Види прогулянок та їх організація у групі продовженого дня

1. Прогулянка-спостереження за

• сезонними змінами в природі;

• особливостями рослинного світу;

• життям домашніх і диких тварин;

• працею і відпочинком людей.

2. Прогулянка-завдання, спрямована на рішення якої-небудь практичної задачі. Наприклад, пропонується визначити:

• відстань;

• величину предмета;

• висоту предмета;

• колір;

• крутизну схилу;

• напрям і швидкість вітру.

3. Прогулянка-пошук, під час цієї прогулянки учні отримують завдання відшукати:

• лікарські трави;

• сіянці;

• насіння дерев;

• природний матеріал для гербарію, колекції і т.д.

4. Прогулянка-похід на

• швидкість;

• витривалість;

• дисципліну;

• увага;

• орієнтування на місцевості.

5. Прогулянка-фантазія повинна представити можливість:

• зробити фотосесію;

• виготовити виріб із природного матеріалу;

• сплести вінок, кошик;

• скласти букет із листя, квітів, гілок;

• придумати розповідь, скласти опис.

6. Прогулянка-екскурсія, ставить перед вихователем найрізноманітніші завдання. Познайомити і показати:

• місцеві визначні пам'ятки;

• різні предмети і об'єкти;

• рідкісні квіти, дерева, кущі;

• помітити «сліди» хорошого або поганого поведінки людини .

7. Прогулянка-практикум, передбачає закріплення знань і вмінь учнів:

• за правилами дорожнього руху;

• щодо техніки безпеки;

• за трудовим навичкам;

• з орієнтування;

• щодо культури поведінки.

8. Комбінована прогулянка проводиться в поєднанні з

• іграми;

• спортивними заняттями;

• працею;

• екскурсійною роботою.

Години милування природою під час прогулянок у групі продовженого дня

Сучасна початкова школа широко вводить у систему виховної роботи з учнями природу: проводяться екскурсії, прогулянки, організовуються трудові справи, влаштовуються свята, присвячені природі. Бо за силою емоційно-естетичного впливу природа не поступається іншим засобам виховання, а навіть має перевагу.

Екологічна свідомість людини формується не раптово, а лише у процесі тривалого і поступового пізнання природи, яке починається ще в дитинстві. Саме школа повинна дати учневі систему знань про навколишній світ.

Неабиякий потенціал такого роду містять у собі години милування природою.

Милування – надзвичайно цікавий елемент системи естетичного виховання, тісно пов'язаний з традиціями художньої, етичної та філософської культури українського народу.

Висока українська емоційність, чутливість та ліризм визначають певне світобачення й життєдіяльність народу – «дух нації», або українську ментальність.

Введення годин милування природою у регламент роботи групи продовженого дня допомагає вихователеві, по-перше, урізноманітнити форми організації прогулянок, по-друге, забезпечити належний рівень емоційно-духовного розвитку вихованців. Технологія проведення таких годин значно відрізняється від звичайної екскурсії чи прогулянки й потребує від вихователя високої педагогічної культури, адже під час такого «уроку» діти здобувають не стільки номінативну інформацію про природу, скільки емоційно-чуттєву та художньо-образну, що забезпечує належний рівень осмислення естетичної значущості навколишнього. Проте треба пам’ятати і те, що перенасичення виховного процесу зазначеними формами роботи може перетворити їх у щоденні «чергові» вправляння. Внаслідок цього дитячі оцінки неминуче втратять свіжість, природність і будуть приречені на умисну пишномовність, що приведе зрештою до фальшу, нудьги та байдужості.

Отже, години милування природою у системі щоденних прогулянок бажано проводити не частіше ніж раз на місяць. Визначаючи тривалість таких уроків, варто враховувати вікові можливості дитячого сприймання: 1 – 2 класи – 15-20 хвилин; 3 – 4 класи – 25-30 хвилин.

До організації та проведення таких годин можна висунути ряд вимог:

1. Головним стратегічним напрямком такої прогулянки має бути постійне звертання вихователя не стільки до інтелектуальної, скільки до емоційно-чуттєвої сфери дитини.

2. Процес милування, його якість та інтенсивність значною мірою залежить від культури сенсорного сприймання.

3. Естетичне сприймання природи не вичерпується сенсорним пізнанням. Слід підносити дитяче сприймання на належний емоційно-образний рівень, організовувати їх оцінну діяльність. У цьому значно допоможуть експресивність учительського слова, виразність пантомімічних реакцій, а також вдалий добір та доречне застосування художніх творів – пейзажної лірики, загадок, казок, пісень тощо.

4. Налагоджуючи безпосередній контакт дітей з природою, слід зважити на те, що молодші школярі не здатні до статистичного споглядання і відчувають гостру потребу у русі. Цілком природно надавати їм таку можливість, пропонуючи час від часу цікаві завдання оцінного та творчого характеру (музичні та пластичні імпровізації, словотворчість, роботу з природним матеріалом), а також активні форми емоційно-естетичного пізнання навколишнього світу (ігри, змагання, конкурси, трудові справи тощо).

Нестандартність таких уроків потребує від вихователя ретельної підготовки. Він насамперед повинен сам осмислити естетичну своєрідність природного явища, яке споглядатиме з дітьми. Варто заздалегідь знайти для себе відповіді на такі питання: що саме в природі певного є носієм естетичної інформації? Що зумовлює естетичну виразність і своєрідність конкретної пори року?