«Дискусія» (за твором є.Шморгуна «Неопалима купина»)
На дошці вивішуються опорні вислови для проведення дискусії.
« Я вважаю…»
« На мою думку…»
« Я з вами частково згоден, але…»
« Я з вами не згоден, але…»
« Я поважаю вашу думку, але…»
« Я з вами не згоден»
Для дискусії можна дібрати таке питання по даному оповіданню:
«Українці не погодились вийти в поле без зброї і здатися в полон, тому що любили свою рідну землю.»
Учні об’єднані у дві групи: «стверджуюча» і « заперечуюча».
«Стверджуюча» група висловлює свої аргументи, твердження. докази.
«Заперечуюча» група має знайти свої твердження, аргументи, докази.
Для підсумку дискусії доцільно провести вправу «Обери позицію». У ній учасники мають змогу перейти з команди в команду, якщо їх думка змінилася під час дискусії. Всі, хто перейшов у іншу команду, повинні висловиться чому їхня думка змінилась.
Гра « розсипані слова»
а) без, здатися, Пропонували, битви, полон, в,
(Пропонували без битви здатися в полон.)
б) завоюємо, країни, Ми, не, ніколи, цієї.
(Ми ніколи не завоюємо цієї країни.)
в) душа, вмирає, наша, Не, вмирає, воля, не.
(Не вмирає душа наша, не вмирає воля.)
г) символізує, твоєї, Вітчизни, неопалима, Незнищенність, купина.
(Незнищенність твоєї Вітчизни символізує неопалима купина.)
Творчі завдання до твору
Що з цього твору вам запам’яталось найбільше?
Яку користь принесе твір тим хто його прочитав?
Поміркуйте чому Т. Шевченко написав такі рядки: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля.»
ГРА
«З циферблатом я дружу – зразу відповідь скажу»
Скільки королів об’єдналися для наступу на Дорогобуж? (2).
Скільки радників здогадалися, що саме захисники міста сказали їм цим зелом ? (1).
Скільки разів вороги воювали за наш край ? ( Сотні ).
4. Скільки разів у тексті згадується назва куща неопалима купина? ( 4).
Мечі не іржавіють
(Уривок)
Коли починаєш гортати старовинні «газети» - літописи*, то переконуєшся, що жителі Києва далеко не ховали свої мечі і списи. Не тільки воїнам, що несли свою службу в загонах – дружинах, а й ремісникам, торговельникам, усім жителям доводилося часто братися за зброю, бо становлення староруської держави не відбувалося мирно.
Київська Русь об’єднала південні – київські і північні – новгородські землі. Були великі битви. Уже наприкінці Х століття із степів почали набігати хвилі войовничих кочових племен – печенігів. Коли Святослав рушив у похід на Дунай, місто обложили кочівники. Війська в Києві лишилося обмаль. Тяжко довелося киянам. Закінчилися харчі, не вистачало води, бо печеніги відрізали місто від Дніпра.
А в цей час за Дніпром стояло досить велике військо на чолі з воєводою Претичем. От би якось подати звістку, повідомити, що вже немає сил боронитися від ворога! Але хто пройде крізь щільне вороже кільце?
І тут до старійшин прийшов юнак і заявив: «Я пройду!» У Киян не було іншого виходу , тому вони погодилися, хоч і мало вірили в успіх юнака. А виявилося, що цей хлопець знав мову печенігів. Узяв він до рук вуздечку, непомітно перебрався через мури і змішався з чужинцями. Коли його запитували, що він робить серед воїнів, хлопець відповідав: « Коня шукаю. Може, ви його бачили?»
Отак, розпитуючи, дійшов до самого Дніпра, а далі хутенько роздягнувся і кинувся в його хвилі. Зрозуміли печеніги, що їх обдурено, та було вже пізно – юнак одплив далеченько, і стріли його не досягли.
Він переплив Дніпро, зустрівся з воєводою і наступного ранку воїни поспішили на виручку Києву. Цей подвиг юнака було внесено до літопису, от тільки імені його ніхто не записав.
А печеніги не полишали свого наміру якщо не покорити, то принаймні розграбувати Київську Русь. Тривали битви. Та все ж наші воїни виявилися сильнішими. Не тільки тому, що були краще озброєні і навчені. Вони розуміли, що захищають від ворога рідну землю, своїх жінок і дітей, тому билися відчайдушно.
Літопис - у стародавній Русі — хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником.