III. Дієслово

Дію виконати може

І в роботі допоможе.

Треба з ним завжди дружити.

З ним нам веселіше жити.

Цікаво знати.

Назва дієслово з'явилася відносно недавно. У 1591році з'явилася назва глагол, яка й залишилася в російській мові. Назва ж дієслово молодша від назви глагол на 270 років. Живе вона в українській мові з 1862року. Її творцем був мовознавець П.Дячан. За частотою вживання дієслово посідає друге місце після іменника і має вдвічі менше,ніж іменник слів. Якщо є іменник і дієслово – це вже конструктивний елемент висловлювання.

1. Казка про дієслово

Одного разу до Дієслова прийшла несподівана думка: «Я найважливіша частина мови». Чому, запитаєте Ви, дієслово так вирішило? А тому, дорогі друзі, що на Свято рідної мови до нього завітав «Хитрий Лис» Прикметник. Ось що він йому запропонував: «Друже Дієслово, а чи ти знаєш, що ти найважливіша, найгарніша та найпрацьовитіша частина мови!» -    Та що це ти таке кажеш, брате Прикметнику? – здивувалося Дієслово. -    А ти сам розсуди. Без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна з нього зрозуміти, чи робилось там щось, чи щось робиться? -    Як це? – не переставало дивуватися Дієслово. -    А ось так, послухай речення: Галя квіти .... теплою водичкою. -    Що теплою водичкою? – запитало Дієслово. -    Ось бачиш, не зрозуміло. Чи вона поливала чи полила, чи, може, взагалі вона їх ошпарила, – засміявся Прикметник. -    Так, ти правий! – гордо мовило Дієслово. – Що ж ти пропонуєш, Прикметнику? -    Та так, що ж я можу запропонувати такій поважній частині мови, звичайно, бути царем над усіма частинами мови. -    Хто ж мене царем проголосить? І як на все це подивиться наш брат Іменник. -    Наших маленьких друзів: Займенника Прийменника та Сполучника – я беру на себе, – гордо мовив хитрун Прикметник. Іменника ми приборкаємо, довірся мені, – прищурив своє праве око Прикметник та й пішов так швидко, як і прийшов. О, ось тепер Дієслово міркувало собі, як на його прекрасній голові засяє корона величі царської.

Прикметник тим часом побіг до Іменника і став йому нашіптувати: « Ой Іменничку, щось там лихе задумав наш спільний братик Дієслово. Хоче, щоб його царем проголосили!»  -    Та ні, то все побрехеньки, – відсахнувся Іменник. Ось я тобі братику правду кажу, хоче, хоче, сам мені казав сьогодні, що він основна частина мови, найголовніша! -    Звісно без дієслова речення втрачає сенс, але коли без мене, воно теж незрозуміле, – заперечив Іменник. -    Так-так, от і я кажу, що тобі треба царем бути, – крикнув наостанок і побіг «хитрий лис» Прикметник до Прийменника, Займенника.  Прислівника, Числівника та Сполучника, що мешкали разом і вели спільне господарство.

І ось зібралася Рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто ж найважливіший – Дієслово чи Іменник? Кому царем бути? Одні кричать: «Іменнику!», інші «Дієслову!» А Прикметник тільки посміхається, що таку кашу заварив.

Мабуть і зараз би вони сперечались, якби не чарівниця, ім’я якої Зв’язна Мова. Прилетіла вона на своєму вірному коні Тексту і мовила: «Ви, братики, послухали хитруна Прикметника, який гарно говорить, але заздрить всім вам і тому вирішив вас пересварити. Ти, Дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка дія відбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якби не було Іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про кого говориться в реченні? А без інших частин мови, чи гарним було б наше мовлення, чи зрозумілою думка, чи вірно передавалась би дійсність? Чи згодні ви, друзі, зі мною?» -    І справді, чого ми тут репетуємо? – засміявся веселун Займенник, його підтримали інші. -    А ти, Прикметнику, будеш суворо покараний, віднині тобі вічно слугувати Іменнику в реченні, хоч ти гарна частина мови, але тобою треба користуватись дуже обережно! – суворо сказала чарівниця Зв’язна Мова. З того часу між усіма частинами мови панує мир та злагода.