САПР повинно відображати всі аспекти проектування будівлі, щоб кожен співробітник міг використовувати його на будь-якій стадії проектування. Робота таких фірм стає більш рівномірною, оскільки більший час витрачене на створення 3х-мірної моделі, скорочує витрати часу на фазу документування, тому що креслення є похідними від 3х-мірної моделі і велика частина детального опрацьовування проводиться до настання етапу документування. Докладний аналіз показує, що такі фірми здатні скоротити свій персонал і відводити більше часу на виконання перших етапів проектування, коли це менш втратно, оскільки внесення змін до проекту на ранніх стадіях не матиме таких значних побічних ефектів із-за істотно менших об'ємів опрацьовування. Не випадково, що саме цей етап виконання проекту найцікавіший для архітекторів, оскільки на ньому опрацьовуються альтернативи, виявляються якнайкращі проектні рішення, що дозволяє уникнути змін надалі. Сучасний американський архітектор Чак Хілл (Фенікс, Арізона, США): "Наші робочі групи спочатку складаються з 2-3 чоловік, які займаються ескізним і робочим проектуванням. На етапі виконання робочих креслень групи зростають до 5-7 людина. Витрати, зроблені на етапі розробки 3х-мерной моделі, більш ніж окупаються під час документування, вони покращують якість проекту і дозволяють детальніше ознайомити клієнта з його майбутньою будівлею". Виробничий процес в умовах, що змінюються, вимагає постійного навчання його учасників, при цьому необхідно мінімізувати час навчання персоналу. У цих умовах витрати тижнів або місяців на те, щоб навчити персонал ефективно використовувати програмне забезпечення мають бути скорочені до лічених днів.

Широка спеціалізація

Економічні умови, зростання складності архітектурних рішень та конструкцій вимагають від архітекторів ширшої, ніж коли-небудь раніше, співпраці. "Віртуальні фірми" що спеціалізуються на специфічних типах будівель і існують тільки на якийсь час виконання проекту вимагають відповідних спеціалізованих рішень. Це означає - програмне забезпечення повинне забезпечити архітекторам можливість створювати будівельні елементи, що легко модифікуються, швидко навчати членів команди його використанню і отримувати ліцензію на почасове використання, що дозволить віртуальній фірмі уникнути реальної капіталізації витрат. Це також означає, що архітектори відбиратимуть і оцінюватимуть розробників програмного забезпечення так, як вони це роблять зараз при роботі з консультантами. Таким чином зміниться стиль взаємодії з "постачальник-споживач" на "замовник-виконавець". Щоб задовольняти цим вимогам програмне забезпечення повинне буде поставляться по принципу "точно вчасно" з мінімальними витратами. Скорочення часу навчання - це одна частина формули успіху, інша - інновації в області ліцензування користувача

Клієнт/співробітник

Якщо Інформаційне Століття тільки прискорює зміни, то що ж викликає їх? Вітрувій і Корбюзье могли б запропонувати одну і ту ж відповідь, кожен в свій час:- клієнт. Очікування замовників і їх можливості по сприйняттю складної графічній інформації зросли драматичним чином. Вони бачать в телепередачах реалістичні комп'ютерні моделі автомобілів, що летять крізь простір і дивуються, чому їх будівлі, що стоять у багато разів дорожче, не можуть бути представлені в процесі розробки в подібному вигляді. Маючи звичку отримувати негайний результат від розрахунків за допомогою електронних таблиць і баз даних, вони не можуть зрозуміти, чому доводиться чекати декілька годин або днів, щоб побачити результат внесення змін в конструкцію будівлі (і навіть додатково платити за це). Крім того, упровадивши комп'ютери в свій власний бізнес, вони зможуть стати партнером архітектора, сидячи перед комп'ютером. Успіх архітекторів в Інформаційне Століття залежить від їх уміння зробити клієнта своїм партнером в інтерактивному процесі проектування.

Ще однією гранню прийдешнього стає зміна співвідношення архітектор-замовник. Оскільки архітектор створює і уточнює 3х-мірну модель будівлі, то його участь може не обмежитися передачею проекту замовнику. Він гратиме важливу роль в обслуговуванні і подальшій реконструкції будівлі. Архітектори зможуть надавати додаткові послуги клієнтові на більш-менш постійній основі. Проектування та будівництво, приносить одноразовий дуже значний прибуток, то джерелом не таких великих, але постійних доходів від клієнта може стати надходження від власників побудованої споруди під час її експлуатації (будь яка зміна будівлі, переобладнання, ремонт при наявності 3х-мірную модель будівлі здійснюється достатньо просто). Модель будівлі додасть інший сенс авторському праву архітектора. Фірма, що володіє 3х-мірной моделлю і що надає її для використання знаходиться зовсім в інших умовах. Модель, як програмний засіб, може бути заблоковано від несанкціонованого доступу. До тих пір, поки модель не буде продана або передана по якій-небудь угоді, архітектор буде єдиним власником інформації, необхідної для використання і обслуговування будівлі.

Робоче місце в Кіберпросторі

І нарешті, як кульмінацію інтеграції програмних засобів і їх носіїв як виклик архітектурній думці, можна розглянути World Wide Web як наступне робоче місце архітектора.. На відміну від CD-ROM або будь-якого іншого статичного носія програмного забезпечення, Internet надає для користувачів як третій, так і четвертий вимір. Ряд функцій, які традиційно вимагали для себе приміщень і простору , тепер може виконувати Internet, наприклад: бібліотека, архів, магазин, конференц-зал, школа. Дозволяючи нам переміщатися віртуально, а не фізично, Internet стає найбільш "зеленим" навколишнім середовищем, оскільки будівництво в Internet не вимагає бетону, каменя, цеглини, фарби - тільки математична модель будівлі. Нові умови, такі, як Кіберпростір і нові засоби моделювання не применшують значення архітекторів, а тільки створюють множину нових можливостей для додатку їх здібностей.

Разом з тим важливо пам'ятати, що для сучасного комп'ютера в принципі неможливий процес мислення. Його діяльність здійснюється по заданому алгоритму. Теоретик архітектури Крістофер Александер порівнював комп'ютер з "величезною армією клерків, озброєних керівництвом, олівцями і папером, вони нетямущі і безініціативні, але здатні виконати мільйони строго і однозначно сформульованих операцій". Безумовно, використання сильних сторін цифрових технологій в процесі збору і систематизації інформації, розробки і аналізу варіантів вирішень проектних завдань має величезні перспективи в архітектурному проектуванні. Проте розробка якісно нових нестандартних рішень неможлива для алгоритмічного "мислення" комп'ютера і як і раніше є прерогативою людського розуму.

Поняття гнучкості засобів моделювання пов'язане з необхідністю в процесі проектування відображати форму на різних рівнях конкретизації, постійно переходячи від загальних уявлень до детальнішим і навпаки. Архітектурна графіка дозволяє здійснювати цей перехід з мінімальною кількістю проміжних етапів. Процес створення комп'ютерної моделі зазвичай припускає абсолютно певний рівень конкретизації. Часто щоб змінити один фрагмент і побачити результат, потрібно змінити безліч інших елементів, з ним зв'язаних. У будь-якому випадку гнучкість моделювання форми обмежується оперативними можливостями програми. Ручна графіка надає в цьому плані незрівнянно більшу свободу, що має вирішальне значення на етапі пошуку форми. Наприклад, видатний архітектор Френк Гері в процесі роботи над проектом музею Гуггенхайма в Більбао на пізніших етапах проектування свідомо повертався до ескізної графічної манери опрацьовування форми. Це дозволяло йому розглядати деталь як частину цілого і аналізувати їх формальну єдність.

Комп'ютерні технології починають грати одну провідних ролей в будь-якій сфері людської діяльності, не виключаючи архітектуру. Проте вони навряд чи зможуть зайняти місце творчо мислячої людини. Показовий приклад: недавно японські учені представили диво робототехніки- робота, що уміє розпізнавати смак і запах і навіть підбирати вина до визначених блюдам. На презентації один з журналістів протягнув роботові руку з питанням: "Що це?" і у відповідь почув: "Бекон". Справжня архітектура відрізняється від що генерується комп'ютером так же істотно, як людська рука від шматка бекону. Необхідно розвивати і зберігати методи архітектурного проектування завдяки яким ця відмінність виражається. Одним з основних таких методів і є архітектурна графіка.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Що таке методика архітектурного проектування?

2. Як переваги креслярського методу проектування перед кустарними методами?

3. В чому полягають основні недоліки традиційних методів проектування?

4. Що ми розуміємо під проектуванням як триступінчатим процесом?

5. Назвіть основні риси аналізу (дивергенції).

6. Назвіть особливості синтезу (трансформації)

7. Охарактеризуйте основні наслідки процесу розчленування.

8. Які основні творчі методи архітектурного проектування?

9. Що є предметом професійної творчості архітектора?

10. Назвіть засоби професійної творчості архітектора.

11. Які основні види площинного моделювання?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Збирання візуального та текстового матеріалу з питань методики архітектурного проектування та його сучасного стану.

Теми досліджень:

1. Традиційні методи проектування в реальному проектуванні.

2. Сучасні вимоги до процесу проектування.

3. Проектування як «прозора скринька».

4. Функціональний метод проектування в творчості відомих архітекторів 20 сторіччя..

5. Проектування «ззовні» від образу на прикладі творчості видатних архітекторів.

6. Особливості структурного методу проектування

7. Просторово-часовий аспект архітектурного об’єкту .

8. Вплив комп’ютерних засобів на методологію учбового архітектурного проектування.

9. Методологія комп’ютерного проектування на прикладі створення архітектурного проекту.

10. Комп’ютерна модель як основа створення архітектурного проекту.

11. Використання нелінійних методів проектування при створенні сучасних архітектурних проектів .

ЛЕКЦІЯ 3. РОЗРОБКА ПРОЕКТНО-КОШТОРИСНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ

• етапи проектування

• бізнес-план (обґрунтування інвестицій)

• завдання на проектування та вихідні дані

• договір (контракт)

• визначення вартості проектно-вишукувальних робіт

Існують різні точки зору щодо місця проектування в життєвому циклі проектів. Одні вважають його ключовим, інші — лише продовженням розробки детального плану проекту. Незважаючи на розбіжності в підходах, усі вважають, що етап проектування посідає важливе місце в реалізації задуму проекту. Важливим етапом організації проектування є його планування. План — це динамічний документ, що потребує численних переглядів і уточнень протягом життєвого циклу проекту. Він повинен містити такі компоненти:

• загальний опис робіт, що мають бути виконані, з обов'язковим зазначенням порядку взаємодії з іншими учасниками проекту (цей опис складають у вигляді календарного плану розробки проектної документації);

• послідовність і періодичність контролю за розробкою проектної документації;

• вимоги до планів субпідрядних фірм, що працюють над проектно-кошторисною документацією.

План роботи над проектом визначається методикою проектування. Саме методика визначає основні етапи роботи над проектом.

Етапи проектування

Розробка проектно-кошторисної документації передбачає такі етапи: проведення тендеру на розробку проектно-кошторисної документації (ПКД) і матеріалізацію проекту; укладення контракту з переможцем тендеру; розробка завдання на проектування; ТЕО; узгодження і проведення експертизи ТЕО; затвердження ТЕО; прийняття інвестиційного рішення; розробка технічної та робочої документації (техноробочого проекту); розробка кошторисів до проекту; клопотання й отримання дозволів на реалізацію проекту. Загальну схему розробки ПКД подано на рис..

Обґрунтування інвестицій

Завдання

на проектування

Замовник

Тендер на розробку проектної документації

Укладення контракту з переможцем

Розділи ТЕО, що розробляють спеціалізовані установи

Техніко-економічне обґрунтування (ЕП)

Проектувальники

Проекти - ПР, РП, РД

Кошториси до проекту

Комплект проектно - кошторисної документації

Рис.. Загальна схема розробки проектно-кошторисної документації

Проектні роботи виконують у такій послідовності: вибирають проектантів, укладають контракти за результатами конкурсу, планують проектно-кошторисні роботи і послуги, здійснюють безпосереднє проектування, узгоджують проектну документацію. Розглянемо основні етапи проектної стадії.

Тендери на розробку проектної документації. Тендерну документацію готує організація, що має відповідну ліцензію. Тендер на проектування об'єкта може проводитися на частину проектної документації (ТЕО, технічний або робочий проект) або на весь її обсяг. Торги оголошуються тільки на ті об'єкти й види робіт, проектна документація на які узгоджена в установленому порядку, але учасники підрядних торгів можуть пропонувати умови (технічні чи комерційні), відмінні від зазначених у документації. Тендерна документація складається з таких частин:

• комерційної (фінансові умови й гарантії),

• організаційної (порядок, форма й обсяг подання, вимоги до здобувача)

• технічної (завдання на проектування та необхідні вихідні дані, зокрема техніко-економічні критерії та вимоги).

Для організації та проведення тендера на проектні роботи створюється тимчасова комісія — тендерний комітет, до складу якого крім замовника входять на договірних умовах експерти зі спеціальних питань. В обов'язки тендерного комітету входять оголошення тендера, організація підготовки і поширення серед учасників тендерної документації, організація та проведення тендера, розгляд і оцінка пропозицій. Фінансування діяльності тендерного комітету і підготовка тендерної документації здійснюються за рахунок інвестора (замовника). Ці витрати можуть бути частково чи цілком відшкодовані за рахунок продажу тендерної документації здобувачам Визначаючи склад і зміст ПКД, сторони керуються діючими положеннями з урахуванням додаткових вимог, що відповідають ринковим умовам. При цьому стадійність проектування жорстко не регламентується. Інвестор і підрядчик мають право брати за основу для формування вільної (договірної) ціни на продукцію проекту вартість, визначену на будь-якій стадії розробки документації.

Завдання

на проектування

Замовник

Укладення контракту

Розділи ТЕО, що розробляють спеціалізовані установи

Техніко-економічне обґрунтування (ЕП)

Проектувальники

Проекти - ПР, РП, РД

Кошториси до проекту

Комплект проектно - кошторисної документації

Будівельна (проектно-будівельна) фірма (учасник тендеру) вивчає цю документацію, розробляє проект організації робіт (ПОР), складає кошторис витрат на будівництво об’єкту, визначає мінімально можливі строки, кошторисну вартість та сприятливу для себе ціну. Після цього вона заповнює форми тендеру, гарантійний лист і бланк інформації про себе та відсилає ці документи посередницькій фірмі. З метою запобігання розголошенню відомостей, що складають комерційну таємницю, матеріали пересилаються у подвійних запечатаних конвертах, які потім відкриваються у присутності всіх зацікавлених сторін. Результати процедури оформлюються протоколом та візуються усіма учасниками тендеру. Посередницька фірма разом із замовником організовує експертну комісію, вивчає усі заявки і матеріали, що надійшли від будівельних фірм, і оголошує переможця тендеру, з яким замовник укладає договір підряду.

Як було згадано вище, замовник може користуватись користується послугами проектної фірми на основі спеціальної угоди без конкурсу, або проектна фірма вже виконує для замовника роботу, він доручає їй підготувати пропозиції за новим проектом (або його стадією), здійснює експертизу цих пропозицій і укладає додаткову до контракту угоду (так само без конкурсу);

В таких випадках схема приведена вище, трансформується, спрощується і має вигляд як на мал..

Бізнес – план.

Бізнес – план дозволяє визначити життєздатність проекту в умовах конкуренції; він тримає орієнтир розвитку проекту і служить важливим інструментом отримання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.

Бізнес – план призначений, перш за все, для трьох категорій учасників проекту: менеджерів – творців бізнес-плану, розробка якого дозволяє отримати чітку картину ситуації, в якій буде розвиватись проект; замовників – зацікавлених в створенні такого плану з точки зору перспектив проекту після його побудови, в процесі експлуатації; кредиторів – зазвичай банків, для яких бізнес – план є обов’язковим документом, що підтверджує комерційну привабливість проекту.

Склад бізнес – плану і ступінь його деталізації залежить від величини проекту та категорії замовників.

Тим не менше, існує структура бізнес-плану, яка отримала достатньо широке розповсюдження в проектно-будівельний практиці. Ця структура включає декілька основних позицій:

• Вступна частина

• Аналіз ринку споруд в даній галузі.

• Сутність проекту, що пропонується.

• Аналіз ринку споживачів даного типу будинків.

• План маркетингу.

• Виробничий план.

• Організаційний план і план управління персоналом.

• Ступінь ризиків.

• Фінансовий план.

Вступна частина – практично самостійний документ рекламного характеру, досить стисло розписує основні положення проекту, що пропонується, а саме який тип будинку пропонується розробляти, скільки коштів необхідно вкласти в його проектування, який попит можна чекати на приміщення цього будинку, які ризики можуть чекати на шляху реалізації проекту.

Аналіз ринку споруд в даній галузі – повинен дати розуміння ситуації на ринку будівництва того чи іншого об’єкту.

Сутність проекту, що пропонується дає чітке визначення і опис тих видів продукції категорії послуг, що можуть бути запропоновані майбутнім споживачам.

Аналіз ринку споживачів даного типу будинків – найбільш важкий розділ бізнес-плану, бо саме він поруч з маркетингом, є вирішальними факторами успіху. Для перемоги в конкурентній боротьбі на ринку необхідно довести, що проектна продукція може конкурувати з точки зору якості, ціни, реклами та інших показників. В архітектурно-проектній та будівельних галузях бізнесу при формуванні проектів, пов’язаних з продажем, необхідний аналіз всіх цих факторів.

План маркетингу. Потенціальні інвестори досить уважно відносяться до маркетингових даних бізнес – плану і тому проектувальник сам повинен бути впевненим в тому, що стратегія яка пропонується, може бути успішно реалізована. Необхідно постійно слідкувати за рівнем цін і відповідно вибудовувати свою цінову політику, не випускати з виду канали збуту, займатись рекламою і здійснювати політику підтримки продукції, намагатись викликати зацікавленість цікавість зі сторони потенційних замовників.

Виробничий план повинен передбачати всі питання пов’язані з організацією проектного процесу, включаючи приміщення, обладнання, персонал.

Організаційний план. Управління персоналом складається з відомостей про учасників проекту і плану – графіка здійснення проекту на всіх етапах його розвитку. Прописано як організовано керівництво проектним колективом і роль кожного його члену.

Фінансовий план - важлива складова бізнес - плану. Його основні показники – об’єм виробництв, затрати на проектування і будівництво, чистий оборотний капітал, економія на матеріалах і обладнання, прибуток і т.п.

Завдання на проектування та вихідні дані

Формально завдання на проектування повинен замовник. Практично, цей документ в нашій країні та і закордоном розробляється проектувальниками з участю замовника. Навіть в тих випадках, коли замовник і чітко уявляє кінцевий результат проектування, він не в стані достатньо точно, зрозуміло, вичерпно це викласти по встановленій формі завдання на розробку проекту.

Разом з цим цей етап досить важливий і в тих випадках, коли завдання готується формально, це негативно може відбитись як на термінах виконання так і на якості проекту в цілому. ( доробки, переробки і т.п.).

Завдання на розробку проектної документації є логічним продовженням перед проектних робіт, розвиваючи та уточнюючи діапазони проектних рішень, задає певний рівень які якісних вимог, яким ці рішення повинні відповідати. Іншими словами, завдання на проектування перед проектувальником конкретні цілі, які можуть бути досягнуті , які повинні бути досягнені з допомогою критеріїв, по яким згодом буде визначатись ступінь досягнення цих цілей.

Мистецтво розробки професійно грамотних і розумно збалансованих завдань на проектування високо ціниться не лише в нас, а і закордоном. Оскільки саме в цьому документі закладаються основи успіху того чи іншого проекту.

В сучасних умовах вітчизняної архітектурно-проектної практик виробились достатньо чіткі параметри завдання на проектування.

ДБН А.2.2-3-2004 рекомендує в завданні на проектування відобразити наступні положення:

Загальні положення.

Назва та місцезнаходження об’єкту

Підстава для проектування.

Вид будівництва. Дані про інвестора.

Дані про замовника. Джерело фінансування.

Необхідність розрахунків ефективності інвестицій.

Дані про генерального проектувальника.

Стадійність проектування.

Інженерні вишукування.

Вихідні дані про особливі умови будівництва (сейсмічність, група складності умов будівництва на просадних ґрунтах тощо).

Основні архітектурно-планувальні вимоги і характеристики запроектованого об’єкту.

Черговість проектування та будівництва.

Вказівки про необхідність:

- розроблення окремих проектних рішень в декількох варіантах;

- попередніх погоджень проектних рішень із зацікавленими відомствами;

- виконання демонстраційних матеріалів, макетів і креслень інтер’єрів, їх склад та форма;

- виконання науково-дослідних та дослідно-експериментальних робіт в процесі будівництва;

- технічного захисту інформації.

Потужність або характеристика об’єкта, виробнича програма.

Вимоги до благоустрою майданчика

Вимоги щодо розроблення розділу «Оцінка впливів на навколишнє середовище»

Вимоги з енергозбереження та енергоефективності.

Вимоги до режиму роботи та охорони праці.

Завдання на проектування затверджує інвестор. Або за його дорученням замовник і погоджує проектувальник

Склад завдання на проектування може змінюватись відповідно до особливостей об’єктів, що проектується.

Орієнтовні склад та характеристики приміщень, їх функціональні особливості розробляються у складі планово-технологічного завдання, як додаток до завдання на проектування.

Вихідні дані.

Фізична або юридична особа, яка подала до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати вихідні дані для проектування об'єкта будівництва.

Вихідні дані повинні міститися у повному обсязі в загальнодоступній містобудівній документації на місцевому рівні.

Основними складовими вихідних даних є:

• архітектурно-планувальні вимоги;

• завдання на проектування, що визначають обґрунтовані вимоги замовника до планувальних, архітектурних, інженерних і технологічних рішень та властивостей об'єкта містобудування, його основних параметрів, вартості та організації його будівництва і складаються з урахуванням містобудівних умов та обмежень, технічних умов.

• технічні умови

Архітектурно-планувальні вимоги

До вихідних даних, які надаються замовником, належать архітектурно-планувальні вимоги (раніше архітектурно-планувальне завдання), що видаються через управління “ Дозвільний офіс “ Львівської міської ради і розроблені департаментом містобудування. В цьому документі визначаються основні вимоги до архітектурно планувальної частини проекту в частині дотримання містобудівних правил до забудови ділянки (території), композиційних зв’язків забудови, масштабу, пластики, орієнтація та ін. Прописуються також рекомендації до умов проектування фасадів: реставрація, матеріали, кольорові рішення, скління та ін.. а також зовнішнього дизайну. При необхідності ставиться питання розроблення історико - містобудівного обґрунтування та історико - архітектурної довідки та особливих умов проектування щодо збереження пам’яток і об’єктів культурної спадщини.

Технічні вимоги.

. Технічні умови - комплекс умов та вимог до інженерного забезпечення об'єкта будівництва, які повинні відповідати його розрахунковим параметрам, зокрема щодо водо-, тепло-, енерго- і газопостачання, каналізації, радіофікації, зовнішнього освітлення, відведення зливових вод, телефонізації, телекомунікації, диспетчеризації, пожежної та техногенної безпеки. Технічні умови повинні відповідати законодавству, містити достовірну інформацію та обґрунтовані вимоги до об'єктів будівництва, а також відповідати намірам заявника щодо забудови земельної ділянки.

У технічних умовах враховується, що місце приєднання інженерних мереж замовника до магістральних чи інших інженерних мереж розташовується на межі земельної ділянки замовника або за його згодою на території такої земельної ділянки.

Технічні умови є чинними до завершення будівництва об'єкта. Зміни до технічних умов можуть вноситися тільки за згодою замовника.

Крім вказаних матеріалі на етапі підготовки вихідно-дозвільної документації проектувальник (при участі замовника) складає бізнес-план, в якому коротко описуються основні аспекти, аналізуються всі проблеми і визначаються шляхи їх вирішення.

Договір (контракт)

В залежності від характеру взаємовідносин між учасниками проекту та розподілу відповідальності між ними розрізняють наступні види контрактів:

- традиційні – угода між замовником та генеральним (головним) підрядником про проектування або будівництво об’єкту у відповідності до проекту. Як правило, це контракти з твердою ціною.

- Проектно - будівельний – контракт, що передбачає відповідальність підрядника за проектування та будівництво. Ці проекти, як правило, укладаються за принципом відшкодування витрат за фактичною собівартістю плюс гарантований прибуток.

- контракти “під ключ” з повною відповідальністю підрядника за введення об’єкту в експлуатацію. Ці контракти укладаються за схемою: фактична вартість плюс прибуток, але можливі і контракти з твердою ціною.

- управлінсько-будівельні контракти, пов’язані з участю менеджера проекту або керівника будівництва, які беруть на себе функції управління такими стадіями як проектування та будівництво, а за замовником залишаються функції пошуку та укладання угод з підрядниками.

Контракт – це юридичний та операційний документ, що фіксує домовленості між сторонами та умови їх виконання. Контракти повинні враховувати національні правові норми що стосуються права власності на землю, планування будівельних робіт, забезпечення норм безпеки, страхування.

Типи контрактів. За способом встановлення ціни виділяють 2 типа контрактів:

1. Контракти з відшкодуванням витрат;

2. Контракти з твердою (паушальною) ціною.

Контракти з відшкодуванням витрат передбачають відшкодування підряднику тієї частки витрат, які згідно до контракту, підлягають відшкодуванню. Контракти з відшкодуванням витрат застосовуються в наступних випадках:

- проект недостатньо детально розроблений для того, щоб визначити його тверду ціну;

- в разі необхідності контролю за реалізацією крупного проекту;

- якщо замовник бажає здійснювати більш жорсткий контроль за відбором постачальників та субпідрядників;

- - особливості проекту, в тому числі його ціна, не надають підряднику зацікавленості в прийнятті на себе додаткового ризику.

Переваги контракту з відшкодуванням витрат: для замовника:

- можливість впливати на процес виконання контракту;

- прибуток підрядника обмежений рівнем, що визначається конкуренцією;

- результати в значній мірі прогнозовані. для підрядника:

- відсутність ризику грошових збитків;

- помірні витрати на участь в тендерних торгах.

Недоліки контракту з відшкодуванням витрат: для замовника:

- ризик перевитрати коштів; - більш високі витрати на утримання контролюючого апарату;

- у підрядника немає стимулів зменшувати накладні витрати. для підрядника: - обмежений рівень прибутковості;

- наявність жорсткого оперативного контролю з боку замовника.

Контракти з твердою (паушальною) ціною передбачають сплату підряднику визначеної ціни незалежно від обсягу витрат на виконання проекту. Цей тип контрактів застосовується в тому разі, якщо проект ретельно розроблений, роботи по ньому виконуються в чіткій послідовності, підрядник може сам здійснювати контроль за виконанням робіт і готовий брати на себе відповідний ризик. Більшість будівельних контрактів, що пропонуються на тендерних торгах являють собою саме цей тип контрактів. Більшість судових справ, пов’язаних з внесенням змін до проектів, стосується саме контрактів з паушальною ціною. Тому що будь-які зміни в проекті означають для підрядника додаткові витрати і вони вимагають компенсації цих витрат.

Переваги контрактів з твердою ціною для замовника:

- менша вартість проекту; - визначеність бюджету фірми;

- менше потреба у власному персоналі, що здійснює контроль за виконанням проекту;

- вибір підрядником кваліфікованих виконавців. для підрядника:

- потенційна можливість отримання більшого прибутку;

Недоліки контрактів з твердою ціною. для замовника:

- менше можливості контролю за реалізацією проекту;

- витратам приділяється більше уваги ніж якості;

- необхідність ретельної попередньої розробки проекту, що потребує додаткового часу та витрат. для підрядника:

- висока вартість участі в торгах;

- потенційна можливість значних збитків;

- відволікання ресурсів на підготовку пропозицій для укладання контрактів.

Закон України «Про підприємництво» передбачає ряд пошукових і пошуково-проектних робіт, які можуть здійснюватись лише на підставі виданих ліцензій.

Пошукові та проектні за своїм характером це різні види робіт, і вони часто оформляються окремими договорами. Пошукові роботи, як правило, передують проектним роботам і не є обов’язковими. Однак найчастіше, в випадках складного будівництва, ці роботи оформляють одним договором. Договори про виконання пошукових та проектних робіт є договорами підрядного типу.

Предметом договору про виконання пошукових і проектних робіт є виконання обумовлених договором робіт. В випадку розробки проекту споруди предметом договору буде виготовлення проектно-кошторисної документації на основі технічного завдання, а також інших вихідних даних, необхідних для цього. Таке завдання готується замовником з залученням проектувальника.

В договорі фіксується вартість проектування та порядок розрахунків.

Окремим розділом в договорі фіксуються обов’язки сторін. Хоча, як було визначено вище, ці договори відносяться до типу підрядних. У них є елементи творчості, які обумовлюють зміст прав та обов’язків за цим договором. Своєчасне та якісне виконання пошукових і проектних робіт – основний обов’язок виконавця робіт. Робота повинна бути виконана відповідно до вихідних даних та умов договору ( по термінах). Будь які відхилення як від завдання на проектування та вимог самого договору мають обов’язково узгоджуватись із замовником. Не менш важливим обов’язком виконавця робіт є необхідність погоджувати вже готову проектну-кошторисну документацію із замовником, а вразі потреби – разом із замовником з компетентними державними органами та організаціями місцевого самоврядування. Певні зобов’язання є і замовника. Це в першу чергу забезпечення виконавця завданням на проектування (технічним завданням) та іншою необхідною для початку робіт інформацією, вчасно оплачувати виконані згідно договору роботи та роботи викликані зміною технічного завдання, в визначені терміни розглянути, затвердити і прийняти передану йому проектну документацію. В процесі погодження технічної документації можуть виявитися певні прорахунки. Важливий обов’язок замовника - використання документації, одержаної від виконавця, тільки на цілі передбачені договором, не передавати її третім особам і не розголошувати дані, що містяться в ній без згоди виконавця. Проте в договорі можуть бути передбачені права замовника використовувати проектно-кошторисну документацію не тільки для спорудження обумовленого договором об’єкта, а й для інших цілей. У договорі, зокрема, може бути передбачено право замовника розмножувати зазначену документацію для наступної її реалізації. В договорі можливо передбачити правовий статус результатів робіт, які можуть бути визнані об’єктами права інтелектуальної власності.

В договорі на виконання проектно-кошторисної документації необхідно вказати терміни дії договору та терміни виконання робіт.

У договорі про виконання проектно-кошторисної документації є розділ про відповідальність сторін. Виконавець відповідає перед замовником за невиконання або неналежне виконання договору, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини. Разом з тим відповідальність виконавця за обсягом обмежена, оскільки він зобов’язаний відшкодувати замовникові лише реальну шкоду, а не втрачену вигоду. Реальна шкода визначається вартістю робіт, у яких виявлені недоліки.

Невід’ємною складовою частиною договору є адреси та реквізити сторін (телефони, факси, банківські реквізити).

Вимоги до робочої документації. Робоча документація для матеріалізації проекту розробляється відповідно до державних стандартів і нормативів (це питання детально розглянемо в наступному розділі). Залежно від специфіки проекту і умов його здійснення склад робочої документації може уточнювати і замовник, і виконавець робіт (це обумовлюється в договорі підряду). З уведенням нових і уточненням діючих нормативних документів проектна організація за договором із замовником повинна вносити зміни в робочу документацію з урахуванням фактичного стану матеріалізації проекту. Відсильні документи (державні й галузеві стандарти, креслення типових конструкцій, виробів і вузлів, що не потребують прив'язки) не входять до складу робочої документації і можуть передаватися замовнику, якщо це обумовлено в договорі.

Експертиза й затвердження проектів. Єдиний порядок проведення експертизи існує тільки для містобудівної документації та проектів будівництва. Процедура експертизи інших проектів встановлюється відповідними відомчими актами чи замовником. Містобудівна документація, ТЕО та проекти на будівництво, реконструкцію, розширення й технічне переоснащення підприємств, будівель і споруд (далі — ДіП) незалежно від джерел фінансування, форм власності та належ підлягають експертизі в місцевих організаціях державної позавідомчої експертизи, галузевих експертних підрозділах міністерств і відомств та інших спеціально уповноважених на те державних органах. Затверджуються ДіП тільки за наявності позитивного висновку органів державних експертиз, а в окремих випадках — і узгодження з органами державного нагляду. Основною проектною стадією, що підлягає експертизі, є ТЕО. Для технічно й екологічно складних об'єктів, за складних природних умов будівництва, а також на вимогу органів державної експертизи щодо розглянутого ТЕО здійснюється додаткова детальна розробка окремих елементів проектних рішень. Затвердження проектної документації залежно від джерел фінансування здійснюється в такому порядку:

• у разі фінансування за рахунок державних капітальних вкладень — Держбудом України чи заінтересованими міністерствами і відомствами;

• за капітальних вкладень з регіональних і місцевих бюджетів — відповідними органами державного управління чи в установленому ними порядку;

• за наявності власних фінансових ресурсів, позикових і залучених коштів інвесторів (включаючи іноземних) — безпосередньо замовниками (інвесторами). Містобудівна документація затверджується державними органами представницької та виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

Визначення вартості проектно-вишукувальних робіт

Визначення вартості проектних робіт є звичайно досить важливим моментом роботи будь-якого проектувальника. Очевидно, мрії архітектора про творчість це звичайно добре , однак матеріальна винагорода дає йому можливість не лише нормально жити а і отримувати стимул для творчого росту. Архітектори які добре заробляють можуть відповідно вибирати ті пропозиції про проектну роботу яка дає їм і творче задоволення.

Що ж таке вартість проектно-вишукувальних робіт. Це сума коштів, необхідних для відшкодування прямих та накладних витрат, понесених проектною організацією при виконанні цих робіт, з урахуванням нормативних витрат матеріально-технічних ресурсів, вільних цін,податків , зборів та обов’язкових платежів, а також економічно обґрунтованого прибутку. Основні положення визначення вартості проектування сформульовані в ДБН Д1.1-7-2000 «Правила визначення вартості проектно-вишукувальних робіт для будівництва, що здійснюється на території України»

Правила передбачають визначення кошторисної вартості проектно-вишукувальних робіт зо двома методами:

a. на підставі діючих в Україні збірників цін на проектно-вишукувальні роботи з застосуванням відповідних коефіцієнтів та індексів (калькуляційний метод);

b. застосування усереднених відсоткових показників вартості проектних робіт до вартості будівельно-монтажних робіт для будівництва житла та об’єктів соціальної сфери.

Калькуляційний метод

Вишукувальні роботи, проектні роботи для будівництва, проектні роботи для реставраційних робіт, ремонтних робіт визначаються з застосуванням відповідних збірників цін. Так наприклад, Проектні роботи для будівництва визначаються згідно збірника цін «Сборник цен на проектные работы для строительства» Розділ 39 Жилые и гражданские здания. Москва 1990.

Згідно цього збірника ціна проектування того чи іншого об’єкту в першу чергу залежить від типу споруди (житлові будинки, готелі, підприємства торгівлі, об’єкти громадського харчування, комплекси об’єктів охорони здоров’я, адміністративні будинки та споруди культури, комплекси відпочинку ) та основного показника, що характеризує відповідний тип споруди. Так для житлових будинків таким показником є один куб. м. споруди, для підприємства громадського харчування - одне місце в торговому залі, в готелі – одне місце, в санаторії – один. кв. м. загальної площі.

Вартість проектних робіт також залежить від стадійності проектування, при розробці стадії П (проект) коефіцієнт К1 нижче одиниці (0,35-0,4), при розробці робочого проекту коефіцієнт К2-1,18-1,2)

До розрахунків вартості застосовуються підвищувальні коефіцієнти згідно ДБН Д.1.1-7-2000, які залежать від виду робіт (вишукувальні чи проектні) та галузі народного господарства, до якого належить об’єкт. До підвищувальних коефіцієнтів також відносяться коефіцієнти, що залежать від факторів, що ускладнюють проектування (несприятливі ґрунти, підроблю вальні території, карстонебезпечні території, сейсмічність).

Оскільки в розрахунках застосовуються Збірники цін 1990 року то для переходу на діючі ціни застосовується перевідний коефіцієнт, який враховує такі економічні показники - як співвідношення гривні до іноземних валют, вартість робочої сили, будівельних матеріалів, рівень інфляції. Очевидно, що такий коефіцієнт постійно змінюється і орієнтовно раз в рік Держбуд приймає новий.

Таким чином при визначенні вартості проектування калькуляційним методом враховується багато чинників, що впливають на розрахунок. Слід відмітити, що при проектуванні багатофункціональних об’єкті, загальна вартість проектування буде сумою вартості проектування об’єктів, з яких складається цей комплекс.

Слід відмітити , що при застосуванні Збірників цін на проектні роботи враховується також зміни, які вносяться при прив’язці проектів повторного застосування.

Важливою частиною Збірників цін є таблиці відносної вартості розробки проектно-кошторисної документації в процентах від цін. В розробці будь якого проекту окрім архітектора приймають участь спеціалісти інших спеціальностей, оскільки в склад проекту входять архітектурно-будівельна частина, генплан та благоустрій території, опалення та вентиляція, водопостачання та каналізація, електрообладнання та електропостачання, зв'язок та сигналізація, технологічна частина, кондиціювання, проект організації будівництва, кошторисна документація, природоохоронні заходи. В цих таблиця вказана відсоткова вартість розробки кожного розділу в залежності від типу споруди та стадії проектування.

Метод визначення кошторисної вартості проектування з застосуванням усереднених показників для об’єктів житла і соціальної сфери.

Цей метод дозволяє визначити вартість проектних робіт в залежності від вартості будівельно-монтажних робіт згідно Додатку 1 ДБН Д.1.1-7-2000. В залежності від категорії складності об’єкту ( а таких категорій 5, згідно того ж документу) та вартості будівництва визначається відсоток, який дозволяє визначити вартість проектування Цей відсоток знаходиться приблизно в межах 1-5%. Тобто якщо вартість будівництва об’єкту другої категорії складності становить наприклад 500000 гр. (невеликий житловий будинок) то вартість проектування складатиме біля 3%, тобто -15000 гр.

Визначаючи вартість проектних робіт ми відповідно повинні знати вартість будівництва того чи іншого об’єкту не маючи закінченого проекту. Для цього і застосовуються укрупнені усереднені показники на одиницю виміру ( 1м2загальної площі, 1м3 об’єму будівлі , 1 відвідування тощо) або вартісні показники об’єктів-аналогів. Держбуд України щорічно визначає опосередковану вартість будівництва об’єктів соціального призначення. Останні цифри для житлового будівництва 5400 за один кв.м.

Особливості визначення претендентом на виконання проектно-вишукувальних робіт ціни своє пропозиції, узгодження договірних цін та розрахунків за виконані роботи.

Ціна пропозиції претендента на виконання робіт – ціна за яку він згоден виконати ці роботи. Ця ціна визначається одним з приведених вище методів і включає встановлені законодавством податки, збори, обов’язкові платежі , заробітну плату, кошти на утримання будівель, на охорону, зв’язок, амортизаційні відрахування та прибуток.

Розгляд цінових пропозицій на виконання робіт може відбуватись як на переговорах між замовником і проектувальником, так і в процесі проведення конкурсів (тендерів).

Розгляд цінових пропозицій претендентів шляхом переговорів здійснюється по будовах, для яких можна не проводити тендери. Спільне рішення оформляється протоколом погодження договірної ціни, який є невід’ємною частиною контракту.

Договірні ціни встановлюватись твердими або динамічними.

Тверді ціни – це договірні ціни, які є незмінними на весь період проектування ( можуть змінюватись лише при зміні замовником завдання на проектування, в процесі будівництва виявились беззаперечні помилки, виникають обставини непереборної сили – факс мажор).

Динамічні ціни – це договірні ціни, які є відкритими і можуть уточнюватись протягом всього періоду проектування.

Після узгодження договірної ціни складається контракт на виконання робіт. У контракті зазначається документ, покладений в основу визначення вартісних показників; позначається вид договірної ціни: тверда чи динамічна; порядок та терміни уточнення договірної ціни; умови фінансування та розрахунків; гарантії замовника та проектної організації тощо.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Які основні етапи архітектурного проектування.

2. Як проводиться тендер на розробку проектно-кошторисної документації?

3. Назвіть основні вимоги до завдання на проектування.

4. Що входить в склад вихідних даних?

5. Назвіть основні положення архітектурно-планувальних вимог?

6. Що таке технічні умови?

7. Які основні складові бізнес-плану.

8. Назвіть основні положення договору на виконання проектно-кошторисної документації.

9. Які існують методи визначення вартості виготовлення проектно-кошторисної документації?

10. Що лежить в основі визначення вартості проектування з застосуванням усереднених відсоткових показників?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Робота 1. Бізнес-план.

1. Скласти бізнес-план будівництва об’єкту громадського призначення. Тема бізнес-плану визначається викладачем. В бізнес плані слід обґрунтувати життєздатність проекту в умовах конкуренції. Необхідно значну увагу питанням архітектури об’єкту, що є одним з важливих факторів комерційної привабливості проекту

2. Виконати в вигляді реферату з ілюстраціями.

Робота 2. Завдання на проектування.

1.Розробити завдання на проектування. Тема для проектування повинна відповідати темі бізнес плану. Завдання на проектування повинно буди складено згідно рекомендацій ДБН А.2.2-3-2004

2.Виконати в вигляді реферату.

Робота 3. Визначення вартості проектних робіт

1. Визначити вартість проектно-кошторисних робіт двома методами – калькуляційним та методом усереднених показників. Розрахунок провести для об’єкту, для якого складене завдання на проектування.

2. Виконати у вигляді розрахункової роботи.

ЛЕКЦІЯ 4. СТАДІЙНІСТЬ ПРОЕКТУВАННЯ

• стадії проектування

• передпроектна пропозиція

• проект та робоча документація

• погодження та експертиза проектної документації.

• авторський нагляд

Стадії проектування

Більш детально розглянемо стадійність проектування про яку вже не раз згадувалось. В ДБН А.2.2-3 - 2004. « Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва» прописано як визначається стадійність проектування.

Стадійність проектування, що рекомендується, визначається залежно від категорії складності об'єкту, яка визначається «Додатком П» даного документу. Кількість стадій проектування визначає замовник та проектувальник з урахуванням положень даного нормативного документу.

Стадії проектування :

• Одностадійне (робочий проект РП, що включає затверджувану частину і робочу документацію) – для узгодження і затвердження технічно нескладних об'єктів з використанням проектів масового і повторного застосування І і ІІ категорій складності. Суть одностадійного проектування в тому, що проектна документація готується відразу ж в повному об'ємі і містить вирішення всіх загальних і приватних питань. Це зручно при невеликих об'ємах проектних робіт.

• Двохстадійне (проект П, робоча документація Р) - для технічно нескладних об'єктів цивільного призначення додатково розробляється ескізний проект (ЕП), для об'єктів промислового призначення - техніко-економічне обґрунтування інвестицій (ТЕО) або техніко-економічний розрахунок (ТЕР

Для об'єктів ІІІ категорії складності проектування здійснюється в дві стадії:

- проект (П)

- робоча документація (РД)

Суть двохстадійного проектування в тому, що необхідна для будівництва документація складається не відразу, а поетапно: на першому етапі ("I стадія") ухвалюються рішення по загальних принциповим питанням, потім такі рішення всесторонньо оцінюються, коректуються, затверджується і лише після усунення всіх виявлених недоліків складається докладна робоча документація для будівництва. Перевага такої системи в зведенні до мінімуму витрат по переробці проектної документації в випадку невдалих загальних рішень/

На стадії "Проект" приймаються без деталізації основні архітектурно-планувальні і конструктивні рішення (зокрема по генеральному плану), рішення по інженерному устаткуванню, мережам.

Після затвердження "Проекту" проводиться друга стадія проектування "робоча документація". На цій стадії уточнюються і деталізують рішення, прийняті на стадії "Проект", складаються робочі креслення локальні кошториси і інша документація, необхідна для виробництва будівельно-монтажних робіт. Для виконання цієї стадії проектування замовляються і виконуються докладні інженерні дослідження.

• Трьохстадійне (ЕП або ТЕО, проект П, робоча документація РД) - для об'єктів V, IV категорій складності, технічно складних щодо містобудівних, архітектурних, художніх і екологічних умов, інженерного забезпечення, впровадження нових будівельних технологій конструкцій і матеріалів, проектування виконується в три стадії.

- для об'єктів цивільного призначення – ЕП, а для об'єктів виробничого призначення – техніко-економічного обґрунтування ТЕО;

- проект (П);

- робоча документація (Р).

Крім того замовник може доручити проектувальникам виконати при необхідності передпроектні роботи, обсяг і вартість яких визначається відповідним договором. Такі передпроектні роботи не можуть бути стадією проектування і підлягають тільки розгляду та схваленню замовником і органами містобудування та архітектури.

Керівник проектної організації назначає відповідними наказами головних архітекторів і головних інженерів проектів на розробку всіх стадій проектування.

Відповідальними особами за технічні, економічні, естетичні і екологічні якості проекту є головний архітектор проекту (ГАП) або головний інженер проекту (ГИП). Вони готують договори, координують дії виконавців, ведуть переговори із замовниками, субпідрядниками і підрядчиками. Відповідальними особами за якість певного розділу проекту є керівник і головний фахівець відповідного проектного підрозділу.

Ескізний проект, ТЕО інвестицій, проект і робочий проект підписуються керівництвом і основними виконавцями проектної організації. Титульний лист записки пояснення підписують керівник організації (директор, головний інженер, головний архітектор), керівник майстерні (відділу), головний архітектор (інженер) проекту, автори проекту (якщо такі є, окрім ГаПа, ГіПа). Розділи записки пояснення підписують головні фахівці відділів, автори розділів (якщо вони є), виконавці. Креслення підписують керівник майстерні (відділу), головний архітектор (інженер) проекту, автори проекту (якщо такі є, окрім ГаПа і ГіПа), головні фахівці, виконавці. У записці пояснення указуються прізвища учасників проектування по кожному розділу проекту а у разі наявності субпідрядників - назви фірм або фізичних облич субпідрядників.

Проектувальники при розробці проектної документації несуть відповідальність і

забезпечують :

• відповідність архітектурним і містобудівним вимогам і високу архітектурно-художню якість;

• відповідність вимогам нормативних документів, що діють;

• захист навколишнього природного середовища, екологічну безпеку і раціональне використання природних ресурсів згідно ДБН А.2.2-1;

• відповідність вимогам з енергозбереження ;

• експлуатаційну надійність;

• ефективність інвестицій;

• патентну чистоту ухвалених технічних рішень і використовуваного устаткування;

• відповідність проектних рішень початковим даним і дозвільним документам.

Передпроектна пропозиція.

Після рішення про доцільність того або іншого будівництва (виникнення так званих "інвестиційних намірів") не можна відразу ж приступати до проектуванню і тим більше будівництву намічених об'єктів. Необхідно вирішити безліч питань загального характеру, пов'язаних з уточненням доцільності будівництва, що планується, вибором його місця, визначенням джерел фінансування і так далі. Вирішення таких питань зазвичай об'єднується в самостійний етап, що іменується "передпроектною стадією" або "інвестиційною підготовкою".

Передпроектна пропозиція - це первинний комплект документів, необхідний для проходження регламенту у відповідному регіоні і отримання початкової дозвільної документації або архітектурного планувального завдання. Окрім того, це матеріали, що дозволяють оцінити проект і сформувати точні вимоги до подальшого проектування.

Розробка - мабуть, кращий, якщо не єдиний спосіб заздалегідь оцінити і отримати уявлення про проектований об'єкт. Цей етап особливо важливий для крупних об'єктів, оскільки дозволяє уникнути багатьох складнощів в ході подальшого проектування. На цій стадії принципово визначається конструкція, планування, поверховість, матеріал, технічне устаткування архітектурне рішення; все це повинно давати ясне уявлення про організацію плану, об'ємну структуру і зовнішній вигляд споруди. Передпроектна стадія є вирішальною, визначаючи подальший шлях розробки проекту. На наступному етапі на основі проектного завдання, розробляються проект і робочий проект, які розробляється по кожному виду робіт, і в ході будівництва є основними технічними документами.

Ухвалюванні на цій стадії рішення повинні узгоджуватися з довгостроковими планами - генеральним планом розвитку міста або сільського району, цільовими програмами. Питання, що вирішуються на передпроектній стадії, можуть розрізнятися у різних видів будівництва, проте частина їх характерна для будь-яких об'єктів і для будь-яких умов. До них відносяться:

- обґрунтування необхідності, технічної можливості, економічної і соціальної доцільності будівництва, що планується і отримання дозволу на будівництво

- вибір земельної ділянки для будівництва зі всіма узгодженнями

- відведення земельної ділянки і оформлення акту на його орендне використання

- отримання від управління архітектури "архітектурно-планувального завдання"

В основному все це сфера діяльності замовника, проте для обґрунтування необхідності будівництва часто залучаються я і проектні організації. Таке обґрунтування раніше робилося у вигляді документа, що іменувався "техніко-економічним розрахунком" (ТЕР) або докладнішим "техніко-економічним обґрунтуванням" (ТЕО).

У нині чинних нормах (Сніп 11-01-95) робота по обґрунтуванню необхідності будівництва і шляхів його реалізації істотно розширена і частково захоплює подальшу "проектну" стадію (по новій термінології "техніко-економічне обґрунтування" стало синонімом поняття "проект"). Само ж передпроектне обґрунтування доцільності будівництва розбите на два етапи. На першому етапі питання вирішується у загальних рисах: готується так зване "клопотання (або декларація) про наміри" будувати той або інший об'єкт. У клопотанні вказується що це за об'єкт, його наближене місцеположення, очікувана ефективність і так далі Клопотання розглядається місцевою виконавчою владою, схвалюється або відхиляється. При позитивному рішенні переходять до II етапу - складають більш докладний документ "Обґрунтування інвестицій в будівництво". У ньому всі питання про доцільність майбутнього об'єкту розглядаються значно докладнішим: уточнюються особливості його функціонування, принципові планувальні і конструктивні рішення, потреба в різних ресурсах і так далі

Обґрунтування піддається експертизі (для крупного об'єкту або природоохоронного споруди додатково проводиться екологічна експертиза), після чого воно остаточно затверджується (або відхиляється) місцевими органами влади.

В випадку коли ідея майбутнього проекту є прийнятною (соціально, функціонально, технічно, естетично, екологічно, економічно, технологічно і організаційно), проводиться далша проробка підготовчих, передінвестиційних матеріалів.

Вибір і відведення земельної ділянки проводиться відповідно до правил землекористування і містобудування.

Отримання архітектурно-планувального завдання в міському або районному управлінні архітектури має на меті впорядкування забудови території з архітектурної точки зору. Цей документ встановлює вимоги до зовнішнього виду об'єкту, до деяких його містобудівним функціям (наприклад, вимоги до проїзду через греблю або дамбу, поверховість і характер обробки будівлі в населеному пункті, наявність в нім прибудованих або вбудованих магазинів або інших підприємств сфери послуг і так далі).

Згадана документація, що включає "Обґрунтування інвестицій", вибір майданчика архітектурно-планувальне завдання служать початковими даними для проектування

Кінцевим підсумком передінвестиційних досліджень є завдання на розробку Техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) будівництва. Це завдання включає в себе ряд вихідних даних, на основі яких в подальшому складається ТЕО будівництва.

Ескізний проект і ТЕО інвестиції.

Ескізний проект (ЕП) містить принципові вирішення містобудівних архітектурних, художніх, функціональних, екологічних вимог по завданню на проектування, підтверджує принципову можливість створення об'єкту, визначає його вартість. Для обґрунтування ухвалення архітектурних рішень у складі графічної частини і записки пояснення ескізного проекту можуть додатково виконуватися інженерно-технічні і конструктивні розробки, схеми інженерного забезпечення об'єкту і обґрунтування ефективності інвестицій. ЕП розробляється на підставі завдання на проектування та вихідних даних із дотриманням існуючої містобудівної документації архітектурно-планувального завдання, вимог охорони навколишньої природної середовища.

Після схвалення або затвердження органами містобудування і архітектури ЕП є підставою для подальшої розробки проектної документації.

ТЕО (ТЕР) розробляється для технічно складних об'єктів промислового призначення, в т.ч. транспортного, енергетичного, гідротехнічного, меліоративного і інших спеціальних видів будівництва ТЕО інвестицій обґрунтовує необхідність і доцільність будівництва або реконструкції промислових об'єктів, в т.ч. їх технічну здійсненність і ефективність інвестицій. У ТЕО інвестицій повинні розглядатися рішення в частині розміщення, потужності об'єкту, оцінки дії проектованої діяльності на навколишнє середовище, відповідність архітектурним і іншим вимогам згідно завданню на проектування ТЕО інвестицій після його узгодження або твердження є підставою для подальшої розробки проектної документації

Проект та робоча документація.

Робочий проект. (одностадійне проектування)

Робочий проект (РП) є інтегруючою стадією проектування, призначеною для узгодження і затвердження проектної документації, а також для будівництва об'єкту. Він виконується на підставі узгодженої планувальної документації державних програм розвитку галузі або узгоджених передпроектних опрацьовувань, завдання на проектування, архітектурно-планувального завдання, вихідних даних і технічних умов на підключення до джерел інженерного забезпечення.

Робочий проект складається з двох частин – затверджу вальної та робочих креслень. Затверджувальна частина підлягає погодженню, експертизі та затвердженню, а робочі креслення розробляються для будівництва об’єкту. До затверджу вальної частини входить пояснювальна записка з техніко-економічними показниками, основних архітектурних креслень, розділ організації будівництва та кошторисна документація.

Для будівництва видаються робочі креслення в повному об’ємі згідно з договором.

Проект (П).

Проект (П) на будівництво об'єкту цивільного призначення розробляється на підставі початкових даних, завдання на проектування, узгодженого ескізного проекту (при його наявності). Він складається з наступних основних розділів:

- записка пояснення з початковими даними

- архітектурно-будівельне рішення, генплан, впорядкування територій, схема транспорту (при необхідності)

- технологічна частина (при необхідності)

- рішення по інженерному устаткуванню і зовнішнім інженерним мережам

- оцінка дій на навколишнє середовище (ОВОС) Необхідність розробки ОВОС визначається за участю державних органів охорони навколишньої природної середовища

- організація будівництва

- кошторисна документація

- відомість об'ємів робіт.

Проект на будівництво, розширення і реконструкцію об'єкту промислового призначення розробляється на підставі початкових даних, завдання на проектування узгодженого ТЕО інвестицій (при необхідності). Він винен складатися з наступних основних розділів:

- записка пояснення з початковими даними

- генеральний план і транспорт

- технологічна частина

- рішення по інженерному устаткуванню і зовнішнім інженерним мережам

- архітектурно-будівельні рішення

- організація будівництва

- оцінка дії на навколишнє середовище (ОВОС) відповідно до вимог ДБН А.2.2-1-95

- кошторисна документація

- збірки специфікацій на устаткування, матеріали, конструкції і вироби

- відомості об'ємів робіт

- техніко-економічна частина, економічні показники

Склад і зміст розділів проекту на будівництво об'єктів цивільного і промислового призначення можуть уточнюватися і доповнюватися замовником в завданні на проектування залежно від призначення і складності проектованих об'єктів.

Після погодження та затвердження П є підставою до розробки наступної стадії проектування

Робоча документація.

Робоча документація (Р) призначена для виконання монтажно - будівельних робіт і розробляється на підставі затвердженої попередньої стадії.. .

Вона включає:

- робочі креслення, які розробляються відповідно до вимог стандартів (СПДБ « Система проектної документації для будівництва»)

- паспорт опоряджувальних робіт

- кошторисну документацію

- відомість об'ємів будівельних і монтажних робіт

- специфікація обладнання, виробів і матеріалів по ДСТУ Б А.2.4-10-95 (ГОСТ 21.110-95),

- опитувальні листи і габаритні креслення на відповідні види устаткування і виробів

- вихідні дані на розробку конструкторської документації на устаткування індивідуального виготовлення (включаючи нетипове і не стандартизоване устаткування)

До проекту додається остаточний кошторис, який включає підготовчу роботу на будівельній дільниці, підготовку об’єкту до здавання, а також спеціальні роботи, в тому числі ті, що виконує субпідрядник. Точність та достовірність кошторису витрат замовник розглядає як один з найважливіших критеріїв ефективності проекту. В США існує практика сплати проектними фірмами до 25% збитків в разі перевищення фактичних витрат більше ніж на 1,5% від контрактної вартості, а в разі отримання економії більше ніж на 1,5% замовник сплачує проектній фірмі до 25% цієї економії

Після затвердження проекту (ескізного проекту, ТЕО) по рішенню замовника робочі креслення можуть розроблятися підрядчиком або іншим проектувальником (за наявності ліцензії), в т.ч. із залученням авторів.

Робочі креслення, як правило, підписують керівник майстерні (відділу) головний архітектор (інженер) проекту, головний фахівець відповідного розділу, виконавець і особа, відповідальна за нормоконтроль.

Вартість проектних робіт визначається відповідно до порядку і правил визначення вартості проектно-пошукових робіт для нового будівництва реконструкції і технічного переоснащення підприємств, будівель і споруд всіх галузей народного господарства України.

Погодження та експертиза проектної документації.

Ескізний проект (ЕП), ТЕО, ТЕР, П, РП (затверджувальна частина) погоджуються - з місцевими органами містобудування і архітектури відповідно до місцевих правил забудови відносно архітектурно-планувальних рішень, розміщення, раціонального використання території, відповідності передбачених рішень вимогам архітектурно-планувального завдання, містобудівній ситуації.

Проекти і робочі проекти погоджують з місцевими органами містобудування і архітектури (якщо проект розроблений без попередньої розробки ЕП і ТЕО) і з органами місцевого самоврядування (які видавали технічні умови на підключення до джерел постачання або інженерних комунікацій).

За наявності особливих умов розміщення об'єкту (історичні зони міст обвальні території і ін.) необхідно по вказівках органів містобудування і архітектура погоджувати проектну документацію з відповідними організаціями (наприклад погодження в охороні історичного середовища).

Проектна документація, розроблена відповідно до державних нормативних документів і завірена підписами головного архітектора (інженера) проекту, не підлягає узгодженню з органами державного нагляду, за виключенням випадків, передбачених законодавством України.

За відсутності норм і правил на проектування відповідних об’єктів ухвалені проектні рішення необхідно погоджувати з відповідними органами державного нагляду.

Проектна документація, виконана з обґрунтованими відхиленнями від тих, що діють державних нормативних документів, підлягає узгодженню тільки в частині цих відхилень з відповідними органами державного нагляду.

Проектна документація на реконструкцію підлягає погодженню з органами містобудування і архітектури у випадках зміни колірного вирішення фасаду будівель, архітектурних рішень (що впливають на характер тієї, що оточує, що раніше склався забудови), конструктивних рішень (які можуть викликати небезпечні ситуації майбутньому при зміні умов експлуатації).

Погодження не проводиться, якщо в проектній документації на реконструкцію не передбачаються зміни містобудівних умов, фасадів будівлі, умов транспортних зв'язків, інженерного забезпечення, вимог, що стосуються охорони навколишнього природного середовища, а також не порушуються вимоги діють нормативних документів по проектуванню. При цьому експертиза проводиться в відповідності з чинними нормативними актами.

Експертиза і затвердження проектної документації.

Проектна документація (ЕП, ТЕО, ТЕР, П, РП) до її затвердження підлягає обов'язковій державній експертизі згідно законодавством незалежно від джерел фінансування..

Експертиза проектів будівництва проводиться в установленому Кабінетом Міністрів України порядку експертними організаціями незалежно від форми власності, які відповідають критеріям, визначеним центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. При цьому до проведення експертизи залучаються (в тому числі на підставі цивільно-правових договорів) експерти з питань санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки, які пройшли професійну атестацію, що проводилася із залученням представників відповідних центральних органів виконавчої влади, та отримали відповідний кваліфікаційний сертифікат. Порядок проведення професійної атестації таких експертів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Не підлягають обов'язковій експертизі проекти будівництва об'єктів I-III категорій складності

При експертизі інвестиційних проектів служби Укрінвестекспертизи залучають органи охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки, органи по контролю за охороною праці, інші органи державного нагляду, спеціалізовані служби органів місцевого самоврядування, представників громадських об'єднань і враховують їх висновки.

Замовники, які здійснюють будівництво за рахунок власних коштів самостійно визначають порядок проходження експертизи відповідних проектів. При цьому обов'язковій державній експертизі підлягає рівень дотримання вимог по безпеці для життя і здоров'я населення, охороні навколишнього середовища і енергозбереженню.

Проектна документація, що не підлягає твердженню, може бути передана на експертизу тільки за рішенням замовника.

Подання проектної документації на погодження, експертизу і затвердження є обов'язком замовника і виконується за його рахунок. Проектувальник за необхідності бере участь у розгляді проектних рішень

Проектна документація (ЕП, ТЕО, П, РП) набуває чинності після її затвердження замовником Затвердження фіксується у формі наказу (розпорядження або рішення) У документі про затвердження наводяться основні дані і техніко-економічні показники об'єкту. У документи про затвердження і протоколи погодження з органами містобудування і архітектури вносяться прізвища ГАПа або ГІПа, а також авторів проекту.

Проектувальник несе відповідальність за якість проектних рішень, дотримання нормативних документів, що діють, і законодавчих актів. Затвердивши проектну документацію, замовник несе відповідальність перед державою за дотримання вимог нормативних документів і за проектні рішення, передбачені в документації. За передачу у виробництво проектної документації, Що не відповідає обов'язковим вимогам нормативних документів, замовник несе відповідальність згідно чинному законодавству.

Авторський нагляд

Положення про авторський нагляд за будівництвом будинків і споруд регламентується ДБН А.2.2-4-2003. Авторський нагляд проектних організацій за будівництвом об'єктів будівництва незалежно від форм власності замовника (інвестора) повинен здійснюватися протягом всього періоду будівництва у цілях забезпечення відповідності технологічних, архітектурно-будівельних та інших технічних рішень об'єктів будівництва рішенням, що передбачені в затверджених проектах.

Для оформлення дозволу на виконання будівельних робіт замовник передає в органи Державного архітектурно-будівельного контролю примірник наказу проектних організацій про проведення авторського нагляду з переліком відповідальних осіб і посиланням на договір із замовником. До договору на здійснення авторського нагляду необхідно додавати план-графік відвідувань, кошторис затрат, включаючи оплачування послуг спеціалістів, які здійснюють авторський нагляд, на транспорт, квартирні, відрядні.

Відвідування будівництва представниками авторського нагляду здійснюється у відповідності з графіком або за викликом замовника. За зверненням замовника окремі технічні питання можуть вирішуватися спеціалістами - учасниками авторського нагляду без відвідування об'єкта будівництва. Час, що затрачений на вирішення таких питань, ураховується при визначенні загальних витрат на здійснення авторського нагляду.

Для фіксування результатів авторського нагляду на будівництво повинен вестись журнал авторського нагляду (далі - журнал), який оформлюється проектувальником у двох примірниках, один з яких зберігається на будівництві, а другий знаходиться у проектувальника. Записи ведуться в обох примірниках і повинні бути ідентичні.

Журнал повинен бути прошнурований (сторінки його повинні бути пронумеровані), підписаний керівниками проектувальника і замовника, а також скріплений печатками.

Представники авторського нагляду вносять у журнал записи щодо відступів від проектних рішень, які допущені підрядником. Забороняється внесення змін в проектну документацію шляхом записів у журналі авторського нагляду. Запис про відвідування будівництва провадиться і за відсутності зауважень.

Права та обов’язки спеціалістів, які здійснюють авторський нагляд

Спеціалісти, які здійснюють авторський нагляд, мають право:

• Вносити в журнал авторського нагляду зауваження, що відносяться до відступів від проектних рішень при будівництві, забороняти застосування конструкцій, деталей, виробів, будівельних матеріалів і обладнання, які не відповідають проектним рішенням, державним будівельним нормам і стандартам.

• Повідомляти у разі відмови підрядника від усунення зауважень, замовника і відповідну інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю для вжиття заходів згідно із чинним законодавством.

• Давати вказівки щодо припинення виконання підрядником окремих видів робіт, що виконуються з порушеннями проектних рішень та будівельних норм і письмово повідомляти замовника і відповідну інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю.

• Самостійно або за пропозицією замовника, без додаткових узгоджень, уточнювати, змінювати, доповнювати прийняті раніше проектні рішення, домагаючись більшої художньої виразності, технічної і технологічної досконалості об'єкта будівництва, якщо ці зміни не суперечать вихідним даним на проектування, чинним будівельним нормам, експлуатаційній надійності, економічним вимогам, не погіршують техніко-економічні показники затвердженої проектної документації. Внесення змін в проектну документацію виконуються згідно з ДСТУ Б А.2.4.4 (ГОСТ

• Спеціалісти, які здійснюють авторський нагляд, зобов'язані:

• Якісно та своєчасно виконувати обов'язки, які визначені цим Положенням.

• Відвідувати будівництво згідно з графіком, за викликом замовника і умовами, що вказані у договорі.

• Вибірково перевіряти відповідність виконання будівельно-монтажних робіт і виявляти на будівництві відхилення від проектних рішень в частині застосування будівельних конструкцій, матеріалів, виробів, деталей, обладнання, робіт з улаштування фасадів та інтер'єрів.

• Перевіряти виконання підрядником зауважень спеціалістів авторського нагляду на будівництві.

• Брати участь у складанні актів проміжного прийняття відповідальних конструкцій відповідно до додатка 10 ДБН А.3.1-5.

• Сприяти ознайомленню робітників, які здійснюють будівельно-монтажні роботи, і представників замовника з проектною документацією.

• Брати участь у роботі робочої і державної комісій з прийняття об'єктів будівництва в експлуатацію.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Що означає стадійність проектування?

2. Що таке одностадійного проектування?

3. В яких випадках здійснюється проектування в дві стадії?

4. Що таке трьохстадійне проектування»

5. Що таке передпроектні пропозиції?

6. Що таке робочий проект?

7. Назвіть склад ескізного проекту.

8. Основні вимоги до робочої документації.

9. Як проводиться експертиза та погодження проектної документації?

10. Як проводиться авторський нагляд?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Вивчення нормативних матеріалів з питань організації архітектурного проектування згідно ДБН А.2.2-3 - 2004. « Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва» та ДБН Д.1.1-7 - 2000. «Правила визначення вартості проектно-вишукувальних робіт для будівництва, що здійснюється на території України».

Теми для вивчення

1. Порядок розроблення проектної документації в державному проектному інституті (Містпроект).

2. Склад вихідних даних на прикладі проекту багатоквартирного житлового будинку.

3. Основні вимоги до розроблення ескізного проекту та склад ескізного проекту на прикладі громадської споруди (спорткомплекс, торговий центр, ресторан).

4. Терміни та визначення проектної документації.

5. Вказівки щодо вибору земельних ділянок для будівництва.

6. Перелік вихідних даних, які надаються замовникові.

7. Склад та зміст робочого проекту на будівництво об’єктів цивільного призначення (на прикладі проекту однородинного житлового будинку).

8. Склад основних даних і техніко-економічних показників, що включаються у розпорядчий документ про затвердження проекту (РП) на будівництво житлових будинків (по темі курсового проекту).

9. Склад основних даних і техніко-економічних показників, що включаються у розпорядчий документ про затвердження проекту (РП) на будівництво громадських будинків(по темі курсового проекту).

ЛЕКЦІЯ 5. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЕКТУВАННЯ

• інвестиційний цикл

• загальні принципи організації проектування

• менеджмент в архітектурному бюро

• управління командою проекту

• поняття та види проектних організацій

• архітектурна професія

• робота архітектора в сучасних умовах

Інвестиційний цикл.

Кінцеве мета архітектурного проектування створення будівельної продукції, будівництво об’єкту. Для цього необхідно конкретні кошти – інвестиції.

Будівельним інвестиційним циклом називають сукупність всіх видів діяльності, що забезпечують отримання конкретної будівельної продукції (тобто побудованих будівель і споруд). Іншими словами це поняття "будівництва" в широкому сенсі, що включає вивчення ґрунтів, проектування, будівельні роботи, і якщо це промисловий об'єкт, то і налагоджувальні роботи. З економічної точки зору - це період від початку фінансування будівництва (інвестицій) до моменту, коли побудований об'єкт сам здатний приносити дохід, який можна витрачати на нові інвестиції.

Під проектуванням розуміється розробка комплексної технічної документації (проекту) тієї, що містить техніко-економічне обґрунтування розрахунки, креслення, макети, кошториси, записки і інші матеріали необхідні для будівництва або реконструкції будівель і споруд і їх комплексів

Складові частини (стадії) інвестиційного циклу

• Передпроектна стадія

• Проектно-вишукувальні роботи

• Загальні принципи організації проектування

• Автоматизація проектно-вишукувальних робіт

• Визначення кошторисної вартості будівництва

• Виробництво будівельно-монтажних робіт (СМП)

• Організаційно-технічна підготовка будівництва

• Основний період будівництва

• Виконавча документація при будівельно-монтажних роботах

Проектування

Інженерно вишукування

Будівельно-монтажні роботи

Передпроектна стадія

Пуско-налагоджувальні роботи

Проектно-вишукувальні роботи

по часу

5-10% 10-29% 70-85% до 10%

По витратам

≤ 1% 2 – 6% 93-97% 2-3%

Інвестиційний цикл – сукупність взаємопов’язаних етапів. етапів, які утворюють процес здійснення капітальних вкладень і їх обороту. І це включає етапи передпроектних робіт, проектування, будівництва, освоєння і тієї частини етапу експлуатації, в перебігу якого забезпечується окупність інвестицій. Етапи проектних робіт, проектування, будівництва і освоєння утворюють інвестиційний період, а етапи проектування і будівництва - власне. період будівництва

Інвестори, прагнучі отримувати прибуток від побудованого об'єкту зацікавлені в тому, щоб тривалість інвестиційного циклу була як можна меншою, бо протягом всього інвестиційного циклу вкладені гроші стають як би "замороженими", тобто що не дають прибутку. Введення ж об'єкту в експлуатацію означає початок поступового "повернення" вкладених грошей. В колишньому СРСР інвестиційний цикл складав – 50 років. На початок 90-х років середня тривалість реалізації інвестиційного проекту (1-а фаза циклу) складала 13 років. Це 2-2,5 року на передпроектні розробки та проектування, 8 років на будівництво і 2,5 року на введення в дію і освоєння потужностей. Нормативна - експлуатаційна фаза створеного виробництва продовжувалася в середньому 25 років, а наднормативна ще 5-10 років . У США тривалість . повного інвестиційного циклу складає сьогодні в середньому близько 10 років, 3 року будівництва, включаючи проектування, 7 років експлуатації причому окупність витрат перші 3 року.

Враховуючи, що термін окупності капітальних вкладень в РФ т Україні складає 7...8 років, легко підрахувати що введення промислового об'єкту на 1... 1,5 місяця раніше наміченого терміну для інвестора рівносильне здешевленню такого об'єкту приблизно на 1% (за рахунок прискорення оборотності капітальних вкладень). Це означає принципову можливість парадоксальної на перший погляд ситуації, коли подорожчання проектно-вишукувальних або будівельно-монтажних робіт може опинитися для інвестора економічно вигідним, якщо воно спричинить істотне прискорення робіт, тобто наближення терміну здачі об'єкту в експлуатацію. Навпаки, затягування термінів будівництва ("довгобуд") завжди спричиняє за собою великі економічні втрати оскільки воно віддаляє терміни отримання прибутку (або соціального ефекту) від експлуатації побудованих об'єктів. З цієї причини крупні будови завжди повинні розбиватися на черги тривалістю в промисловому будівництві не більш З...3,5 років. Введення до ладу виробничих потужностей першої черги вже здатне давати прибуток , що значною мірою компенсуватиме витрати на подальшу чергу будівництва. Аналогічним чином розділення систем природо облаштування на черги у багатьох випадках дозволяє не чекаючи повного закінчення крупного будівництва, отримувати частковий ефект вже в перші півтора-два роки. Це є виключно важливим чинником як з економічною, так і екологічною точок зору.

Загальні принципи організації проектування

Проектування включає розробку проектно-кошторисної документації необхідною для проведення будівельних робіт. Це дуже важливий етап інвестиційного циклу, який в найбільшій мірі визначає ефективність наміченого будівництва. Без проектно-кошторисної документацію вести будівельно-монтажні забороняється. Проектування здійснюється враховуючи вимоги нормативних документів, за допомогою яких держава здійснює свою роль в організації архітектурного процесу.

За часів Радянського Союзу в 50...80-е роки будівництво в нашій країні велося переважно по типових проектах. Типовий проект - це проект, що має достатньо високі техніко-економічні показники, прийнятий як зразок для масового застосування і затверджений урядовим органом, Ухваленню проекту в якості типового передували обов'язкові три етапи:

• наукове обґрунтування,

• експериментальне проектування,

• експериментальне будівництво

Основна мета типового проектування - забезпечення можливості впровадження в масове будівництво найбільш сучасних для даного відрізку часу архітектурно-конструктивних рішень. Т.п. забезпечує державний стандарт житла, учбово-виховних і інших масових і громадських будівель, необхідний рівень їх якості, відповідний матеріальним можливостям країни в період дії типового проекту. Термін дії типового проекту . 8-10лет. З таким інтервалом у міру зростання народного добробуту і розвитку техніки проводиться перегляд норм проектування і типових проектів. Житлові будинки будувались виключно по типовим проектам.

В даний час типові проекти втратили свою законодавчу силу, але багатократне застосування одного і того ж проекту достатньо широко практикується і в даний час. Робиться це на вільних умовах, тобто можуть використовуватися проекти, не затверджені урядовими органами, а також старі типові проекти. Такі проекти тепер називають "проектами масового застосування". Іншим випадком застосування раніше підготовлених проектів було використання проектів повторного застосування. Таким проектом міг бути будь-який проект, що володіє бажаними техніко-економічними показниками, тобто твердження в урядових органах не потрібне. В даний час такі проекти повністю зберегли своє значення і застосовуються дуже широко. Згадувані вище "проекти масового застосування" з правової точки зору відносяться до цьому ж виду проектів. Проекти повторного (масового) застосування вимагають прив'язки до місцевих умовам, що передбачає досить великий об'єм робіт. Прив'язка проводиться завжди в одну стадію.

Індивідуальний проект - це проект, який не повторює вже готових рішень, а передбачає свої рішення архітектурних і конструктивних завдань. В період планового господарства такі проекти розроблялися лише у особливих випадках з дозволу Держбуду СРСР, в даний час навпаки, - це основний вид проектної документації. При цьому нормативні документи вимагають розробки проектної документації переважно на конкурсній основі, зокрема через торги підряду (тендер). Не дивлячись на відмінність характеру роботи по прив'язці проектів повторного (масового) застосування і розробки індивідуальних проектів, інженерні дослідження у всіх випадках проводяться однаково. Це пов'язано з тим, що завдання, що відносяться до розміщення будівлі на генплані, до проектування основ і фундаментів, до захисту від небезпечних природних чинників, не залежать від того, яким способом розроблений проект. Зокрема, як би не були схожі будівлі, фундаменти у них все одно на кожному майданчику будуть різними. Останні десятиліття у вітчизняній практиці проектування відчувається тенденція розширення кола питань, що охоплюються проектом. У 50...60-е роки проектувальники часто обмежувалися розробкою лише головних питань - генерального плану технологічною, архітектурно-будівельною частин і інженерним устаткуванням . Докладні кошториси часто не складалися, і оплата будівельно-монтажних робіт в таких випадках йшла по фактичних об'ємам. В кінці 60-х років кошториси стали обов'язковим елементом робіт, а трохи пізніше обов'язковим став проект організації будівництва, без якого не відкривалося фінансування. У наш час, окрім названих розділів, обов'язковим - для всіх проектів є екологічний розділ; додалися проектування організації, умов праці і системи управління на майбутньому промисловому підприємстві, заходи щодо цивільної оборони і попередженню надзвичайних ситуацій, а також розділ по уточненню ефективності інвестицій. У зв'язку з цим зміст проектної документації стало дуже широким і в даний час, включає (у загальному випадку) 11 розділів, показаних на малюнку.

Архітектурно-будівельна частина

ПРОЕКТ

Загальна пояснювальна записка

Кошторис

Інженерне обладнання

Загальна оцінка ефективності інвестицій

Генеральний план

Проект організації будівництва

Технологічна частина

Охорона довкілля

Організація праці, управління підприємством

Заходи по цивільній обороні та надзвичайним ситуаціям

Загальна пояснювальна записка охоплює всі частини проекту. Вона характеризує природні і умови господарювання, розглянуті і прийняті варіанти технічних рішень, конструктивні рішення, зведені дані по об'ємах робіт, потрібних ресурсах і організації будівництва, необхідні інвестиції і техніко-економічні показники. У багатьох випадках проектна документація може бути істотне скорочена. Для невеликих об'єктів окремі розділи можна об'єднувати або виключати зовсім. Наприклад, для одноповерхового сільського будинку генплан, архітектурно-будівельна частина, інженерне устаткування можуть бути об'єднані в єдиний комплект креслень, а заходи щодо охороні природи, ГО і надзвичайним ситуаціям викладені в загальній записці пояснення. Проте для більшості об'єктів все ж таки доводиться готувати повну проектну документацію.

Кожен розділ проекту зазвичай виконується різними відділами (групами) проектної організації. Ці відділи повинні працювати в тісній взаємодії один з одним. По кожному об'єкту призначається координуюча особа, відповідальна за проект в цілому, тобто за його якість, терміни виконання, за ведення фінансових операцій і так далі Залежно від виду об'єкту це особа може іменуватися "головний інженер проекту" (ГІП), "головний архітектор проекту" (ГАП), а для особливо крупних об'єктів "керівник проектом". Робота над крупним проектом - складний вид діяльності не тільки з інженерно-технічною, але і з організаційної точки зору. Показані на малюнку стадії проектування фактично включають безліч етапів, що полягають, у свою чергу, з рішення багато послідовно виникаючих організаційно-технічних питань. Практично це виглядає найчастішим таким чином. Робота починається з організаційного етапу, на якому головний інженер проекту ГАП (ГІП) вивчає технічне завдання, знайомиться у загальних рисах з необхідними архівними матеріалами, технічною літературою, виїжджає на місце будівництва. На місці будівництва ГАП (ГІП) знайомиться з природними умовами району, досвідом будівництва в цьому районі, можливостями місцевих будівельних організацій встановлює ділові контакти із замовником. Далі до роботи підключаються керівники основних відділів-виконавців, які теж знайомляться із завданнями майбутньої роботи і умовами її виконання. Другий етап зазвичай має на увазі вирішення загальних принципових питань, встановлення об'ємів і планування організації проектних робіт. Зазвичай (ГАП) ГІП проводить нараду з начальниками проектних відділів, на якому уточнюються функції кожного відділу, зміст і основні терміни (календарний план) виконання робіт. Складаються кошториси на виконання проектно-вишукувальних робіт, видається завдання на інженерні дослідження. Третій, основний етап має найбільшу тривалість і включає виконання повного об'єму дослідницьких і проектних робіт. Зазвичай розробляється спочатку основний розділ проекту в декількох варіантах, і на підставі техніко-економічного аналізу вибирається якнайкращий варіант. Відповідно до цього вибору уточнюються завдання і початкові дані для проектування решти розділів проекту. Розробка цих розділів ведеться паралельно з деталізацією ведучого розділу. За основний розділ зазвичай вважається розділ, що відображає основне призначення проектованого об'єкту або системи і що визначає зміст решти розділів. Наприклад, для громадської споруди - це архітектурна-будівельна частина проекту. Інші розділи пов'язані з проектуванням опалення та вентиляції, кондиціювання, електроустаткування і автоматики, проектуванням організації будівництва, складанням кошторисів і так далі. Для промислового підприємства провідні розділи - це технологічна частина проекту. На цьому ж етапі робиться попереднє визначення кошторисної вартості будівництва, складається загальна пояснювальна записка. Частиною проекту є специфікації. В них наводиться опис видів робіт та інженерних систем, перелік та якість матеріалів та конструкцій, вказівки щодо виконання робіт та їх якості . Для замовника специфікації надають якісний зміст та уявлення про вигляд майбутнього об’єкту, для робочих вони є технологічною інструкцією по виробництву. До проекту додається остаточний кошторис, який включає підготовчу роботу на будівельній дільниці, підготовку об’єкту до здавання, а також спеціальні роботи, в тому числі ті, що виконує субпідрядник. Точність та достовірність кошторису витрат замовник розглядає як один з найважливіших критеріїв ефективності проекту. В США існує практика сплати проектними фірмами до 25% збитків в разі перевищення фактичних витрат більше ніж на 1,5% від контрактної вартості, а в разі отримання економії більше ніж на 1,5% замовник сплачує проектній фірмі до 25% цієї економії Етап закінчується оформленням проекту і розглядом його на технічній раді проектної організації (зазвичай із запрошенням представників замовника і інших зацікавлених сторін). Наступний (і останній при одностадійном проектуванні) етап зв'язаний з остаточним коректуванням і затвердженням проекту. Він включає зокрема, експертизу проекту і доопрацювання по зауваженнях експертизи. Якщо проектування ведеться в дві стадії (для крупного промислового підприємства це, як наголошувалося, робиться завжди), додається ще етап - виконання робочої документації (РД). Проектні роботи мають бути економічними, тобто не допускати необґрунтованих витрат. Проте чітке розмежування витрат при проектуванні на "обґрунтованих" і "необґрунтованих", як і при інженерних дослідженнях, може бути достатньо складним. Проектні роботи є не самоціллю, а засобом забезпечення надійності і економічності будівельно-монтажних робіт, вартість яких у багато разів вище за вартість проектних робіт. З цієї причини цілком можливі ситуації, коли збільшення витрат на проектування приведе до здешевленням будівельно-монтажних робіт, значно що перевершує подорожчання проекту. Наприклад, проектувальник приймає свої рішення на основі розробки і техніко-економічного аналізу різних варіантів, за своєю ініціативою користується послугами наукових установ, набуває і застосовує ефективні комп'ютерні програми, внаслідок чого вартість проектних робіт зростає. Проте отриманий в результаті цього якісніший проект цілком може забезпечити таке зниження вартості будівельно-монтажних робіт, яке у декілька разів перевищить подорожчання проекту. Це абсолютно не виключає необхідності економного використання всіх ресурсів проектної організації, боротьби з простоями, забезпечення раціонального завантаження персоналу. Тим не менш, за головний напрям потрібно вважати не здешевлення проекту (що становить за вартістю лише 2...5% від загальних витрат на будівництво), а здешевлення будівельно-монтажних робіт.

Менеджмент в архітектурному бюро.

Будь-яка сфера знань, у тому числі і архітектура як наука, базується на використанні історичного досвіду, вивчаючи і аналізуючи який, можна уникнути багатьох протиріч і помилок, що зустрічалися на ранніх етапах становлення і розвитку архітектури. Тим більше, коли мова йде про науку управління процесами архітектурного проектування і будівництва. Управління -- це сукупність чинників, які об'єктивно зародилися в практиці минулого і раніше були як би невидимими, невиразними, але у міру розвитку і ускладнення соціальних процесів, техніки, культури почали набувати все більш значної ролі в прогресі самої архітектури.

Знання історії становлення і розвитку проблеми управління в архітектурі поруч з загальною історією архітектури для сучасного архітектора повинно стати необхідним елементом професійної підготовки, розвитку у нього відчуття відповідальності, вироблення навичок стратегічного, широкомасштабного мислення.

Мистецтво управління формується на широкому історичному базисі і тепер воно стало особливою галуззю знань, оформилося в основних концептуальних положеннях. Його подальший розвиток і практичне використання в сучасній практиці багато в чому визначається знанням цих положень і повинно стимулювати архітекторів до пошуку різноманітних варіантів рішень і полегшити вибір найбільш вдалих із них.

При цьому, проте не слід забувати, що для вирішення управлінських завдань немає довершених і універсальних підходів. Існують лише певні управлінські моделі, професійні підходи, аналізуючи які і використовуючи їх специфіку, можна створити щось нове. Саме тому можна сказати що управління -- це творчість.

У сучасній проектно-будівельній практиці управління почало формуватися в умовах переходу від надмірно централізованої, планової економіки до ринкової в останні роки і в дуже стислі терміни. При цьому, значною мірою були успадковані риси колишньої адміністративно-командної системи. Це цілком природно, оскільки багато вітчизняних інститутів, що використовують нові організаційно-правові норми, утворено на базі колишніх радянських організацій і підприємств. Більшість ключових постів в них займають менеджери, виховані за радянських часів, і тому цілком зрозуміла їх прихильність колишнім методам і підходам в управлінні.

Разом з тим , сьогодні вже не можна не помітити, що навіть за наявності такого спадку (а, може бути, саме завдяки ньому), наша архітектурно-проектна і будівельна практика впритул підійшли до необхідності впровадження системи сучасних принципів менеджменту в цій сфері людської діяльності. Практика свідчить, що повноцінному включенню в цю систему архітектурного проектування перешкоджає цілий ряд особливостей сучасної української дійсності, зокрема:

• переважання в державних проектних організаціях вертикальних, формальних зв'язків і стосунків ієрархічних організаційних структур;

• наявність успадкованих командних систем в багатьох сучасних проектних інститутах, бюро і тому подібне, керівники яких не схильні зважати на ініціативу підлеглих і що часто пригнічують її;

• слабе знання і облік менеджерами всіх рівнів державних, регіональних, місцевих і відомчих законодавчих і нормативних актів, тобто їх правовий нігілізм;

• відсутність знань про менеджмент, як про науку управління; тільки мала частина керівників в архітектурно-будівельній сфері володіє такими знаннями або прагне отримати їх.

Перераховані лише деякі чинники, що ускладнюють впровадження у вітчизняну практику широко розвиненої на Заході системи "менеджерської служби" у сфері архітектури і будівництва. Проте , зараз говорити про ефективність організації такої служби в умовах нашої країни передчасно, хоч би до тих пір, поки у нас не з'явиться система підготовки повноцінних архітекторів-менеджерів, здатних виконувати різноманітні функції управління.

Разом з тим , вже сьогодні в процесі передпроектної підготовки, проектної розробки і подальшої реалізації проекту в будівництві, архітектору, що веде проект, доводиться практично виконувати самі різнорідні функції, що пов'язані, передусім, з організації і управління. Це і планування діяльності проектного колективу і розподіл завдань і інструктаж підлеглих; контроль виконання завдань по критеріях якості, часу і коштів; перевірка і оцінка результатів роботи; ознайомлення з новинками у вітчизняній і світовій архітектурі, техніці, технології; розгляд нових ідей і пропозицій і так далі Виконання всіх цих і багатьох інших видів робіт характеризується високим ступенем різноманітності (за підрахунками американських учених -- до 200 видів дій в день) як форм самих цих дій, так і необхідних для цього контактів і комунікацій, швидкої зміни подій, людей і дій.

Аналізуючи проблеми власне управління архітектурним проектом, важливо відзначити, що дійсне враження тієї або іншої видатної архітектурної споруди, як правило, сприймається на підсвідомому рівні, коли ми інтуїтивно або на основі інформації, що дійшла до нас, розуміємо хто створив цю споруду, в який час, для кого і з якою метою. В більшості випадків, особливо коли мова йде про відомі історичних споруди для нас очевидний їх меморіальне значення, що підтверджується величиною, міцністю, конструкціями, декором і тому подібне Але незалежно від призначення, будь-який архітектурний пам’ятник сприймається не лише зорово а і емоційно.

Коли ми стоїмо перед готичними храмами, оглядаємо Римський Колізей або проходимо по дорозі Великої Китайської Стіни, ми відчуваємо їх вплив на нас. І тоді ми мимоволі задаємося питанням: що ж мали на увазі зодчі і будівельники , приступаючи до створення цього об'єкту, які цілі були перед ними поставлені, які кошти, матеріали, технічні і організаційні прийоми і методи були використані для досягнення цих цілей?

Історія свідчить що не у всіх випадках слід говорити про зміцнення престижу історичних династій чи особистостей або про чисто меморіальні задачі. Багато великих творів є провісниками зміни епох або появи нових династій: величезні єгипетські піраміди знаменують собою початок Стародавнього царства, Колізей означав вступ на імператорський престол Флавіїв, Велика Китайська стіна бере свій початок в період становлення імператорської династії Шихуанді, палаци Відродження свідчать про становлення нового світогляду в центрі якого стає Людина і так далі

Древні технологічні досягнення, як правило, оповиті аурою могутності і таємниці, але їх поступове розкриття дозволяє нам зрозуміти багато "секретів" організації створення того або іншого твору незалежно від того, чи є воно величезним храмовим комплексом в Карнаці, спорудженим в XVI столітті до н.е., або невеликою світлою церквою Покрову на Нерлі, спорудженою в середині XII століття віку.

Не дивлячись на наявність багатьох невідомих при вивченні подібних об'єктів, всіх їх об'єднує один загальний критерій -- приналежність своєму часу, своєму рівню розвитку культури, техніки, технології, мистецтва.

Відмічаючи ці проблеми, визначний історик та діяч архітектури Зігфрід Гидіон в своїй книзі "Простір , час, архітектура" пише: "Архітектура найтіснішим чином пов'язана зі всім життям даної епохи. Все в архітектурі -- від переваги, що віддається певним формам, до вибору певних архітектурних завдань -- відображає умови часу, до якого вона відноситься. На архітектуру впливають самі різні чинники: соціальні, економічні, наукові, технічні, етнічні. Дійсний характер історичної епохи завжди виявляється в архітектурі незалежно від того, чи використовуються нові форми виразу або має місце наслідування минулому. Ми дізнаємося по будівлях і спорудах характер епохи так само легко, як про почерк друга навіть при умисній його зміні. Архітектура дає безпомилкове уявлення про те, що дійсно відбувалося в певний період".

Вивчення особливостях проектно-будівельної практики архітектурної спадщини минулого дозволяє більш-менш чітко уявляти, що потрібно робити для того, щоб добитися конкретних цілей при створенні проекту, а потім при його реалізації в будівництві. При цьому важливо розуміти, що історики в більшості випадків детально аналізують архітектурні форми об'єкту, що вивчається, не зачіпаючи, як правило, особливостей їх проектування, організації і методів їх створення. А разом з тим, аналіз напрямів архітектурного мислення в той або інший період еволюції архітектури дозволяє зрозуміти не тільки можливі архітектурні рішення, але і умови їх реалізації. Це в свою чергу дає можливість уявити методи і прийоми, що дозволяють в сучасних умовах управляти "напрямом розвитку" архітектурного об'єкту.

Історія свідчить, що секрет успіху будь-якого архітектурного проекту заснований на трьох чинниках:

• наявністю замовника, що уміє зрозуміти оцінити значення творчого вкладу майстра;

• участю архітектора, який своєю творчістю і особистими якостями здатний збудити інтерес не тільки замовника, але і всіх учасників проекту ;

• наявністю відповідного оточення (громади), підготовленого до сприйняття нового.

Відсутність будь-якого з цих чинників може звести нанівець зусилля, направлені на регулювання якісних показників проектованого об'єкту.

Прикладами що це підтверджують, можуть служити роботи Ле Корбюзье (у руках якого аморфний грубий бетон набуває ознак природного каменя, що підсилюють пластичний вираз творчих ідей архітектора) , Міс Ван дер Рое (багато робіт якого служать прикладом переходу від ремісничих методів будівництва до індустріальних), або Алвара Аалто (який змусив стандарт служити емоційній стороні архітектури).

Але якщо ці три Майстри, що працювали в епоху активних пошуків нового в архітектурі, не знаходили своїм творчим проявам підтримки оточення, то що ж вже казати про менш відомих архітекторів Архітектори чітко усвідомлювали, що без дотримання особливих правил, що встановлюються суспільством , реалізація їх творчих ідей практично неможлива.

Поняття «менеджмент» міцно увійшло до нашого буденного життя і стало звичним для України. Проте необхідно враховувати, що мова йде про нову філософію, що має на увазі дію іншої системи цінностей і пріоритетів . У зв'язку з цим слід зупинитися на значенні терміну «менеджмент».

«МЕНЕДЖМЕНТ» ЯК ТЕРМІН І ПОНЯТТЯ (від англ. management — «управління, завідування, організація») — це управління виробництвом або комерцією, а також сукупність принципів, методів, засобів і форм управління, що розробляються і використовуються з метою підвищення ефективності виробництва і збільшення прибутку. Спочатку поняття «менеджмент» в дослівному перекладі означає «управління», «адміністрація». Російське (українське) слово «управління» і англійське слово «менеджмент» вважаються за синоніми але на практиці термін «управління» ширше, оскільки термін «менеджмент» відноситься лише до управління соціально-економічними процесами за посередництвом і в рамках підприємницької структури, акціонерної компанії, проектного бюро. Причому адекватною економічною основою менеджменту є ринковий тип господарювання, що здійснюється на базі індустріальної організації виробництва або комерції. В даний час менеджмент розглядається в трьох аспектах:

• як область професійної діяльності і охоплює функцію і людей, що її виконують, вказує на соціальне або посадове положення. «Менеджери» займаються «організацією», «управлінням» і «адмініструванням» професіональної діяльності;

• як область наукового дослідження, як і будь-яка інша наука менеджмент має певні закономірності, принципи, свої цілі і завдання.;

• як учбова дисципліна.

Специфікою менеджменту можна назвати наявність загальних і специфічних цілей і завдань. Загальні або стратегічні цілі визначають концепцію розвитку проектної організації в цілому, (стратегічний менеджмент, направлені на перспективу), а специфічні пов'язані з архітектурним проектуванням об'єкту (оперативна робота над проектними завданнями).

Цілі стратегічного менеджменту в проектній організації

До основних загальних цілей менеджменту проектної організації відносяться прогнозування, планування і досягнення комерційних результатів. Це може бути досягнуто за допомогою раціональної організації виробничого процесу, оптимізації управлінням і координацією зусиль учасників проекту, формуванням ділового середовища офісу (архіву, систематизації цінних напрацювань), вдосконалення науково-технологічної бази, а також ефективним використання кадрового потенціалу, підвищення його кваліфікації і стимулювання.

Загальні (стратегічні) цілі менеджменту в порядку ієрархії можна збудувати таким чином:

1-управління, орієнтоване на успішну діяльність, властиве кожній організації і окремо узятій людині.

2- управління, направленого на виживання організації, збереження свого місця на ринку на протязі тривалого часу.

3- забезпечення певного рівня прибутку .

4 - подолання ризиків або ризикових ситуацій пов'язаних з динамікою ринку

Завдання оперативного менеджменту в проектній організації

В рамках цілей формулюються завдання менеджменту, необхідні для їх досягнення. Одним з найважливіших завдань оперативного менеджменту, є організація виробництва товарів і послуг. Завдання менеджменту безперервно ускладнюються по мірі зростання масштабів виробництва, що вимагає забезпечення все зростаючими об'ємами ресурсів — матеріальних, фінансових, людських і так далі По аналогії з іншими галузевими видами діяльності, основними завданнями лінійного менеджменту є наступні:

— організація проектування і реалізація комплексу супутніх робіт і послуг;

— залучення співробітників, що володіють високою кваліфікацією;

— стимулювання співробітників організації шляхом створення для них відповідних умов праці і системи його оплати;

— визначення необхідних ресурсів і джерел їх забезпечення;

— розробка стратегії розвитку організації (отримання «потрібних» замовлень);

— визначення цілей розвитку організації;

— вироблення системи заходів для досягнення намічених цілей;

— здійснення контролю за ефективністю діяльності організації, за виконанням поставлених завдань.

Ефективно функціонуючий менеджмент покликаний забезпечити єдність всіх форм і стадій процесу управління як цілісна система економічного організаційно-технічного і соціально-психологічного управління що забезпечує ефективність діяльність підприємства на ринку.

Проте поки що теорія і практика необґрунтовано протистоять між собою. У практичній діяльності керівники проектів (ГІП і ГАП) керуються тільки накопиченим досвідом, а ніяк не теоретичною базою. Говорять про те, що навіщо нам теорія, яка не може бути застосована на практиці, навіщо витрачати зусилля, гроші і час щоб навчитися теорії. Ця теза була спроможна ще зовсім недавно, але не зараз. Ускладнення процесів, що протікають в професії, глобалізація і розвиток людства приводять до необхідності оперативного застосування перевірених теоретичних конструкцій. Необхідна побудова ефективної моделі менеджменту у архітектурній діяльності, що відповідає сучасним вимогам.

Управління командою проекту.

Розробка архітектурного проекту передбачає співробітництво більшої чи меншої кількості спеціалістів різного профілю, які спільними зусиллями хочуть досягти успішного його завершення. Це означає, що управлення такою роботою в значній мірі є спеціальною дисципліною кадрового менеджменту.

Як вже було відмічено раніше, головний учасник , зацікавлений в здійсненні проекту – замовник, що є майбутнім власником і користувачем об’єкту проектування та будівництва. Замовник визначає основні цілі проекту, забезпечує фінансування, заключає контракти з генпідрядником і несе відповідальність по цим контрактам.

Успіх архітектурного проекту в значній мірі залежить від чіткості і образної ясності уявлень замовника про його зміст, грамотного прийняття оптимального рішення по основним складовим: майданчик (місце розташування, інженерна забезпеченість, транспортна доступність та інше); функціональний і естетичний зміст об’єкту (набір, планування та площі приміщень, сервіс, архітектурно-художнє рішення та інше); собівартість кв. м. площі; час на проектування та будівництво.

Це означає, що рішення практично всіх соціальних, функціональних, технічних та інших проблем вимагає високого ступеню узгодженості між проектувальником та замовником, взаємовідношення між якими в значній мірі визначають успіх проекту.

Перш за все можна розглянути взаємовідношення архітектора з замовником – приватною особою (фізичною особа). З особистого досвіду пропонується класифікувати їх за наступними ознаками:

• Соціальний стан, освіта та професія

• Матеріальний стан

• Рівень взаєморозуміння з замовником.

За соціальним станом, професією та освітою можна виділити наступні групи замовників:

1. Топ-менеджери великих фірм, банкіри. Інтелігенті та достатньо освідченні особи, які непогано орієнтуються в сучасних тенденціях архітектурної моди, складності створення хорошого проекту. Достатньо зайняті люди. Працюють з архітектором через посередника, свого найманого представника;

2. Керівники невеликих фірм, працівники банків, бірж. Освіта, як правило, обмежує професійне розуміння архітектурних проблем, хоча і дозволяє прислуховуватись до порад архітектора;

3. Особи, що зуміли накопичити достатні й капітал для спорудження будинку(не маючи відповідної освіти). Недолік доброї освіти, як правило, негативно впливає на рівень спілкування з архітектором;

4. Бізнес-вумен. Освідченні. Ділові. Досить чітко розуміють що хочуть отримати. Досить вимогливі до архітектора, однак їх можна переконати відповідною аргументацією;

5. Дружини багатих осіб (банкірів, бізнесменів). Капризні. Непостійні. Достатньо зневажливо відносяться до праці архітектора;

6. Державні службовці, військові, працівники МВС, СБУ. Відношення до архітектора як до свого підлеглого, або в кращому випадку як до свого колеги;

7. Мешканці сільської місцевості, мілкі фермери.

За матеріальним станом можна виділити наступні групи замовників:

1. Досить заможні. Не обмежують себе в задоволенні потреб при будівництві житла.

2. Заможні. Однак прораховують доцільність вкладення капіталу в споруду.

3. Частково обмежені в коштах. Намагаються оптимізувати проектування та будівництво.

4. Обмежені в коштах. Економлять на всьому, в тому числі і на проекті.

Рівень взаєморозуміння з замовником безперечно залежить і від освіти, соціального та матеріального стану замовника. Можна умовно розрізнити наступні контактні ситуації спілкування замовника та архітектора:

1. Замовник повністю покладається на професіоналізм архітектора. У інвестора є ціль – побудувати зручну і гарну споруду. Можливо застосування прототипів – як прикладів архітектури яка йому подобається. Визначаються разом з архітектором основні параметри майбутньої споруди (основні приміщення та їх бажані площі) та бажаний архітектурний стиль. Архітектор вільний в визначенні основних взаємозв’язків приміщень, їх пропорцій, пошуку архітектурного образу будинку. Приємна та легка співпраця. ( 3-5% замовників).

2. Інвестор має уявлення про кінцевий результат, має певні прототипи, які б повинні стати основою для архітектурного рішення. Планувальне рішення досить часто подається замовником на сторінці зошита в клітинку. Замовника складно, але можливо переконати змінити окремі елементи планувального вирішення, їх взаємозв’язки, архітектурні елементи. Складна кропітка робота з замовником. Розробляється досить багато варіантів. (біля 30%)

3. Замовник має ціль і бажання – побудувати будинок. Приблизно є розуміння основних параметрів . Нема основного – бачення яким повинен бути будинок, як зовні так і внутрішнього планування. Архітектору доводиться проявляти максимум терпіння при спілкуванні з замовником. Довгий пошук кінцевого варіанту. (40-50%)

4. Замовник який вибрав конкретний прототип . Особливо це стосується зовнішнього вигляду, хоча і планування замовником приймається за основу. Достатньо часто роль архітектора зводиться до певного незначного коректування планів. Відповідне і відношення до архітектора як до особи, яка може оформити проектну документацію., необхідну для отримання дозволу на будівництво. (10-15%).

Проектувальник (архітектор) розробляє проектно – кошторисну документацію і виконує всі проектно – вишукувальні роботи, необхідні для реалізації проекту.

Результати діяльності проектувальника визначають ефективність створення даного об’єкту.

Рівень вирішення цього питання визначається професійним, морально-психологічним і культурно – естетичним рівнем спеціалістів, що приймають участь в створенні проекту.

Слід відмітити, що в останній час статус архітектора суттєво змінився. Тепер архітектор повинен обґрунтовувати і доводити ( з конкретними матеріалами в руках) всебічну вигоду функціональних, архітектурно - художніх та економічних вирішень, що пропонуються. Замовники вже знайомі з аналогічними спорудами закордоном, досить освідченні, володіють достатніми коштами, а тому самовпевнені і безапеляційно судять про те, « що таке добре а що погане». В цій ситуації архітектор - менеджер повинен шукати певний компроміс, вибудовуючи певну лінію поведінки в спілкуванні з замовником, намагаючись з однієї сторони до створення цікавого, нового, а з іншої стикувати запити замовника з його можливостями.

В системі «замовник – архітектор» якість взаємовідношень, психологічний фон, на якому вони розвиваються, їх відкритість, змістовність, довірливість, вирішальним чином впливають на повноту захисту інтересів замовника. І саме тому досить важливо, щоб відношення між замовником та проектувальником, тобто відношення між сторонами будувались не лише на формальній основі тексту документів, містили певну долю взаємодії на « людському рівні». Така форма взаємовідношень дозволяє виключити бато неприємних нюансів розробки архітектурного проекту і в першу чергу – можливі спроби проектувальника перейти до здійсненню власних інтересів, використовуючи потреби замовника як основу для прояву своїх амбіцій.

Обличчя будь-якої проектної фірми визначає особистість архітекторів, що там працюють. Особистість архітектора є також важливим чинником організації проектного процесу.

Умовно можна розділити практикуючих архітекторів на декілька основних груп:

• Архітектор з великим практичним досвідом, що має багато реалізованих об’єктів. Має ім’я. Велике портфоліо. Знає собі ціну та має певне коло замовників. Може обирати як роботу так і замовників. Здатний виконати будь-яку складну роботу і може сформувати відповідний колектив. Високі вимоги до архітектури. Основні замовники – заможні бізнесмени, топ-менеджери, банкіри., високопоставлені державні службовці.

• Архітектор, що працює на ринку архітектурних послуг більше п’яти років. Має певний досвід, та ряд збудованих об’єктів. Вміє переконувати замовника. При потребі може залучити для виконання проекту відповідних спеціалістів-інженерів, з якими постійно співпрацює. Основні замовники – бізнесмени, керівники невеликих підприємств, держслужбовці.

• Починаючий архітектор, що береться за будь-яку роботу. Має непогану підготовку, добре володіє засобами комп’ютерної 3D візуалізації. Самостійно може працювати лише над нескладними об’єктами. Може знайти відповідного замовника, що не ставить високих вимог до архітектури і якого влаштовують відповідно невисокі ціни на проектування. Замовники - мілкі бізнесмени, мешканці сільської місцевості, які намагаються зекономити кошти на проектування.

• Студент-архітектор старших курсів. Брак практичного досвіду однак не заважає йому хапатись за будь яку роботу. Однак основні замовлення – це проектування приватних житлових будинків, перепланування помешкань. Відсутня, як правило, співпраця з інженерами-суміжниками. Замовники – їхні родичі, особи які не розуміють необхідності мати грамотно розроблений проект.

Цікава класифікацію приводять колеги по архітектурному цеху.

• "Всеїдні" архітектори, що працюють у клієнта виконуючи всі його побажання, виконати будь-які капризи. Знають і вміють все, але потрошки. Вони завжди мають замовлення, враховуючи свою лояльність і надійність. Але результат їх роботи завжди те один і той самий. Він ні цікавий не для архітекторів, ні громадськості, ні навіть для друзів своїх клієнтів.

• "Хамелеони" – адаптуватися до ситуації. На зборах модерністів, вони модерністів, з прихильниками класики , вони класики. З теоретиками – теоретиків, з практиками і вони практики. Вони, як правило, хочуть бути своїми в усіх громадах, але вони не подобаються всім , через їх нещирість.

• "Тусовщики"- завжди в гущі подій, завжди намагаються привернути до себе увагу. Вони поводяться зухвало, носити окуляри, а-ля «Ле Корбюз'є», дивні шарфи або капелюхи. Мало проектують та практично нічого не реалізовують, але дуже люблю говорити про все це. Багато філософствують і часто говорять багато, використовуючи незрозумілі слова. Завжди хочу піти де є камери, давати інтерв'ю.

• «Ідейні» вірять в певних стилістичний напрямок, можуть переконати клієнта своїми пропозиціями. Ні за яких обставин не буде прогинатися під примхами клієнтами. Їм найбільш важко, але вони найбільш шановні серед колег.

• "Універсальний солдат" є рідкісним і найціннішими співробітниками архітектурних бюро. Мало їдять , трохи сплять, ніякого особистого життя. Можуть працюємо без вихідних протягом декількох місяців! Перші 5 років працюють не розгинаючись, чим більш складні об'єктом тим краще. Чудово знають роботу всіх комп’ютерні програм, роблять однаково добре і робочку, ескізують та рендерять і малюють руками. Витискають все з фірм, в яких вони працюють, без вагань, переходять на іншу, піднімаючись вище і вище по кар’єрним сходам. І в один прекрасний день відкривають власну компанію.

• "Начальники "- тільки закінчивши інститут пробують організувати власну фірму. На початковому етапі кар'єри роблять багато помилок, оскільки амбітність не дозволяє їм найматись на роботу, щоб отримати безцінний досвід. Спочатку вони наймають студентів, оскільки вони не можуть платити багато і іноді не платять. І тільки через років п'ять років приходить усвідомлення того, що на роботи слід наймати робочих архітекторів.

• "Блукаючі" – вони у вічному пошуку. Шукють себе не лише в професії сама по собі, але не можуть визначитись з постійним місцем роботи. Їх часто звільнюють або вони звільнюються самі. Люблять розповідати казки про його колишніх роботодавців і про те, як все це почалося. Є багато друзів і співчуваючих, оскільки змінити десятки фірм.

• "Придворні" служать одному клієнт протягом десятиліть. Інколи буває, що крупний забудовник знаходить свого архітектора. Або депутат багатьох скликань знаходить свого архітектора. У будь-якому випадку архітектор стає придворним архітектором , виконуючи замовлення від одного клієнта. Кращий приклад Гауді і Гуель дует, але не всім так щастить .

• "Спадковий"- отримав спадщини як архітектурний бізнес. На своїх плечах важким тягарем вони повинні тримати марку і прагнуть перевершити попередників. В деяких це виходить в деяких ні.

• «Войовничі» - їм все байдуже, критикують все і вся! Практично нічого не проектують . Постійні відвідувачі архітектурних форумів і блогів. Люблять паплюжити колег по цеху за плагіат або неспроможність створити щось цікаве. Сподобатись їм є практично неможливо, якщо звичайно ви не їх друг.

Підрядник виконує всі види будівельних і оздоблювальних робіт, передбачених проектом. На виконання окремих видів робіт генеральний підрядчик заключає договори з субпідрядниками. Підрядчик, як правило, не назначається а вибирається на основі тендерів на реалізацію проекту.

Керівник проекту – менеджер, займає особливе місце в організації взаємовідношень всіх учасників проекту і тим самим – в його успішному завершенні.

Це спеціаліст високого професійного рівня, який планує, координує і контролює роботу всіх учасників на протязі всього життєвого циклу проекту.

Вище вже не раз відмічалось різноманіття функцій, що виконуються менеджером архітектурного проекту. Менеджер повинен контролювати кожний етап роботи над проектом так і над процесом його реалізації.

Професіональні взаємовідношення замовника і проектувальника (менеджера) – це купівля – продаж професійних рішень і порад певної якості в архітектурно - проектній галузі, що базуються на професійному досвіді не лише менеджера проекту а і всієї проектної команди.

Склад команди залежить від масштабу, складності і інших характеристик проекту.

Конкретні повноваження керівника архітектурного проекту (менеджера) визначається СНиП 1.06004 -85 « Положение о главном инженере (главном архитекторе) проекта», а також контрактом з замовником.

В цілому основні функції менеджера архітектурного проекту можна звести до трьох основних групам:

Функції координатора, що пов’язує діяльність різних груп спеціалістів – учасників проекту між собою з метою встановлення творчого діалогу між ними.

Функції інформатора, що забезпечує приймання, передачу і обробку різного виду інформації, яка так чи інакше торкається питань розробки даного проекту. Цю функцію менеджер може делегувати спеціально окремим співробітникам.

Функції, що зв’язані з прийняттям рішень. Ці функції виконує менеджер (ГАП або ГІП), здатний впроваджувати нове на шляху до досягнення цілі і який бере на себе відповідальність за ризик, пов'язаний з використанням новацій в архітектурі.

ГАП (ГІП) призначається для організації розробки проектно-кошторисної документації і технічного керівництва проектно-пошуковими роботами на протязі всього періоду проектування, будівництва та вводу в дію об’єкту. При проектуванні об’єктів цивільного будівництва, планування та забудови міст та селищ призначається головний архітектор проекту (ГАП), при проектуванні об’єктів промисловості, транспорту, зв’язку сільського будівництва – головний інженер проекту (ГІП) . Для крупних об’єктів може призначатись і ГАП і ГІП. ГАП (ГІП) призначаються з числа найбільш кваліфікованих спеціалістів.

В свої діяльності вони керуються діючим законодавством, діючими нормативними документами, стандартами та схемами розвитку відповідних територій.

Головним завданням ГАПа (ГІПа) є забезпечення високої якості проектування.

Обов’язками ГАПа (ГІПа) є:

• участь в роботі комісії по вибору ділянки для будівництва, підготовці завдання на проектування;

• підготовка даних для укладання договору і складення графіка виконання проектної документації;

• формування складу виконавців та розподіл між ними завдань;

• контроль технічного та економічного рівня рішень, що приймаються;

• підготовка завдань субпідрядним проектним та вишукувальним організаціям та організації співпраці з ними;

• координація проектно-вишукувальних робіт, забезпечення видачі документації замовнику в відповідні терміни;

• забезпечення відповідності проектів завданню;

• погодження документації виконаною з обґрунтованим відхиленнями від діючих норм;

• захист проекту в відповідних органах;

• здійснення авторського нагляду за будівництвом.

Права:

• представляти проектну організацію в відповідних організаціях;

• приймати рішення по технічним питанням в процесі проектування, будівництва, вводу в дію об’єктів;

• призупиняти виробництво окремих видів будівельно-монтажних робіт при здійсненні їх з відхиленнями від проекту;

• перевіряти стан розробки проекту, правильність використання коштів і якість проектних рішень;

• надавати керівництву пропозиції про заохочення працівників, а також вносити пропозиції по накладення стягнень

ГАП (ГІП) проекту несе встановлену відповідальність за технічно-економічний рівень архітектурні рішення об’єкті, що будуються, за якість, своєчасну розробку і комплектність документації, правильне визначення кошторисної вартості.

В сучасній архітектурно – проектній практиці функції менеджера в управлінні проектом так чи інакше виконують керівники різного рангу, які можна розділити на три рівня:

Керівники вищої ланки – номінальні керівники підприємств, керівники фірм, головні архітектори проектних бюро, майстерень і т.п. , що визначають перспективні напрями і основні принципи діяльності підприємства.

Керівники середньої ланки – спеціалісти, що генерують ідеї, координують діяльність своїх підлеглих, визначають їх функціональні обов’язки та цілі, відповідають за якість проектних рішень.

Керівники нижчої ланки – головні спеціалісти, керівники груп. Безпосередньо знаходяться поруч з рядовими виконавцями і відповідають за продуктивність праці, трудову дисципліну, підвищення кваліфікації. На відміну від інших категорій керівників саме вони вирішують питання не «що» робити, я «як» робити.

В силу свої творчої специфіки, в управлінні архітектурним проектом, більш чим в інших сферах людської діяльності, має проблема лідерства та керівництва.

При розгляді цієї проблеми, важливо чітко визначити поняття «керівник» та «лідер».

Соціальна психологія визначає відмінності в змісті цих понять наступним чином.

Лідерство виникає стихійно, а керівник всякої реальної групи цілеспрямовано назначається або вибирається. Керівництво на відміну від лідерства має більш певну систему різних санкцій, яких нема у лідерів. Практично це означає, що лідер здійснює регуляцію між особистих відношень в групі, в той же час керівник офіційно регулює дії групи як деякої соціально-виробничої організації. Разом з тим і лідерство і керівництво – це здатність здійснювати вплив на окремі особистості і групи, направляючи їх зусилля на досягнення цілей певного проекту.

Але успішне управління проектом залежить не лише від особистих якостей офіційного керівника або неформального лідера. Тут немаловажну роль відіграє форма управління.

Організаційні форми управління проектами

Пошук прогресивних організаційних форм управління спрямований на створення систем, розрахованих на дотримання сучасних жорстких вимог замовника до технічного рівня та якості об'єктів та підвищення ступеня індивідуалізації запитів і мінімізації вартості й строків реалізації проектів. Відбувається модернізація існуючих організаційних форм, хоча досі не винайдено ідеальної структури, яку можна було б застосовувати для реалізації проекту. Розглянемо організаційні форми та структури, які застосовують в управлінні проектами, їх переваги й недоліки; питання вибору організаційної структури, адекватної конкретним вимогам проекту; розподіл функцій між учасниками проекту виходячи з конкретних умов; функціональні обов'язки учасників проекту.

Структури управління проектами. Успішність реалізації проекту багато в чому залежить від його організаційної структури. Поняття організаційної структури охоплює організаційні структури управління проектом та організаційні форми. Під організаційною структурою управління проектом розуміють сукупність взаємозалежних органів управління, що перебувають на різних рівнях системи, а під організаційною формою — організацію взаємодії та взаємовідносин учасників інвестиційного процесу.

Організаційні форми управління проектом можна класифікувати лише умовно залежно від того, хто є керівником проекту, а також розподілу функцій між учасниками проекту (будівництво, фінансування, ліцензійні заходи, монтаж, налагодження, запуск та експлуатація устаткування тощо). У будь-якому з варіантів застосування системи управління проектами припускається створення спеціальної групи, що стає самостійним учасником проекту (або структурно входить до складу одного з цих учасників) і здійснює управління інвестиційним процесом у межах реалізації проекту. Така група створюється на період реалізації проекту і після його завершення розпускається.

Взаємовідносини учасників проекту всередині цієї групи розкриває її організаційна структура. Завдяки такій формі управління досягається підвищена відповідальність кожного учасника, оперативно виявляються "вузькі місця" і вирішуються питання, пов'язані з їх усуненням.

Відомі два основних принципи формування груп для управління проектом.

1. Головні учасники проекту — замовник і підрядник (можуть бути й інші учасники) — створюють власні групи, які очолюють керівники проекту з боку цих учасників. Ці керівники підпорядковуються одному керівникові. Залежно від організаційної форми реалізації проекту керівник від замовника чи підрядчика може бути керівником проекту. У будь-якому разі керівник проекту має власний апарат співробітників, які загалом координують діяльність усіх учасників проекту.

2. Для управління проектом створюють єдину групу на чолі з керівником проекту. До неї входять повноважні представники всіх учасників проекту з метою виконання функцій відповідно до прийнятого розподілу зон відповідальності.

Поняття та види проектних організацій

Капітальне будівництво як інвестиційна діяльність щодо виробництва і відтворення основних фондів складається з двох основних стадій:

• проектування (розробка інвестиційного проекту будівництва);

• будівництво (реалізація інвестиційного проекту).

Одним із видів суб'єктів цієї діяльності є проектні організації.

Проектні організації — це різновид господарських організацій, які входять до будівельного комплексу країни, регіонів, галузей народного господарства і предметом діяльності яких є виробництво на замовлення та реалізація проектної продукції.

Проектна продукція — це специфічні результати інтелектуальної і фізичної праці колективів проектних організацій чи фізичної особи-підприємця, що мають ліцензії на виконання проектних робіт. Матеріальним виразом проектної продукції є закінчені виробництвом підрядної проектної організації інвестиційні проекти, окремі види та комплекси робіт та інші результати її діяльності, виконані відповідно до норм проектування та договірних умов і прийняті замовником.

Проектна продукція неоднорідна. Розрізняють такі її види:

• закінчений і прийнятий замовником інвестиційний проект будівництва в цілому, укомплектований відповідно до норм проектування;

• технологічно самостійні частини інвестиційного проекту;

• передпроектні розробки, робочий проект, робочі креслення, спеціальні креслення та інші види проектної продукції;

• окремі види спеціальних робіт проектної організації, а саме:

а) результати обмірно-вишукувальних робіт на об'єктах, що підлягають реновації (розширенню реконструкції, капітальному ремонту, реставрації);

б) гідротехнічні та інші спостереження, нагляд за об'єктом, що будується;

в) авторський нагляд проектних організацій за будівництвом.

Визначення проектної продукції містить і юридичний критерій. З правової точки зору проектна продукція виступає (розглядається) як предмет окремих договорів на виконання проектних і вишукувальних робіт, що укладаються із замовником.

Успішність розробки проектної документації істотно залежить від кваліфікації та досвіду керівника проекту. Важливе значення має також вибір організації, що розроблятиме проектно-кошторисну документацію. Залежно від конкретної ситуації реалізації проекту можна виділити три підходи до вибору замовником проектних фірм

• надання фахових послуг при потребі. У цьому разі замовник користується послугами проектної фірми на основі спеціальної угоди без конкурсу;

• закриті переговори. Якщо проектна фірма вже виконує для замовника роботу, він доручає їй підготувати пропозиції за новим проектом (або його стадією), здійснює експертизу цих пропозицій і укладає додаткову до контракту угоду (так само без конкурсу);

• проведення конкурсу. У цьому разі можливі такі види комерційних угод між замовником і підрядчиком: оплата за фактичними витратами; з верхнім обмеженням ціни; за фіксованою ціною.

Функціональні обов'язки проектних фірм поділяються на основні (типові) та додаткові. До типових обов'язків належать розробка ТЕО, ескізне та робоче проектування, розробка кошторисів, авторський нагляд, до додаткових — підготовка до тендерів і допомога в їх проведенні, проектний аналіз, участь в управлінні проектом, оформлення фінансування. Виконання додаткових обов'язків є новим для вітчизняної практики, проте саме в них бачиться перспектива зміцнення фінансового положення і розвитку сучасних проектних установ.

Таким чином, проектна організація — це господарська організація будівельного комплексу, яка на підставі договорів підряду виконує на замовлення проектну продукцію (інвестиційні проекти, окремі види та комплекси проектно-вишукувальних робіт для будівництва).

Проектні організації розрізняються не лише за формами власності, на базі якої функціонують, за організаційно-правовими формами та за характером діяльності, але й залежно від видів об'єктів, для яких розробляються інвестиційні проекти (за галузевою ознакою). Відповідно до останнього критерію розрізняють такі види проектних організацій:

• інжинірингові (консалтингові) — надають дуже широкий спектр послуг: економічні обґрунтування, розрахунки вартості проектів, інформаційне забезпечення, консультації зі спеціальних питань. Консалтингові фірми умовно поділяють на такі, що спеціалізуються на початковій (доінвестиційній) фазі проекту; надають послуги багатопланового характеру (зокрема, консультують зі складних спеціальних питань інжинірингу); розроблюють плани організації й технологію будівельного виробництва (так звані Оргтехбуди);

• трести та інститути інженерно-будівельних досліджень, які виконують роботи щодо дослідження технічних, економічних, природно-кліматичних умов районів будівництва; ці організації обслуговують економічні й адміністративні райони України;

• проектно-будівельні фірми — здійснюють повний комплекс робіт з проектування, комплектації, будівництва та здачі об'єктів в експлуатацію;

• проектні організації, що виконують містобудівні та житлово-цивільні інвестиційні проекти (містобудпроекти, типогради тощо);

• проектні інститути, що спеціалізуються за галузевою ознакою — здійснюють комплекс робіт з проектування об'єктів, зокрема розв'язують інженерні та архітектурні завдання « Укрпроектреставрація», ;

• проектні інститути, що спеціалізуються за технологічною (функціональною) ознакою — проектують конструкції, споруди, окремі види робіт, спеціальне устаткування (наприклад. Державний інститут проектування металургійних заводів);

• конструкторські бюро — розроблюють окремі типи приладів, обладнання та устаткування.

• архітектурне бюро.

• архітектурна студія.

• архітектор -» вільний художник»

Проектні організації типу "Студії" або "Бюро" орієнтовані передусім на евристичну діяльність - пошук рішень унікальних завдань. При цьому в "Студії" нове творче завдання може привести до повної зміни арсеналу технічних засобів, але при цьому зберігається технологія творчої взаємодії усередині команди, яка визначається її лідером, а для "Бюро" характерне використання технологічного ланцюжка, що склався, ієрархічна структура управління з формальним розподілом обов'язків і стабільність робочого середовища.

Проектні фірми також можна розділити і залежності від форми власності:

• державні проектні фірми (інститути);

• муніципальні проектні фірми (інститути);

• проектні (проектно-будівельні) фірми акціонерні;

• товариства з обмеженою відповідальністю ТЗоВ;

• архітектор –« приватний підприємець»

Крім того, замовник часто укладає угоди з ліцензіаром — юридичною чи фізичною особою, яка має виключне право на промислове використання технології (процесу, конструкції, матеріалу), що планується використовувати у проекті.

Архітектурна професія

Перш ніж детально розглянути питання роботи архітектора – випускника відповідних учбових закладів і відповідної підготовки (бакалавр, спеціаліст, магістр) напевно варто коротко розглянути а що таке архітектурна професія. Очевидно такий курс може бути самостійним предметом «Введення в професію», але основні положення будуть сформовані нижче.

Професія – відокремлений комплекс дій і відповідних знань, що вимагає відповідної освіти чи кваліфікації, які особа може виконувати постійно, та які становлять засоби для її утримання.

Аналіз археологічних матеріалів переконує в тому, що архітектура як відносно спеціалізоване вміння бере початок ще в до письменні часи. Однак становлення професії – органічний елемент загального процесу еволюції культурі і тому говорити про архітектуру до того, як ідея професії закріпилась в якості культурної норми не можна.

В Древньому царстві Єгипту, як відмічають спеціалісти, людей яких ми називаємо зодчими нема. Є люди що виконували роботи по плануванню гробниць – це «начальник рисувальників», « управитель робіт» «писець» Головний будівничий – фараон. Майстерність передавалась від вчителя до учня бо отримання посади залежало від канцелярії фараона. Це достатньо бюрократична централізована система, відсутність вільного ринку праці.

В Месапотамії інша соціальна дійсність: тут розвинуті товарно-грошові відношення, є зародковий ринок праці, нема тотальної бюрократизації. Це справедливо і для діяльності архітектора-будівельника. Цікаво побачити одну с статей (228-233) знаменитого Кодексу Хаммурапі: « Якщо будівельник побудував будинок людині і завершив його, (то) за один сар будинку він (домовласник) повинен дати йому в подарунок 2 сикля срібла1… Якщо він загубив майно, то все,що він загубив, він повинен відшкодувати і так як будинок, що він побудував, він не зробив міцно і той завалився, він повинен його відбудувати». Однак як і в Єгипті. при будівництві великих об’єктів в ролі зодчого ми зустрічаємо царя. В деяких матеріалах можна зустріти згадування про зодчого, але як майстра здатного будувати за взірцем і задуму царя.

І все ж таки лише греко - римська античність дає нам вперше уявлення про архітектора як носія знань та вміння, які міняються з часом достатньо радикально, але в кожний момент визначаються досить чітко. Однак, питання компетенції архітектора не має чіткої відповіді на протязі античної історії. Якщо при будівництві важливих споруд між владою і архітектором могли встановлюватись прямі особисті відношення (Перикл – Фідій, Іктін), то це зовсім не правило. Звично функцію посередника між архітектором і владою виконували особливі чиновники: агораноми і астиноми в Греції, еділи і цензори в Римі. Це виборні особи, що несли повну відповідальність за збереження старих і будівництво нових споруд. Вони представляли проектну програму на затвердження, тоді як архітектор опинявся в ролі виготовлення «технічної документації» і головне, виконавця робіт. Знання про цю діяльність досить неповні і навіть важко сказати , чи архітектура могла забезпечити майстру засоби до існування в повній мірі, як наприклад, лікарю. Складується враження, що архітектор і в II сторіччі н.е. достатньо рідке заняття. Нема сумніву в тому, що функції архітектора вміє виконувати військовий інженер, що входив в склад штабу кожного з трьох десятків легіонів. Однак складається враження що для елліністичних держав та Риму що є один Головний архітектор, довірена особа владики, є головні архітектори міст чи постійних таборів (каструм) легіонів. Є декілька помічників Головного архітектора і деяке число професіоналів, що обслуговують приватного замовника і які вирішують досить скромні задачі.

На протязі всієї античності і раннього середньовіччя архітектура – це все ж не професія . а заняття. Різниця тут не якості діяльності, не в її забезпеченні вмінням або спеціальними знаннями. Це все є. Справа в відсутності постійного попиту в тому об’ємі, який би забезпечував доцільність безперервного відтворення вміння, безперервної передачі знання в рамках професійного цеху.

В раннє середньовіччя в мініатюрах, що дійшли до нас і текстах згадуються майстри-каменярі, які будували храми по римським взірцям. Професії ще нема, але професіоналізм не зник. Але саме в цей час укріплення професіоналізму з’являється на цьому шляху потужна перепона – цехова структура ремесел. Цех регламентував все і перешкоджав тому, щоб архітектор відчував себе кимось іншим ніж членом цеху каменярів чи теслярів. Хоча і тут відбувався процес розшарування професії – заняття фортифікацією, будівництво соборів і ратуш. З’явились посади при дворі чи церкві або посади міського архітектора. При цьому архітектор залишався в цеху. Одним з перших архітекторів, які прориваються в нормальну будівельну практику став Філіппо Брунелескі, що запропонував на конкурс технічне вирішення спорудження куполу храму Санта Марія деля Фльоре. «Новий» професіоналізм заявляється, в першу чергу там, де потрібний експерт по вирішенню нових задач – технічних або стилістичних. Якщо попередній професіоналізм є сукупна характеристика цеха або ложі, то новий – характеризує діяльність індивідуального творця. В XVI сторіччі формується кінцеву ідею архітектури як індивідуальної майстерності з певною стилістичною системою і зведенням будівельних правил.

Створення першої Академії (1562) у Флоренції стало новим кроком по утвердженню архітектури як професії. До кінця XVIII сторіччя число академій в Європі перевалило за 100. З цього часу зміст професії «архітектор» визначено досить чітко. Архітектура – це те, чому навчають в архітектурному класі академії. Основним завданням академій стало формування мислення і свідомості, формування розуму та почуттів, формування смаку як художника (архітектора), так і мецената.

В 1834 р. Королівський інститут британських архітекторів відокремлюється від створеного в 1918 р. Інституту цивільних інженерів, що знаменує собою практично розділ роботи архітектора та конструктора-інженера. У архітектора з’явився конкурент , який міг використати альбоми взірців декору і створювати певні об’єкти. Друга сторона конфлікту в професії – академії втрачають монополію «представництва» професії, створюються різні архітектурні товариства. Відбувається повернення до майстерень поза Академією, до навчанню в практиці. Виникають «персональні академії» Ф.Л. Райта (Тейлезинське братство) , В.Гропіуса (Баухауз), майстерні Ле Корбузьє або Міс Ван дер Рое.

Сьогоднішня ситуація досить невизначена, щоб її оцінити нема необхідної дистанції. Скрізь архітектура означає тепер не стільки професію, скільки тип освіти. Це стандартизований набір знань, уміння, що підготовлює спеціаліста широкого профілю, дійсні заняття якого визначаються його місцем в організації сфери проектування і будівництва. Повсюди мова йде про підготовку спеціаліста, здатного розробляти проектну документацію для будівництва.

Особливості роботи архітектора в сучасних умовах

Робота архітектора в органах самоврядування.

Основним органом який здійснює керівництво архітектурою в місті є управління архітектури ( відповідно в області – обласне управління архітектури).

Управління архітектури (надалі – управління) є структурним підрозділом департаменту містобудування Львівської міської ради, утвореним відповідно до ухвали міської ради. Управління є підзвітним і підконтрольним міській раді, підпорядкованим департаменту містобудування, виконавчому комітету, міському голові, заступнику міського голови з питань містобудування та інфраструктури.

До складу управління входять такі структурні підрозділив яких і працюють архітектори:

• . Відділ містобудівного маркетингу:

- сектор містобудівної документації та містобудівного кадастру;

- сектор маркетингу територій.

• Відділ цивільної та промислової забудови:

- сектор цивільної забудови;

- сектор промислової забудови.

• . Відділ територіального управління міста.

• Відділ організації роботи, обліку та звітності.

• Відділ художньо-архітектурного оформлення міста.

• Відділ інженерних споруд, транспорту та геослужби.

Управління координує діяльність комунальних підприємств: - “ Архітектурно-планувальне бюро “;- “ Архітектурно - будівельний нагляд “;- “ Відділ архітектурно-проектних робіт та оцінки землі “.

Найвищою посадовою особою управління є начальник-головний архітектор міста, який здійснює керівництво управлінням, виступає від його імені та несе персональну відповідальність за виконання завдань управління, здійснює керівництво управлінням, несе персональну відповідальність за виконання завдань управління. Відповідно в області – начальник управління – головний архітектор області, якому підпорядковуються районні архітектори.

Робота архітектора в державних проектних інститутах.

Структура проектної державної організації може бути різна в різних інститутах і вона зазвичай достатньо складна. Для прикладу розглянемо структуру ведучої державної проектної організації інституту проектування міст « Містопроект». Структура управління проектами в інституті близька до матричної – оскільки виконавець по суті підпорядковується двом керівникам – «функціональному» (керівник групи) та менеджеру проекту (ГАП). Архітектори працюють в архітектурно-будівельних групах, які очолюються керівниками групи. Архітектурно-будівельні групи в свою чергу є частиною архітектурних бригад. Архітектурні бригади очолюють головні архітектори проектів, тобто архітектори, що несуть повну відповідальність за випуск проектної документації.

ГАП призначається на посаду та звільняється з неї наказом директора інституту за поданням начальника майстерні і є одночасно керівником арх.-буд. бригади, що розроблює архітектурно-будівельну частину проекту.

Кваліфікаційні вимоги - повна вища освіта, значний досвід роботи по проектуванню житлових та громадських споруд.

Керівник групи-архітектор призначається на посаду та звільняється з неї наказом директора інституту за поданням начальника майстерні і безпосередньо підпорядковується ГАПу. Керівник групи є технічним керівником проектних робіт, що виконує група, працює під керівництвом ГАПа .

Кваліфікаційні вимоги - повна вища освіта (бакалавр, спеціаліст, магістр), практичний досвід проектної роботи не менше 5 років

Архітектор інституту призначається на посаду та звільняється з неї наказом директора інституту і підпорядковується ГАПу та керівнику групи архітекторів майстерні.

Кваліфікаційні вимоги - повна вища освіта (бакалавр, спеціаліст, магістр) без вимог до стажу роботи.

Робота архітектора в приватних проектних організаціях.

Структура приватних фірм зазвичай різна і залежить від величини організації, яка може складати від декількох працівників до декількох десятків.

Кваліфікаційні вимоги - повна вища освіта, наявність певного досвіду. Хоч до роботи залучають і студентів старших курсів.

Робота молодих архітекторів в різних проектних організаціях.

1. Приватне проектне бюро (АТ, ТзОВ)

• Односпрямованість діяльності молодого фахівця. Робота, яку довіряють молодому носить однаковий характер (наприклад - візуалізація об’єктів, розробка робочої документації і т.п).

• Неминучий тиск авторитету архітектора - майстра. Як правило, це невеликі фірми в яких ключовою фігурою є авторитетний архітектор.

• Слабка складова в проектному процесі фахівців суміжних спеціальностей, які як правило працюють на субпідряді. Невеликим проектним фірмам економічно не вигідно тримати штат інженерів суміжників і тому їх запрошують під конкретні роботи.

• Невизначена система соціальних гарантій. Досить часто з метою уникнення великих податків частина працівників працюють неофіційно, не маючи трудової угоди (трудової книжки)

• Украй утруднений доступ до самостійної роботи із замовником, до розуміння організаційних і фінансових питань проектування.

• Не завжди високі та чіткі вимоги до розробки проектної документації.

• Відсутність певної конкуренції між проектувальниками – архітекторами.

Позитивний момент – більш висока заробітна плата ніж в інших проектних організаціях, досить часто вільний графік роботи.

2. Фірма забудовник(інвестор) – проектний відділ. Великі фірми, що займаються будівництвом, не залежно від форми власності утворюють проектні відділи. Це дає їм можливість скоротити затрати на придбання проектної документації («Арніка» - «Карпатбуд», «Тріада-форум» - «Світанок»)

• Диктат замовника, як наслідок - неминуча втрата професіоналізму.

• Втрата дійсного розуміння цілей і завдань архітектора. Хоча є і винятки.

• Одностороння направленість діяльності молодого фахівця.

Позитивний момент – достатньо стабільна та висока заробітна плата, робота у відносно невеликому проектному колективі

3. Державна проектна організація

• Потік, фабричне| виробництво.

• Порівняно невисока якість архітектурний рішень.

• Знеособлення авторства, диктат інженерних рішень.

• як позитивний момент слід відзначити чітку методику виготовлення проекту, тісну співпрацю з суміжниками, контроль та високі вимоги до виготовлення проектної документації. Добра школа для молодих архітекторів

4. Самостійна діяльність після Вузу

• Брак повноцінного уявлення про багатогранність і складність проектного процесу.

• Відсутність спадкоємності.

• Відсутність ліцензії обмежує коло робіт, які можуть виконуватись.

• Ризик обмежиться створенням тільки інтер'єрів і котеджів, через брак досвіду проектування крупних об'єктів, можливого в проектних організаціях.

• Правова незахищеність.

• Позитив – відсутність диктату зі сторони інших архітекторів; свобода в виборі замовників, плануванні власної роботи.

Закордонний досвід роботи архітекторів

Необхідно відмітити , що після закінчення університету в Австрії і Німеччині та США архітектор не має права тебе називати в документах титулом “архітектор”. Цей звання має за собою чітко прописані юридичні права, а також обов'язки і відповідальності та надаєтеся тільки за певних умов палатою архітекторів та інженерів . До цього спеціаліст називається дипломованим інженером або магістром архітектури залежно від типу закладу (технічного або мистецького напрямку). Цей титул не відображає типу диплому (теоретична чи проектна робота). Для отримання прав на проектування (право підпису) необхідно отримати титул Цивільного техніка. Для цього необхідно здати додаткові екзамени (будівельне право, нормативи, організація роботи і т.п.) та прийняти присягу яка прирівнюється до держслужбовця. Для допуску до екзамену необхідно довести проектувальний стаж (біля трьох років) в офісі або проектному інституті, а також (1 рік) технічного авторського нагляду за спорудженням. В США, щоб бути допущеним до іспиту, претендент повинен задовольняти певним формальним вимогам. По-перше, він зобов'язаний мати відповідну освіту, тобто так званий «професійний» ступінь бакалавра (тривалістю навчання не менше п'ять років) або магістра архітектури (з терміном підготовки від шести до дев'яти років). До того ж, більшість штатів вимагають, щоб ці ступені відповідали програмам, акредитованими NAAB. Тобто і об'єм, і якість базової архітектурної освіти строго обумовлені. По-друге, претендент повинен набути після закінчення вузу проектний досвід , що також регламентується за об'ємом.. Згідно програми допуску до ліцензійного іспиту претендент повинен документально підтвердити 5600 годин (або 700 умовних одиниць - по 8 робочих годин в кожній, що приблизно еквівалентно 2-3 рокам повної зайнятості) так званої «правильної діяльності» в архітектурній сфері. Тобто відпрацювати цей час в солідній проектній фірмі під керівництвом визнаного практика з відповідним досвідом і регаліями. При цьому, інтерн також документально і детально підтверджує про відповідний досвід у всіх основних сферах архітектурної роботи.

Архітектурні офіси можуть бути без жодного цивільного техніка але мають в такому випадку обмеження за класом, складністю і величиною будівель, які можуть проектувати або працюють з партнерами. Отже в залежності від величини офіс може поділятись на підрозділи. Переважно є один-два ескізні архітектори, які розробляють ідеї під конкурси або замовлення, вирішують формальні завдання, тобто концепція будинку, об'ємів, форми, матеріалів, кольору, функціональні схеми і т.п. Йому допомагає підрозділ який може займатись тільки створенням концептуальних, конкурсних, ескізних та проектних стадій. Тобто люди які краще працюють з презентаційною графікою планів, оформленням плакатів, вносять креативні ідеї, і менше займаються технічною стороною але закладають основні і реальні параметри проекту. В великих офісах є при цьому відділення які займаються макетуванням на стадії розробки, роблять рендери і макети в масах для перевірки рішення в просторі і проведення креативного обговорення і т.п. Презентаційні рендери і макети як правило замовляють в спеціалізованих офісах.

Пізніше проект може передатись в проектну групу яка розробляє наступні стадії (проект під погодження, робоче креслення несучих конструкцій, робоче креслення обладнання, детальні креслення (вузли інтер'єру та екстер'єру), меблювання та оздоблення, функціональні схеми для пізніших користувачів і т.п. Відповідно в групі є керівник (менеджер) проекту (типу ГАП). Архітектурний офіс як правило виступає генеральнім проектувальником, який проводить технічне керівництво та координацію проектування свого та суміжних технічних проектів. Суміжники це переважно окремі офіси які працюють паралельно (конструктори, механіки, будівельні фізики, акустики, техніки концертної організації і т.п.). Такі офіси переважно підключаються ще в ескізній фазі, коли вони готують попередні статичні чи механічні концепції, вирішують приблизні габарити конструкції чи вентиляційних каналів і т.п. Також архітектори займаються кошторисами або підготовкою детальної тендерної документації та точного опису кожної групи робіт для проведення оптимального тендеру та отримання вигідної пропозиції від будівельної.

Значна увага приділяється оформленню проектів. Це набуває особливого значення, коли філіали фірми знаходяться в різних місцях і в тих випадках, коли архітектори працюють з великою кількістю різноманітних фірм – постачальників. Вимагається чітка організація аркушу, де кожний шар відповідає за певне креслення (напр.. матеріали, технологічне обладнання, сантехніка і.т.п). Формат файлів dwg або pdf. Досить чітка формалізація креслень дозволяє працювати одночасно з багатьма фірмами. Аутсорсінг

Аутсорсінг (Outsourcing (залучення зовнішніх співвиконавців, залучення зовнішніх ресурсів) став джерелом широко масштабних змін в ряді галузей – від звичайних послуг по наладці та менеджменту телекомунікації до науково-дослідницької і проектної діяльності в галузі технологій. З часом його наслідки будуть все більш відчутні в других галузях, включаючи архітектурне проектування. В останні роки швидкий розвиток широкосмугового Інтернет – повідомлення і практично повна дігіталізація проектної справи повністю звільнили управління проектуванням від обмежень, пов’язаних з географічним місце розташуванням учасників процесу. До сих пір в країни, де можна скоротити собівартість та зменшити ризики, активно переміщувались підприємства по виробництву виробів; тепер до них додались підприємства сервісної сфери, все більшу частину яких складають проектні фірми. Від конкретної території відриваються не лише архітектурні фірми, вибір яких обмежується, по суті, лише одною уявою проектувальників, але і сам процес проектування кожного окремого об’єкту, який тепер може розміщуватись на декількох континентах. Вже не буде незвичною така організація роботи, коли архітектор ніколи не зустрічається особисто з працівниками свого офісу (Для контролю та керівництва роботою існує програма Redmain).

«Класичний» аутсорсінг обертається навколо чотирьох базових принципів:

- Економія. Подібно грозовим хмарам, що стягуються над зонами низького тиску, перевага наймачів безповоротно зміщується в сторону дешевої робочої сили ( по ходу справи руйнуючи міф про те, що найбільш високоосвічені та працездатні та працелюбні працівники живуть па Заході);

- Гнучкість. Пануючий тип бізнесу в 21 сторіччі – це компанія, що спеціалізується на логістиці: все, починаючи з ескізного проекту і кінчаючи виробництвом окремих деталей, можна замовити на стороні, а потім зібрати з частин і відправити споживачу. Навіть компаніям з багатомільйонним круг обігом коштів потрібна лише жменька співробітників;

- Синхронізація. Фізична віддаль, переставши бути перепоною, або зовсім не приймається до уваги, або використовується як перевага. Якщо потрібна синхронізація, робочі зміни в країнах, що надають послуги, прив’язуються до часового поясу країн, що купують продукцію; якщо такого обмеження нема, різниця в часі є корисною для організацій так званого «безперервного виробничого циклу» (архітектурні креслення, наприклад, можуть дороблятись в іншому часовому пояс, поки ваш офіс зачинений;

- Легальність/етика. Деякі країни прибігають до аутсорсінгу, щоб обійти своє законодавство. Така тактика була взята на озброєння фармацевтичними компаніями, проти яких сьогодні висуваються звинувачення в використанні слабого законодавства африканських країн та Індії для проведення на їх території випробувань нових препаратів.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Назвіть основні складові інвестиційного циклу.

2. Перелічіть основні розділи архітектурного проекту.

3. Що таке менеджмент в архітектурі?

4. Назвіть основні чинники успіху архітектурного проекту.

5. Які цілі стратегічного менеджменту в проектній організації?

6. Назвіть основні завдання оперативного менеджменту.

7. Яка існує проектна продукція?

8. Назвіть види проектних організацій.

9. Історичні аспекти становлення архітектурної професії.

10. Особливості роботи архітектора в органах самоврядування.

11. Специфіка роботи архітектора в державних проектних організаціях.

12. Що таке аутсорсінг.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Збір матеріалів з питань організації архітектурного проектування та управління проектами. Підготовка рефератів, доповідей.

Теми досліджень

1. Інвестування проектування та будівництва в США.

2. Менеджмент в приватній архітектурній фірмі.

3. Проаналізувати організаційна структуру однієї з державних архітектурних організацій у. Львові.

4. Проектні фірми Львова.

5. Особливості роботи архітектора в міському (обласному) управлінні архітектури.

6. Головний архітектор району, права та обов’язки.

7. Організаційна структура приватної архітектурної фірми ( на прикладі однієї з фірм Львова).

8. Посадові інструкції архітектора.

9. Обов’язки та права керівника групи архітекторів державної проектної організації («Містопроект»).

10. Особливості роботи архітектора в Австрії ( США, Німеччині)

ЛЕКЦІЯ 6. ПРЕЗЕНТАЦІЯ ПРОЕКТІВ ТА ПОРТФОЛІО

• цілі та задачі презентації архітектурного продукту

• проблематика і теми архітектурних презентацій

• структура архітектурної презентації

• портфоліо, структура та принципи складання

Цілі та задачі презентації архітектурного продукту

Процес представлення проекту був важливим впродовж усієї історії розвитку архітектури зодчества, про що свідчать численні факти і згадки в різних джерелах відомих зодчих світу – Вітрувія, Ле Корбюзье, J.Ackerman, S.Kostov, B.Fletcher, А.В.Іконнікова, В.Л.Глазичева, Г.Д.Микульского, В. Л. Михайлова [2].

У останні десятиліття в умовах генерування і трансформації великих об'ємів інформації, продуктивність архітектурної діяльності залежить як від ефективності привертання уваги до продукту так і від характеру здійснення комунікації в ході його розробки, що актуалізує роль презентації в професії та вимагає підвищення якості архітектурного продукту.

У проектній практиці архітектор все частіше стикається з професійною необхідністю презентувати себе і свої роботи на етапах розробки і узгодження проекту, активно рекламувати власну діяльність в середовищі потенційних замовників, а також при розширенні мережі професійних контактів, що пов’язано із зростанням рівня конкуренції і формуванням глобального світового ринку архітектурних послуг.

Процес представлення проекту автором був важливим впродовж усієї історії розвитку архітектури, про що свідчать наукові праці та вислови відомих зодчих давніх часів – Вітрувія, Ле Корбюзье, М.ван дер Рое та сьогодення (З.Хадід, М.Ботта, Н.Фостер, С.Калатрава). У сучасній науці та практиці традиційно використовуються терміни як "представлення", "демонстрація", "репрезентація", "виступ" і "захист проекту", але все частіше запроваджується більш розширене поняття «архітектурна презентація» (від лат. "presentationem" – представлення або дарування в даний момент), особливість якого полягає в інтеграції широкого діапазону презентованих об'єктів (архітектурний проект, реалізована споруда, метод і портфоліо архітектора), і способів їх представлення (публічна презентація, публікація на сайті, виступ на містобудівній раді тощо).

Тому презентація водночас є і специфічним засобом вираження архітектурного задуму, і складовою процесу професійної комунікації учасників процесу архітектурного проектування; і тому може бути визнана новітнім напрямком архітектурної творчості.

Архітектурна презентація – спеціальна область архітектурної діяльності, що включає підготовку і представлення цільовій аудиторії інформації про архітектурний проект, об'єкти або творчість архітектора (архітектурній компанії) в графічній, об'ємній або вербальній формі.

Архітектурна презентація визначається

• соціально-економічними умовами професійної взаємодії архітектора, що склались у суспільстві

• художньо-технічними засобами фіксації архітектурного задуму

Існуючий інструментарій представлення архітектурного проекту включає :

начерки, схеми, креслення, перспективні і аксонометричні зображення, об’ємні моделі і вербальні засоби

сучасні новітні методи передбачають використання якісно нових засобів і технік презентації

інноваційні медіа-технології, технічні засоби

На поч. ХХІ ст. засновуються фірми, що спеціалізуються на підготовці архітектурних презентацій при необхідності розгляду соціально вагомих об’єктів (мега - проектів, містобудівних, значимих міських об’єктів) що пов’язано із:

- розвитком глобальної індустрії арх. послуг, презентація як інструмент реклами і розвитку бізнесу

- спеціалізацією у професійній діяльності архітектора

- зміною соціального статусу професії, демократизація, правова необхідність інформування населення про проект, складна система комунікації

- новими технічні засоби фіксації і тиражування інформації

Аналіз матеріалів провідних міжнародних проектних фірм (Atkins, NBBJ, Arabtec та інш.) виявив, що презентація проекту обов’язково включена в графік розробки проекту, а підготовка презентацій для виставок, конкурсів і публікацій закладена до бюджету маркетингової діяльності або менеджменту по розвитку.

Необхідно існування додаткових ресурсів для підготовки архітектурних презентації таких як:

• спеціально підготовлені кадри- моделер, візуалізатор, графічний дизайнер

• технічні засоби- комп’ютери, принтери….

• програмні продукти - 3D MAX, Corel Draw, Power Point, Adobe After Effects

Створення архітектурної презентації є процесом творчої переробки та адаптації архітектурної ідеї у вигляді концентрованого інформаційного пакету відповідно певним засобам і умовам представлення, а також специфіки цільової аудиторії. Розроблений презентаційний матеріал є самостійним продуктом творчої діяльності архітектора, що охороняється авторським правом.

Нова система представлення архітектурної продукції у суспільстві виступає:

-як елемент архітектурного менеджменту

в умовах конкурсної діяльності

конкуренції на ринку праці

представлення авторського портфоліо

при прийомі на роботу

презентування автора у мережі інтернет

спілкування з замовником

максимальне розширення проблемного поля архітектурної задачі

якнайбільше візуального матеріалу –

підводка до теми, підготовка глядача, акцентування важливості проблеми

Залежно від ситуативних задач, стану розробки архітектурна презентація ….

- Захист концептуальної ідеї

- Захист ескізного проекту

залежно від аудиторії

• професійна спільнота

• містобудівна рада, журі конкурсів, органи арх. контролю

• громадськість, громадські обговорення

• замовники, інвестори

• навчальне середовище

Формування професійної компетенції архітектора в області архітектурної презентації проекту відбувається за трьома напрямками:

- презентація: підготовка, організація і проведення архітектурної презентації (публічне представлення навчального проекту, виставка–перфоманс проектів, публікація в ЗМІ);

- репрезентація: вираження, розвиток і оцінка власного архітектурного задуму в графічній, усній, письмовій і об'ємній формі;

- комунікація: захист проектної пропозиції, здійснення горизонтальної та вертикальної комунікації, побудова мережі контактів.

Успішна реалізація архітектурної презентації у рамках професійного навчання і проектної практики вимагає розвитку наступних професійних умінь: володіння критичним і креативним мисленням, опанування різноманітними методами вираження архітектурного задуму (ручна і комп'ютерна графіка, об'ємне моделювання), комунікативні навички, володіння основами лідерства і організації, а також розуміння економічних, теоретичних, естетичних і етичних основ архітектурної професії.

Принципи підготовки архітектурної презентації: адаптація інформації до адресата і умов представлення вибудовування логіки оповідання, формування єдності форми представлення і змісту, впровадження інновації і забезпечення тиражування в медіа-середовищі .

Процес розробки архітектурної презентації включає три основних етапи (рис.1): підготовку презентаційних матеріалів, презентацію (донесення інформації до адресата) і наступне масове поширення (тиражування). Це завжди становить творчу переробку та адаптацію архітектурної ідеї (інформації по архітектурному проекту, об'єкту) відповідно до засобів, умов представлення, специфіки цільової аудиторії.

Таким чином, цей специфічний вид діяльності архітектора синтезує процеси проектування (методи площинного, об’ємного, комп’ютерного моделювання), професійної комунікації з іншими учасниками проектно-будівельного комплексу (замовником, інвестором, державними органами, споживачами, громадськістю), архітектурного маркетингу (реклама, конкурси, виставки) [1, 2]. Форма укладання презентації має відповідати поставленим цілям, а візуальний ряд має збуджувати інтерес до теми, показувати логіку дослідження, акцентувати головне, аргументувати основні позиції та урізноманітнювати уявлення про розглядувану проблему.

2.Проблематика архітектурних презентацій

- креативні архідеї

- новітні напрямки архітектурної творчості – футуристична, концептуальна архітектура

- національні, регіональні проблеми

- соціальні аспекти

- містобудівні аспекти

у структурі історичної забудови…

- композиційні, об’ємно-просторові, стилістичні….

- конструктивні

- авторські методи проектування

відомі майстри, тенденції, зразки, посилання…

Основними функціями презентації на сучасному етапі є:

• архітектурного проекту і регулюванні параметрів комунікації

• інформативна функція, яка полягає в забезпеченні процесу професійній комунікації архітектора з іншими учасниками проектно - будівельного процесу і громадськістю;

• регулятивна функція, яка полягає у фіксації етапів розробки архітектора з іншими учасниками проектно-будівельного процесу;

• рекламна функція, яка полягає в просуванні архитектурного проекту і створення позитивного образу архітектора або архітектурної фірми;

• креативна функція, яка полягають в розвитку творчого мислення і оригінального підходу до представлення архітектурного проекту (об'єкту)

• критична функція, яка полягає в осмисленні автором і експертами змісту архітектурного проекту, оцінці завершеності етапу і міри опрацювання окремих розділів проекту, що презентується;

• повчальна функція, яка полягає в розвитку творчих навичок (ручна графіка, ораторська майстерність, комп'ютерна графіка) і лідерських якостей (додаток А).

Таким чином, ця специфічна форма діяльності архітектора синтезує процеси проектування (методи площинного, об’ємного, комп’ютерного моделювання), професійної комунікації з іншими учасниками проектно-будівельного комплексу (замовником, інвестором, державними органами, споживачами, громадськістю), архітектурного маркетингу (реклама, конкурси, виставки) [1, 2]. Обрана форма укладання презентації має відповідати поставленим цілям, а компонування візуального ряду повинно збуджувати інтерес до теми, показувати логіку дослідження проблеми, акцентувати головне, аргументувати основні позиції та урізноманітнювати уявлення про розглядувану проблему або проектну пропозицію.

3.Структура архітектурної презентації

Процес розробки архітектурної презентації включає три основних етапи:

- підготовку презентаційних матеріалів,

- власне презентацію (донесення інформації до адресата

- подальше масове поширення (тиражування) інформації.

Найчастіше студенти створюють мультимедійну презентацію – електронний документ особливої структури, який дає можливість комплексно монтувати візуальний і текстовий матеріали різноманітними способами і самостійно керувати процесом їх відтворення.

Окремо слід підкреслити вагомість вербального компоненту як умови успішного проведення презентації у єдності усного виступу, текстових коментарів (анотації, аналітична інформація, блок-схеми, таблиці), їх синхронізації із візуальним рядом. Структура доповіді має відповідати загальним вимогам до наукового продукту – вступ, обґрунтування актуальності теми, представлення наукових матеріалів, характеристика проектних пропозицій, формулювання висновків. У ході публічного виступу важливими є вміння аргументовано довести цінність авторської розробки, переконати комісію у обґрунтованому прийнятті того чи іншого вирішення, показати при цьому свій інтелект, професійну ерудицію, комунікативні уміння

Отже, підготовка презентацій може розглядатись як важливий методичний елемент професійної орієнтації образотворчої підготовки, який формує навички адекватного представлення продуктів своєї діяльності, допомагає усвідомити отримані дані та досягнуті результати, класифікувати їх та відобразити це наочно. У ході виступу-презентації студенти не тільки представляють підібрані матеріали та висновки, але й доводять обґрунтованість використаних прийомів пошуку, способів аналізу інформації, упорядкування і візуалізації даних, ознайомлюють слухачів із проблемами, які виникали під час дослідження. Все це повинно забезпечуватись оптимальним поєднанням вербальної та візуальних складових проекту.

За матеріалами тематичних презентацій-виступів організовуються професійні дискусії, у яких можуть брати участь студенти, викладачі, запрошені архітектори-практики. У ході обговорення студенти привчаються швидко реагувати на представлену візуальну та вербальну інформацію, проводити експрес-порівняння різноманітних прикладів, ставити і вирішувати проблемні запитання, виділяти головне у розглядуваній проблематиці, критично висловлюватись та формулювати власні професійні оцінки.

Портфоліо, структура та принципи складання

Успіх здійснення архітектурної діяльності у сучасних умовах глобалізації та інформатизації суспільного життя значною мірою визначається характером професійної комунікації на міжособистісному, адміністративному та громадському рівнях. Архітектор все частіше стикається з професійною необхідністю презентувати себе і свої роботи на етапах розробки і узгодження проекту, активно рекламувати власну діяльність в середовищі потенційних замовників, а також при розширенні мережі фахових контактів, що пов’язано із зростанням рівня конкуренції і формуванням глобального світового ринку архітектурних послуг.

Термін «портфоліо» (від лат. portare – «носити» и folium – «лист для запису») у архітектурній професії почав використовуватись лише у ХХ ст., але практика представлення автора і його надбань потенційному замовнику з метою отримання роботи склалась історично, додаючи до цього рекомендаційні листи і усні рекомендації.

На сучасному етапі представлення портфоліо стає стандартною процедурою у проектній практиці при влаштуванні на роботу, участі у конкурсах, грантах, у розширенні мережі фахових контактів. У навчальному процесі студенти теж стикаються з потребою розробляти портфоліо на різноманітних контрольних етапах, при вступі до магістратури, звітуванні по результатам практик, участі у студентських конкурсах, презентації кваліфікаційних робіт та у різноманітних ситуаціях професійного та міжособистого спілкування [1].

Архітектурне професійне портфоліо у широкому сенсі репрезентує сформовані та втілені у проектах філософські та творчі ідеї, світоглядні позиції автора, у більш вузькому – демонструє сукупність теоретичного досвіду та практичних здобутків зодчого у колекції прикладів концептуальних, ескізних виконаних та реалізованих проектів. Основна функція – реклама і пропаганда професійної діяльності окремого архітектора або фірми з метою їх подальшого розвитку. Для цього необхідно сформувати комплект описів проектів, у створенні яких фахівець брав безпосередню участь, відібравши найпоказовіші для підкреслення професійних умінь і навичок. Оскільки у архітектурній сфері доволі висока конкуренція, важливо зацікавити роботодавця представленим матеріалом, щоб потім, зв’язавшись із ним, надіслати більш детальну інформацію та пропозиції по співпраці. Інша важлива задача архітектурного портфоліо – критична, обумовлена необхідністю транслювати інформацію у зовнішнє середовище та критично оцінювати власну діяльність. Для успішної реалізації всіх задач і функцій портфоліо важливо дотримуватись певних правил і рекомендацій, які забезпечать його конкурентоспроможність на ринку архітектурних послуг [3; 4].

Зовнішній вигляд сучасного портфоліо архітектора являє собою різновид брошури, яка містить зібрання зразків робіт (ескізів, начерків, креслень, фото тощо), рекламних макетів, текстових описів, у формі будь-яких носіїв інформації, які дають уявлення про пропоновані фахові послуги. Найчастіше стандартне портфоліо у паперовому вигляді комплектується на стандартних листах формату А4, середнім обсягом 10-15 сторінок, у тому числі резюме, біографія, інформація про основні етапи та сфери діяльності, основна графічна частина та додаткова інформація. Все частіше портфоліо готується та використовується у електронному форматі, що дає змогу представляти авторські творчі надбання у мережі Інтернет – розміщення портфоліо у відповідних рубриках професійних сайтів збільшить шанси на отримання пропозицій від роботодавців [2].

Хоча у портфоліо визначальним є зміст роботи, але важливим аспектом позитивної оцінки є рівень продуманості зовнішнього вигляду, тобто, наскільки ретельно автор підійшов до оформлення – наявність підписів, зведення робіт до одного формату, охайність та якість. У комп’ютерному вираженні часто зустрічається зовнішньо яскравий та оригінальний сайт-портфоліо, де не працюють більшість вкладок, тексти коментарів недописані або застарілі. Все це характеризує рівень організованості людини, зацікавленість та відповідальність за результати.

Цінними є оригінальність та функціональність інтернет-портфоліо, характер розміщення і зручність розташування зразків, а також варіант використання безкоштовного сервісу або створення спеціального сайту, що є показником творчого підходу автора до вирішення професійних задач, де важливим є саме бажання проявити креативність, спрямування думки людини.

Всі матеріали портфоліо одразу розглянути важко, тому важливою є логіка розповіді, запропонований порядок перегляду робіт – хронологічний або інший? Чи є логіка взагалі? Чи розбито матеріал на підрозділи? Це слугує показником того, як автор відноситься до презентації власних набутків: пряме послідовне за часом представлення робіт вказує на те, що людину цікавить процес власного розвитку; зворотній хронологічний порядок підкреслює орієнтованість на результат; групування робіт за типами свідчить про те, що автор позиціонує себе як професіонал; більш амбітні спочатку показують дійсно масштабні проекти, потім – всі інші. Найтиповішим є спосіб показу від найоригінальніших до звичайних прикладів, що надає розуміння власних авторських оцінок.

Як обирати оптимальний розмір портфоліо, чи показувати всі роботи, чи обмежитися описом кількох крупних проектів? Зрозуміло, це визначається реальною кількістю виконаних робіт, але слід утриматися від крайнощів, адже обсяг презентованого матеріалу є хорошим показником вимогливості автора до себе та до якості виробленого продукту

Вагомим є обраний рівень деталізації ідеї, тобто, в якому вигляді представлено кожен конкретний проект (ескізи, скетчі, 3-D візуалізації, основні види, детальні креслення з повними описами, реальні фото об’єктів) та професійні аспекти діяльності автора (друковані матеріали, вирізки із журналів, фотографії громадських заходів). Вибір того чи іншого типу показу показує, що саме фахівець вважає головним у своїй роботі – гарну ідею, її якісну реалізацію чи суспільний резонанс.

Наступним змістовним показником є кількість представлених реалізованих і «непроданих» робіт. Логічно, що архітектор намагається показати не тільки втілені у життя проекти, але й цікаві ідеї, що за різних умов не реалізувались. Якщо більша частина портфоліо – лише проектні пропозиції, то автор може бути не спроможний дійти до практичного будівництва об’єкту, або він не припускає критики своїх рішень зовні. Повна відсутність ескізних розробок може свідчити не тільки про абсолютну популярність автора, але й про брак амбіцій і творчих планів. Тому в ідеальному професійному портфоліо обов’язково має бути одна-дві нереалізовані, але виразні та оригінальні ідеї. Показовим моментом є конфіденційність інформації, відповідність положенням різноманітних угод, договорів. Неприпустиме представлення матеріалів без згоди замовника, співавтора, або передчасне опублікування проектної документації.

У сучасному архітектурному виробництві за умов переважання групових методів роботи, у персональному портфоліо необхідно відобразити як індивідуальний вклад кожної людини, так і своє уміння працювати у команді. Тому важливо, як саме представляє себе фахівець – відмежовуючись від колективу, підкреслюючи свою вагомість, чи «прикриваючись» іншими членами команди, показуватиме, як фахівець буде взаємодіяти з колегами.

Презентація портфоліо у безпосередньому спілкуванні надає додаткову інформацію про автора. У підготовці презентації слід звернути увагу на спосіб представлення робіт, визначити, наскільки детально коментувати кожен проект, на чому зробити акценти. Важливими є манера поведінки, спосіб пояснення своїх ідей, комунікативні уміння, відповіді на питання, настрій спілкування з колегами та замовниками тощо. Необхідно заздалегідь підготувати відповіді на типові питання, наприклад: чому проектну задачу було вирішено саме так? Чому використано саме таку стилістику, таку колористику, такі елементи? У чому полягав компроміс між авторською ідеєю і побажаннями замовника? З відповідей стає зрозуміло, як людина мислить, на що орієнтується у прийнятті рішень. Також особисте спілкування з автором виявляє міру самостійності та реальність представлених розробок і рівень рефлексії, здатність критично оцінити процес власної творчості і його результати.

В умовах взаємопроникнення академічних, суспільних та творчих аспектів професійної підготовки, все більш актуальним методом представлення та оцінки навчальних досягнень стає портфоліо студента, яке надає можливість виявляти індивідуальну обдарованість та схильності кожного, простежувати індивідуальний прогрес та визначати подальші творчі перспективи. Створення студентського портфоліо дає змогу отримати об’єктивну зовнішню комплексну оцінку результатів, сприяє розвитку професійних та творчих якостей студента, оцінних та критичних умінь, мотивує поглиблений підхід до навчання.

Портфоліо студента-архітектора – комплексний спосіб фіксування, накопичення та оцінки індивідуальних досягнень за певний освітній період, персонально підібрана сукупність різнопланових матеріалів, які, з одного боку, демонструють академічні результати, а з другого – містять інформацію про індивідуальну освітню траєкторію, яка допомагає ефективно аналізувати та планувати свою навчальну, самостійну та творчу діяльність. Залежно від навчальних задач, студентське портфоліо передбачає комплект студентських робіт, які відібрані й упорядковані в такий спосіб, щоб показати прогрес студента у вивченні дисципліни (портфоліо розвитку) або показати кращі зразки виконаних робіт (демонстраційне портфоліо) [5].

Технологія портфоліо дозволяє вирішувати такі важливі педагогічні задачі:

- підтримання та стимулювання навчальної мотивації студентів;

- розвиток навичок рефлексивної та оцінної практики;

- формування загальних навчальних умінь ставити цілі, організовувати власну діяльність;

- закладати додаткові передумови для успішної спеціалізації та самореалізації у професії

Ціль портфоліо – виконувати роль індивідуальної накопичувальної оцінки та презентувати результати процесів навчання, самонавчання та індивідуальної творчості, виявляти найбільш значимі досягнення, відстежувати індивідуальний прогрес та професійне зростання студента, демонструвати рівень практичного використання набутих знань та умінь.

Види представлення студентського портфоліо:

• документаційне портфоліо – зібрання документованих індивідуальних досягнень, яке передбачає можливість як кількісної, так і якісної оцінки матеріалів; надає уявлення про результати, ілюструє хід процесу індивідуального розвитку, але не описує творчий потенціал, активність, інтереси студента;

• портфоліо робіт – зібрання різноманітних творчих і проектних робіт студента, опис основних форм і напрямків навчальної і творчої активності (участь у наукових конференціях, конкурсах, проходження курсів, різного роду практик, спортивних і художніх досягнень тощо); формує якісну оцінку, наприклад, за критеріями повноти, різноманітності та переконливості матеріалів, якості представлених робіт; укладає уявлення про навчальну та творчу активність студента, спрямованість його інтересів;

• презентаційне портфоліо об'єднує всі можливі матеріали, пов’язані із різноманітними напрямками діяльності студента (включно із відгуками на творчі роботи і практики, фотографії об’єктів та предметів, виготовлених власноруч); найкраще підкреслює творчий потенціал особистості;сприяє самооцінці, підвищує рівень усвідомленості процесу навчання.

Найбільш оптимальним для архітектурної сфери є останній вид, оскільки саме презентаційне портфоліо надає змогу цілісно представити розвиток студента за період навчання. Доречно залучити до розгляду зацікавлених осіб, керівників підрозділів, потенційних роботодавців. Для студента презентаційне портфоліо вирішує дві задачі: 1)документування процесу і результатів навчання; 2)представлення всього змісту професійної підготовки у власній інтерпретації, у вигляді усвідомлених і засвоєних знань, умінь і навичок.

Методика роботи. Студенти повинні бути наперед ознайомлені з вимогами і принципами укладання портфоліо, що посилить їх відповідальність за результат. Матеріали збираються та поповнюються протягом всього періоду навчання, кожен елемент необхідно датувати, щоб послідовно прослідкувати динаміку зростання студента. Залежно від обраного виду портфоліо, стилю подачі та актуальних задач, до його складу слід включати: офіційні документи, текстові матеріали (статті, есе, конспекти, коментарі та ін.), графічні матеріали (проектні та ескізні креслення, начерки, схеми, фотографії, творчі роботи), дослідницькі пошуки (аналітичні огляди, реферати, рецензії), медіа-матеріали (презентації, фото і відео), результати контрольних заходів.

Автори самостійно компонують зміст, знаходячи найкращий спосіб підтвердження своїх досягнень, що надає відчуття впевненості у собі, значимості власної творчості. Краще включати не тільки кінцеві результати проектування, але й різні проміжні варіанти, ескізні та концептуальні пропозиції, що допоможе надалі оцінити індивідуальний творчий метод роботи та осмислити сам процес архітектурного пошуку. Якщо портфоліо представляє результат вирішення навчальної проектної задачі, то його структура повинна співпадати із основними елементами проекту: вибір та обґрунтування реалістичної проблеми, пошук даних із використанням різноманітних інформаційних ресурсів, письмовий звіт, наочні матеріали, презентація результатів роботи.

Під час моделювання портфоліо студентам необхідно зосередитись на критеріях ефективного вирішення навчальних задач, чому допоможе додавання письмових коментарів до кожної відібраної роботи з аналітичними міркуваннями щодо обґрунтування вибору того чи іншого зразку, опису особистісних результатів та окреслення потенціалу подальшого професійного зростання. Для цього можливо встановити єдину форму звіту у вигляді універсальних запитань, наприклад «Чого я навчився?», «Що я зробив, щоб вирішити поставлену задачу?», «Як можна отримати кращий результат?». У здійсненні педагогічного контролю опора на портфоліо повною мірою реалізовує індивідуальний підхід – у співбесіді між викладачем і студентом можливо обговорити оцінки, оцінити прогресивні зміни, намітити подальші цілі. Робота мотивує майбутніх архітекторів до поглиблення професійних знань та навичок вербального спілкування, сприяє усвідомленню своєї відповідальності та формує потребу у самовдосконаленні.

Портфоліо студента слугує ефективним засобом професійної комунікації, дає реальну можливість виразно представити власні навчальні та творчі здобутки у соціальних мережах та особистих взаємовідношеннях, отримати оцінки колег та керівників, оцінити та обговорити результати.

Аналіз практики представлення портфоліо молодих архітекторів показав, що вдалі варіанти збалансовано поєднують зразки навчальних і самостійних робіт, містять обґрунтування авторського творчого кредо, описи уподобань і орієнтирів у сучасній архітектурі, виважені коментарі до поданих проектів і творчих концепцій. Краще чітко виділити окремі розділи, назви тематичних напрямів, визначити міру власної участі у розробці проектних пропозицій.

Компонування і наповнення архітектурного портфоліо випускника архітектурної школи доцільно здійснювати за такою орієнтовною структурою:

- навчальні проекти (ескізні пошуки, курсові проекти, фото макетів, кваліфікаційні роботи);

- академічні роботи (графічні завдання зі спеціальних дисциплін, архітектурні рисунки, колажі);

- участь у творчих архітектурних конкурсах, ворк-шопах, громадській та педагогічній роботі;

- наукова робота та публікації (статті, виступи на конференціях, семінарах);

- власні професійні роботи, проектні пропозиції, виділення реалізованих об’єктів;

- проекти, виконані у співавторстві, участь у розробці проектів архітектурними фірмами, виконання окремих видів робіт;

- творчі роботи та пошуки (архітектурна фотографія, комп’ютерна графіка, художні композиції).

Саме така повна і різнобічна форма представлення молодого спеціаліста мотивує до подальшого професійного зростання, планування підвищення кваліфікації, участі у конкурсах, і може використовуватись в якості додаткової інформації у працевлаштуванні, видачі рекомендацій тощо. На основі даних портфоліо випускник може складати резюме, яке виграшно підкреслить здобутки та достойно представить його роботодавцю.

На сучасному етапі портфоліо архітектора стає важливим компонентом проектної практики та фахової освіти, поєднуючи презентаційні, критичні, творчі функції у здійсненні професійної та суспільної комунікації, архітектурному менеджменті, навчально-виховному процесі та педагогічному моніторингу індивідуальних досягнень студентів. Системне і послідовне формування авторського портфоліо мотивує до набуття професійної майстерності, спеціальних компетенцій, акцентує креативні прояви, розвиває самокритику, організаційні та комунікативні уміння, ініціативність і відповідальність.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Які цілі та завдання архітектурної презентації?

2. Назвіть проблематику архітектурної презентації.

3. Які основні функції архітектурної презентації?

4. Перерахуйте основні складові архітектурної презентації?

5. Які основні цілі та завдання потфоліо?

6. Назвіть основні види портфоліо.

7. Які основні вимоги до складання авторського портфоліо?

8. Як виглядає портфоліо архітектурної фірми?

9. Назвіть класифікацію презентаційної продукції.

10. Як виглядає презентація професійної діяльності архітектора?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Робота 1. Портфоліо студента

1. Скласти портфоліо яке передбачає комплект студентських робіт, які відібрані й упорядковані в такий спосіб, щоб показати прогрес студента у вивченні дисципліни (портфоліо розвитку) або показати кращі зразки виконаних робіт (демонстраційне порт фоліо)

2. Виконати в вигляді реферату з ілюстраціями.

ЛЕКЦІЯ 7. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ПРОЕТУВАННЯ

• система нормативних документів

• Закон України «Про архітектурну діяльність»

• Закон України « Про планування ті забудову територій»

• Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності»

• Земельний кодекс

Система нормативних документів

Архітектурна та будівельна діяльність практично торкається кожного громадянина країни. Ми користуємося житлом, яке було споруджено по архітектурному проекту, міське середовище в якому ми живемо також було сформовано і формується постійно з участю архітекторів та будівельників. Це саме можна сказати про учбові заклади, де ми вчимось чи споруди тих чи інших закладів, де ми працюємо. Таким чином кожен громадянин як споживач також учасником архітектурної діяльності. Цілком зрозуміло, що будь яка держава не може бути осторонь такого процесу і намагається його направляти та контролювати.

Державна політика у сфері нормування у будівництві базується на таких принципах:

1) створення безпечних умов для життя та здоров'я людини;

2) відкритості, прозорості і демократичності процедури розроблення, погодження та затвердження будівельних норм;

3) доступності інформації про чинні будівельні норми;

4) відповідності будівельних норм сучасним досягненням науки і техніки;

5) відповідності будівельних норм вимогам законодавства, міжнародних норм та правил.

Будівельне законодавство - це система нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо організації та безпосереднього здійснення капітального будівництва як форми інвестиційної діяльності.

Система структурно складається з:

- законів України;

- кодексів;

- нормативно-правових актів Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України;

- державних будівельних норм;

- відомчих будівельних норм;

- територіальних будівельних норм;

- національних стандартів;

- стандартів організацій;

- технічних умов;

- технічних свідоцтв.

Закон України - нормативно-правовий акт, що регулює найзначущі, найважливіші суспільні відносини встановленням загальнообов'язкових правил (норм).

Кодекс України - нормативно-правовий акт, який об'єднує та систематизує норми права, що належать до певної галузі (підгалузі) законодавства і регулюють в цій галузі (підгалузі) відповідну сферу суспільних відносин.

Підзаконний акт - нормативно-правовий акт, прийнятий компетентним органом державної влади чи уповноваженим державою іншим суб'єктом на підставі закону, відповідно до закону і в порядку його виконання. Залежно від сфери регламентації та органу державної влади, що їх затвердив, можна виділити такі основні види підзаконних актів у сфері технічного регулювання:

1) укази та розпорядження Президента України;

2) постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

3) накази та інші розпорядчі документи центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ) України;

4) положення, інструкції, правила тощо, затверджені указами Президента України, розпорядчими документами Кабінету Міністрів України та ЦОВВ України;

5) технічні регламенти;

6) нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП);

7) нормативно-правові акти з пожежної безпеки (НПАПБ);

8) санітарні норми (ДСанПіН, ДСП, ДСН);

9) будівельні норми (ДБН)

Система нормативно-правових актів про капітальне будівництво cвключає :